Проходження держ. кордонів по міжн.(прикордонним)рікам. 6 страница

133.Встановлення консульських зносин і відкриття консульств. Встановлення консульських зносин між держ. здійснюється за взаємною згодою.При цьому згода.дана на встановлення дипломатичних відносин між двома держ.,передбачає,якщо не обумовлено ін.. згоду на встановлення консул. зносин.Як зазначено в ст.4 конвенції про консульські зносини консульська установа може бути відкрита на території держ. перебування тільки за згодою цієї держ.Але консульства фнкціонують не в масштабах усієї держ..а в межах так званого консуль-ського округу.За процедурою місцепере-бування консульської установи.її клас і косульський округ визнааютьяся спочатку держ.,яка представляє,а потім підлягає схваленню держ. пербування.Подальші зміни місцеперебування територ. консуль-ського округу можливі тільки за згодою держ.перебування.

134.Крнсульський округ. Як зазначено в ст.4 конвенції про консульські зносини консульська установа може бути відкрита на території держ.перебування тільки за згодою цієї держ.Але консульства фнкціонують не в масштабах усієї держ..а в межах так званого консульського округу. За визначенням конвенції консульський округ-це район,відведен.консульськ. уста-нові для виконання консульських фу-цій. За процедурою.місцеперебування консу-льської установи.її клас ікосульський округ визнааютьяся спочатку держ.,яка представляє,а потім підлягає схваленню держ. пербування.Подальші зміни місце-перебування територ.консульського округу можливі тільки за згодою держ. перебування.

135.Консульськи привілеї і імунітети. Консульські привілеї і імунітети-це певні перевага і пільги,які надаються консульським представництвам,консулам, посадовим особам консульств з метою полегшення,здійснення ними своїх ф-цій у держ.перебування.Основні положення про консульські привілеї та імунітети закріплені у Віденській конвенції 1963р. Консульські представництва мають нас-тупні привілеї та імунітети:1.приміщення консульства та його транспортні засоби, житлові приміщ.посад. осіб консульства, архіви і документи недоторкані,доступ може бути тільки за проханням та за згодою глави консульського представництва;2.право безперешкодного спілкування зі своїм урядом,корис-тування шифром,кур'єрами;3.звільнення від податків,мита,особисті привілеї та імунітети, особиста недоторканість консульських посадових осіб(вони підлягають арешту тільки за тяжкі злочини на підставі судових органів країни перебування)у порівняна з абсолютним імунітетом дипломатичних представництв,імунітет консулів є обмежений, вони можуть бути викликані в якості свідків,але при відмові до них не можуть бути застосовані міри примусу, вони звільняються від податків,мита, огляду особистого багажу,виконання особистих повинностей.

136.Інститут почесних консулів. Держави у своїй практиці використовують призначення як штатних консулів, так і позаштатних (почесних) консулів. Останні звичайно призначаються з числа осіб, які постійно мешкають у державі перебування консульства, вони можуть бути як громадянами держави, що призначає, держави перебування,так і громадянами третьої держави.Часто почесними консулами є адвокати,-бізнесмени, діячі культури, що мають високий авторитет у державі перебування.Почесні консули не перебувають на державній службі держави, що призначає, і не одержують від неї заробітної плати, тому даний інститут економічно вигідний. За існуючим правилом збори, що стягуються почесним консулом за консульські послуги, що робляться ним, йдуть у його прибуток.Україна в перші роки своєї незалежності достатньо часто вдавалася до використання цього інституту.Перші почесні консули України призначалися з числа закордонних громадян українського походження.Інститут почесних(позаштатних)консулів широко використовується у міжн. дипломат. практиці.Почесні консули призначаються з-поміж аторитетних місцевих громадян у тих випадках,коли держ.,що представляє,вважає недоцільним утримання штатного консула. Почесний консул утримується як правило за рахунок консульських зборів.Переваги, привілеї та імунітети консул.установ та їх посадових осіб, регламентовані конвен. Переважно поширюються і на консул. установи, очолювані почесними консулами. Деякі особливості режиму,що його застосовують до почесних консульських посадових осіб, містяться у Конвенції

