Спірні територіальні питання в взаємовідносинах сучасної України з її сусідами: правові аспекти

Морські

Острів Коса Тузла і Керченська протока

Цей острів — західна частина розмитої 1925 року Таманської коси Краснодарського краю щодо якого йде суперечка з Росією, яка прагне переглянути існуючу лінію кордону і включити острів до своїх вод. Острів, який був російським, 7 січня 1941 року був переданий до Кримської АРСР РРФСР, а 1954 року на честь 300-річчя українсько-російського возз'єднання (Переяславська Рада) Указом Президії Верховної Ради CРСР Кримська область разом з островом Коса Тузла була передана від РРФСР до УРСР. А після 1991 року він став складовою частиною незалежної України, на що не було негативної відповіді світової спільноти і в тому числі Росії. Він лежить посередині Керченської протоки, основні торгові шляхи з Чорного в Азовське моря йдуть повністю через глибшу частину протоки (між островом і Кримом, тобто через українські води, натомість між Тузлою і Таманню (через російську частину протоки) судна пройти не можуть, бо неминуче наткнуться на мілководдя, яке до 1925 року було Таманською косою, де є всього 2 мілководні, до 3 метрів глибиною, канали, таким чином вартість проходу російських суден удвічі дорожча, нерест риб проходить в основному в наших водах, від чого безсумнівно виграють десятки рибних підприємств Криму, масла в вогонь конфлікту підливає і прогнозована велика кількість нафти й газу в протоці. Тому в корені конфлікту закладені економічні інтереси. Росія прагне всіма силами відвоювати цей клаптик землі, спираючись на відсутність чітко проведеної лінії кордону між тодішніми УРСР та РРФСР. Крім того вона пропонує спільно використовувати весь Азово-Керченський басейн, щоб лінія українсько-російського кордону проходила тільки дном, а море використовувалося спільно обома державами.

Азовське море

Це море є внутрішнім, омиває береги України і Росії. Суть суперечки полягає в тому, що вдале географічне розташування України відносно моря (майже все Північне Приазов'я є українським берегом, а Керченська протока знаходиться посередині Південного Приазов'я) дозволяє Україні оголосити дві третіх моря виключно українськими внутрішніми водами, без права посторонньої держави на будь-яку економічну діяльність. Росія ж отримає третину моря, багатого на рибні ресурси, нафту й газ. Постраждають від цього передовсім російські рибні господарства. Натомість виграє Україна. Росія пропонує спільно з Україною використовувати акваторію моря.

Острів Зміїний (проблему вже вирішено)

З часів набуття Україною незалежності острів Зміїний, українські територіальні води та виняткова (морська) економічна зона України, яка теж з причини наявності острова значно пересікала територіальні води Румунії, були предметом спору між Україною і останньою. Румунія спершу не визнавала Зміїного як українського острова, але невдовзі його підлеглість не дискутувалася. Натомість Румунія хотіла назвати його скелею без права на територіальні води та виняткову економічну зону, хоча географічно це острів. В такому б разі «українське» море зовсім не перекривало «румунське». Проблема Зміїного полягала в тім, що контроль над ним, а також прилеглою акваторією економічно дуже вигідний. Вдале геополітичне положення дозволяє встановити контроль над дельтою Дунаю, торговими шляхами Західного Причорномор'я. На шельфі, на відносно невеликій глибині відкриті значні запаси вуглеводнів, на 16 гектарах території острова можна розмістити інфраструктуру для робітників: житло, ринок, аптеки та ін., не буде великої необхідності добиратись до далеко розташованої Великої Землі. Крім того сам острів, де похований один з найбільших грецьких героїв (Ахілл) і був храм на честь нього, а також виявлено в прибережній акваторії велику кількість предметів старовини: посуд, затонулі судна, зброя тощо становить дуже вагому історико-культурну пам'ятку, тому тут можна розвивати прибутковий туризм, але який не буде руйнувати крихітну екосистему острова. І останнє — тут можна розмістити рекреаційні комплекси, необжитість і віддаленість території, чистий степ і море, чудові умови для дайвінгу цьому дозволяють. Наразі суперечку довкола Зміїного вирішено. Острів залишився українським, таким чином не були змінені межі територіальних вод у даному районі, але значну частину української економічної зони поблизу острова було передано Румунії.

