Проходження держ. кордонів по міжн.(прикордонним)рікам. 1 страница

Теорія міжнародного права відносить поняття "міжнародні ріки"до родових понять. Можна виділити істотні видові ознаки цьогопоняття. Керуючись такими видовими ознаками, міжнародні рікиподіляють на такі види:багатонаціональні, міжнародні,прикордонні. Багатонаціональними прийнято вважати ріки, що не маютьбезпосереднього з'єднання з морем, несудноплавні або судноплавнілише для каботажного плавання між пунктами прибережних держав, і вїх використанні заінтересовані виключно прибережні держави. Definitio: Каботаж (франц. cabotage) 1) судноплавствопоблизу берегів, уздовж узбережжя (між портами однієї держави); 2)флот прибережного плавання. Міжнародними називають ріки, що мають судноплавне з'єднання зморем. Через географічні особливості їх використовують дляміжнародного судноплавства як прибережні, так і інші державивідповідно до встановленого міжнародноправового режиму. Останнійістотно полегшує сучасне господарське використання рік дляпромислових, сільськогосподарських, санітарних, побутових та іншихпотреб.
58.Правовий режим Арктики. Арктика - північна поялрна область земної кулі,що обмежена північним полярним колом і включає окраїни материків Євразії та Північної Америки і майже весь Північ. льодовитий океан (крім сходу і півдня Норвезького моря) з усіма його островами(крім прибережних островів Норвегії,що зазнають впливу Південно-Атлантичної течії і Тихого океану.Триває процес формування правового статусу Арктики.Нині він базується на нормах МП і національного законодав. арктичних держав (Данії,Ісландії, Канади, Норвегії,Росії,СІІІА,Фінляндії,Швеції).На відміну від Антарктики,не існує міжнародно-правового акту,який визначав би правовий статус арктичного регіону загалом. Конвенція ООН з морського права 1982 р. надає прибережним державам право прий-мати закони і правила щодо запобігання забрудненню морського середовища та його збереження у покритих льодом райо-нах завширшки не більше як 200 миль. Останнім часом дедалі ширшої підтримки набуває погляд на Арктику як на особи-вий регіон,що потребує загально міжна-родного правового захисту.У 1990 році створено неурядову організацію – Міжнародний арктичний науковий комітет, метою якого є об'єднання зусиль світової громадськості у вирішенні комплексу нау-кових проблем регіону.У 1996р. створено представницьку регіональну міжнародн. організацію - Арктичну раду, учасниками якої можуть стати і неарктичні держави

