Міждержавні міжурядові організації – суб’єкти МП

Стосовно сутності міжнародної організації серед спеціалістів існують два підходи: звужений та розшире­ний. Відповідно до першого трактування міжнародна організація --це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних від­носин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (дер­жавами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні полІтико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).Якщо виходити з самого визначення, а також з міжнародних юридичних норм, то належність до міжнародних організацій ви­значають такі критерії:

Ø об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних та фізичних осіб);

Ø погоджені, спільні, постійні цілі;

Ø наявність міжнародного установчого документа;

Ø постійні організаційні інституції;

Ø політико-організаційні норми;

Ø юридична рівність учасників;

Ø відповідність цілей створення та діяльності загальновизна­ним принципам і нормам міжнародного права.

При цьому всі міжнародні організації є різними, а елемента­ми, що відрізняють одну від одної, є: сфера діяльності, цілі, ха­рактер компетенції, організаційна структура, членство, проце­дурні аспекти.

Представники другого підходу твердять, що міжнародна ор­ганізація — це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльно­сті виходить за межі однієї країни І має постійну структуру орга­нів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до між­народних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» І навіть кримінальних угруповань.

Міжнародні міждержавні (міжурядові) організації – це об’єднання держав, створене на основі міжн. договору для виконання певних цілей, що має систему постійно діючих органів, володіє міжн правосуб’єктністю і створена у відповідності з МП.

Ознаки: -- договірна основа-- наявність певних цілей-- наявність постійної структури-- наявність прав і обов’язків (правосуб‘єктнвсть)

-- створена у відповідності до МП-- її членами є держави

28.Особливості правового статусу міжнароних інтеграæйних об"єднань Міждержавні інтеграæйні об'єднання виникають як зона вільної торгівлі і ставлять за мету ліквідувати перешкоди у взаємній торгівлі країн-учасниць, митні союзи яких, окрім згаданої мети, прагнуть захистити свій внутрішній ринок від конкуренæї третіх країн за допомогою митних і податкових засо¦в. Інтеграæйний процес у своєму розвитку проходить кілька стадій, у тому числі — створення єдиного ринку з уніфікаæєю юридичних та економіко-технічних умов торгівлі, спрямування капіталу і робочої сили, утворення валютного та економічного союзів. Економічний союз передбачає уніфікаæю функæонування всіх сфер господарської діяльності, координаæю економічної політики країн-членів і створення єдиного законодавства. Можливе формування наднаæональних органів, наділених компетенæєю ухвалювати обов'язкові для всіх рішення.У розвинутих країнах інтеграæйні процеси дістали най¦льший розвиток у Західній Європі (Європейський Союз) і в Північній Америæ (НАФТА). Практика показує, що розширення ринку через регіональну інтеграæю може приводити до значної економії на масшта¦ виробництва для країн-учасниць. При цьому вони здобувають додаткові вигоди в ефективності виробництва від посилення конкуренæї, якщо країни —члени інтеграæйного об'єднання випускають однаковий асортимент продукæї. За цих умов скорочуються відносно неефективні виробництва й розширюються ¦льш конкурентоспроможні. У результаті створення митного союзу, єдиного ринку може виникати і протилежний ефект — через те, що виробники третіх країн могли б поставляти ті самі товари за нижчою æною. Процеси господарського зближення відбуваються і в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Там налічується ¦льш ніж 20 регіональних угруповань.

