Проходження держ. кордонів по міжн.(прикордонним)рікам. 4 страница

102.Депозитарій та його функції. Депозитарій (від фр. і лат.-зберігач,охоронець) у МП-держ.(чи декілька держ)упоноважена учасниками міжн. багатостор.договору на зберігання його оригіналу та всіх документів щодо нього(заяв окремих держ., застережень до нього,ратифікаційних грамот,документів щодо його денонсації тощо) Роль і значення депозитарію досить вагомі у функціонуванні договору.Це випливає із переліку основних ф-цій держ.-депозитарія:крім уже зазначених,до них належать зберігання повноважень щодо підписання договору; підготовка і засвідчення копій з оригіналу чи будь-яких ін..текстів договору у перекладі ін. мовами,якщо це передбачено договором; повідомлень про договору.Важлива ф-ція депозитарію.-обов`язкова реєстрація та оприлюднення будь-якого договору в Секратеріаті ООН, що здійснюється згідно з ст.102 Статуту ООН. Його функціями є також зберігання самого договору, додатків до нього, ратифікаційних грамот, повідомлення учасників про кількість зданих ратифікаційних грамот і про набрання договором чинності, коли ця кількість досягне встановленого числа. Депозитарій видає заінтересованим сторонам необхідні їм копії самого договору і додатків до нього, повідомляє про приєднання тощо.У тих випадках, коли учасник міжнародного договору не згодний з будь-якою частиною договору, яка, однак, не виключає його участі у договорі, він має право виявити цю незгоду шляхом заяви застереження (суверенне право кожної держави). Застереження можна заявити в будь-якій стадії укладання міжнародного договору. Заява застереження недопустима в двосторонньому договорі, а також якщо застереження заборонено самим договором або якщо договором передбачено право робити лише певні застереження, до яких дане не належить, або коли застереження недопустиме з точки зору об'єкта і мети договору (ст. 19 Віденської конвенції 1969 р.).Для заяви застереження згода інших учасників договору не вимагається. Але Віденська конвенція встановила, що застереження вважається прийнятим іншими учасниками, якщо протягом 12 місяців з дня його заявлення вони не висловили проти нього заперечень. Держава, яка заявила застереження, визнає договір не у цілісності, а лише в тій частині, якої застереження не стосується. Для всіх же інших держав договір діє у повному обсязі.Держава, яка не погоджується із застереженням, має право заявити заперечення проти нього, і заперечення є також суверенним правом, як і право на застереження. Віденська конвенція не виключає можливості дії договору між державою, що заявила застереження, і тією, котра заявила проти нього заперечення, "якщо держава, яка заперечує, визначено не заявить про протилежний намір". Отже, за наявності такого наміру договір між цими двома учасниками не буде діяти; між державою, котра заявила застереження, і тими учасниками, які не протестували проти нього, договір є чинним, за винятком тих положень, що викликали застереження, а між всіма іншими пін діє у повному обсязі.Учасник договору, який заявив застереження, може його зняти, що також є його суверенним правом.

103.Поняття недійсності міжнародних договорів. Визнання недійсності договору, його припинення або денонсація, вихід з нього учасника або призупинення його дії — все це можливе лише з умов і у порядку, який передбачений Віденською конвенцією 1969 р. Разом з тим будь-яка з перелічених дій, здійснена учасником, не тягне за собою припинення зобов'язань, хоча вони й випливають з договору, але одночасно передбачені нормою міжнародного права. Держава також не може посилатися на недійсність договору, якщо буде встановлено, що під час укладання вона відкрито або мовчазно погоджувалася з його дійсністю за будь-яких обставин.