59.Міжнародний-правовий режим Антарктики. Антарктика-південна полярна область земної кулі,що включає материк Антарктиду і океанічний простір з дрібними, прилеглими до неї островами.У 1959р.було укладено Міжн. договір про Антарктику,який визначив міжн.- правовий режим Антарктики лише в мирних цілях і свободи наукових досліджень і вона не повинна стати ареною міжнар. розбіжностей.Хоч Антрактида використовується тільки в мирних цілях і на її територ. забороняється”будь-які заходи військового характеру такі,як створення військових баз і укріплень,проведення маневрів,а також випробовування будь-якої зброї”,договір, як зазначено в ст.1 „не перешкодає використання військового персоналу або оснащенню для наукових досліджень чи для будь-яких ін.мирних цілей.Арктика—частина земної кулі, обмежена Північним полярним колом, що включає у себе околиці материків Євразія і Північна Америка,а також Північний Льодовитий океан.Арктика національно привласнена, її територія поділена між США,Канадою,Норвегією і Росією на полярні сектори. Система північних полярних секторів установилася з ініціативи Канади і СРСР,що володіють найбільшими приполярними узбережжями, їхньою верхньою точкою є Північний полюс, а точками основи — виходи національного кордону до морського узбережжя Північного Льодовитого океану.Водночас США не розділяють позицію Канади і СРСР у відношенні Арктики і продовжують виступати проти секторальної системи і в даний час.Такої ж позиції дотримується Норвегія.Обидві держави думають,що за межами територіальних вод в Арктиці повинні діяти свободи відкритого моря. Данія, будучи сувереном Гренландії,схиляється до точки зору США і Норвегії.У районі Арктики встановлене вільне судноплавство,крім того,можливі стоянки військових підводних кораблів,що мають ядерну зброю. Північний морський путь, що проходить уздовж арктичного узбережжя Росії,є головною національною комунікацією в Росії.Приполярні держави встановлюють дозвільний порядок ведення господарської діяльності в районі Полярного кола, правила охорони навколишнього середовища і т.п.Договір про Шпіцберген 1920 року встановлює статус цього, розташованого в Арктиці архіпелагу. Відповідно до договору Шпіцберген (Свальбард) є демілітаризованою і нейтралізованною територією, що знаходиться під суверенітетом Норвегії. Договором також передбачається вільний доступ на острови і води архіпелагу громадян усіх держав-учасниць договору для проведення господарської, наукової або іншої діяльності.Новий імпульс співробітництву арктичних держав і усього світового співтовариства з арктичних питань був даний у вересні 1996 року, коли 8 арктичними державами (Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Росія, США, Фінляндія, Швеція), на основі підписаної в Оттаві (Канада) декларації, була створена нова регіональна міжнародна організація — Арктична Рада.Відповідно до статутних документів її цілями є:— здійснення співробітництва, координації і взаємодії арктичних держав при активній участі корінних народів Півночі й інших жителів Арктики із загальноарктичних питань;— контроль і координація виконання екологічних програм;— розробка, координація і контроль за виконанням програм стійкого розвитку;— поширення інформації, заохочення інтересу йосвітніх ініціатив із питань, пов'язаних з Арктикою.Неарктичні держави можуть брати участь у діяльності Арктичної Ради в якості спостерігачів. Україна,що має свої інтереси в Арктиці, як велика морська інаукова держава, повинна використовувати потенційніможливості цієї організації з метою створення новогоправового режиму в цьому регіоні, який би враховував і її законні інтереси.

60.Правовий режим космічного простору. Космічний простір-простір,що простягається за межами атмосфери.Іноді розглядають не космічний простір у цілому(Космос),а ті його частини,що характеризують дуже різними властивостями-навколоземний космічний простір,міжпланетний простір, міжзоряний простір.Рішенням Міжн. авіаційної федерації (ФАІ) умовно прийнято вважати польоти космічними у тому разі,якщо висота їх не менше 100 км.Основним принцпом.що визначає правовий режим космічного простору і небесних тіл,є те,що „космічний простір,включаючи Місяць та ін. небесні тіла,не підлягають націон.присвоєнню ні шляхом проголо-шення на них суверенітету,ні використання або окупації,ні будь-якими ін. засобами.(ст.2 Договору про Космос).Таким чином космічний простір є вільним і відкритим для дослідження і викорис-тання усіма держ.на нього не поширюється держ.суверенітет.Правовий режим косм.простору регулюється Статутом ООН;Декларацією про принципи МП,що стосується дружніх відносин і співробітництва держ.від 24.10.1970р.;Угодою про діяльність держ. на Місяці та ін.небесних тілах від 5.12.1979р.;Договором про Космос від 10.101967р.У правовому відношенні космічний простір являє собою явище цілком нове і питання про його правовий статус і режим використання постало одночасно із запуском у 1957 р. першого штучного супутника Землі.На космос відразу ж почали поширюватися положення ряду основних принципів сучасного міжнародного права з урахуванням його специфіки.У 1967 році був укладений Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження й використання космічного простору,включаючи Місяць та інші небесні тіла.Відповідно до ст. І даного Договору,"космічний простір,включаючи Місяць та інші небесні тіла,відкриті для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації на основі рівності і відповідно до міжнародного права при вільному доступі у всі райони небесних тіл".Відповідно до ст. Ill Договору,вся діяльність у космосі повинна здійснюватися відповідно до міжнародного права, включаючи Статут ООН.У розвиток положень Договору по космосу в 1979 р. була укладена угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах.У цій угоді названі об'єкти і їхні ресурси були оголошені (вперше в міжнародному праві) "спільною спадщиною людства".У цих і ряді інших документів щодо космосу були сформульовані основні принципи космічного права.З огляду на їхній зміст, і особливо, на оголошення Місяця та інших небесних тіл спільною спадщиною людства, можна стверджувати, що тепер увесь космічний простір розглядається як спільна спадщина людства, у якій панує сучасне міжнародне право.До складу території зі змішаним правовим режимом входять простори, що лежать за межами державної території, але в яких дія міжнародного права обмежена.Це особливі правові категорії просторів, правовий статус яких і режим використання визначається своєрідним компромісом між положеннями сучасного міжнародного права і суверенними правами окремих держав.Найбільшою мірою це стосується таких категорій морських просторів, як континентальний шельф і виняткова морська економічна зона.