137. Постійні представництва при міжнародних організаціях можуть відкривати тільки держави — члени таких організацій. Держави, що не є членами таких організацій, але заінтересовані в їх діяльності, можуть мати при них постійні місії спостерігачів, якщо це допускається установчими документами організацій.
Слід мати на увазі, що відкриття при міжнародній організації постійного представництва є правом держави, а не її обов'язком. Правове становище представництв держав при міжнародній організації визначається насамперед статутом самої організації, а також нормами Віденської конвенції про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року, угодами про привілеї та імунітети організації й інших міжнародно-правових документів.
Функції постійних представництв держав при міжнародних організаціях зафіксовані в статті 6 зазначеної Віденської конвенції 1975 року. До них, зокрема, належать:
а) забезпечення представництва держави, що посилає, при організації;
б) підтримка зв'язку між державою, що посилає, і організацією;
в) ведення переговорів з організацією й у її рамках;
г) з'ясовування здійснюваної в організації діяльності і повідомлення про неї уряду держави, що посилає;
ґ) забезпечення участі держави, що посилає, у діяльності організації;
д) захист інтересів держави, що посилає, у відношенні організації;
є) сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом співробітництва з організацією й у її рамках.

138.Поняття права міжнародної безпеки. Право міжнародної безпеки являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють взаємодію держав у сфері забезпечення загального миру і безпеки, включаючи превентивну діяльність.Усі держави, вступаючи у світове співтовариство, беруть на себе зобов'язання здійснювати свою міжнародну діяльність відповідно до основних принципів міжнародного права. Одним із таких принципів є обов'язок держав вирішувати свої «міжнародні спори мирними способами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість». До міжнародно-правових способів забезпечення міжнародної безпеки належать: мирні способи вирішення спорів;загальна і регіональна безпека; роззброювання;заходи для запобігання ядерній війні;неприєднання та нейтралітет; заходи для припинення актів агресії (самооборона);дії міжнародних організацій;заходи для зміцнення довіри між державами.Незважаючи на наявний широкий перелік способів підтримки міжнародного миру і безпеки, у міжнародному житті нерідко в результаті зіткнення інтересів виникають конфліктні ситуації між державами.У Статуті ООН сформульована одна з головних цілей ООН і морально-політичний фундамент права міжнародної безпеки - "звільнити прийдешні покоління від страхіть війни". Принципи права міжнародної безпеки можна класифікувати на загальні і спеціальні.До загальних належать основні принципи сучасного міжнародного права – роззброєння,принцип суверенної рівності держав,принцип непорушності кордонів,принцип сумлінного виконання міжнародних.До спеціальних принципів можна віднести:принцип рівної безпеки;принцип рівності й однакової безпеки;принцип неприпустимості нанесення шкоди безпеці держав.

139.Сучасна концепція підтримання миру в рамках ООН. 5 грудня 1986 р. і 7 грудня 1987 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення, які мають винятково важливе значення в досягненні головної мети сучасного міжнародного права - підтримки і збереження миру в усьому світі. Ці рішення являють собою спеціальні резолюції про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки. Прийняттям цих резолюцій концепція всеосяжної безпеки, що встановилася у світі з часу прийняття Пакту Бріана - Келлога і була зміцнена заснуванням ООН і її Статутом, одержала принципове схвалення людства в нових умовах розвитку міжнародного співтовариства.Ці резолюції, підкріплені резолюцією ГА ООН від 7 грудня 1988 p., що визначає "всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру і безпеки, відповідно до Статуту ООН", значною мірою сприяли активізації міжнародно-правових умов світової громадськості у прийнятті різних заходів у сфері зміцнення міжнародної безпеки. Разом із тим складалися умови для формування системи принципів і норм, які належать до права міжнародної безпеки, і виділення цього права у самостійну галузь сучасного міжнародного права. ООН,відіграє Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН (1970 p.). Ця Декларація значною мірою розширила зміст основних принципів міжнародного права, коротко сформульованих у Статуті ООН, які є юридичною основою права міжнародної безпеки.Поряд із Статутом ООН і Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) до документів (джерел) універсального характеру варто віднести і раніше відзначені резолюції ГА ООН від 05.12.1986 і від 07.12.1987 про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки, а також резолюцію ГА ООН від 07.12.1988 про всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру і безпеки відповідно до Статуту ООН.