Підстави недійсності договору перелічені в статтях 47—53 Віденської конвенції 1969 р. До них належать помилка, обман, підкуп представника держави, примушення представника держави, примушення держави за допомогою загрози силою або її застосування, суперечність договору імперативній нормі міжнародного права. У міжнародному праві на підставі недійсності договори поділяють на дві групи: абсолютно недійсні й заперечні. До перших належать ті договори, недійсність яких очевидна і не потребує доказування. Це застосування сили або загрози силою, суперечність договору основним принципам міжнародного права тощо. До заперечних належать ті, недійсність яких потребує доведення, наприклад, підкуп, обман, вихід за межі повноважень тощо. Договір може бути припинено відповідно до положень самого договору, виходу з нього, денонсації, у зв'язку з укладенням наступного договору, неможливості його виконання, корінної зміни умов, розриву дипломатичних чи консульських відносин або виникнення нової імперативної норми міжнародного права і на інших підставах. Припинення міжнародного договору означає, що він утратив юридичну силу і більш не породжує для його учасників правових наслідків. Припинення договору у будь-яких випадках, крім випадків недійсності, не тягне анулювання наслідків дії договору. При недійсності договору, як зазначалося, визнаються недійсними й всі наслідки договору. Припинення договору, як правило, пов'язане з правомірними діями. Вони або випливають з самого договору, тобто його припинення було передбачене учасниками договору, або з норми загального міжнародного права, насамперед з Конвенції 1969 р.Договір може бути припинено закінченням терміну його дії. Як згадувалося, договір може укладатися на певний термін, — закінчення його терміну і відсутність ясно вираженого наміру його пролонгації, тобто продовження терміну дії, тягне припинення договору.Договір припиняється з настанням анулювальної умови, тобто передбаченої у самому договорі умови, настання якої тягне припинення правовідносин за договором і, таким чином, й самого договору.

Анулювання міжнародного договору здійснюється узгодженням держав, які його уклали. Нерідко це відбувається при укладанні нового договору. Денонсація — це припинення міжнародного договору на умовах, передбачених самим договором. Звичайна формула денонсації має такий зміст: "Цей Договір буде діяти протягом п'яти років з моменту набрання чинності. Договір буде залишатися набраним чинності на наступні п'ятирічні періоди, якщо одна з Сторін, що домовляються, не менш як за шість місяців до закінчення чергового терміну не повідомить іншій Стороні, яка домовляється, про свій намір його денонсувати". Денонсація може бути заперечена.

Анулюванням міжнародного договору є його припинення в односторонньому порядку. Як згадувалося, одностороннє припинення договору суперечить принципу pacta sund servanda і тому недопустиме. Проте, якщо інша сторона у договорі навмисне і систематично порушує договір, не виконує свої обов'язки за договором, він може бути анульованим. Анулювання, якщо воно належним чином мотивоване й обґрунтоване, не є протиправним.

104.Підстави недійсності міжнародного договору:помилка,обман,підкуп представника,примус представника,примус держави шляхом застосування сили або погрози застосування сили. Питанням недійсності,припинення і призупинення дії договорів присвячена частина 5 Віденск. конв. 1969р.(ст42-72).Підстави,на яких догов. може бути визнаний недійсним, передбач.ст.46-53.Віден.конв.Причому,ст.51-52 (примуш.представника держ. і примуш. держ. за доп. погроз сили або її застосування) і ст.53(договор.,що суперечать імперативній нормі загального МП jus cogens) х-ризують так звану абсолютну недійсність міжн.догов. Вона виникає якщо укладення догов.стало ре-зультатом погорози силою або її застосування на порушення.принципів МП;у момент уклад. договор.він суперечить імперативній нормі загального МП,що приймаєт. і визнається між нар.співтовариством держав уцілому як нор-ма,відхилення від якої не припустиме.Так звана відносна недійсність робить міжнар договір заперечним.Підставами відносної недійсності догово.можуть бути:поруше.того чи ін положен.внутр.права держ,які стосуют. компетенції укладати догов(ст. 46);помилка, яка стосується факту або ситуації,що за про-озицією цієї держ.існували при укладанні до-говору і являли собою істотну основу для її згоди на обов’язковість для неї данного дого-вору(ст. 48);обманні дії ін.держ.,яка брала участь у переговорах (ст 49);прямий або неп-рямий підкуп представника держ. ін держ, яка брала участь у переговорах (ст.50).

