Поняття форм, або джерел, права

Норми позитивного права встановлюються в особливою, певною конституцією або законом порядку, іменованому правотворчеством.

Правотворчество в Російській державі здійснюється повноважними федеральними й регіональними¹ органами державної влади: законодавчими (представницькими) органами, органами виконавчої влади, а на місцевому рівні також — органами місцевого самоврядування. Вищим безпосереднім вираженням влади народу в Росії є референдум і вільні вибори (ч. 3 ст. 3 Конституції Російської Федерації).

Таким чином, тільки Конституцією, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування й шляхом народного голосування (референдуму) можуть установлюватися, змінюватися й скасовуватися норми російського права². Ці рішення правотворческих органів і референдуму закріплюють офіційний зміст правових норм й як би служать офіційною обов'язковою формою вираження норм права. Подібні офіційні форми вираження й закріплення правових норм у правовій теорії й практиці одержали назву джерел, або форм, права.

Аналогічні, хоча й істотно відмінні по своєму змісті й соціальних основах джерела (або форми офіційного вираження й закріплення корм) права існували в державах минулих епох й існують у сучасних закордонних державах.

В' радянської правової теорії значне місце займала дискусія про правильність термінів, що позначають відповідні поняття, — "джерело права" або "форма права". Одні вчені визнавали більше правильним уживання терміна "форма права" (А. Ф. Шебанов), інші — схилялися до терміна "юридичне формальне джерело права" (С. А- Голунский, С. Ф. Кечекьян, М. С. Строгович, С. Л. Зивс)³. Пропонувалося також відрізняти "джерело права в матеріальному змісті" (матеріальні умови життя й волю панівного класу) від джерела права "у формальному змісті", тобто від форми об'єктивного вираження й закріплення обов'язковості правових норм.

В теперішній час ці суперечки можна вважати перебореними, оскільки терміни "форма права" й "джерело права" уживаються при висвітленні даної теми в тому самому значенні — зовнішньої форми об'єктивації, вираження права¹ або нормативної державної волі², а не всі можливі значення понять "форма" або "джерело" стосовно до права.

Значення терміна "джерело права" у юридичному змісті варто розуміти тільки як специфічну форму вираження правових норм і додання їм значення обов'язковості³, Як відзначали радянські теоретики правий, термін "джерело права" спеціальний й умовний, але він є зручним у вживанні й до того ж традиційним⁵ для світової юриспруденції.

Термін "форма" або "форми" менш удалий для вираження названого явища або властивості права, тому що він набагато більше багатозначний (внутрішня й зовнішня форми, особливості мови законодавства, його систематизація й т.п.). Радянський теоретик правий Б. В. Шейндлин нарахував п'ять значень терміна "форма", застосовних до права⁶. А в ті роки не були ще відомі деякі сучасні аспекти широкого розуміння права. Не були розвинені тоді й дослідження про законодавчу техніку.

Таким чином, юридичними джерелами, або формами, права є офіційні форми вираження й закріплення (зміни або скасування) правових норм, що діють у даній державі.

Дане поняття джерела права необхідно відрізняти від поняття джерела, що породжує або об'єктивно зумовлююче виникнення правових норм (тобто причини виникнення правових норм). У такому контексті джерело — не "форма вираження", а корінь, джерело виникнення, зміцнення й розвитку тих або інших норм права або навіть цілих правових систем. Це поняття повинне розкриватися при характеристиці сутності, змісту права, як і будь-якого іншого суспільного явища. Подібне розуміння "соціальних джерел" права (матеріальних, соціально-психологічних, політичних, моральних) важливо для юриспруденції, але воно непорівнянно з поняттям юридичного джерела (форми) права, про яке мова йде при викладі даної теми.

Приведенное поняття юридичного джерела права і його відмінність від інших аспектів форми права, а також від "джерел" (причин) виникнення правових норм було досить розгорнуте й обґрунтовано в дореволюційної російської теорії права. Так, Н. М. Кор-кунов бачив значення поняття "джерело права" (у юридичному змісті. — Л. М.) насамперед у тім, що "... з його допомогою всякий може визначити наперед, з можливою точністю, при дотриманні яких обов'язкових правил він може бути забезпечений від домагання з боку інших... Саме ці форми объективирования юридичних норм, що служать визнанням їхньої обов'язковості... називаються джерелами вдачі'⁴. При цьому він відрізняв дане поняття джерела від "чинності, що творить право", тому що "законодавець мимоволі творить право", а крім того, від суб'єктивної правової свідомості й таких понять, як "природа речей", "справедливість", і навіть від "науки права", оскільки розуміння цих категорій різними людьми по-різному й саме по собі не може служити мірою загальобов'язковості². Аналогічно пояснювали значення поняття "джерело (форма) права" Е. Н. Трубецькой, В. М. Хвостів³. Навпроти, Г. Ф. Шершеневич, визнаючи, що назва джерела права здавна носять ті форми, у яких виражаються норми права, віддавав перевагу терміну "форми права"⁴.

Дата добавления: 2015-05-10