39.Поняття види і способи встановлення державних кордонів. Специфіка визначення кордонів в надрах, повітряному просторі та космічному просторі. Специфіка виз-начення кордонів в надрах, повітряно-му просторі.Державн. кордони- лінії,що визначають межі держ. території, встанов-люються за угодою між відповідними держ. за допомог.делімітації та демаркації.Делімітація кордонів–договірне встанов-лення лінії (межі) держ. кордону,яке здійснюється за картами з детальним зобра-женням на них рельєфу,гідрографії,насе-лених пунктів та ін. фізико-географічн. об'єктів,при делімітації кордонів договірні сторони проведену на карті лінію кордону супроводжують докладним описом.Карту з нанесеною на ній лінією держ. кордону підписують або парафують,скріплюють гербовими печатками.Договори про делі-мітацію кордону містять зобов'язан.сторін про демаркацію кордону.Демаркація кордонів-визначення і позначення лінії держ.кордону)на місцевості за допомогою встановлення прикордонних знаків на основі договорів про делімітацію кордонів і доданих до них карт.Роботи з демаркації кордонів виконують змішані комісії, створені договірними сторонами.Іноді такі ф-ції виконує міжн.орган,який утво-рюють на основі взаємної домовленості. Після завершення робіт з демаркації кордонів комісія складає спеціальний протокол-опис кордону, що демаркується, а також протокол на кожен прикордонний знак зі схемами.Види:сухопутні,водні кор-дони,кордони надр,повітряні кордони. Сухопутні кордони і кордони по рікам та ін.водоймам встановлюються згідно з договорами сусідніх держав.Морські кордони,які відділяють територ.води держ. від відкритого моря, встановлюють-ся законодав.прибережної держ. відповід-но до загалноприйнятих принципів МП. територіальні води держ. розмежовуються за угодою між ними. Надрами, за МП є простори розташовані під поверхнею сухопутної і водної державн. територ. в межах кордонів держ. Вважається,що ці простори геометрично звужуються до центра Землі.Повітряний простір стано-вить простір над сухопутною і водною терит. держ., заповнений повітрям. Висот-на межа повітрян. територ. практично не встановлюється,хоч прийнято вважати,що розмежування повітряного і космічного простору проходить на висоті 100-110 км.

40.Принципи територіальної цілісності та непорушності державних кордонів в сучасному МП. Принцип непорушності державн. кордонів є одним ыз нових принципів МП.Він закріпле-ний у Заключному акті Наради з безп. і співро. в Європі від 1.08.1975р.Суть цього принципу зводиться до міжн.-правов.визнання існуючих кордонів європейс.держ.і відмови від будь-яких зазіхань на ці кордони.В акті зокрема сказано,що”держ.-учасниці розглядають як непорушні всі кордони одна одної,як і кордони всіх держ.Європи,і тому вони утримуватиму-ться тепер і майбутн.від будь-яких зазіхань на ці кордони.,а також від будь-яких вимог або дій,спрямованих на захоплення й узурпацію частини або всієї територ.будь-якої держ.-учасниці”.Принцип територ. цілісності держ. зводиться до заборони насильницького захоп-лення або змыни належності іноз.територ.,а також до заборони протиправного викорис-тання іноз.територ. або заподіяння їм значних збитків.Він закріплений у п.4 ст.2 Статуту ООН,де зазначається,що „всі Члени ООН утримуються в їх міжн. відносинах від пог-рози силою або її застосуванням як проти територит. недоторканості чи політичн. неза-лежності будь-якої держ.,так і яким-небудь ін. способом,несумісним із цілями ООН”.