105.Загальні підстави припинення міжнародного договору. Договір може припинятися внаслідок визнання його недійсним (абсолютно і відносно). Найпоширеніші способи припинення договорів -це його виконання і закінчення строку дії.У міжнародному праві розрізняють денонсацію -спосіб припинення дії міжнародної угоди в порядку та строки, обумовлені в ній; анулювання - це припинення договору за підставами, які не передбачені у договорі. Ці підстави наступні: порушення договору іншими учасниками, неможливість виконання (зникнення об'єкту договору), корінні зміни обставин, творення нової імперативної норми. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. містить загальні правила денонсації та порядок врахування цих вимог у міжнародному договорі. Способи:1. Припинення договору або вихід з нього відповідно до положень договору або за згодою учасників після консультації з іншими договірними державами.2. Договір, який не містить положень про його припинення і який не передбачає денонсації або виходу з нього, не підлягає денонсації і вихід з нього не допускається, якщо тільки: а) не встановлено, що учасники мали намір допустити можливість денонсації або виходу;або б) характер договору не мас на увазі права денонсації або виходу. 3. Припинення договору або зупинення його дії, які випливають з укладення наступного договору: а) з наступного договору випливає або в інший спосіб установлено намір учасників, щоб дане питання регулювалося цим договором; або б) положення наступного договору с настільки несумісними з положеннями попереднього договору, що обидва договори неможливо застосувати одночасно. Дія попереднього договору вважається лише зупиненою, якщо з наступного договору випливає або в інший спосіб установлено, що таким був намір учасників. 4.Припинення договору або зупинення його дії внаслідок його порушення. 5.Виникнення нової імперативної норми загального міжнародного права. Якщо виникає нова імперативна норма загального міжнародного права, то будь-який існуючий договір, який виявляється в суперечності з цією нормою, стає недійсним і припиняється.

106.Pacta sunt servanta і особливості його прояву в сучасному МП. Це основний принцип МП,який закріплений у Віденських конвенціях 1969 і 1986рр. про право міжн. договорів.Згідно з ним кожний чинний договір обов’язковий для його учасників,і вони повинні його виконувати.Без цього принципу, що є одним з найдавніших принципів МП, неможливо ні існування самого МП,ні міжн. співробітн.Він тривалий час залишався звичаєво-правовим і лише в 1871р.був сфор-мульований на Лондон. Конференції.Він сто-сується лише чинних міжн. договорів,тобто тих,які вже набрали сили і є чинними.

107.Імплементація міжнародних договорів. Одним із елементів механізму національної імплементації міжнародних договорів про права людини є імплементаційна правотворчість держави. Така діяльність має місце, коли потрібно визначити характер дії норм міжнародного права і належним чином її забезпечити.Проте вона може "задіюватися" і з приводу встановлення та забезпечення відповідності національного законодавства держави вимогам міжнародних договорів про права людини, зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини.Конвенції встановлює, що будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Європейського Суду з прав людини будь-яке, на її думку, порушення положень Конвенції та протоколів до неї іншою Високою Договірною Стороною. І, як свідчать підготовчі матеріали, таке порушення виникає з простого факту існування закону, який уводить, приписує чи дозволяє заходи, несумісні із гарантованими Конвенцією правами та свободами. Щоб запобігти порушенню Конвенції, необхідно національне законодавство привести у відповідність з вимогами Конвенції.Етапи, стадії, методи та способи встановлення відповідності:1)суперечність національного права і Конвенції. 2)несуперечність національного права положенням Конвенції простежується:а)коли є прогалина в національному праві, тобто законодавчо не врегульовано ті суспільні відносини, які потрапляють у сферу дії Конвенції. б) коли конвенційна норма виражена оціночним поняттям, а норма національного права – конкретним. Наприклад, положення ч. 3 ст. 5 Конвенції (“Кожна заарештована або затримана особа... має право на судовий розгляд впродовж розумного строку”.) містить оціночне поняття – “розумний строк”, тоді як кримінально-процесуальне законодавство України передбачає конкретні строки тримання під вартою під час розслідування злочинів у кримінальних справах перед розглядом їх у суді – не більше ніж 2 місяці за загальним правилом. Цей строк може бути продовжено районним або прирівняним до нього прокурором до 3 місяців. В особливо складних справах цей строк може бути продовжено до 6 місяців з дня взяття під варту прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Заступник Генерального прокурора може продовжити цей строк до 12, а Генеральний прокурор – до 18 місяців. Подальше продовження строку не допускається. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується.