140.Регіональна безпека, її співвідношення, із універсальною системою безпеки. Розрізняють два види системи колективної безпеки: універсальну і регіональну. Універсальна система колективної безпеки базується на положеннях Уставу ООН і включає засобу мирного дозволу суперечок (Глава VI), спільні дії (превентивного й примусового характеру) у випадку акту агресії (Глава VII) і заходу щодо роззброювання (ст. ст. 11, 26, 47). Як ми вже відзначали, відповідно до Уставу ООН головна відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки в рамках універсальної системи колективної безпеки покладена на Рада Безпеки ООН. Це єдиний орган системи ООН, правочинний ухвалювати рішення щодо застосуванні превентивних і примусових дій аж до створення багатонаціональних збройних сил.Загальні положення про систему регіональної безпеки втримуються в Главі VIII (ст.ст. 52 - 54) Уставу ООН. Основними засобами підтримки миру й безпеки регіональними організаціями є дозвіл таких питань, що ставляться до підтримки миру й безпеки, які можуть бути підходящими для регіональних дій, сумісних із цілями й принципами ООН; мирний дозвіл місцевих суперечок до передачі цих суперечок на розгляд Ради Безпеки ООН (п. 2 ст. 52) і, де це доречно, застосування примусових дій під керівництвом Ради Безпеки ООН і на основі повноважень від нього (п. 1 ст. 53).Більше детальні положення, що стосуються регіональної системи безпеки, утримуються в установчих документах регіональних організацій, що передбачають міри колективної безпеки. Такими організаціями, зокрема, є ЛАГ, ОАГ, ОАЕ, НАТО. У Північноатлантичному договорі 1949 р. є певні розбіжності з положеннями ст. 53 Уставу ООН. Тому в процесі перегляду ролі й завдань НАТО, обумовлених особливостями сучасних междунарідних відносин, варто було б привести даний договір у відповідність із Уставом ООН

141.НАТО:цілі,принципи,система,договірні форми співробітництва з Україною. НАТО є військово-політичним блоком 28 держав, що володіє всією необхідною інфраструктурою і системою органів з її управління. Це сотні комітетів, груп, служб, управлінь чи підрозділів планування, військових і цивільних (транспортних, медичних та т. д.) і навіть навчальних Центрів з підготовки та перепідготовки фахівців. НАТО — міжурядова організація, члени якої виділяють кошти та ресурси, необхідні для повсякденного функціонування її відповідно з Договором: проведення зустрічей, підготовка та прийняття рішень, реалізації інших завдань в рамках спільних інтересів всіх членів альянсу. Основна частина військових сил та військової інфраструктури, належать державам-членам НАТО, залишаються під їх безпосереднім управлінням і національним командуванням до тих пір, поки не виникне необхідність в їх виділенні цілком (або частково) для вирішення певних військових завдань під загальним НАТОвським командуванням. Фінансування навчання і складу національних контингентів здійснюється за рахунок бюджету відповідних держав. Вони ж несуть всі витрати з утримання своїх представництв при НАТО, виплачують платню офіцерам, прикомандированим до штаб-квартири альянсу. Платня цивільних службовців виплачується з бюджету НАТО. Всі програми НАТО фінансуються спільно тими державами, які в них беруть участь. Україна та НАТО активно співпрацюють у плані підтримання безпеки та стабільності на євроатлантичному просторі. Протягом останніх років Україна по черзі виділилапіхотний батальйон, батальйон механізованої піхоти та вертолітний загін для участі у діяльності керованих НАТО миротворчих сил НАТО на Балканах, у Боснії та Герцеговині, а в операціях у Косові брав участь український вертолітний загін та значна кількість особового складу з української частини українсько-польського батальйону. Іншим кроком, що засвідчив готовність України сприяти зміцненню міжнародної стабільності та боротьбі з тероризмом, стало надання Україною права прольоту над її територією авіації НАТО, яка перевозила війська до складу Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на території Афганістану та особовий склад коаліційних сил під проводом США, залучених до операції «Нездоланна свобода». Україна також відрядила 1600 військовослужбовців до польського сектора міжнародних багатонаціональних стабілізаційних сил в Іраку, де представлені миротворці з кількох країн НАТО та країн-партнерів.