41.Правові підстави і способи зміни державної території. Сучасне міжнародне право проголошує принципи непорушності кордонів і територіальної цілісності, що, у свою чергу, забороняють насильницьку зміну державної території. Територія держави недоторканна і не може бути об'єктом військової окупації або інших примусових дій. Не визнаються ніякі територіальні придбання чи інші вигоди, отримані в результаті застосування сили чи погрози силою.Територія держави може змінюватися, внаслідок:поділу існуючої держави, виходу частини території зі складу держави, об'єднання двох або декількох держав;національно-визвольної боротьби і реалізації права на самовизначення;обміну державними територіями за згодою сторін (так, за Угодою 1954 р. СРСР та Іран обмінялися ділянками своєї території);застосування заходів відповідальності за агресію (наприклад, відторгнення Пруссії від Німеччини в 1945 р. і передача Східної Пруссії Польщі та СРСР);цесії — укладення відповідного договору стосовно території.У XX ст. значну роль відігравав принцип самовизначення народів. Його реалізація призвела до масштабних територіальних змін, в результаті яких на політичній карті світу з'явилось безліч нових держав. З огляду на це міжнародне право допускає правомірні способи зміни державної території. Правомірними способами територіальних змін є:1. Цесія - це передача частини території однієї держави іншій на підставі договору між ними (поступка території). Вона, як правило, вимагає компенсації в грошовій чи в іншій формі.2. Плебісцит - це всенародне голосування з питання державної приналежності певній території. Голосування може проводитися як на основі внутрішньодержавного акта, так і відповідно до міжнародного договору. Плебісцит проводиться частіше для вирішення територіальних питань, а референдум - для прийняття, відміни чи внесення змін у закони, Конституції.3. Ад'юдикація — підстава територіальних змін, яка передбачає взаємну згоду держав сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжнародних судових або арбітражних органів, чиї рішенняобов'язкові для сторін (Міжнародний суд ООН).Неправомірними способами територіальних змін визначають:дебеляцію - завоювання, захоплення територій за допомогою сили в результаті збройних конфліктів;анексію - загарбання, насильницьке приєднання державою території, яка належить іншій державі або народу, грубе порушення норм міжнародного права.

42.Поняття та джерела міжнародного морського права. Міжнародне морське право – це галузь міжнародного права, що регулює використання морів і океанів в інтересах людства. Існують також інші визначення цього поняття. Міжнародне морське право – це галузь міжнародного публічного права, яка визначає правовий статус морських просторів і порядок використання просторів і ресурсів в мирних цілях. Суб’єктами міжнародного морського права є держави і міжнародні організації. Сферою його дії є води морів і океанів, їхні надра.Протягом віків джерелами міжнародного морського права визнавалися винятково міжнародні звичаї. Бурхлива науково­технічна революція в галузі морського транспорту і всебічна інтенсифікація процесів дослідження і використання морів і океанів в ХХ ст. призвели до необхідності прогресивного розвитку і кодифікації морського права.Перша конференція ООН з морського права відбулась в 1958 р. в Женеві. На ній було прийнято 4 конвенції з морського права:Конвенцію про відкрите море 195.8 року;Конвенцію про територіальне море та прилеглу зону 1958 року; Конвенцію про континентальний шельф 1958 року; Конвенцію про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря 1958 року.На конференції так і не вдалося досягти компромісу з пи­тання ширини територіального моря (3,6 чи 12 морських миль).На Другій конференції ООН з морського права в 1960 р. в Женеві теж не вдалося вирішити це питання. Окремі держави почали довільно розширювати свої територіальні води аж до 200 морських миль, що призвело до напруження у відносина~ між морськими державами, які використовували свої морські флоти і залежали економічно від використання ресурсів світового океану.Третя конференція ООН з морського права відбулася в 197 з-1982 роках, було проведено 11 сесій цієї конференції. ]з грудні 1982 р. на Ямайці на спеціальній сесії Конференції була підписана Конвенція ООН з морського права 1982 року, що визначила правовий режим морів і океанів. Конвенція набула чинності в 1994 р. після їі ратифікації 60 державами-учасницями.Конвенція ООН з морського права 1982 року і Женевські конвенції з морського права 1958 року є безстроковими між­народними договорами. Конвенція ООН з морського права 1982 року має переважну юридичну силу ЩОДО Женевських конвенцій 1958 року для держав, які є учасницями всіх цих кон­венції (ст. 311 Конвенції ООН з морського права 1982 року).Конвенція ООН з морського права 1982 року – основне джерело сучасного міжнародного морського права. Вона складається з 17 розділів (320 статей), 9 додатків, які регулюють правовий статус і режим використання морських просторів.