61. Правовий статус космічних об’єктів. У міжнародному праві відсутнє єдине визначення кос­мічного об'єкта, хоча й визначено його правовий статус. У Договорі про космос 1967 р. такими об'єктами вважають не тільки запущені в космічний простір, але і доставлені або споруджені на небесному тілі. У Конвенції про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972 р. говориться не про сам об'єкт, а про його складові частини, засоби доставки об'єкта та його складових частин¹. Тими самими словами говориться про космічний об'єкт у Конвенції про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р.¹. Регламент радіозв'язку Міжнарод­ного союзу електрозв'язку 1979 р. вживає термін «косміч­ний човен», тобто створений людиною апарат для польотів далі основної частини земної атмосфери. З появою човни­кових космічних апаратів, які можуть здійснювати польо­ти в атмосфері, визначення космічного об'єкта стало ще більш складним.

З урахуванням існуючих міжнародних договорів космі­чний об'єкт можна визначити як штучно створений об'єкт, що виходить самостійно або який виводять на орбіту навко­ло Землі або далі в космічний простір, призначений для діяльності в космічному просторі та на небесних тілах. До космічних об'єктів відносять штучні супутники, космічні апарати та їх носії, що пілотуються.

Міжнародне публічне право регулює діяльність косміч­них об'єктів з моменту їх запуску або з моменту їх створен­ня в космосі або на небесному тілі. При реалізації міжна­родного проекту за участю декількох держав або за участю міжнародної організації міжнародним договором можуть бути врегульовані й інші процеси, наприклад пов'язані зі створенням об'єкта або підготовкою його до запуску. В інших випадках усі питання, пов'язані з космічним об'єк­том, знаходяться в компетенції держави. Держави самі вста­новлюють правовий режим своїх космічних об'єктів у пері­од їх знаходження в космосі, включно з можливістю їх відвідання будь-ким. Що ж стосується станцій, установок, обладнання та космічних човнів, що знаходяться на Місяці й інших небесних тілах, то вони відкриті для представників інших держав на основі взаємності². Усі космічні об'єкти підлягають обов'язковій міжнародній реєстрації в Секрета­ріаті ООН³.

62.Повітряний простір як територія. Міжнародний повітряний простір охоплює простори, розташовані над водною поверхнею за межами територіальних вод прибережних держав, а також простір над сухопутною та водною територією Антарктиди. Міжнародна практика виходить із того, що верхня межа повітряного простору не повинна перевищувати 100-110 км над рівнем океану, що можна вважати звичаєво-правовою нормою.Повітряний простір держави становить териториторію заповнену повітрям. Вперше він був закріплений Паризькою конвенцією 1919р. про врегулювання повітряної навігації, яка визнавала повний суверенітет держав над повітряним простором над їх сухопутною територією та територіальним морем. Правовий режим повітряного простору України врегу­льований Повітряним кодексом України, прийнятим Верхов­ною Радою України 4 травня 1993 р.². Відповідно до ст. 1 Повітряного кодексу України їй належить повний і винят­ковий суверенітет над повітряним простором України, а структура повітряного простору, порядок її формування та зміни, правила користування повітряним простором відно­сяться до компетенції держави. На підставі ст. 9 Кодексу встановлюються повітряні коридори для перетинання дер­жавного кордону України, закриті зони, зони обмеження польотів та інші. Про всі обмеження з використання повітря­ного простору України всім заінтересованим особам повідом­ляють через канали систем аеронавігаційної інформації, що за законом доступна для всіх повітряних просторів України.На іноземні повітряні судна, їхні екіпажі та пасажирів, на майно, що ввезене в Україну або що вивозиться за межі її території, поширюється дія паспортних, митних, валют­них, санітарних, карантинних та інших правил, установ­лених чинним законодавством України.

