Проходження держ. кордонів по міжн.(прикордонним)рікам. 2 страница

73.Поняття, види та підстави МП відповідальності– юридичний обов'язок суб'єкта-правопорушника лікві-дувати наслідки шкоди,завданої ін. S МП в результаті вчиненого правопору-шення, або юр. наслідки,що настають для суб'єкта МП в результаті порушення ним міжн.-правов.зобов'язання.Метою міжн.- правової відповідальності є передбачення відповідного результату.а саме: виклю-чення можливості вчинення держ. нових правопорушень;вплив на ін. держ. спону-кання їх до добровільного додержаня міжн.зобов’язань. Функції МПВ-це та чи ін. спрямованість заходів, що їх здійснюють у межах міжн. правовідносин. .Підстави винекнення відповідальності. Підстави відповідальності–це сукупність юрид.обов`язкових приписів, міжн.-правов.актів,на підставі яких певний варіант поведінки держ. каліфікується як міжн. правопорушення.Підставою виникнення міжн.-правової відповідальності суб'єкта МП є вчинення ним міжнародного правопорушення.Міжнародне правопорушення-це дія або бездільність суб'єкта МП,яка порушує норми МП і свої міжнародні зобов'язання,і наноси-ть шкоду ін.суб'єкт. або групі суб'єктів МП матеріаіьного або нематеріального характеру.При цьому відповідальність настає при наяв-ності причинного зв'язку між протиправною поведінкою суб'єкту МП і спричиненою шкодою.Таким чином складовими елементами міжнарод. правопорушення,яке тягне міжнар.-правову відповідальність є:1)дія або бездіяль-ність суб'єкту МП,яка порушує норми МП; 2)вменяємість правопорушення суб'єкту МП; 3)спричинення суб'єкту або групі суб'єктів МП шкоди.У МП міжнар. правопорушення поділяють на 1)міжн.злочини(особливо небезпечні міжнар.правопорушення,які пося-гають на життєво важливі інтереси держ, держав,які грубо порушують принципи МП-агресія,геноцид,апартеїд,військов.злочини; 2)кримінальні злочини міжнар. характеру(діяння,що становлять небезпеку, посягають на інтереси декількох або всіх держ.:-рабство, работоргівля,незаконний оборот наркотиків, піратство та ін, 3)ін.міжн.право-порушення (міжн. делікти)-протиправні дії, які наносять шкоду окремій держ. або обмеженому колу S наприклад,порушення торгівельн. зобов'язань.Юридична кваліфікація міжнародного правопорушення передбачає встановлення ряду конкретних юридичних фактів:-існування (наявність) конкретної норми міжнародного права (або звичаю), положення якого порушене;- існування (наявність) поведінки (дії або бездіяльності), яку можна поставити за вину конкретному суб'єкту міжнародного права;- настання (наявність) шкідливого результату- безпосередній зв'язок між поведінкою конкретного суб'єкта міжнародного права і протиправними наслідками, що настали (тобто встановлення вини суб'єкта).

До міжнародних злочинів належать:- акти агресії;- акти насильницької колонізації;- геноцид (дії щодо знищення нації, етнічної групи, народності. У 1948 р. під егідою ООН ухвалена Конвенція про попередження геноциду);- апартеїд - примусове насильницьке роздільне проживання (мало місце в ПАР);- застосування засобів масового знищення людей та ін.