43.Види морських просторів. Простори морів і океанів нашої планети з міжн.-правов. точки зору поділяються на:1)простори,що перебувають під суверенітетом різних держ. і утворюють їх територію;2)простори, на які не поширюється суверенітет жодної з них. До перших відносять:внутрішні морські води(акваторії портів, море повністю оточене сушею однієї і тієї самої держ.,морські бухти,лимани, затоки; територіальне море);До других відкрите море;виключна економічна зона. Внутрішні морські води є частиною території відповідної держави, на яку поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі.Правовий режим внутрішніх морських вод регулюється Конституцією України, Кодексом торгового мореплавання України,ЗУ «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року й інших законодавчих актів,а також нормативно-правовими актами підзаконного характеру. Територіальне море (територіальні води)—це морський пояс,розташований уздовж берега або безпосередньо за внутрішніми морськими водами прибережної держави і розташований під її повним суверенітетом. Прилегла зона —це пояс морських вод,що прилягає до територіального моря,у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль із метою недопущення порушень визначених правил(митних,фіскальних(податкових),імміграційних або санітарних).Конвенція ООН з морського права 1982 р. установила, що положення Частини VII («Відкрите море») застосовуються до всіх частин моря,що не входять ні у виняткову економічну зону,ні в територіальне море або внутрішні води якої-небудь держави, ні в архіпелажні води держави-архіпелагу (ст. 86). Континентальний шельф —це затоплена морем частина материкової території.Морське дно за межами континентального шельфу й економічної зони є територією з міжнародним режимом і утворює міжнародний район морського дна.Інститут виняткової економічної зони є нововведенням у міжнародному морському праві.Його поява безпосередньо пов'язана з роботою 6-ї сесії III Конференції ООН з морського права.Протоки відіграють важливу роль у міжнародному мореплаванні, створенні єдиної системи морських шляхів.Протока—це природний морський прохід,що з'єднує райони того самого моря або моря й океани між собою.Питання про правовий статус вод архіпелагу —морських вод,що з'єднують сухопутні території держав,розташованих винятково на островах,виникло й актуалізувалося в 60-і роки XX сторіччя в зв'язку з тенденцією, що намітилася,ряду держав-архшелапв в односторонньому порядку підпорядкувати ці води своєму контролю на шкоду традиційній практиці використання таких вод для цілей іноземного судноплавства,рибальства, прольоту літаків,прокладки кабелів і т.д.

44.Поняття та правовий режим територіального моря. Морська смуга.розташована вздовж берега,а також внутрішніх морських вод називається територіальним морем.На цю морську смугу певної ширини поширюється суверенітет прибережної держ.Зовнішній кордон територіального моря є морським кордоном прибережної держ.Положення про поширення суверенітету прибережної держ.над територ.морем міситься у ст.1,2 Конвенції про територ.море і прилеглу зону 1958р. і в ст.2 конвенції ООН з морського права 1982р.Нормальною вихідною лінією для виміру ширини територ.моря є лінія найбільшого відливу вздовж берега.Держ. може встановити ширину територ.моря,що не перевищує 12 морських миль.Кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль. Зі 134 прибережних держав 78 держав установили.12-мильну.зону(утомучисліРосія,Польща,Україна,Болгарія,Румунія,Куба,Франція,Іспанія,Португалія та ін.),5 держав—у 6 миль (у тому числі Греція,Туреччина та ін.),2 держави—у 4 милі(Норвегія і Фінляндія), 20 держав—3 милі(у тому числі Великобританія,ФРН,Нідерланд,Данія,Австралія та ін.).Водночас є держави, що встановили в односторонньому порядку ширину територіальних вод, що перевищують ліміт, установлений Конвенцією ООН по морському праву 1982 року. Так,наприклад,Ангола встановила ширину територіальних вод у 20 миль,Нігерія і Того—ЗО миль,Гамбія,Танзанія,Камерун, Мадагаскар—50 миль,Мавританія—70 миль.Є і більш великі претензіїї,які міжнародне право засуджує.Існують три основних способи відліку територіальних вод:1.від лінії найбільшого відливу уздовж берега прибережної держави;2.якщо берегова лінія звивиста або порізана чи поблизу берега є ланцюг островів, може застосовуватися метод прямих вихідних ліній, що з'єднують найбільш виступаючі в море точки берега й островів;3.від внутрішніх морських вод

45.Прилегла зона. Прилегла зона—це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль із метою недопущення порушень визначених правил (митних, фіскальних (податкових), імміграційних або санітарних). Прилегла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах території або територіальних вод прибережної держави.За своєю юридичною природою прилегла зона—це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Тому обидві зазначені конвенції містять положення про суто цільовий характер прилеглої зони. Вона встановлюється тільки для запобігання прибережною державою порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил, тобто, у точно визначених цілях, і розширення цих цілей, виходячи зі змісту положень конвенцій, неприпустимо. Отже, прилегла зона може бути тільки чотирьох видів: митна; фіскальна;імміграційна;санітарна.За Конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958 року ширина прилеглої зони не може перевищувати 12 морських миль від тих же вихідних ліній, від яких відміряється і територіальне море. Іншими словами, право на прилеглу зону мають ті держави, територіальне море яких менше 12 миль.