63.Поняття і загальна характеристика міжнародн. повітряного права. Міжнародне повітряне право можна визначити як галузь МП,що регулює відносини між суб'єктами МП у зв'язку з використанням повітряного простору з метою міжнародних повітряних польотів.Предметом регулювання міжнародного повітряного права є насамперед правопо-рядок,взаємовигідне використання повітряного простору з метою міжнародних повітряних польотів. Багато міжнародно-правових норм,що визначають режим повітряного простору,як правило,мають кінцевим адресатом не тільки самі держави,але й численних інших власників авіаційної техніки.Це накладає на держави обов'язок забезпечити однакове дотри-мання норм повітряного права своїми фіз. та юр.особами.Міжнародне повітряне право грунтується на тих самих принци-пах, що і загальне міжнародне право,але має свої галузеві принципи: поваги повного та виняткового суверенітету держав у межах їхнього повітряного простору;свободи відкритого повітряного простору;забезпечення безпеки міжнарод. цивільної авіації.Найважливішими інститутами міжнародного повітряного права є інститут міжнародних польотів, інститут безпеки цивільної авіації.Міжнародний повітряний простір охоплює простори, розташовані над водною поверхнею за межами територіальних вод прибережних держав, а також простір над сухопутною та водною територією Антарктиди. Міжнародна практика виходить із того, що верхня межа повітряного простору не повинна перевищувати 100-110 км над рівнем океану,що можна вважати звичаєво-правовою нормою.Повітряні польоти,за змістом сучасного МП,можуть робити повітряні судна,тобто літальні апарати,що тримаються в атмосфері за рахунок взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні.Отже,міжнародне повітряне право не регулює польоти ракет, об'єктів на повітряній подушці, а також об'єктів, що перемішуються по інерції, які не належать за визначенням до літальних апаратів.У міжнародному повітряному просторі діє принцип свободи польотів.Він включав право будь-якої держави здійснювати в міжыародному, тобто у відкритому, повітряному просторі вільні та безперешкодні польоти будь-яких повітряних суден, чому не повинні чинитися жоднї перешкоди. За загальним правилом здійснення польотів у міжнародному повітряному просторі може відбуватися як по встановлених повітряних трасах, так і поза ними. Надання права на транзитний проліт над материковою або острівною державною територією відноситься до виключної компетенції кожної держави.У повітряному просторі над відкритим морем повітряне судно підпорядковується тількі юрисдикції державної реєстрації.

64.Принципи міжн.повітряного права та „свободи повітря”. Чиказька Конвенція про цивільну авіацію 1944р.визначила основні принципи:1.право на вільний переліт в міжнародному повітряному просторі;2.на технічне приземлення;3.на перевезення паса-жирів,пошти і товару;4.кожна держ. має виключне право верховенства над своїм повітр.простом;5.держ літаки однієї держ. можуть перелітати над теренами ін. за спеціал.дозволом,оскільки договір стосується виключно цивільної авіації;6.кожна держ. на територ. якої приземляться літак має право обшукати та вимагати документів від капітана та ін. Принципи „свободи повітря”:1.право на транзитний проліт без посадки на територ. держ.,що надає це право; 2. право транзитного прольоту з посадкою,але не в комерційних цілях(в основному для заправки пальним); 3.право провозити в інозем.держ. пасажирів, вантаж і пошту з держ.реєстрації повітряного корабля;4.право висаджувати на території іноземної держави пасажирів, вивантажувати вантаж і пошту,а також брати їх на борт на територ.такої держ. для перевезення з будь-яких третіх країн чи в будь-які треті країни.