.Види відповідальності в МП. У МП виокремлюють два види відповідальності-нематеріальну(ще нази-вають політичною,моральною,морально-полі-тичною) і матеріальну. Форма відповідальнос - конкретний спосіб застосування до держ.-порушника несприятливих дія неї наслідків за невиконанням міжнар.зобов'язання.Форми політичн.виду відповідальнос: С атисфакція -це задоволення держ.-правопорушницею явно виражених або таких,щоприпускаються нематеріальних вимог,висунутих потерпілою держ..які виходять за межі простого відновлення(ресторації. Санкці ї-індивідуальні, колективні правомірні примусові заходи,що вживаються до суб'єкта-правопорушника з метою припинення неправомірної поведінки або покарання за таку поведінку. Репресалії -правомірні примусові дії держави з метою відновити свої права,порушені ін. держ.: заморожування або арешт грошей банківських авуарів;затримання або арешт риболовецьких суден тощо. Реторсії -правомірні примусові дії держави у відповідь на недружній акт держави з метою відновити принципи взаємності у відносинах між сторонами. Форми матеріального виду відповідальності: Репарація - відшкодування постраждалій від агресії держ. матеріальної шкоди грошима, натурою(товарами),послугами або покладає-ться певне обмеження на розпорядження своїми ресурсами. Реституція -повернення в натурі майна,цінностей неправомірно вилученого і вивезеного воюючою стороною з території противника .Субституція - різновид реституції,якою передбачено повернення май-на аналогічного роду і приблизно рівного тому,що було неправомірно вилучено і виве-зено воюючою стороною з території против-ника,тобто заміна неправомірно знищеного або пошкодженого майна,будівель,творів мис-тецтва тощо подібним і рівноцінними предме-тами. Обмеження відповідальності -встановлений у МП порядок повного або часткового звільнення від відповідальності суб'екта МП, який порушив норму або завдав збитків ін. суб'єкту.Цілковите звільнення від відповідаль-ності можливе,якщо обставини порушення норми або завдання збитків,були визнані як непереборна сила(форс-мажорі або непідконтрольні зовнішнім подіям і вважалися крайньою необхідністю,або ж події були спричинені діями постраждалої сторони.Обмежена відпоідальність поширюються, наприклад,на експлуатацію нового виду тех.-ніки.яка є джерелом підвищеної небезпеки, але розвиток цієї техніки доцільний в інтересах науково-технічною прогресу.

74. Поняття міжнар правопорушення: м.злочини та м.делікти. Міжнародне правопорушення являє собою складне правове явище. З юридичної точки зору, в якості міжнародного правопорушення розглядається міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародних правовідносин, у якому є ознаки (елементи) складу міжнародного правопорушення.Міжнародне правопорушення характеризують такі основні ознаки:— міжнародна суспільна небезпека;— протиправність;
— причинно-слідчий зв'язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що наступили;— карність.Міжнародні злочини — це злочини, що порушують міжнародні зобов'язання, які є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому.Міжнародні злочини:
— здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;— здійснюються в безпосередньому зв'язку із державою;— зазіхають на міжнародний мир і безпеку,— загрожують основам міжнародного правопорядку;— спричиняють відповідальність держави як суб'єктаміжнародного права і персональну кримінальну відповідальності виконавців, що наступає в рамках міжнародної, а в деяких випадках внутрішньодержавної (національної) юрисдикції.
Міжнародні делікти визначаються за залишковим принципом, до них належать правопорушення, що не ввійшли в перші дві групи. Таким же чином їх зизна-чала і Комісія з міжнародного права. До них належать: порушення державою своїх односторонніх зобов'язань; невиконання рішень міжнародних судів і арбітражів; порушення державою договірних зобов'язань, що не мають основного значення, і т.д.
Міжнародні делікти:— не носять характеру злочинів і не мають суспільної небезпеки міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру;— можуть здійснюватися будь-якими суб'єктами міжнародних правовідносин, що порушують положення розпоряджень міжнародно-правових норм;— спричиняють відповідальність суб'єктів, що може виражатися у формі самообмежень, які випливають у результаті офіційного визнання протиправності поведінки суб'єкта.

75. Політичної відповідальності: сатисфакція, репресалії, санкції, реторсії. Сатисфакція -це задоволення держ.-правопорушницею явно виражених або таких,щоприпускаються нематеріальних вимог,висунутих потерпілою держ..які виходять за межі простого відновлення. Сатисфакція(задоволення)як форма політичної відповідальності припускає обов'язок держави-правопорушниці надати задоволення не матеріального характеру, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну честі і гідності іншої держави.Сатисфакція може виявитися в таких діях держави-деліквента(винного суб'єкта, що зобов'язаний відшкодувати шкоду,заподіяну правопорушенням):—офіційне вираження жалю або співчуття;—приношення вибачень;—приношення запевнень у тому, що подібні акції не повторяться в майбутньому;—карне покарання винних осіб;— видання нормативного акту з визнанням своєї провини з тим, щоб подібні дії не повторювалися в майбутньому;—посилання спеціальної делегації в ображену державу;—вшанування постраждалої держави шляхом підняття прапора постраждалої держави в столиці держави-деліквента, або віддання їй честі військовим формуванням з артилерійським салютом або виконанням її державного гімну,або сполученням того й іншого і т.п. Санкції -індивідуальні, колективні правомірні примусові заходи,що вживаються до суб'єкта-правопорушника з метою припинення неправомірної поведінки або покарання за таку поведінку. Репресалії -правомірні примусові дії держави з метою відновити свої права,порушені ін. держ.: заморожування або арешт грошей банківських авуарів;затримання або арешт риболовецьких суден тощо. Реторсії -правомірні примусові дії держави у відповідь на недружній акт держави з метою відновити принципи взаємності у відносинах між сторонами. Форми матеріального виду відповідальності: Репарація - відшкодування постраждалій від агресії держ. матеріальної шкоди грошима, натурою(товарами),послугами або покладає-ться певне обмеження на розпорядження своїми ресурсами. Реституція -повернення в натурі майна,цінностей неправомірно вилуче-ного і вивезеного воюючою стороною з тери-торії противника.