142.Поняття і загальна характеристика міжнародного гуманітарного права. Міжнародне гуманітарне право є галуззю права, логічно розвиваючою і нормативно закріпляючою цілий комплекс соціальних норм, сформованих протягом усієї історії людства й поєднуючою: закони і звичаї війни (у т.ч. гуманні й обмежуючі засоби і методи ведення війни); загальнолюдські цінності; релігійні приписи; морально-бойові кодекси воїна; внутрішні правові акти держав (у т.ч. військові статути й інструкції); міжнародні відносини в сфері регуляції збройних конфліктів і захисту жертв війни. Принципи міжнародного гуманітарного права є тим елементом системи міжнародного права, який шляхом переносу змісту соціальних норм в область юридичних відносин здійснює логічний і смисловий зв'язок права з відповідними соціальними нормами і забезпечує відповідність нормативно правових актів цілям і змісту міжнародного гуманітарного права, тим самим удосконалюючи структурну цілісність і соціальну значимість даної галузі міжнародного права.Можна виділити наступні обов'язкові ознаки внутрішнього (не міжнародного) збройного конфлікту, що дозволяє більш широко застосовувати норми міжнародного гуманітарного права, включаючи мінімальні гуманітарні і процесуальні гарантії, а також правовий механізм відповідальності при їхньому порушенні: більш високий рівень збройного насильства, чим при порушеннях суспільного порядку, окремих і спорадичних актах насильства; колективний характер бойових дій і наявність організованості сторін конфлікту. Структура галузевих принципів міжнародного гуманітарного права: принцип гуманності; принцип військової необхідності; принцип поваги; принцип захисту та пр-п відповідальності.

143.Транснаціонал та злочини міжнародного характеру та їх вплив на міжнародні відносини. Транснаціональні злочини - загальнокримінальної злочину, що підпадають під юрисдикцію двох і більше держав.В одних випадках такі злочини скоюються в одній державі, а наслідки виявляються в іншому. В інших випадках частина злочинних дій відбувається в одній державі, а частина в іншому. Наприклад, зброя незаконно набувається в одній державі, а незаконно продається в іншому.У результаті зростання організованої злочинності число транснаціональних злочинів швидко збільшується. Ефективна боротьба з ними можлива лише в результаті співпраці держав. До транснаціональним злочинам застосовується право суду, який їх розглядає. ЗЛОЧИНИ МІЖНАРОДНОГО ХАРАКТЕРУ - міжнародні кримінальні злочини — суспільно небезпечні умисні діяння, що посягають на міжнар. правопорядок, завдають шкоди мирному співробітництву держав. За своєю природою є загальнокрим. злочинами з «іноземним елементом»: вчиняються на тер. кількох держав, становлять небезпеку для їх інтересів тощо. Відповідальність за вчинення 3. м. х. передбачено міжнар.-правовими актами універсального (Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988, Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989та ін.) або регіонального (Європейська конвенція про правопорушення щодо культурних цінностей 1985 та ін.) значення. Конкр. міри покарання за вчинення 3. м. х. передбачаються нац. зак-вом після інкорпорування ним положень міжнар.-правового акта (так, ст. 63 і Кримінального кодексу України передбачає покарання за різні форми і види найманства).

