Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Реалізація самост1 у соціальній ситуації




Залишається ще один аспект еволюції самості, котрий слід висвітлити детальніше: її реалізація у соціальній ситуації, де вона виникає.

Я аргументував, що самість проявляється у досвіді голов­ним чином як "я" разом з організацією співтовариства, якому вона належить. Ця організація має вираження, звичайно, згідно особливих здібностей і особливої соціальної ситуаціє'! окремого індивіда. Він є членом спільноти, але також особливим її органом, наділеним специфічною спадковістю і позицією, котрі відрізняють його від будь-кого іншого. Він є тим, ким він є настільки, наскільки він є членом цієї спільноти, і сирий природ­ний матеріал, з якого постав цей особливий індивід, не став би самістю, якщо б не його взаємовідносини з іншими у цій спільноті, частиною котрої він є. Завдяки останньому, він є, по суті, свідомим самого себе, і то не тільки як громадянин чи член групи, котрої е частиною, але також з позиції здатної міркувати думки. Він є членом співтовариства мислителів, літературу яких читає, і до котрої може зробити особистий внесок, опубліку­вавши свої думки. Він належить суспільству всіх раціональних істот, і раціональність, котру він ототожнює з собою, перед­бачає триваючий соціальний взаємообмін. Найширша спіль­нота, в котрій опиняється індивід, яка всюди цілковито і для кожного, є світом думки як таким. Він є членом такої спільноти, і він є тим, чим він є як такий її член.

Факт, що всі самості конституюються завдяки чи в термінах соціального процесу, і є індивідуальними відображеннями його -чи скоріше того шаблону організованої поведінки, котрий він представляє, і який вони схоплюють у своїх відповідних структурах - зовсім не є несумісним чи руйнівним для факту, що кожна індивідуальна самість володіє своєю власною специ­фічною індивідуальністю, своїм особистим унікальним харак­тером. Тому що кожна індивідуальна самість в межах цього процесу, хоча вона і відображає у своїй організованій структурі шаблон поведінки цього процесу як цілого, робить це зі своєї особливої й унікальної позиції в межах цього процесу і таким

нили уніїгу ті самості і показали наскільки абсолютно фундаментальним с соціальний характер духу. Те, що складне особистість, полягає у цьому різнониді нзасмообмічу між членами групи, які залучені до процесу співпраці. Саме ця діяльність признела до людської розумної істоти.

чином відображає у своїй організованій структурі аспекти чи перспективи цього всього шаблону соціальної поведінки, які.відрізняються від тих, котрі знайшли відображення в організо­ваній структурі будь-якої іншої індивідуальної самості в межах цього процесу (саме так, як кожна монада в універсумі Лейбніца ^віддзеркалює той універсум з інакшої позиції і таким чином (Віддзеркалює інший аспект чи різновид того універсуму). Інакше кажучи, організована структура кожної індивідуальної самості в межах людського соціального процесу досвіду і поведінки відображає і конституюється організованим шаблоном відносин цього процесу як цілого. Але кожна індивідуальна структура самості відображає і конституюється різним аспектом чи різновидом цього шаблону відносин, тому що кожна відображає його зі своєї власної унікальної позиції. Так що спільне соціальне походження і будова індивідуальних самостей та їхніх структур не заперечують широких індивіду­альних відмінностей та варіацій між ними і не суперечать особливій і більш чи менш характерній індивідуальності, котрою кожна з них насправді і володіє. Кожна індивідуальна самість в межах певного суспільства чи соціальної спільноти відображає у своїй організованій структурі увесь шаблон відносин організованої соціальної поведінки, який це суспіль­ство чи спільнота проявляє чи здійснює, і її організована структура конституюється цим шаблоном. Але оскільки кожна з цих індивідуальних самостей відображає унікальне відмінний аспект чи перспективу цього шаблону у своїй структурі зі свого власного особливого й унікального місця чи позиції всередині всього процесу організованої соціальної поведінки, який розкриває цей шаблон - оскільки, тобто, кожна інакше чи унікальне відноситься до всього того процесу, і має своє принципово унікальне осердя відносин у ньому - струїстура-кожної конституюється цим шаблоном інакше від структури будь-якої іншої.