46.Правовий режим Чорноморських проток. Протоки, правовий режим яких регулюється спеціальними міжнародними угодами (Чорноморські протоки, Балтійські протоки і т.д.).Географічно Чорноморські протоки не існують. Під Чорноморськими протоками розуміють Босфор, Дарданелли і з'єднуюче їхнє Мармурове море. Через ці протоки здійснюється вихід із Чорного моря в Середземне, і тому вони є важливими морськими шляхами для держав, розташованих у басейні Чорного моря. Найважливіше значення мають Чорноморські протоки і для України, що має міцний торговий флот, яка веде інтенсивну торгівлю через, свої морські порти і що надає їх для торгівлі іншим країнам. Крім того, Україна має і військово-морський флот, а також ряд військово-морських баз, що здатні у своїй сукупності впливати на політичну і військову обстановку в Чорному і Середземному морях.

47.Договір Монтрьо. Договір з відкритого неба Визначаються право Держави-учасниці Договору проводити певну кількість спостережних польотів над територіями інших Держав-учасниць (активна квота) та зобов'язання Держави-учасниці приймати певну кількість спостережних польотів над своєю територією (пасивна квота).Договір Монтрьо.Згідно з Конвен-цією про Чорноморські протоки (1936р.,Монтрьо,Швейцарія) передбачається обмеження для проходу в мирний час військових кораблів нечорноморських держ.загальний тоннаж військових кораблів усіх чорноморськ. держ.,що знаходяться в транзиті через протоки не повинен перевищувати 15 тис. тонн,а їх загальне число не повинно переви-щувати 9. Загальний тоннаж всіх військових кораблів нечорноморських держ.,що знаходя-ться в Чорному морі не повинен перевищува-ти 30 тис. тонн.Військові кораблі нечорно-морських держ. проходьть через протоки з повідомленням за 15 діб і можуть знахо-дитися в Чорному морі не більше 21 доби.

48.Архіпелажні води правовий режим. Об'єктом міжнародно-правової регламентації явилися води архипелагув—морські простори держав-архіпелагів,обмежені прямими вихідними лініями,що з'єднують найбільш видатні точки найбільш віддалених островів і рифів архіпелагу, що осихає. У межі таких вихідних ліній включаються головні острови і район, у якому співвідношення між площею водної поверхні і площею суші, включаючи атоли, складає від 1:1 до 9:1.Довжина таких вихідних ліній не повинна перевищувати 100 морських миль,проте припускається,що до 3% від загального числа вихідних ліній, що замикають будь-який архіпелаг, можуть перевищувати цю довжину до максимальної довжини в 5 морських миль.У відповідності зі статтею 53 Конвенції держава-ар-хіпелаг управі встановлювати морські і повітряні коридори з метою «безперервного і швидкого проходу іноземних суден і прольоту іноземних літальних апаратів над ними».Якщо держава-архіпелаг не встановила таких коридорів, то для забезпечення безперешкодного проходження (прольоту) через води архіпелагу(або над ними)можуть бути обрані шляхи, звичайно використовувані для міжнародного судноплавства (польотів).Встановлений конвенцією статус вод архіпелагу одночасно не відміняє існуючі угоди і традиційні права на рибальство й існуючі підводні кабелі.Архіпелажні води, поняття, правовий режим. "Архіпелаг" означає групу островів, включаючи частини островів,об’єднуючі їх води і ін.природні утворення,які настільки тісно взаїмоповязані,що такі острови,води і ін. природні утворення складають єдине географічне,економ. і політ. ціле або історич-но вважаються такими.Правовий статус архіпелажних вод, повітряного простору над архіпелажними водами, а також дна і його надр.1.Суверенітет держ.-архіпелага розпов-сюджується на обмежені архіпелажними вихідними лініями, проведеними в відповідності зі ст.47 Конвенції ООН про морське право,води,які називаються архіпе-лажними водами.незалежно від їх глибини чи відстані від берега;2.Вказаний суверенітет розповсюджується на повітряний простір над архіпелажними водами,а також на їх дно і надра,рівно як і на їх ресурси;3.Режим архі-пелажного проходу по морським коридорам, встановлюється в Загальній частині,в ін. відношеннях не зачіпає статус архіпелажних вод,включаючи морські коридори чи здійс-нення держ.-архіпелагом свого суверенітету над такими водами,повітряним простором над ними, дном і його надрами і їх ресурсами; 4.Якщо частина архіпелажних вод держ.-архіпелага лежить між двома частинами безпосередньо прилягаючої держ,існуючі права і всі ін. правомірні інтереси,які традиційно здійснювались цією останньою держ. в таких водах,і всі права,передбачені угодою між цими держ. зберігаються та поважаються.