144.Співробітництво держав у бородьбі з злочинністю і його основні міжнародно правові форми. Міжнар. співробітництво в боротьбі зі злочинністю це обєднаня зусиль держ. та ін.учасників міжнародних відносин з метою підвищення ефективності запобігання злочинам,боротьби з ними і виправлення правопорушників. Воно здійснюється на 3 рівнях: двосторонньоиу; регіональному; у рамках багатосторонніх угод.Особливе місце в міжн. співробітництві посідає Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), яку створено в 1923р.у Відні.Із неурядової організації Інтерпол перетворився на міжурядову і нині обє`днує понад 170 держ. Вищим органом Інтерполу є Генерал. асамблея,сесії якої проходять 1раз на 1р. Виконавчий комітет фомується з представ-ників регіонів.Постійно діючим апаратом є секратеріат.Відповідно до статуту Інтерпол забезпечує і розвиває взаємне співробіт-ництво органів кримінал. поліції в межах чинного законод. створює і розвиває уста-нови,що можуть сприяти запобіганню злочинів.Основна його робота-організація співробітн.по конкретним кримін. справам шляхом прийому,аналізу і передавання інформ.Принципи дяльності:протидія-організованій злочинності, наркобізнесу,міжн. терирозму,сексбізнесу та торгівлі людьми,фальшивомонетництву,злочинам у сфері інтелектуал. власності.Напрями міжн. співробітн. в боротьбі зі злочинністю: підписання та реалізація договорів про боротьбу зі злочинами; надання правової допомоги (враховуючи екстрадицію);розробка міжн.норм і стан-дартів,які забезпечують захист прав і людини у сфері правопорядку; взаємодія у виявленні.запобіганні і розкритті злочинів.Конкретні форми співробітництва і його обсяги залежать від самих держав, їхніх потреб і матеріальних ресурсів, внутрішнього законодавства і прийнятих на себе міжнародних зобов'язань. Обов'язок держав співробітничати одна з одною, звичайно, припускає сумлінне дотримання державами норм міжнародного права і Статуту ООН. Якщо ж якась держава ігнорує свої зобов'язання, що витікають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, то тим самим ця держава підриває основу співробітництва.Основними напрямками співробітництва є: підтримка миру і безпеки;загальна повага прав людини;здійснення міжнародних відносин в економічній, соціальній, культурній, технічній і торговій галузях відповідно до принципів суверенної рівності і невтручання;співробітництво з ООН і вживання заходів, передбачених її Статутом; сприяння економічному зростанню у всьому світі.

145.Міжнародна боротьба з тероризмом і її значення в на сучасному етапі. Тероризм швидкими темпами активізується і набуває міжнар.характеру.Розгул міжн.тероризму висуває перед міжн.співтовариством гостру необхідність рішуче покінчити з цим явищем. Одним із дієвих засобів боротьби з міжн. тероризмом є сучасне МП,що відповідно до Статуту ООН покликане забезпечити безпеку життєдіяльності міжн.співтовариства. Важливою рушійною силою у сфері розвитку міжн.-правов.боротьби з тероризмом являє собою розвиток і зміцнення міжн. співробітн.В арсеналі заходів міжн.-правов.характеру, спрямованих на боротьбу з тероризмом на сучасн. етапі,є певний комплекс актів серед яких можна назвати Конвенції,прийняті у 1937р.(про припинення тероризму і пока-рання за нього і про створення міжн. карного суду.У 1977р.прийнята Європ. Конвенція про боротьбу з тероризмом. Є значна кількість резолюцій, прийнятих Генер.Асамблеєю ООН.