108.Міжнародний та національний механізм імплементації. У міжнародно-правовій літературі термін «імплементація» вживається у канві співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права. Однак у правових доктринах країн СНД даний термін має ширше тлумачення. Так, під «імплементацією» розуміють цілеспрямовану організаційно-правову діяльність держав, яка здійснюється індивідуально, колективно або в рамках міжнародних організацій з метою своєчасної, всебічної і повної реалізації прийнятих ними, відповідно до міжнародного права, зобов'язань. Згідно з вказаним визначенням, імплементація є підготовчою і необхідною стадією для забезпечення своєчасної і всебічної реалізації норм. Інші вчені стверджують,що термін «імплементація» має право на існування як синонім поняття «реалізація»—втілення норм міжнародного права у практичну діяльність держав та інших суб'єктів. Цей термін може бути використаний для позначення впливу норм міжнародного права на внутрішньодержавні відносини через внутрішньодержавне право без його розширювального тлумачення. У західно-правовій доктрині зустрічається також термін «національно-правова імплементація норм міжнародного права», що не синонімічний ширшому поняттю «імплементація». Крім того, «юридичне» прийняття норм національного права, необхідних для виконання норм міжнародного права, ще не означає «фактичного» виконання міжнародно-правових зобов'язань.Таким чином, під міжнародним механізмом імплементації розуміється система правових і організаційних засобів як створюваних спільними зусиллями держав, так і використовуваних індивідуально з метою всебічної, своєчасної й повної реалізації прийнятих відповідно до міжнародного права зобов'язань.

109.Розрив дипломатичних та консульських відносин відносин та їх вплив на дію міжнародного договору. Розрив дипломатичних відносин здійснюється за ініціативою якоїсь держави, яка офіційно оголошує про припинення дипломатичних відносин з іншою державою. Зазвичай розрив дипломатичних відносин супроводжується відзивом дипломатичних представників. Факт відзиву дипломатичних представників не означає розриву дипломатичних відносин, якщо про це прямо не вказано в заяві відкликаючої держави.Розрив дипломатичних відносин відбувається у випадках виникнення між державами збройного конфлікту, втрати однією з держав-контрагентів міжнародної правосуб'єктності (наприклад, при злитті з іншою державою), соціальної революції, що супроводжується кардинальною зміною системи державності, а також у разі зміни уряду неконституційним шляхом. Причиною розриву дипломатичних відносин може бути ворожа політика однієї держави відносно іншого, здійснення якихось дій, що виключають нормальну роботу дипломатичних представництв тощо.Статутом ООН передбачається можливість розриву дипломатичних відносин відповідно до рішення Ради Безпеки як засіб впливу (санкції) на державу, винну в створенні загрози міжнародному миру.

Розрив дип відносин здійснюється за допомогою офіційної заяви або видання спеціального нормативного акту від найвищих органів державної влади країни. З свого боку держава перебування згідно ст.44 Віденських конвенції про дипломатичні стосунки 1961р. незалежно від причини розриву повинні надавати необхідне сприяння для швидкого виїзду зі своєї території дипломатичного персоналу представництва і членів сімей дипломатів, а також інших осіб, що користуються привілеями і імунітетом, незалежно від їх громадянства.Конвенція, крім того, встановлює, що у разі розриву дипломатичних відносин між двома державами, країна перебування дипломатичного представництва повинна навіть у разі збройного конфлікту охороняти приміщення представництва разом з його майном і архівами.На додаток до цього Віденською конвенцією про консульські стосунки 1963 року спеціально обмовляється, що розрив дипломатичних відносин не спричиняє за собою автоматичного розриву консульських відносин.Розрив дипломатичних або консульських відносин між учасниками договору не впливає на правові відносини, встановлені між ними

договором, за винятком випадків, коли наявність дипломатичних або консульських відносин потрібна для виконання договору.