76.Мматеріальної--відповідальності:реституція,субституція,контрибуція, репарація. Реституція являє собою відшкодування правопорушником матеріального збитку в натурі (повернення неправомірно захопленого майна: того ж самого—конкретні твори мистецтва, транспортні засоби, устаткування заводів та ін.).Різновидом реституції виступає субституція —заміна неправомірно знищеного або ушкодженого майна однорідним майном. Субституція - різновид реституції,якою передбачено повернення май-на аналогічного роду і приблизно рівного тому,що було неправомірно вилучено і виве-зено воюючою стороною з території против-ника,тобто заміна неправомірно знищеного або пошкодженого майна,будівель,творів мис-тецтва тощо подібним і рівноцінними предме-тами.Обмеження відповідальності-встанов-лений у МП порядок повного або часткового звільнення від відповідальності суб'екта МП, який порушив норму або завдав збитків ін. суб'єкту.Цілковите звільнення від відповідаль-ності можливе,якщо обставини порушення норми або завдання збитків,були визнані як непереборна сила(форс-мажорі або непід-контрольні зовнішнім подіям і вважалися крайньою необхідністю,або ж події були спричинені діями постраждалої сторони.Обмежена відпоідальність поширюються, наприклад,на експлуатацію нового виду тех.-ніки.яка є джерелом підвищеної небезпеки, але розвиток цієї техніки доцільний в інтере-сах науково-технічною прогресу. Контрибуція - 1)примусові післявоєнні платежі, які сплачує держава, яка зазнала поразки у війні, державам-переможницям; 2)примусові грошові чи натуральні стягнення з населення, які проводять війська однієї з воюючих країн на захопленій території противника. Сучасним міжнародним правом заборонена. Під репараціями (від лат. reparatio— відновлення)—розуміють відшкодування державою-порушницею заподіяної нею шкоди. Історично свій початок репарації беруть від інституту контрибуцій, що успішно існували в міжнародному граві з глибокої давнини і до кінця XIX сторіччя і носили характер данини. У їхню основу було покладене «право переможця», тому контрибуції як грошові суми,що виплачувалися переможцю переможеною державою,не були пов'язані з заподіяним збитком.Вже в той період контрибуції вважалися формою відвертого грабежу населення переможеної держави. З метою обмеження таких негативних явищ були розроблені статті 47-51 Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року,що обмежували стягнення контрибуцій. Проте і під час Першої і Другої світових війн ці статті грубо порушувалися.При розробці Версальского мирного договору 1919 року країни Антанти були змушені формально відмовитися від контрибуцій,замінивши їх репараціями. Контрибуції заборонені сучасним міжнародним правом. Фактично, на зміну контрибуцій прийшли усі форми матеріальної відповідальності держав, застосовувані в даний час.Якщо при сплаті контрибуцій, що носили неправомірний характер, нанесений збиток ніяким чином з ними не зв'язувався, такого збитку взагалі могло не бути, то при сплаті репарацій, що завжди мають правомірний характер,потрібно, щоб збиток, заподіяний потерпілій державі, був доведений. При репарації відшкодування матеріального збитку відбувається як у грошовій формі, так і в натуральній: товарами, послугами та ін.