146 Боротьба з незаконним оборотом наркотичних засо¦в і психотропних речовин. Правопорушення, пов'язан з наркотичними засобами й психотропними речовинами, запод юють значна шкода здоров'ю людей, соц альному благополуччю й економ чним нтересам багатьох держав. З метою боротьби з цими протиправними д яннями були укладен дина конвенц я про наркотичн засоби 1961 р. Конвенц я про психотропн речовини 1971 г.Дані конвенції регламентують широке коло питань, включаючи мі ри контролю над наркотичними засобами психотропними речовинами, а також мі ри боротьби проти культивування, виробництва, збер гання, продажу, покупки, ввозу й вивозу наркотичних засоб в психотропних речовин у порушення встановлених правилВ 1988 р. була прийнята Конвенц я ООН про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засоб в психотропних речовин. Дана Конвенц я не передбача припинення д конвенц й 1961 1971 р., навпроти, вона містить посилання на деяк положення цих конвенц й. Висновок Конвенц 1988 р. було викликано необх дн стю зм цнення й доповнення мер, передбачених конвенц ями 1961 1971 р., з метою зменшення розмаху й масштаб в незаконного обороту наркотичних психотропних речовин його серйозних насл дк вСтаття 3 Конвенц 1988 р. м стить перел к д янь, як повинн визнаватися карними злочинами державами-учасниками в дпов дно до свого законодавства. Серед них варто вид лити: виробництво, виготовлення, екстрагування, готування, пропозиц я, пропозиц я з метою продажу, поширення, продаж, поставку на будь-яких умовах, посередництво, переправляння, транзитне переправляння, транспортування, мпорт або експорт будь-яко наркотично або психотропно речовини в порушення положень конвенц й 1961 1971 р.; культивування оп йного маку, кока нового куща, рослини каннабис з метою виробництва наркотичних засоб в; орган зац я, кер вництво або ф нансування зазначених правопорушень др.Кожна держава-учасник за зд йснення правопорушень, перерахованих у Конвенц 1988 р., з огляду на характер цих правопорушень, передбача застосування таких санкц й, як тюремне ув'язнення або нш види позбавлення вол, штрафн санкц й конф скац я. Держави можуть передбачити на додаток до осуду або покарання застосування в дносно правопорушника таких мір, як л кування, перевиховання, наступне спостереження за ним, в дновлення працездатност або соæальна інтеграæя.Законодавство про заходи протидії незаконному о¦гу наркотичних засо¦в, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними складається із Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори"Протидію незаконному о¦гу наркотичних засо¦в, психотропних речовин і прекурсорів здійснюють Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України, Державний митний комітет України, Державна прикордонна служба України, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я України та інші органи виконавчої влади в межах наданих їм законом повноважень.Органи виконавчої влади, уповноважені законом на здійснення контролю у сфері о¦гу наркотичних засо¦в, психотропних речовин і прекурсорів та вирішення завдань у сфері протидії їх незаконному о¦гу, у разі виявлення порушень порядку цього о¦гу застосовують у межах своєї компетенæї відповідні заходи щодо усунення таких порушень, і в разі наявності в діях осіб ознак адміністративного правопорушення чи злочину зобов'язані надіслати інформаæю або подати матеріали до відповідних правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з незаконним о¦гом наркотичних засо¦в, психотропних речовин і прекурсорів. Також в Україні здійснюються заходи протидії НЕЗАКОННОМУ ВЖИВАННЮ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ АБО ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, в разі необхідності бмежуються прав особи, хворої на наркоманію, на період примусового лікування

147.Міжнародна протидія корупції. Незаперечним фактом на сьогодні є те, що таке ганебне явище як корупція перестає бути проблемою окремо взятої країни.Воно з кожним роком набуває транснаціонального масштабу, створює загрозу стабільності й безпеці громадянського суспільства, руйнує етичні цінності та уявлення населення про справедливість.Ефективна протидія цьому злочинному явищу, крім наявності відповідної політичної волі, вимагає належного законодавчого забезпечення, тобто запровадження дієвого комплексу нормативно-правових положень, що регулюють механізми запобігання корупції та посилення відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних діянь.З огляду на це, однією з найбільш вагомих подій в історії сучасних міжнародно-правових відносин у сфері запобігання та протидії корупції є підписання міжнародною спільнотою 9 грудня 2003 року в м. Меріда (Мексика) Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції – найбільш змістовного міжнародного акту, спрямованого на попередження та боротьбу з корупцією, як у світовому так і у національному масштабі. Після цієї події 9 грудня за ініціативою ООН святкується як Міжнародний день боротьби з корупцією.Отже, на сьогодні цей документ являє собою так званий базис для приведення національного законодавства кожної держави-учасниці у відповідність з загальновизнаними методами та заходами щодо попередження та протидії корупції.В основу згаданої Конвенції органічно покладено дві ключові засади: заходи щодо запобігання корупції та боротьба із цим явищем.Сфера запобігання корупції – це система регулятивних правовідносин, які спрямовані на попередження корупційних проявів у державі шляхом удосконалення правових норм, правових механізмів та заходів державного впливу, спрямованих на запобігання корупції як явища на різних рівнях.Проте,сфера боротьби з корупцією – це система правоохоронних, переважно кримінально-правових та адміністративно-правових заходів, спрямованих на притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних діянь, що мають на меті покарання, превенцію протиправних дій і виховання населення у дусі поваги до закону, створення в державі атмосфери нетерпимості та непримиренності до проявів корупції.