29.Проблема визначення правосуб’єктності індивідів в сучасному міжнародному праві. Проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб уже порушувалася при розгляді видів міжнародної правосуб'єктності. Ця проблема набуває свого особливого звучання при розгляді ролі і правового статусу фізичних осіб у сучасному міжнародному праві.Під фізичними особами прийнято розуміти громадян даної держави, іноземців, осіб без громадянства й осіб, що мають подвійне громадянство. Всі вони разом складають населення, що мешкає на території певної держави, що підпорядковане її юрисдикції. Водночас термін «населення» у міжнародному і у внутрішньодерж праві має неоднакове значення. У міжнар праві під населенням розуміється сукупність фізичних осіб, індивідів, що населяють територію держави в даний момент, тобто проживаючих на її території. У внутрішньодерж праві основний акцент робиться на юрисдикцію держави над цим населенням. У силу того, що на територію держави поширюється її повний і винятковий суверенітет, особи, які населяють її, знаходяться під повною і винятковою юрисдикцією цієї держави, котра встановлює у своєму національному праві їх відповідний юридичний статус і правовий режим.Держава здійснює стосовно свого населення три види юрисдикції — законодавчу, виконавчу і судову. У силу законодавчої юрисдикції держава встановлює юридичний статус осіб, які складають її населення, відносячи їх до категорій своїх громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства або осіб із подвійним громадянством. Таким чином, регулювання правового становища фіз осіб, що знаходяться на території держави і складають її населення, входить у виключну компетенцію даної держави.Коло, обсяг і характер прав і свобод, наданих населенню, залежать від економічних, соціальних і національних особливостей розвитку кожної держави..У сучасній західній доктрині міжнародного права переважна більшість авторів уже дуже тривалий час розглядає надання індивідам прямого доступу в міжнародні судові органи в якості сторони в процесі як одне з основних доказів можливості прямого регулювання міжнародним правом становища індивідів.У вітчизняній доктрині з цього приводу висловлюються різні точки зору. Найбільш часто акцентується увага на тому, що міждержавні угоди, котрі передбачають прямий доступ індивідів у міжнародні судові органи, зустрічаються надзвичайно рідко, вони нетипові і не можуть змінити загальне правило. Деякі автори, як відзначилося, підкреслюють, що міжнародна правосуб'єктність індивідів носить у цих випадках похідний, обмежений характер і не повинна протиставлятися державному суверенітетові.Водночас існує і думка, відповідно до котрої такого роду угоди створюють лише тільки взаємні права й обов'язки для їхніх учасників із приводу прямого доступу індивідів у міжнародні судові органи. Але вони об'єктивно не можуть перетворити індивідів у суб'єктів міжнародного права, підкорити їх безпосередньому впливу норм, що містяться в цих угодах, оскільки індивіди не в змозі брати участь у міждержавних відносинах.Міжнародне право відіграє значну роль у регулюванні прав і свобод індивіда. У одних випадках норми міжнародного права встановлюють стандарти правового статусу індивідів, в інших — є безпосередньою підставою для виникнення суб'єктивних прав і обов'язків людини.Слід мати на увазі, що форма впливу міжнародно-правових норм на правове становище населення в кожній конкретній державі залежить від прийнятої в ній концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права.Роль міжнародного права в регулюванні правового статусу індивідів виражається, зокрема, у тому, що держави:—у силу звичаєвих правових норм міжнародного права взаємно визнають виняткову юрисдикцію держав у регулюванні правового статусу осіб, що складають їхнє населення;—взаємно погодилися визнавати право патримані-альної (вітчизняної) держави в установлених випадках сприяти своїм громадянам, які знаходяться за межами їх державних кордонів на іноземній території, у здійсненні їх прав, передбачених для іноземців;—регулюють на рівні норм загального міжнародного права правове становище осіб, що входять до складу їхніх закордонних органів зовнішніх зносин (дипломатичні представництва, консульські установи і т.д.);—у спеціальних угодах домовляються про право фізичних осіб у порядку, встановленому внутрішньодержавним законодавством, звертатися в міжнародні організації за захистом своїх прав.Таким чином, у міжнародному праві є достатньо підстав для становлення системи міждержавного співробітництва з питань правового статусу фізичних осіб.Ця проблема набуває особливої значимості з урахуванням того, що на сучасному етапі розвитку світового співтовариства загальновизнано, що політичні, соціальні, економічні, культурні й інші права людини виступають не в якості дару держави або його посадових осіб, а є невід'ємними правами кожного індивіда, якими він наділений у силу свого народження незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, мови, політичних та інших переконань. Права і свободи людини складають основу не тільки громадянського суспільства, але і базис сучасної цивілізації.

30.Міжнародно-правове визнання:поняття, види і форми. Міжнародно-правове визнання-це визнання відповідно до МП існуючими держ. нових держав чи урядів або ін. органів з метою встановлення з ними офіційних або неофіційних, повних або неповних, постійних чи тимчасових відносин. Розрізняють такі види: визнання держави,уряду,повсталої сто-они органів національного визволення, органів опору,статусу воюючої сторони і т.п. Існують такі форми визнання: Визнання де-факто (лат.de facto,буквю-насправді)-це одна з традиційних форм офійного визнання існуючими держ. й урядами нової держ. або уряду в тій чи ін. держ.При цьому зазначати мотиви такого визнання непотрібно.Визнання де-юре (лат. de jure-за правом)-це одна з найчастіше застосовуваних у міжн.практиці форм офіційного визнання існуючими держ. й урядами нової держ. чи уряду,що виник у країні.