65.Підстави та умови міжнародних польотів. У цих цілях у 1944 році в Чикаго була укладена Конвенція про міжнародну цивільну авіацію і створена універсальна міжнародна міжурядова організація — Міжнародної цивільної авіації (ІКАО).Мета і завдання цієї організації — регламентація міжнародних польотів цивільних повітряних суден у міжнародному і національному повітряному просторах із метою забезпечення їхньої ефективності і безпеки. Чиказька конвенція поклала початок формуванню нової галузі міжнародного права — міжнародного повітряного права — сукупності і системи норм, що регулюють діяльність міжнародної цивільної авіації. Але міжнародне повітряне право — це і система міжнародно-правових норм, що регулюють, зокрема, правове положення національних фізичних і юридичних осіб, що займаються повітряними польотами, крім того, воно містить у собі визначені положення, що передбачають цивільно-правову відповідальність цих осіб.Кожна Договірна держава зобов'я-зується вживати заходів для забезпечення того,щоб кожне повітряне судно, яке здійснює політ або маневрує в межах її території,а також кожне повітряне судно, яке має її національний знак,де б таке судно не знаходилося, дотримувалося чинних у даному місці правил і регламенту, що стосуються польотів і маневрування повітряних суден. Кожна Договірна держ. зобов'язується підтримувати максимально можливу однаковість своїх власних правил у цій галузі і правил, які встановлюються час від часу на підставі цієї Конвенції.Над відкритим морем чинними є правила, встановлені згідно з цією Конвенцією.Кожна Договірна держава зобов'язується забезпечити притягнення до відповідальності всіх осіб,які порушують чинні регламенти.

66.Правовий статус повітряного судна. Правовий статус повітряного судна визначається його національною приналежністю, реєстрацією судна в державному реєстрі, характером власника судна і характером використання судна. В цьому плані принципове значення має поділ суден на цивільні і державні. Державні, у свою чергу, поділяються на судна, що перебувають на комерційній службі, і на судна, що знаходяться на державній некомерщйній службі (урядові, військові, митні, поліцейські та ін.). Правовий статус екіпажу.
За дії членів екіпажу, здійснені в межах їх службових повноважень, несе відповідальність експлуатант (власник) судна. Екіпаж повітряного судна складається з командира, льотного складу та обслуговуючого персоналу. Кожен член екіпажу виконує точно визначені функції. Командир повітряного судна несе відповідальність у цілому за повітряне судно, екіпаж, пасажирів та вантаж.
У міжнародному праві не існує жодного документа, який би сповна визначав правовий статус екіпажу повітряних суден. Певні права екіпажу та командира стосовно заходів з попередження та припинення дій на борту під час польоту містяться в Главі III Токійської конвенції 1963 р. Деякі загальні вимоги до посвідчень членів екіпажу зафіксовані в ст. ст. 32 і 33 Чиказької конвенції та в Додатку 1 до неї.
Загалом, правове становище екіпажу визначається законодавством держави реєстрації повітряного судна. В Україні основним правовим актом у цій сфері є Повітряний кодекс України.

67.Поняття населення в МП,його складові елементи та правовий статус. Найпершою, найважливішою складовою будь-якої держави є люди, які населяють країну, тобто населення.Населення держави-сукупність індивідів,які проживають на території конкретної держави.До цієї сукупності входять громадяни,у тому числі ті,які перебувають за кордоном,а також іноземці та особи без громадянства,що постійно проживають на цій території.Під населення у МП розуміють сукупність індивідів,які проживають у певний час на території конкретної держави перебувають під її юрисдикцією.Населення держави складають:громадяни держави,апатриди(особи без громадянства),біпатриди(особи з подвійним громадянством),іноземці.Способи утворення населення:за народженням,відповідно до принципів "права креві"(національний принцип)і права грунту (територіальний принципи)-у результаті натуралізації (за клопотанням індивіда у разі взяття шлюбу або усиновлення). Визначення правового положення кожної з указаних категорій населення у відповідності з принципом суверенітету належить до внутрішньої компетенції держав. Та досить часто в національних законодавствах виникають колізії з питань про громадянство (багаточисельні невідповідності між законами різних держав призвести до появи безгромадянства і множинного громадянства), про правовий статус іноземців та захист прав індивідів. Крім того держави здійснюють міжнародне співробітництво для боротьби зі злочинністю та тероризмом. Результатом цього співробітництва є велика кількість двосторонніх багатосторонніх конвенцій,договорів та інших міжнародних актів, які регулюють відповідні відносини між державами.Звідси випливає потреба врегулювання положеннянаселення міжнародним публічним правом.