148.Міжнародне співробітництво у боротьбі з торгівлею людьми. Рабство, работоргівля, торгівля жінками й дітьми. Відповідно до Конвенції щодо рабства 1926 р. рабство визначається як положення або стан людини, над которим здійснюються деякі або всі повноваження, властивому праву власності (п. 1 ст. 1). Торгівля невільниками являє собою всякий акт захоплення, придбання або поступки людини з метою продажу його в рабство; усякий акт придбання невільника з метою продажу його або обміну невільника: усякий акт поступки шляхом продажу або обміну невільника, придбаного з метою продажу або обміну, так само як і взагалі всякий акт торгівлі або перевезення невільників (п. 2 ст. 1). Держави - учасники Конвенції 1926 г. прийняли зобов'язання робити один одному взаємне сприяння для досягнення знищення рабства й торгівлі невільниками (ст. 4). В 1953 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила протокол, що вніс деякі зміни в Конвенцію 1926 р., а в 1956 р. була прийнята Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, подібних з рабством. Під такими інститутами й звичаями відповідно до Додаткової конвенції розуміються: боргова кабала; кріпосний стан: обіцянка видати заміж або выданье заміж жінки за винагороду без права відмови з її боку; право чоловіка жежцины або його родини передавати її за винагороду іншій особі; передача жінки після смерті чоловіка в спадщину іншій особі; передача ребенка або підлітка моложе 18 років своїми родителями або опікунами іншій особі за винагороду або без такого з метою експлуатації цього ребенка або підлітка або його праці (ст. 1). Перевезення або спроба перевезення рабів з однієї країни в іншу якими б те не було транспортними засобами або співучасть у таких уважається карним злочином за законами держав - учасників Додаткової конвенції 1956 р., і особи, визнані винними в цих злочинах, підлягають суворим покаранням (п. 1 ст. 3). У зв'язку з тим що проституція й супровідне її зло, якимсь є торгівля людьми, що переслідують мети проституції, несумісні з достоїнством і цінністю людської особистості й загрожують добробуту людини, родини й суспільства, в 1950 р. була укладена Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми й з експлуатацією проституції третіми особами. У питаннях співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю проблема юрисдикції є однієї із самих актуальних. У даному контексті термін «юрисдикція» розуміється у вузькому змісті, а саме: правочинність судів певні держави розглядати справи, віднесені до їхньої компетенції, приймати по них рішення або виносити вироки. При цьому залежно від конкретної справи прийнято розрізняти карну, адміністративну, цивільну або іншу юрисдикцію. У більшості багатобічних конвенцій по боротьбі зі злочинністю встановлюється, що зафіксовані в них правопорушення підпадають під юрисдикцію тієї держави, на чиїй території вони зроблені, або якщо вони зроблені на борті судна або літального апарата, зареєстрованого в цій державі, або якщо передбачуваний правопорушник є громадянином цієї держави. Також у багатьох конвенціях передбачається юрисдикція держави, на території якого виявився передбачуваний правопорушник. Іншими словами, у більшості випадків конвенції виходять із принципу альтернативної юрисдикції - або видай, або суди (aut dedere aut judicare). Хоча в деяких випадках (піратство, работоргівля, несанкціоноване віщання з відкритого моря) використовується принцип універсальної юрисдикції, відповідно до якого вповноважений корабель (судно або літальний апарат) будь-якої держави має право припинити зазначені правопорушення й залучити осіб, винних у їхньому здійсненні, до відповідальності відповідно до законодавства держави прапора корабля.

Дата добавления: 2015-05-31