Індивід, як ми побачили, безперервно впливає на суспіль­ство зі свого боку також. Кожне пристосування передбачає деяку зміну у спільноті, до якої індивід пристосовує себе. І ця зміна, звичайно, може бути дуже важливою. Візьміть навіть найширшу спільноту, яку ми можемо -запропонувати, раціо­нальне співтовариство, явлене у так званому універсальному Дискурсі. Аж до порівняно надавнього часу його форми були

формами арістотелівського свггу. Але люди в Америці, Англії, Італії, Німеччині, Франції дуже істотне змінили структуру того світу, вводячи логіку багатократних йідношень замість арістотелівського відношення субстанції і атрибута. Інша фундаментальна зміна сталася у формі світу завдяки реакції одного індивіда - Ейнштейна. Великі особистості в історії здійснили дуже фундаментальні зміни. Ці глибокі зміни, що відбуваються завдяки дії індивідуальних духів, є тільки граничним вираженням тих змін, котрі відбуваються поступово через реакції, які є не просто реакціями "я", але "Я". Вони, загалом, відбуваються поступово, і більш чи менш непомітно. Ми знаємо, що коли ми переходимо від одного історичного періоду до іншого, то значить сталися фундаментальні зміни, і ми знаємо, що ці зміни сталися внаслідок реакцій різних індивидів. Ми можемо розпізнати тільки остаточний результат, але зміни викликаються жестами безконечної кількості індивідів, котрі справді змінюють ситуацію, в котрій вони опинилися, хоча особливі зміни є надто незначними, щоб ми могли їх встановити. Як я вже вказав, ego чи "Я", котре відповідальне за такі зміни, проявляється у досвіді тільки після того, як його реакція відбулася. Тільки після того, як ми вже сказали слово, ми кажемо, що ми усвідомлюємо себе як особистість, яка сказала його, як цю особливу самість, яка говорить деяку особливу річ; тільки після того, як ми вже зробили річ, яку робимо, ми усвідомлюємо, що ми робимо. Як би старанно ми не планували майбутнє, воно завжди виявля­ється відмінним від того, що ми можемо передбачити; і те, що ми постійно вносимо і додаємо, є тим, що ми ототожнюємо із самістю, яка вступає до нашого досвіду тільки із завершенням означеної дії.

У певному сенсі, звичайно, ми можемо визначити, що деяка самість збирається робити. Ми можемо брати певні зобов'я­зання наперед. Людина укладає контракти та робить обіцянки, і вона справді зв'язана ними. Ситуація може змінитися, дія може виявитися інакшою від того, що індивід самий хотів робити, але він прив'язаний до ним укладеного контракту. Він мусить робити певні речі для того, щоб залишатися членом співтова­риства. Відповідно до норм того, що ми називаємо раціо­нальною поведінкою, пристосовуючи себе до світу, де існують закони природи, економіки і політичних систем, ми можемо

викласти те, що повинно статися, і взяти відповідальність за річ, яку ми збираємось робити; однак, дійсна самість, котра проявляється у деякій дії, очікує завершення самої цієї дії. В такому разі, сама ця дія в момент свого протікання ніколи не схоплюється безпосередньо у розмірковуючому досвіді. Тільки Після того, як вона вже відбулася, ми можемо схопити її у нашій дійя'яті, і знайти їй місце в термінах того, що ми вже зробили. Вона є тий "Я", котре, як нам могли б сказати, безперервно намагається реалізувати себе, і то через дійсну поведінку. Людина ніколи не отримує його перед еобою повністю. Деколи хтось інший може сказати їй про неї щось таке, чого вона не усвідомлює. Вона ніколи не впевнена стосовно себе, і вона дивує себе своєю поведінкою так само, як і інших людей.