68.Міжнародно-правові питання громадянства. Громадянство-це стійкий правовий зв'язок фізичної особи з певною державою,який виражається в наявності певних прав і обов'язків по відношенню до цієї держави і в підпорядкуванні його суверенній владі.Питання набуття,зміни,втрати грома-дянства регулюються внутрішнім законодав.- конституціями,законами про громадянство та ін.Громадянство може бути отримане по народженню(за походженням),шляхом натуралізації(при дотриманні певних умов прожи-вання на протязі певного строку,наявність засобів до існування та ін., Основний спосіб отримання громадянства-в силу народження(за походженням).Регламентуючи набуття громадянства в силу народження,законодавство різних держ. виходить із двох принципів-територіальн.(право грунту) і націонал.(право крові).Відповідно до територіального принципу,громадянином даної держави визнається кожна особа,яка народилася на його території,незалежно від громадянства батьків,відповідно до націонал. принципу громадянство надасться в залежності від громадянства батьків і незалежно від місця народження.Більшість країн поєднує обидва принципи.Зміна громадянства може мати місце у результаті переходу частини території від однієї держави до ін.Має місце 2 варіанти:1)добровільний вибір одного з двох громадянств(оптація);2)автоматична зміна громадянства в результаті територіальн. змін(трансферт).Громадянство припиняється внаслідок смерті,виходу,виключення із громадянства.У деяких державах законодавство передбачає втрату громадянства або позбавлення громадянства у випадках набуття іноземного,вступу до шлюбу з іноземцем, усиновлення дитини, та ін. Право держав самостійно регулювати власне громадянство не може,звичайно, забезпечити повну узгодженість законів про громадянство різнихдержав одне з одним. У ряді випадків між ними неминуче виникають колізії.Результатом цих колізій є подвійне громадянство (біпатризм) та безгромадянство (апатризм). Джерелами подвійного громадянства можуть бути колізії законів про набуття громадянства в силу народження, натуралізації і т.д. Джерелами безгромадянства є колізії законів про набуття та втрату громадянства. Необхідно зазначити, що колізії законів про громадянство є лише потенційним джерелом біпатризму та апатризму. Проблема практично виникає лише в процесі застосування вказаних законів до конкретних осіб.

69.Праовве регулювання питань громадянства за законом України «Про громадянство» 2001 р. Громадянство в Ураїні регулюється КУ,ЗУ „Про громадянство”від 18.01.2001р.і прийняв-тими відповідно до них законод.актами Укр.. Набуття громадянства Укр.:1.за народженням; 2.територ.походженням;3.внаслідок прийняття до громадянства;4.поновлення у громадянстві; 5.внаслідок усиновлення;6.встановлення батьківства;7та ін.підстави.Припинення грома-дянства:1)вихід з громад. Укр..2)втрата; 3)підстави передбачені міжн.договорами Укр. згода на обов’язковість яких дана ВРУ.Вихід здійснюється за клопотанням особи,яка виїхала на постійне ПМЖ за кордон Втрата має місце:1.набуття громадян.ін.держ.; 2.вступу на військову службу чи ін.органи іноз.держ.без згоди на це держ.органів Укр..; 3.набуття громадянства внаслідок подання неправдих відомостей чи фальшивих документів.

70.Принципи шанування прав людини у сучасному міжнародному праві. Права людини - комплекс прав і свобод людини, визначених на рівні МП та впроваджених національним законод. МП домінує принцип поваги прав і основних свобод людини 10 грудня 1948р. у Парижі на засіданні Генеральної Асамблеї ООН було прийнято Загальну декларацію прав людини.У розробці декларації брали участь українські вчені В.Корецький і П.Недбайо.Нині прийнято понад 350 міжнар.документів,також понад 200-і в Європі.До прав людини належать: рівноправність,заборона дискримінації, право брати участь у веденні державних справ, заборона жорстокого,принизливого поход-ження будь з ким,заборона рабства, работор-гівлі і примусової праці,право на свободу і особисту недоторканність, свобода думки, совісті і релігії, право на мирні збори тощо. 16 грудня 1966р. було відкрито для підписання Міжнародн. пакт про громадянські і полі-тичні права.Україна несе відповідальніс-ть за дотримання прав людини, уряд подає звіт про дотримання прав людини раз на 4р. відповідно до Конвенції про права дитини Україна подає через два роки,а наступні - через чотири. Згідно з Європейськ. конвенцією про захист прав і основних свобод людини у разі пору-шення держ. визначених цією конвенцією прав і основних свобод людини може бути порушена справа потерпілої особи в Європ. суді з прав людини проти держави. Держава може бути відповідачем також в ООН у тому разі,якщо проти держ.,де порушено права людини, буде подано клопотання відповідно до процедури 1503 (зм. У 1967р. на 1235).