77.Матеріальна відповідальність за шкідливі дії не заборонені міжнародним правом. Право міжнародної відповідальності – від-ть за протиправні діяння і від-ть за шкідливі наслідки дій, що є результатом дія-ті, не забороненої МП. По своїй юр природі види від-ті різні, вони рег різними комплексами норм, різними також є зміст і форми, котрими вони можуть характеризуватися.Питання запобігання збитків має велике значення та актуальність. Запобігання має бути ключовим аспектом, тому що навіть від-ння завданих збитків та шкоди не завжди повністю відновлює ситуацію. Адже ці дії можуть призвести до смерті людей та невідворотних змін у екосистемі.Держави мають чітко усвідомлювати до яких наслідків можуть призвести джерела підвищеної небезпеки.Саме Комісія з ООН розпочала роботу над темою «Міжнародні від-ть держави за шкідливі наслідки дій, не передбачених МП. Є види від-ті: репарація,реституція. Під репараціями(від лат. reparatio— відновлення)— розуміють відшкодування державою-порушницею заподіяної нею шкоди. Реституція це форма матеріального відшкодування збитку в результаті неправомірного міжнародного акту шляхом відновлення стану, що існував до його здійснення. Може здійснюватися різними способами. Різновидом реституції виступає субституція —заміна неправомірно знищеного або ушкодженого майна однорідним майном

78. Підстави і порядок надходження МП відповідальності. Підстави звільнення від відповідал. Відповідальність настає за наявності певних підстав, які розуміються у двох значеннях: на підставі чого і за що ви­никає відповідальність. Підстави для відповідальності по­діляються на юридичні (нормативно-правові) та фактичні.

Юридичні підстави — це сукупність юридично обов'яз­кових міжнародно-правових актів, на підставі яких певна поведінка (дія або бездіяльність) кваліфікується як міжна­родне правопорушення². Юридичні підстави відповідаль­ності можуть міститися в будь-яких джерелах міжнародно­го права й інших актах, які фіксують обов'язкові для держави правила поведінки. Ними є правомірні, юридично чинні договори, звичаї, правосудні рішення міжнародних судів та арбітражів (консультативні висновки до переліку не входять); обов'язкові акти міжнародних органів та органі­зацій (наприклад, Ради Безпеки ООН), конференцій та на­рад; окремі односторонні акти держав міжнародно-правово­го характеру, через які вони перебирають на себе міжнародні зобов'язання та які визнаються іншими державами (наприк­лад, встановлення певної ширини територіальних вод).

Фактичні підстави міжнародно-правової відповідаль­ності — це те, за що настає відповідальність. Тобто це пев­ний юридичний факт, а саме — міжнародне правопорушен­ня. Міжнародне правопорушення є складним соціально-правовим явищем. Необхідно чітко визначати його ознаки, що дає можливість відмежувати протиправні дії або без­діяльність від суміжних діянь, які не є правопорушення­ми. Вирішення питання про те, чи є дія держави порушен­ням міжнародних зобов'язань і фактичною підставою для відповідальності, залежить від наявності в неї ознак право­порушення.

Під час кваліфікації поведінки держави слід враховувати обставини, наявність яких виключає протиправність дії (без­діяльності) держави, а отже і звільняє державу від міжна­родно-правової відповідальності. Розрізняють дві групи об­ставин: обставини, які виключають виникнення міжнарод­но-правової відповідальності, та обставини, які виключають реалізацію міжнародно-правової відповідальності.Відмінність між поведінкою держави за обставин, що звільняють від відповідальності, та поведінкою, яка не є правопорушенням (недружній акт, спірна ситуація, зло­чин міжнародного характеру тощо), полягає в тому, що пер­ша формально має всі ознаки складу міжнародного право­порушення, тоді як друга лише зовні схожа на правопору­шення, але не містить усіх його ознак.Теорія та практика намагаються узгодити критерії звільнення від реалізації відповідальності, зокрема, таки­ми обставинами є: згода, відповідні заходи, самооборона (обставини, які є результатом вольових дій, або обставини суб'єктивного характеру), форс-мажор, непереборна сила, непередбачений випадок, стихійне лихо, стан необхідності (обставини, які склалися незалежно від волі суб'єкта, тоб­то обставини об'єктивного характеру). Слід також зазначи­ти, що міжнародне право не допускає посилань на обстави­ни, що звільняють від відповідальності, коли порушують­ся норми jus cogens.Згода. Ст. 29 Проекту Комісії встановлює, що згода, яку дала одна держава іншій державі на поведінку, що не відпо­відає міжнародному зобов'язанню останньої, виключає про­типравність щодо цієї держави.