31.Правонаступництво держав: поняття і правове регулювання. Під міжнародним правонаступництвом розуміється перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права (правопопередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення або припинення існування держави або зміни її території.Правонаступництво вважається одним із найдавніших інститутів міжнародного права. Гуго Гроцій у своєму трактаті «Про право війни і миру» увів поняття повного правонаступництва. Правонаступництво виникає:при розпаді федерації; при інших територіальних змінах (розпаді держави на дві і більше держави, злитті держав або входженні території однієї держави до складу іншої);при соціальних революціях;при розпаді колоніальної системи. Об'єктами правонаступництва можуть бути:територія;договори; державна власність; державні архіви;державні борги;членство в міжнародних організаціях. Існують такі види правонаступництва:-повне — універсальне — коли до правонаступника переходять усі права й обов'язки правопопередника (наприклад, Україна є повним правонаступником УРСР);— неповне (часткове)— коли до правонаступника переходить частина прав і обов'язків або тільки права чи обов'язки (наприклад, Україна є частковим правонаступником СРСР з питаннь ядерної зброї);—відсутність правонаступництва (tabula rasa — чиста дошка) — коли новий суб'єкт міжнародного права відмовляється від усіх прав і обов'язків правопопередника, у тому числі не зв'язує себе його зобов'язаннями по міжнародних.В даний час основні питання правонаступництва держав урегульовані в двох універсальних договорах: Віденській конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів і Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно державної власності.Конвенція закріплює такі правила правонаступництва стосовно договорів:а)у разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави діє принцип tabula rasa («чистої дошки»): нова держава не пов'язана з договорами, укладеними колишніми державами-метрополіями;б)нова незалежна держава не зобов'язана зберігати який-небудь договір або ставати його учасником тільки тому, що в момент правонаступництва цей договір був чинним у відношенні території —об'єкта правонаступництва;в)нова держава може стати учасницею будь-якого багатостороннього договору, що був у силі для території правонаступництва, шляхом повідомлення про правонаступництво.

32.Теоретичне обгрунтування правової природи території (обєктивна теорія, теорія компетенції, просторова територія). Поняття "територія" у самому широкому розумінні означає усю планету Земля з її сухопутною та водною поверхнею, надрами та повітряним простором, середовище матеріального існування людської цивілізації, а також прилеглий до Землі космічний простір, Місяць та інші небесні тіла.

У міжнародному праві існує декілька теорій, що пояснюють правову природу території. Найбільшого поширення у різний час набували такі з них:

1) об'єктна теорія, яка грунтується на визнанні земельної ділянки об'єктом права власності. Згідно з цією теорією кожна конкретна земельна ділянка виступає одночасно об'єктом права приватної власності, що належить певній юридичній чи фізичній особі, і об'єктом публічно-речового права власності, що належить державі. Уся сукупність земель, які належать державі, і складає її територію. При цьому публічно-речове право держави на земельну ділянку має пріоритет перед правом приватної власності, зокрема, перехід права приватної власності на неї від однієї особи до іншої, не змінює публічно-правового зв'язку цієї земельної ділянки з державою. Нині ця теорія практично віджила своє, оскільки до складу території, крім земельних ділянок, в наш час включаються також водні, повітряні та космічні простори, які в силу своїх фізичних властивостей взагалі не можуть бути об'єктом права власності;

2) теорія компетенції, згідно з якою територією вважається сфера юридичної дієвості (валідатарності) певної правової системи, як національної, так і міжнародної. Ця сфера являє собою абстрактний простір, в межах якого компетентні органи держави або міжнародні органи вправі здійснювати належні їм повноваження. На практиці реалізація цієї території призводить до змішування понять "територія" та "юрисдикція держави". Так, наприклад, на судно, що знаходиться в плаванні у відкритому морі, знаходиться під юрисдикцією, в т.ч.адміністративною та кримінально-правовою, держави, під чиїм прапором воно плаває, проте наявність такого судна у відкритому мор не змінює правового режиму відповідної території відкритого моря як міжнародної території, тобто в цьому випадку судно не є частиною території "держави прапора";

3) просторова теорія, в основі якої лежить теза про те, що територія держави - це сукупність земельних, водних та повітряних ділянок, у межах якої здійснюється владарювання, територіальне верховенство та суверенітет тієї чи іншої держави. Перевагою цієї теорії є те, що вона розглядає територію одночасно і як сферу дії публічної влади певної держави (територія держави) чи міжнародного правопорядку (міжнародна територія), і як явище матеріального світу, тому саме ця теорія користується найбільшим визнанням.