49.Виключна економічна зона та континентальний шельф. Конвенція з морського права 1982 р. визначає виключну економічну зону як «район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього ”, шириною не більше «200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря». Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не повний суверенітет над виключною економічною зоною, а «а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих - у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і у відношенні інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки вказаної зони, таких як виробництво енергії шляхом використання енергії води, течії та вітру; б) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях цієї Конвенції, у відношенні: і) створення і використання штучних островів, установок і споруд; іі) морських наукових досліджень; ііі) захисту та збереження морського середовища; в) інші права й обов´язки, передбачені в цій Конвенції».Прибережна держава визначає допустимий улов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні та забезпечує, щоб стан живих ресурсів у такій зоні не піддавався небезпеці в результаті надмірної експлуатації. Вона має право споруджувати та дозволяти спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для економічних цілей.Визначаючи права й обов´язки прибережної держави, Конвенція з морського права 1982 р. встановлює права й обов´язки інших держав у виключній економічній зоні, а саме свободу судноплавства, польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів, інші з погляду міжнародного права правомірні види використання моря. Іноземна держава зобов´язана враховувати у виключній економічній зоні права та дотримуватись законів прибережної держави, а прибережна держава - враховувати права іноземної держави у виключній економічній зоні.Прибережні держави зазвичай мають спеціальне законодавство про виключну економічну зону, яке відповідно до Конвенції з морського права 1982 р. має бути сумісним з її нормами. В Україні прийнято Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України». Кримінальним кодексом України в ст. 249 встановлена кримінальна відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. континентальний шельф — це морське дно та надра підводних районів, що простягаються за межі територіального моря на всьому протязі природного продовження його сухопутної території до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відліковується ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не простягається на таку відстань. Підводна окраїна материка доходить до глибоководного дна океану та складається з шельфу, схилу і підйому, а також включає в себе продовження континентального масиву прибережної держави, що знаходиться під водою. Якщо підводна окраїна знаходиться далі 200 миль, зовнішня межа може простягатися на відстань до 350 морських миль від ліній, від яких відліковується територіальне море, або не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобати, яка являє собою лінію, котра єднає глибини у 2500 м. Відстань у 350 миль поширюється також на межу шельфу на підводних хребтах. Держави не поширюють на шельф повного суверенітету, а мають певні суверенні права «з метою розвідки та розробки його природних ресурсів». Ці права часто називають виключними, бо ніхто і ні за яких умов не вправі здійснювати таку діяльність без згоди прибережної держави. Вона має також виключне право дозволяти та регулювати виробництво будь-яких бурильних робіт на шельфі, незалежно від їхньої мети. Прибережна держава вправі створювати на шельфі штучні острови, установки та споруди і встановлювати навколо них зони безпеки шириною до 500 метрів.

50. Націрнал регулюван використан економ зони та континентал шельфу (Укр) Територія України, на яку поширюється її суверенітет, тобто в межах якої повною мірою забезпечується верховенство влади держави, Конституції та законів України, обмежується державним кордоном України, який визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За Законом України «Про державний кордон України» на морі державний кордон пролягає по зовнішній межі територіального моря України (ст. 3). До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а при відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 5).

При цьому виділяють також внутрішні води, до яких згідно зі ст. 6 зазначеного Закону відповідно до норм міжнародного права належать:

· 1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України;

· 2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;

· 3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль;

· 4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні;

· 5) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.

У межах усіх цих просторів вітчизняним та міжнародним правом визнається повний суверенітет України, і тому правовідносини, зокрема й щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, регулюються Конституцією України, законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», Водним кодексом, Кодексом України про надра та іншими актами законодавства України. Порядок регулювання таких правовідносин, вирішення відповідних питань висвітлено у попередніх розділах підручника.

Слід взяти до уваги, що відповідно до частини першої ст. 13 Конституції України суверенітет України поширюється й на інші морські простори, до яких віднесено, зокрема, й континентальний шельф та виключну (морську) економічну зону. Передбачено, що їх природні ресурси, як і інші, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Згідно з п. 5 частини першої ст. 92 Конституції України засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу визначаються виключно законами України, якими і визначено, що ці ресурси мають загальнодержавне значення.