Згода має бути чітко виражена та висловлена до здійснен­ня відповідних дій. Також згода має бути юридично дійсною, тобто не повинна бути результатом помилки, підкупу, насильства. При цьому за межами згоди відпові­дальність не виключається. Відповідні заходи.Самооборона.Форс-мажор і непередбачений випадок.Стихійне лихоСтан необхідності.

79.Принципи мирного вирішення спорів в міжнародному праві. Посідає одне з центральних місць у системі принципів МП.Цей принцип розвивався паралельно з принципом незастосування сили чи погрози силою.Вперше в міжн.- правов.поле після Газьких конференцій миру 1899 і 1907рр.Однак лише після створення ООН,прийняття Статуту ООН принцип мирного врегулювання спорів був нормативно закріплений у МП,став загальновизнаним і загальнообов’язковим.Це передбачено здійснювати„шляхом переговорів,обстеження,посередництва,примирення,судового розгляду,звернення до регіональних органів чи угод або ін.мирними засобами на свій вибір”. Принцип мирного вирішення спорів, будучи покликаний забезпечити мирне співіснування держав, відноситься до числа норм, що лежать в основі існування і стабільного функціонування міжнародного співтовариства. Відповідно до Статуту ООН усі члени Організації Об'єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку, і справедливість. Принцип ставить за обов'язок кожній державі вирішувати будь-які міжнародні спори мирними засобами.Сторони в суперечці не вправі відмовитися від мирного врегулювання і не можуть виключити з-під дії принципу будь-які спори.Принцип не поширюється на спори, котрі стосуються справ, що входять, по суті, у внутрішню компетенцію будь-якої держави (принцип невтручання). Попередження і вирішення спорів здійснюються на базі принципів суверенної рівності і сумлінного виконання зобов'язань з міжнародного права.Відзначається і самостійне значення принципу сумлінності. Держави повинні діяти в дусі сумлінності, із тим щоб уникати виникнення спорів, повинні прагнути до якнайшвидшого і справедливого вирішення своїх спорів.Виявляється зв'язок із принципом співробітництва.Духом співробітництва і сумлінності слід керуватися в пошуках раннього і справедливого вирішення спорів.Відзначається і зв'язок із принципом невтручання—мирне врегулювання не повинно супроводжуватися втручанням у внутрішні справи.Особливо підкреслюється зв'язок із принципом незастосування сили.

80.Поняття і види засобів мирного вирішення спорів. Сучасне МП забороняє звертатися до війни і вимагає вирішення всіх спорів мирним шляхом. Ст.33 Статуту ООН конкретизує питання про засоби вирішення спорів.Вона вказує на те,що сторони,які беруть участь в спорі,продовження якого могло б загрожувати підтриманню міжнар. миру і безпеці,зобов'язані намагатися вирішити його шляхом(способами):перегово-рів,добрих послут,обстеження (міжнародна слідча процедура),посередництва, примирен-ня,арбітражу,судового розгляду, звернення до регіональних органів або утод чи ін.мирними засобами на свій розсуд. Рада Безпеки ООН при необхідності може вимагати від сторін вирішення їх спору зазначеними засобами. ООН також забезпечує,щоб держави-не члени ООН діяли у відповідності з даним принципом,оскільки це необхідно для підтримання міжнар. миру і безпеки.Міжнародний суд ООН - головний судовий орган ООН.Крім судових функцій суд здійснює консультативні функції (дає висновки по юридичним питанням за проханням Генеральної Асамблеї і Ради безпеки).Найпошир. універсальним засобом встановлення і врегулюв. міждерж. відносин є безносе-редні переговори між держ.Міжнар переговори–це спосіб виріш. різних питань міжн. життя,розробки міжна-правов.норм мирного розв`яз.спорів, оснований на безпосередньому письмовому або усному контакті належним способом уповноваж на те осіб, відповідних заінтересов. S МП. Певну специфіку мають консультації,як особлива форма врег.міждерж. відносин.В міжнар практиці є 2 різновиди консультацій:факультативні і обов’язкові (договірні)консульт.–це такі,до яких сторони в спорі звертаються за взаємною згодою.Обов`язк.консульт. застос. за умов,передбач. у між догов. на вимогу будь-якої сторони спору.Різновидом мир-них засобів розв”яз міжнар. спорів є також добрі послуги і посереднецтво, що передбач. сприяння,як правило 3-ої сторо-ни у розв`яз. проблеми між суб”єктами спору.Добрі послуги–це різного роду дії, спрям. на організацію переговорів між держ,які перебувають у спорі. Посеред-ництво–це пряме ведення 3-ою держ. дипломатичн. переговорів із сторонами, що сперечаються на основі пропозицій, зробл. цією 3-ою держ В міжнар. практиці виникла погоджувальна процедура,тобто, спосіб розв`яз. спорів шляхом передачі їх у комісію,яка розслідує факти і складає доповідь,що містить пропозиції, стосовно врегулювання спору.