33.Правовий статус території та види правого режиму території. У широкому сенсі слова під територією в міжнародному праві розуміються різні простори земної кулі з його сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і що знаходяться в ньому небесні тіла. За основними видами правового режиму всі території поділяються на три типи:
1) Державна територія.
2) Територія з міжнародним режимом
3) Території зі змішаним режимом.
Державної є така територія, яка знаходиться під суверенітетом певної держави. Належність державі певної території і верховенство на цій території є двома основними ознаками державної території. Деякі тимчасові винятки можливі у випадках військової окупації і міжнародно-правової оренди території.
До територій з міжнародним режимом відносяться лежать за межами державної території земні простору, які не належать кому-небудь окремо, а перебувають у загальному користуванні всіх держав відповідно до міжнародного права. Це, перш за все, відкрите море, повітряний простір над ним і глибоководне морське дно за межами континентального шельфу.
До територій зі змішаним режимом відносяться континентальний шельф і економічна зона. Ці райони не знаходяться під суверенітетом держав і не входять до складу державних територій, але кожне прибережна держава має суверенні права на розвідку і розробку природних ресурсів, прилеглих до нього континентального шельфу і економічної морської зони, а також на охорону природного середовища цих районів. Обсяг цих повноважень визначається міжнародним правом.
Особливий міжнародно-правовий режим встановлений в Антарктиці. Так, за Договором про Антарктику 1959 року Антарктика повністю демілітаризована і відкрита для наукових досліджень всіх країн. Жодна частина Антарктики не знаходиться під суверенітетом будь-якої держави.
Космічний простір перебуває за межами земних територій, і його правовий режим визначається принципами і нормами міжнародного космічного права, зокрема Договором про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, від 27 січня 1967 року. Воно не підлягає національному присвоєнню і відкрито для дослідження і використання всіма державами.

34.Види правового режиму території. Поняття"територія" у самому широкому розумінні означає усю планету Земля з її сухопутною та водною поверхнею, надрами та повітряним простором, середовище матеріального існування людської цивілізації, а також прилеглий до Землі космічний простір, Місяць та інші небесні тіла.Єдиного загальноприйнятого підходу до класифікації територій на види у науці міжнародного права та практиці міжнародних відносин не існує. Найбільш популярним є такий поділ територій на види залежно від їх правового режиму:1) державна територія. Правовий режим цієї території визначається її належністю до певної держави, яка здійснює стосовно неї та у її межах територіальне верховенство;2) міжнародні території (території з міжнародним режимом) являють собою ділянки простору, на які не поширюється суверенітет жодної держави (напр., відкрите море та повітряний простір над ним,космічний простір з Місяцем та іншими небесними тілами).Особливістю правового режиму міжнародних територій є те,що вони, по-перше,не належать жодній державі,а по-друге,вони відкриті для дослідження та використання згідно з нормами міжнародного права усіма державами на основі принципу їх рівності;3) території зі змішаним правовим режимом завжди розташовані поза межами державної території,проте окремі права на використання цих територій належать виключно державі,до території якої вони прилягають(прилегла зона, виключна економічна зона та континентальний шельф);4) державна територія міжнародного користування. Особливістю правового режиму цих територій є те, що вони, з одного боку, не виключаються зі складу території відповідної держави, а з іншого - використовуються цією державою чи третіми країнами у особливому порядку. До державних територій міжнародного користування слід відносити міжнародні канали, міжнародні протоки, міжнародні судноплавні ріки, які територіально належать одній або декільком державам, але в силу міжнародних договорів можуть використовуватися і іншими державами;5) території з особливим правовим режимом можуть включатися до складу території відповідної держави, але використовуються нею в особливому, як правило, обмеженому порядку(нейтральні та демілітаризовані зони).Нейтральні зони, як правило, географічно розташовуються між двома чи більше державами і не належать жодній з цих держав.