110.Поняття,цілі та принципи тлумачення міжнародних договорів. Дія договору, застосування його положень на практиці зазвичай супроводжуються з'ясуванням його значення та змісту стосовно конкретних життєвих умов. Таке з'ясування здійснюється у процесі юридичного тлумачення положень договору. Процес тлумачення положень міжнародного договору повинен відповідати вимогам двох загальновизнаних принципів - кваліфікованості і сумлінності. Кваліфікованість тлумачення припускає участь у ньому процесі авторитетних юристів-міжнародників і може здійснюватись у двох формах -автентичній і міжнародній. Автентичне тлумачення припускає тлумачення, прийняте і погоджене всіма учасниками міжнародного договору. Воно володіє вищою юридичною чинністю, здійснюється за допомогою складання протоколів та інших процедур. Під міжнародним тлумаченням розуміється тлумачення, що здійснюється якимись міжнародними органами. Такими органами найчастіше виступають Міжнародний суд ООН, Комісія міжнародного права ООН, Міжнародний арбітраж та ін. Принцип сумлінності тлумачення припускає участь у цьому процесі органів і осіб, застосування різноманітних прийомів тлумачення, в ролі яких зазвичай використовуються граматичне,логічне, історичне,систематичне та інші тлумачення.Тлумачення міжнародного договору-це з'ясування його реального сенсу і змісту з метою щонайповнішої і найточнішої реалізації умов договору.Тлумачення міжн. договору здійснюють:одна із сторін договор.,і в цьому разі тлумачення має силу лише для цієї сторони;сторони договору за угодою між ними, і в цьому разі воно обов'язкове для цих сторін;міжнародні органи,про які з цією ме-тою можуть згадати у самому договорі.У конвенції про право міжнародних договорів 1968р. передбачено,що тлумачення договору має бути однаковим незалежно від суб'єктів, які здійснюють тлумачення.У залежності від суб'єкта тлумачення міжн.договору розрізняють офіційне тлумачення,яке здійснюється міжнар. органами і міжнар. організаціями(виділяють автентичне-здійснюється всіма учасниками договору);і неофіційне-це тлумачення юристами журналістами,громадс. організаціями,для внутрішн. цілей(виділяють-доктринальне-здійснюєт. науков. закладами). Принципи тлумачення міжнародних договорів. Принципи тлумачення містяться в Віденс.конвенції 1969р це:сумлінність- випливає з міжн.-правов. принципу pacta sunt servanda;відповідно до звичайного значення, якого слід надавати термінам договору в їх контексті,а також принципу-у разі розбіжностей між спілкуванням і спеціальн. статтями, переважну силу мають спеціальні статті

111.Види тлумачення міжнародних договорів. Розрізняють: внутрішньодержавне- здійснює-ться органами країн,що уклали договір.це односторонній акт, який не обов’язкковий для ін.учасників договору,а чинне лише для даної держ.;антентичне –це тлумачення договорів за згодою їхніх учасників.Таке тлумачення є обов’язковим для держав-учасиниць договору. або воно основанене попередній згоді держ. на таке тлумачення.Воно може вносити і зміни до договору;міжнародне-це тлума-чення договору міжн.органами, передбачени-ми держ. в самому міжн. договорі;неофіційне-це тлумачення юристами,журналістами, істориками права,а також те,що додається у наукових працях з МП(доктринальне); словесне або граматичне-пояснює значення деяких слів у їх синтаксичному зв’язку,а тим самим і значення окремих пропозицій статей договору; логічне-це тлумачення однієї статті договор. на основі ін.статтей,що являє собою єдине логічне і внутрішньо погоджене ціле,у якому немає зайвих слів і суперечностей; історичне-являє собою з`ясуван.змісту між. договору шляхом вивчення обставин його укладання і взаємовідносин сторін під час його укладення; звичайне-встановлення змісту норми договору на підставі аналізу дій контрагентів.що виходить із практики застосування договору; систематичне-тлумачення на підставі зіставлення його з ін.пов’язаними з ним договорами.