81.Переговори та кансультації, ії місце в системі мирного вирішення спорів. Міжнародні переговори-це спосіб вирішення різних питань міжн. життя, розробки міжнар.-правових норм, мирно-го розв’язання спорів.оснований на без-посередньому письмовому або усному контакті належним способом уповноваже-них на те осіб відповідних заінтересова-них S МП.Найважливішими ф-ями пере-говорів є:повсякденне розв’язання питань, що виникають у процесі взаємодії S МП, створення міжн.-правов.норм та здійс-нення приписів міжн.-правов. норм; запо-бігання міжн.спорам.які можуть спричи-нити збройні конфлікти і протистояння держ;розвязаня міжн.спорів.Міжн.практи-ка свідчить,що переговори передують зас-тосуванню будь-яких ін. засоьів мирного розвязаня міжн. спорів.Консультації особлива форма врегулювання міжждерж. відносин.У сучасній системіміжнвідносин консульт. стали самостійним засобом мир-ного розв’язання спорів.У ряді теоретич-них досліджень выдзначаэться,що консу-льтаційна процедура у практиці міждерж. відносин спочатку використовувалася у двосторонніх міжн. договорах і лише з 2 пол.20ст. застосовується при підготовці багатосторонніх договорів

82.Міжнародний арбітраж:поняття,види,правова основа. Міжнародний арбітраж—це третейський суд для розв'язання спорів між державами, створений на основі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу.Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності, а також підлягаючі застосуванню норми права визначаються угодою сторін у спорі, що іменується компромісом.Арбітраж завжди формується з непарного числа членів, один із яких є суперарбітром або головою.Іноді арбітраж складається з одного арбітра.Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то арбітраж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два другі третейських судді і суперарбітр обираються ними за згодою з числа громадян третіх держав.У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду, її адміністративна рада, що складається з міністра закордонних справ Нідерландів і дипломатичних представників країн-учасниць. У Палаті є список міжнародних арбітрів, із котрого держави вибирають собі арбітра для розгляду і вирішення справ. Національна група арбітрів складається з 4 чоловік. Ці арбітри вправі висувати кандидатів для обрання в члени Міжнародного Суду.Міжнародному праву відомі наступні види міжнародного арбітражу (третейського розгляду):—ізольований арбітраж (арбітраж ad hoc), що створюється в силу особливої угоди сторін, що сперечаються, для розв'язання конкретного спору, не прибігаючи до допомоги міжнародних інституцій;

-інституціональний (постійний) арбітраж, який здійснюється постійно діючим арбітражним органом. Такий арбітраж припускає наявність між державами особливої угоди, за якою вони заздалегідь зобов'язуються передавати здатні виникнути між ними спори на вирішення третьої (незацікавленої) сторони. Говорячи про арбітраж. Необхідно виходити з того.що над суверенними держ.немає вищестоящої влади,яка могла б поширити свою юрисдикцію на дану суверенну держ без її згоди.Необхідно щоб сторони,які бажають добровільно розв’язати спір уклали між собою договір про арбітражний розгляд.По суті арбітраж у ланцюжку засобів врегулювання конфліктів посідає проміжне місце між судовим рішеньнням і погоджувальною процедурою. Арбітраж частіше використовується для розв’язання так званих політичних спорів. Існує постійний арбітраж,який у вигляді постійно діючої компетентної юрисдикційної установи покликаний вирішувати спори,що виникають між S МП.Та так званий ad hoс- разовий арбітраж,яий скликається за домовленістю S спору,в кількості не менше 3 арбітрів, двоє представляють сторони,а 3 обирається за спільною згодою.Рішення арбітра для учасників суперечки є обов'язковим.