35.Територіальний суверенітет,територіальне верховенство,територіальні права. Територія в МП у широкому розумінні це простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором,а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.Територіальний суверенітет-держава на власній території здійснює свою верховну владу,свій суверенітет.Це співвідношення основних ознак державної території: наявність державі; її верховенство на даній території.Під територіальним верховенством розуміють повну і виключну владу держави в межах своєї території.На підставі цього держава може встановити відповідний правопорядок, що дає змогу використовувати у своїх інтересах як саму територію так і її матеріальні компоненти.Територіальне верховенство держави прямо зв'язане з державним суверенітетом і виступає в якості одного з його складових елементів.Недарма стаття 2 Конституції України проголошує, що суверенітет України поширюється на всю її територію.У міжнародному праві, відповідно до визначення Міжнародного суду,територіальне верховенство розуміється як територіальний суверенітет.Територіальний суверенітет можна визначити як право держави здійснювати виняткову юрисдикцію стосовно всіх осіб і предметів на своїй території.Отже, правовий режим усіх суб'єктів і об'єктів, що знаходяться на території держави, визначається і регулюється винятково її законами, і держава вправі не допускати на своїй території діяльності будь-якої іншої держави або організації.Територіальний суверенітет це дуже складне і комплексне поняття, що має системостворюючі характеристики. При практичній реалізації він виявляється у виді територіального верховенства народу і держави. Таке верховенство передбачає:— право народу на самовизначення, тобто право кожного народу вільно установлювати свій політичний статус, вільно вибирати і забезпечувати свій політичний, економічний і культурний розвиток без будь-якого втручання ззовні;— визнання того,що будь-які територіальні зміни статусу державної території або її частини як у бік збільшення,так і у бік зменшення,будь-яка зміна державних кордонів повинні провадитися винятково у відповідносте з прямим волевиявленням народу, згодою держави і міжнародного права без будь-якого втручання ззовні, погрози силою або її застосування,з обов'язковим наступним завердженням будь-яких територіальних змін вищим законодавчим органом держави.Будь-які територіальні спори повинні вирішуватися винятково мирними способами шляхом переговорів у відповідності зі статтею 33 Статуту ООН і чинними міжнародними угодами;— право держави на прийняття законів і правил,що регулюють режим державної території й окремих її складових частин,питання громадянства,місця проживання, переміщення,в'їзду і виїзду з країни й інших прав і свобод людини;— виняткову й абсолютну владу держави в межах державної території, що виключає владу будь-якої іншої держави, якщо інше не встановлено спеціальною міжнародною угодою.

36.Державна територія поняття: поняття природа та складові частини. Державна територія - це частина поверхні землі,то правомірно належи-ть певній держ.у межах якої вони здійснює своє територ.верховенство.Територія,що перебуває під суверенітетом держави:І.Сухопутна територія-материк,острови,анклави, квазідер-жавна територія (повітряні і морські судна у відкритому морі і повітрян. просторі, простір над ними,підводні трубопроводи,кабелі, над-водні споруди у відкрит. морі,космічні об'єкти та ін.),арктичні сектори окремих держ. 2.повітрян.простір–повітр.простір заввишки 100-110 км розташований над сухопутноюі водною поверхнею;3.водна територія-територ. море,внутрішні води;морські води,у тому числі води держав-архіпелагів;води портів; води заток,"історичних заток", води рік, озер, каналів,та ін. водойм,внутрішні моря;4..надра держ.терито.поверхня дна і надра континент.. шельфу.Правов.режим держ. території полягає у територіальн. верховенстві держави: влада певної держ. є вищою щодо всіх фіз. і юрид.осіб,які перебувають на її територ.; на території держ.виключається діяльність публічн.влади будь-якої держ.;вища влада здійснюється системою державн.органів у законод.,виконавч.,судов. сферах;у межах своєї території держ. може застосовувати до своїх громадян,іноземців та осіб без громадянства засоби владного примусу, що відповідає закону,якщо ін.не перед-бачено договором;юрисдикція держ. по-ширюється на осіб, споруди і транспортні засоби,що перебувають за межами терито-ріал. моря, тобто за її територією,а також на космічні об'єкти та їх екіпажі;ніхто не має право насильно позбавити державу території,що їй належить,і відповідно природних ресурсів,а також змінити держ. кордони;держ.територія, не можуть бути використані ін.держ,їх юрид. або фіз. особами у промислових цілях без згоди територіального суверена

37.Державна територія з міжнародним режимом використання (Шпіцберг). Своєрідним різновидом територій є території з особливим міжнародним режимом — це демілітаризовані і нейтралізовані зони і зони миру (у разі їхнього встановлення). Виділення таких територій носить суто функціональний характер із метою визначення ступеня їхньої мілітаризації. До складу цих територій можуть входити державні території або державні, міжнародні території і території зі змішаним режимом одночасно: наприклад, архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Панамський і Суецький канали, Місяць та інші небесні тіла та ін.Договір про Шпіцберген 1920 року встановлює статус цього, розташованого в Арктиці архіпелагу. Відповідно до договору Шпіцберген (Свальбард) є демілітаризованою і нейтралізованною територією, що знаходиться під суверенітетом Норвегії. Договором також передбачається вільний доступ на острови і води архіпелагу громадян усіх держав-учасниць договору для проведення господарської, наукової або іншої діяльності.

Дата добавления: 2015-05-31