71.Механізми міжнародного контролю за дотриманням прав людини. Реальне міжнар. співробітництво у сфері сприяння заг.повазі і додерженню прав людини, пов’язаних із створенням ООН.У преамбулі, стт.1 і 55 Статуту ООН закріплений принцип загальної поваги прав людини і основних свобод. Становлення і розвиток принципів поважання прав людини і основних свобод,крім статуту ООН, відбувались шляхом прийняття таких важливих міжн.докум,як Загальна декларація прав людини 1948р.,Міжнар. конвентція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1963р.,Міжнар. пакти про права людини 1966р. тощо.Загальновизнаним стає механізм імплементації міжнар.-прав.норм, відповідно до якого міжнар.норми і стандарти у сфері прав людини створює. шляхом угод між держ,але вони не створюють безпо-середньо прав і свобод для людини,а встановлюють норми і зобов’язання для держав і між держ.Здійснення,впровад-ження в життя цих норм і стандартів є обов’язком і відповідальністю певних держ.-учасниць міжнар.договор.про права людини.Тому якщо говорити про суть міжнар.захисту прав людини з урахуван-ням більш ніж піввікового досвіду діяль-ності ООН у данній сфері, слід виділити такі напрями:створення універсальних рекомендлацій для всіх держ. про права людини й основні свободи,які мають поваатися і яких потрібно додержуватись; розробка міжн. догов.(пактів,конвенцій тощо.)про права людини,що зобов’язують держави до створення механізму їх реалізації на націонал. рівні;перевірка виконання держ. своїх міжн.зобов.щодо забезпечення прав і свобод людини шляхом створення спец. міжн. механізму контролю

72.Европейський суд з прав людини. Захист прав людини в рамках здійснюстьея Комітетом Міністрів, а також створеними Європейс. конвенцією з цісю мстою спеці. органами:Європейс. Комісією з прав людини та Європейським судом з прав людини. Європейський суд з прав людини - організація створена для контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина закріплених в Європейській конвенції з прав людини, яка була ратифікована в 1953 році. Європе Суд з прав людини утворюється з такого числа суддів,яке дорівнює числу держав-членів Ради Європи.Судді обираються Парлам Асамблеєю із списку осіб, висунених державами-членами РЄ,строком на 9р.Для розгляду кожної справи Суд утворює камеру з 9 суддів,імена яких визначають-ся жеребкуванням.Членом камери неодмінно призначаються судді-громадянин держ,яка є стороною у справі.До компетенції Європ.суду з прав людини входить розв’язання спорів.які належать до тлумачення та застосування Європейс.конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р.Комітет Міністрів здійснює нагляд за виконанням рішень Суду. Конвенція передбачає створення в межах Суду трьох різних типів органів: комісій, палат і Великої палати. Комісія, до складу якої входить три судді, може визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Кожна така ухвала є остаточною і особа, що звернулась із заявою, не може вимагати її перегляду. В палатах, на другому рівні організаційної структури Суду, здійснюється більша частина його роботи. До складу палат входять сім суддів, включаючи й члена палати за посадою — суддю,якого було обрано від заінтересованої держави-учасниці, або особу, яка призначається для участі в засіданнях в разі відсутності такого судді. Велика палата - третій рівень, на якому здійснюється робота Суду. До складу Великої палати входять сімнадцять суддів. Справа до Європ Суду з прав людини передасться тільки:європейс. комісією:державою громадянин якої вважається жертвою порушення прав людини;державою,яка передавала справу на розгляд Комісії;державою проти якої подано скаргу.Окремі особи,групи осіб, неурядові організації дістали таке право з 1996р.,але для цього необхідно, щоб відповідна держава підписала окремий Протокол до Європейської конвенції з прав людини.

Дата добавления: 2015-05-31