83.Міжнародні судові органи та міжнародні судові процедури. Міжнародний суд (англ. International Court of Justice, фр. Cour internationale de Justice) — головний судовий орган ООН, до юрисдикції якого входять усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договорами і конвенціями. Цей орган складається з 15 суддів, яких окремо обирають Генеральна Асамблея і Рада Безпеки на дев'ять років. Судді обираються за рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою. Проте не може бути обрано двоє суддів з однієї країни. Суд міститься у місті Гаага (Нідерланди). Країни-члени можуть передавати на розгляд Міжнародного Суду справи про прикордонні суперечки, право на рибну ловлю, право на корисні копалини та інші спірні питання. Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть консультуватися з Міжнародним Судом з будь-якого питання. Міжнародна судова процедура Судова процедура є одним із видів розв'язання міжнародних спорів. Міжнародний Суд — це утворюваний на основі міжнародного договору постійний орган, покликаний вирішувати міжнародні спори шляхом судової процедури. На відміну від арбітражу, склад, процедура, юридичні джерела рішень Міжнародного Суду визначаються не спеціальною угодою сторін, що сперечаються, у кожнім" окремому випадку, а постійним Статутом Міжнародного Суду ООН, що складає невід'ємну частину Статуту ООН. Всі члени ООН є тим самим і учасниками Статуту.Держави — не члени ООН можуть стати учасниками Статуту на умовах, визначуваних Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки (стаття 93 Статуту ООН).Міжнародний Суд ООН знаходиться в Гаазі, склад головного суду — 15 судів, що обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки ООН на 9 років, із числа фахівців в галузі міжнародного права. Міжнародний Суд правочинний виносити не тільки обов'язкові рішення у спорах, переданих на його розгляд за згодою сторін, але і вправі давати будь-які консультативні висновки у відношенні будь-яких питань міжнародного права. З моменту створення Міжнародного Суду в 1946 році на його розгляд було передано більше 60 спорів між державами і викликано більше 20 консультацій міжнародними організаціями. Конвенція про мирне розв’язання спорів (1907р.), що замінила у відносинах між держ.,які домовились,Конвенцію про мирне розв’язання міжн.сутичок(1899р.),приділила значну увагу третейському розгляду як засобу вирішення спорів між держ.Розвиваючи позитивну ідею третейського розглядду,Статут ООН серед шляхів розв’язання спорів поряд з ін. вказує на арбітраж і судовий розгляд (ст.33). Арбітраж частіше використовується для розв’язання так званих політичних спо-рів.Існує постійний арбітраж,який у вигляді постійно діючої компетентної юрисдик-ційної установи покликаний вирішувати спори,що виникають між S МП.Та так званий ad hoс-разовий арбітраж,яий скликається за домовле-ністю S спору,в кількості не менше 3 арбітрів, двоє представляють сторони,а 3 обирається за спільною згодою.Рішення арбітра для учас-ників суперечки є обов'язковим.Головним судовим органом ООН є Міжнародний суд. Кожний член ООН зобов’язується виконувати рішення Міжн.суду в тій справі,у якій він є стороною.Також міжн. спори вирішуються Судом ЄС та Європейс. судом з прав людини.

84.Міжнародний суд ООН. Міжнародний Суд — головний судовий орган ООН, до юрис­дикції якого входять усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договора­ми і конвенціями. Цей орган складається з 15 суддів, яких окремо обирають Генеральна Асамблея і Рада Безпеки на дев'ять років. Судді обираються за рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою.Міжнародний суд ООН-головний судовий орган ООН. Його Статут 1945р. є складовою частиою Статуту ООН,Регламент прийнято в 1946 р. Суд складається із 15 суддів,які вибираються незалежно від громадянства,але при цьому у складі суду не може бути 2 громадян однієї держави.Судді вибираються на 9р. кожні 3р. склад суду обновляється на 1/3. Судді при виконанні судових функцій користуються дипломатичними привілеями і іменітетом. Постійне місцеперебування Суду- Гаага.Суд засідає у повному складі (кворум - 9 суддів). Сторонами у справах,які розгляддаються Судом можуть бути тільки держави. Юрис-дикція Суду є для держав не обов'язковою,а факультативний-тобто Суд може розглядати справу тільки за згодою держ. Але держави учасники Статуту можуть робити заяви про визнання для себе компетенції Міжнародного Суду обов'язковою по ряду справ:спори про тлумачення договорів,спори відносно наявно-сті факту порушення міжн.зобовязань,спори про характер і розмір відшкодування.Крім судових функцій суд здійснює консультат-ивні функції (дає висновки по юр. питанням та проханням Генерал. Асамблеї і Ради Безпеки).

Дата добавления: 2015-05-31