При цьому, з огляду на вимоги міжнародного права, положення частини першої ст. 9 Конституції України, за якою чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, слід дійти висновку, що у межах цих морських просторів суверенітет України не є повним, а здійснюється лише у межах, передбачених відповідними міжнародними нормативно-правовими актами.

51.Вікрите море:поняття,правовий режим, основні принципи. Простори морів і океанів,які знаходяться за межами терито. моря і не входять до складу територ. ходної з держ.називається відкритим морем.І хоч окремі простори (прилегла зона,виключна економ.зона) мають різний правовий режим, всі вони не підлягають держ. суверенітету. Положення про режим відкритого моря закрі-плені в Конвенції про відкрите море 1958р. У ній йшлося.що ніяка держ. не має права претендувати на підпорядкування будь-якої частини відкритого моря своєму суверенітету. Конвенція 1982р.внесла у правовий режим відкритого моря низку значних змін. Вона надала прибережним держ. право встановлювати за межами територ.моря в прилеглому до неї районі відкритого моря виключну економ.. зону шириною 200 морських миль,в якій визначається суверенні права прибережної держ.на розвідку і розробку природн. ресурсів зоии.Основні принципи: а)свобода судноп-лавства;b)свобода польотів; c)свобода прокла-дати подводні кабелі і трубопроводи; d)свобода створювати штучні острови і ін.поруди,які зводяться у відповідності з МП; c)свобода риболовлі;f)свобода нукових експериментів.

52.Правовий режим суден в відкритому морі і в іноземних портах. Кожна держ.встановлює умови надання націонал. своїм суднам, реєстрації на її території та право плавати під її прапором.Судна мають національність тієї держ.під прапором якої вони мають право плавати.Кожна держ. иадає відповідні документи суднам,яким вона надала право плавати під її прапором.Судно повинно плавати під прапором тільки однієї держ.,крім випадків прямо передбачених міжн. договорами чи Конвенц. про морське право.,і підпорядковується виключно її юрисдикції у відкритому морі.Судно не може змінити свій прапор під час плавання чи стоянки при заході в порт,крім випадків переходу права власності чи зміни реєстрації.Судно, яке плаває під прапорами двох або більше держ. користує-ться ними по зручності не може вимагати визнання ні однієї із відповідних націона-льностей ін. держ.і може бути прирівняно до суден,які не мають національності.

53.Міжнародний район морського дна. Дно відкритого моря (deep sea bed) належить до спільного спадку людства і не може експлуатуватися в односторонньому порядку. Багатьом ззахідним держ.ця ідея спільного спадку людства не подобається і це є однією з головних причин,чому вони не ратифікували Конвенцію з морського права 1982р. термін «Район» означає дно морів і океанів і його надра за межами національної юрисдикції. Виділення в просторах відкритого моря зони, що має юридичний статус міжнародного району морського дна стало найважливішою новелою в міжнародному морському праві.Питання про встановлення режиму Району виник із досягненням технічних можливостей розробки глибоководних покладів природних ресурсів.Оскільки національна юрисдикція прибережних держав у Світовому океані в юридичному смислі поширюється на морське дно і його надра в межах континентального шельфу, межами Району є зовнішні межі континентальних шельфів прибережних держав, іншими словами, це продовження дна і надр глибоководних районів морів і океанів за межами континентальних шельфів прибережних держав.Конвенції ООН з морського права встановлює, що жодна держава не може претендувати на суверенітет або здійснювати суверенні права стосовно будь-якої частини Району і його ресурсів. Район оголошений Конвенцією «загальною спадщиною людства».Це означає, що права на ресурси Району належать усьому людству, від імені якого діє Міжнародний орган з морського дна.

54.Міжнародні канали. Міжнародні морські канали-це штучні водні шляхи, які використ. для міжн.судноплавства.Як штучні споруди, вони становлять невід'ємну частину володінь держави, по тер-рії якої їх прокладено, і, звичайно, перебуввють під її суверенітетом.Морські канали, що з'єднують відкриті моря і викорпст для міжн. судноплавства, мають статус міжнародних.Прав. режим міжн морських каналів визнаєтъся міжн угодами і внут. актами держави, тер-рією якої вони проходять.Сучасні морські канали побудовані на т-ріях держ. під їхнім суверенітетом.Однак для деяких морських каналів в силу їхнього великого значененя для міжн. мореплавст. були встановлені міжн- правов.режими,зокрема для Суецького, Панамського,Кільського та Коринфського.