112.Поняття та джерела права міжнародних договорів. Право міжн.договорів-це галузь МП,що являє собою сукупність міжнар.-правов.принципів і норм,що визначають порядок укладення,умови дійсності,дії і припинення міжн.договорів. Перші договори укадалися ще в давні часи кілька тисяч років до н.е.Основними джерелами міжн. договорів є Віденс. конвенція про право міжн.договор. від 23.05.1969р.та Віденс.конвен. про право договор.між держ. і міжн. організ. або між міжн.організ. від 21.05.1986р.Також ряд норм права міжн.договор.закріплено у Статуті ООН та нормах національного права.Появу першого міжнародного договору історики відносять до третього тисячоліття до нашої ери. В міру подальшого розвитку подібних відносин і процедури укладання міжнародних договорів(угод) розширювався, удосконалювався і набував усе більшого і більшого значення в загальній сфері розвитку міжнародного права.До нинішнього часу "право міжнародних договорів" як поняття являє собою сукупність міжнародно-правових норм договірного і звичайного характеру, що регулюють відносини держав та інших суб'єктів міжнародного права у питаннях укладання, дії і припинення дії міжнародних договорів. Міжнародний договір - це угода між двома й більше державами або іншими суб'єктами міжнародного права, що встановлює, змінює або припиняє їхні взаємні права й обов'язки.

Міжнародний договір - основне й головне джерело міжнародного права.Ратифіковані міжнародні договори України - складова частина національного законодавства України (ст. 9 Конституції України). Міжнародний договір - родове поняття,що охоплює всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування:договір,угода,конвенція,пакт,декларація,протокол і т.п.,але мають однакову юридичну чинність.Основні види міжнародних договорів: 1.За формою: -письмові (як правило); -усні (т.зв. джентльменські угоди);2.По кількості учасників: -двосторонні; -багатобічні (регіональні й універсальні);3.По характері можливості брати участь у договорі: -відкриті (потенційно можуть брати участь всі держави); -закриті (за певними критеріями обмежується можливість участі);4.По юридичній чинності (її наявності, відсутності): -правомірні; -неправомірні (недійсні).

113.Кодифікація права міжнародних договорів. Першим кодифікованим актом в галузі права міжнародних договорів була Гаванська конвенція 1928 року про договори, що носила регіональний характер і діяла у Латинській Америці. З появою ООН і створенням Комісії міжнародного права ООН з кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права кодифікація права міжнародних договорів стала однією з її головних задач. Процесам кодифікації міжнародного договірного права сприяли і процеси, що відбувалися в 60-і і 70-і роки XX сторіччя в рамках міжнародного співтовариства, коли під впливом держав, що розвиваються, і за підтримки соціалістичних країн були укладені численні багатосторонні договори, що мають основною метою кодифікувати, а також змінити існуючі звичаєві норми в різноманітних галузях міжнародного права в більш вигідному для цих держав напрямку.Комісія з міжнародного права ООН розробила проект статей про право міжнародних договорів, і на скликаній під Егідою ООН конференції, що відбулася у 1968-1969 роках, була прийнята Віденська конвенція про право міжнародних договорів, що вступила в силу 27 січня 1980 року (СРСР ратифікував конвенцію 4 квітня 1986 року, і конвенція вступила для нього в силу з 29 квітня 1986 року.Україна є учасницею конвенції в складі СРСР: вона підписала конвенцію 29 квітня 1986 року; ратифікувала її 14 травня 1986 року; конвенція вступила для України в дію з 13 червня 1986 року).У 1978 і 1986 роках у Відні на основі проектів статей, підготовлених Комісією міжнародного права, були прийняті Конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів і Конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, у яких СРСР не брав участь, і вони дотепер не набрали сили. Але багато положень цих конвенцій у даний час діють у якості звичаєвих норм. Названі конвенції кодифікували не всі чинні звичаєві норми в галузі права міжнародних договорів. Зокрема, не піддалися кодифікації звичаєві норми, що стосуються впливу війни на міжнародні договори. Тому нарівні з договірними нормами продовжують діяти і звичаєві норми. Водночас слід зазначити, що право договорів — одна із самих кодифікованих галузей міжнародного права.

114.Національне законодавство і право міжнародних договорів. У національне законодавство України про міжнародні договори входять такі нормативно-правові акти:Конституція України від 28 червня 1996 року;З У від 22 грудня 1993р«Про міжнародні договори»;ЗУ від 10 грудня 1991р«Про дію міжнародних договорів на території України»;Постанова Каб Мін від 17 червня 1994р. №422«Про затвердження Положення про порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру» та ін.Прийняття Конституції України 1996 року стало важливою соціально-політичною подією, що мала не тільки внутрішньодержавний, але і міжнародний аспект.Одним з суттєвих аргументів, що підтверджують такий міжнародний аспект, стала конституційна регламентація міжнародних договорів України, що визначає її правове поводження на міжнародній арені.У статті 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.Тут же міститься положення про те, що укладання міжнародних договорів, що суперечать Конституції України, можливо тільки після внесення відповідних змін у Конституцію України.Слід зазначити, що, виходячи з конституційних положень, міжнародні договори однозначно є частиною національного законодавства України. Це витікає і з ЗУ від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України», відповідно до якого укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.В поточному законодавстві України укладений інший механізм імплементації. Наприклад, у Законі України «Про внесення змін і доповнень у Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 року, і інших закріплене положення про те, що якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що визначені дійсним Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.У профільному Законі України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України» одночасно містяться обидва механізми імплементації. У його статті закріплено, що:—укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для національного законодавства;—якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулося у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України

115.Поняття та ознаки міжнародних міжурядових організацій. ММУО-це обєднання держ. створене на основі міжн.договору для виконання певних цілей,що мають систе-му постійно діючих органів,які володіють міжн.правосуб’єктністю й заснована від-повідно до МП.Ознаки:1.створюєт.держ; 2.існує в межах прийнятого установчого акта;3.є постійно діючим об`єднанням; 4.створюється виходячи з принципу суверенної рівності держ.;5.як юр.особа має сукупність прав,що фіксуються в її установчому акті або спеціал. конвенції; 6.має привілеї і імунітети.

116.Класифікація міжнародних організацій. Вважають деякі вчені, що найбільш вдалою є класифікація за такими ознаками:-юридична природа організацій;-масштаб діяльності організацій;-предмет діяльності організацій.За юридичною природою всі міжнародні організації поділяються на міждержавні (міжурядові)організації, міждержавні організації, що володіють елементами наднаціональною, і міжнародні неурядові організації.Розгляд специфіки діяльності цих організацій показує, що юридична чинність рішень, які приймаються, не однакова.У міждержавних організаціях, заснованих на базі багатостороннього міжнародного договору, прийняті рішення є обов'язковими для вирішення питань, що носять внутрішньо-організаційний характер і є рекомендаційними з питань міжнародної діяльності. Рішення приймаються на основі суверенної рівності держав за формулою: "одна держава - один голос". В цілому, юридична природа міжнародних організацій, за винятком міжнародних неурядових організацій, виявляється в тому, що:вони утворюються на основі міжнародних договорів;прийняті ними рішення носять характер обов'язкових норм;процедура прийняття їхніх рішень припускає узгодження воль на добровільній основі і голосування;вони є суб'єктами міжнародного права і внаслідок цього мають певну міжнародну правосуб'єктність;обсяг міжнародноїправосубєктності міжнародних організацій визначається в такому загальновизнаному міжнародно-правовому акті, яким є Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями (1986 p.).

Дата добавления: 2015-05-31