55.Міжнародні ріки. Міжнародні річки-це ріки,що протікають,перетинають або розділяють територію двох або кількох держ. і відкриті для торговельного судноплавства всіх країн за згодою між цими державами.Правила судноплавства міжнародними ріками встановлюються міжнародними договорами.Частина ріки,що розташована в межах держави (від одного до іншого кордону),перебуває під суверенітетом держави,але її використання та екологічний стан узгоджені з іншими сторонами.Тільки прибережні дер-жави мають право на прохід своїх судів через річні води,що входять в територію ін. держави,при чому на підставі угоди між при-бережними державам.В інтересах свободи торгівлі прибережні держави мають право встановлювати свободу судноплавства для ін. торгівельних суден всіх країн.Судна неприбережних держав не мають права проходу по міжнарод рікам,якщо інше не встановлено у між нар. договорі.

Міжнародні ріки в міжнародному праві це ріки, щопротікають по територіях чи розділяють території двох (або більше)держав і використовуються для різних потреб за згодою між цимидержавами.Географічні і господарські чинники міжнародних рік визначаютьїх міжнародноправовий режим. Відповідно до нього жодна держава неможе змінювати природних умов своєї території, якщо наслідкамитаких змін буде заподіяння шкоди території іншої держави. Напідставі цього права і законні інтереси прибережних державвзаємозалежні.Отже,виникає потреба міжнародноправовогорегулювання міждержавних відносин щодо використання таких рік.Повертаючись до історичних прикладів міжнародноправовогорегулювання взаємовідносин держав щодо використання міжнароднихрік,слід назвати Віденський конгрес 1815 p.Відомо, що на ньомубуло визнано свободу судноплавства на основних європейських ріках,а також право прибережних держав узгоджено встановлювати правилатакого судноплавства на Рейні, Некарі, Майні, Мозелі, Маасі іШельді.Регулюванню судноплавства на іншій європейській ріці, наДунаї, приділено належну увагу в Паризькому мирному договорі 1856p. Специфікою договору було те,що його нормами передбачавсяконтроль судноплавства переважно неприбережними державами(Великобританією та ін.).Сучасний режим Дунаю визначаєтьсяБелградською конвенцією про режим судноплавства на Дунаї 1948p.,а також Бухарестською декларацією 1985 p.У Белградській конвенціїзакріплений принцип свободи судноплавства, що дає відповідні праватретім державам, які не є сторонами міжнародного договору.Певною новелою в питанні сучасного судноплавства на Дунаїстало відкриття у ФРН 25 вересня 1991 p. каналу РейнМайнДунай.Цей водний шлях уряд ФРН вважає внутрішнім водним шляхом держави,що не підлягає міжнародноправовому регулюваннюМіжнародними договорами, зокрема Белградською конвенцією 1948p.,передбачається створення спеціальних органів міжнароднихрічкових комісій(за Белградською конвенцією Дунайськоїкомісії).До компетенції Дунайської комісії входить спостереженняза виконанням конвенційних положень, складання спільного плануосновних робіт в інтересах судноплавства, уніфікація правилp3wjnbncn нагляду, видання довідників, лоцій, навігаційних карт іт. д. З урахуванням цих особливостей,а також беручи до уваги виникнення нових постсоціалістичних держав у басейні Дунаю, правовийрежим судноплавства на Дунаї має бути приведений у відповідністьдо вимог сьогодення.

56.Правовий режим Дунаю. Міжнародне судноплавство по Дунаю регулюється Белградською конвенцією про режим судноплавствва по Дунаю від 18.08.1948р. учасниками якої є Болгарія,Угорщина, Румунія,Чехословаччина,Австрія,колишня Югославія,а також Бухарестською декларацією 1985р.У Белградськый конвенції закріплений принцип свободи судноплавства, що дає відповідні права третім держ.,які не є сторонами міжн. договору.Навігація по Дунаю оголошена вільною для громадян, торгіве-льних суден і товарів всіх держав на основі рівності портових і навігаційних зборів. Плавання по Дунаю військових кораблів непридунайських країн заборонено.Плавання військових, поліцейських, митних суден придунайських держав може здійснюватися тільки в межах країни,прапор якої носить судно,а на ін. ділянках - тільки за згоди відповідних придунайських держав.Дунайська комісія організована із представників придунайських держав здійснює нагляд за дотри-манням Конвенції,складає спільний план основних робіт в інтересах суднопла-вства,уніфікує правила річкового наг-ляду,видає довідники.лоції,навігаційні карти.

Дата добавления: 2015-05-31