Можливості нашої природи, ті різновиди енергії, котрі Вільям Джеймс демонстрував з такою насолодою, є можливос­тями тієї самості, яка перебуває за межами нашої безпосередньої уяви. Ми не знаємо, якими саме вони є. Вони є, у певному сенсі, найбільш захоплюючими змістами, які ми можемо мислити, тією мірою, як ми можемо схопити їх. Ми отримуємо значну частку нашого задоволення від романів, фільмів, мистецтва, вивільняючи, хоча б в уяві, здатності, котрі притаманні нам, чи які ми хотіли б мати притаманними нам. Комплекси меншовартості виникають з тих бажань самості, які ми б хотіли здійснити, але однак не можемо (ми пристосовуємо себе до означених бажань за допомогою цих так званих комплексів меншовартості). Можливості "Я" відносяться до того, що дійсно відбувається, діється, і вони є, у певному сенсі, найбільш захоплюючою частиною нашого досвіду. Саме тут виникає новизна, і саме тут містяться наші найважливіші значення. В певному розумінні, саме реалізації цієї самості ми постійно прагнемо.

Існують різні способи, за допомогою яких ми можемо уявити собі цю самість. Оскільки вона є соціальною, вона є самістю, яка реалізується у своєму відношенні до інших. Вона володітиме рисами, котрих ми бажаємо для неї, тільки коли це визнають інші. Вона, в певному сенсі, реалізує себе через свої переваги над іншими, хоча також визнає свої гірші, в порівнянні з ними, риси. Комплекси меншовартості є зворотніми ситуаціями до тих відчуттів переваги, котрі ми підтримуємо стосовно себе в порівнянні з людьми довкола нас. Цікаво

зазирнути у внутрішню свідомість лЮдани і виділити те, від чого ми схильні залежати у підтриманні власної єамоповаги. Існують, звичайно, глибокі і міцні підвалини для неї. Людина дійсно дотримується власного слова, виконує свої зобов'язання, і це дає підстави для самоповаги. Але ці риси притаманні більшості членів спільноти, з якими нам доводиться мати справу. Деколи у нас не виходить, але загалом ми завжди є людьми свого слова. Ми дійсно належимо співтовариству, і наша самоповага залежить від нашого визнання самих себе такими шануючими себе індивідами. Але цього нам не достатньо, оскільки ми хочемо пізнати себе у наших відмінностях від інших осіб. Ми маємо, звичайно, особливий економічний і соціальний статус, який надає нам право таким чином розрізняти себе. Ми також, до певної міри маємо позиції у різних групах, котрі надають засоби для самооцінки, але позаду всіх цих матерій стоїть відчуття речей, які загалом ми робимо краще, ніж інші люди. Дуже цікаво дістатися до суті цих переваг, багато з них є дуже тривіальними, однак дуже важливими для нас. Ми можемо вдаватися до манери говорити чи одягатися, здатності запам'ятовувати, до цієї, тієї чи ще іншої речі, але завжди до чогось такого, в чому ми стоїмо вище інших. Ми намагаємось не чепурити себе прямо. Видалось би дітвацтвом говорити на весь світ, що ми отримуємо задоволення, показуючи, що ми можемо щось робити краще за інших. Нам доводиться багато страждати, щоб прикрити такий стан речей; але насправді ми надзвичайно задоволені за таких обставин. Серед дітей і у примітивних спільнотах своїми перевагами хваляться і відверто насолоджуються; навіть серед наших найпередовіших верств таке трапляється, і переваги є суттєвими засобами осягнення власної самості, і їх не слід ототожнювати з тим, що ми називаємо проявом егоїстичної чи зацикленої на собі особис­тості. Людина може бути безконечно щирою щодо доларів і центів чи досягнень, бути щирою у визнанні успіхів інших і щиро вітати їх, але таке не утримає її від насолоди своїми власними здібностями, і від особливого задоволення від власних успіхів.

Таке відчуття переваги не обов'язково означає непривітний тип самовпевненого характеру і зовсім не означає, що ця особа хоче принижувати інших, щоб здобути собі вище становище. Дане є формою, яку така самореалізація схильна обирати, здається, в останню чергу, і кожен з нас визнає цю форму не

Просто невдалою, але також морально більш чи менш осудною. Однак існує потреба, постійна потреба реалізувати свою самість у хоч якомусь вивищенні над оточуючими. Вона, можливо, більш чітко виявляється у таких ситуаціях, на які я вже вказав, і пояснити котрі є найважчою справою. Вона знаходить своє -^^ вираження у тому, що ми називаємо пересудами, чи навіть ^"Їухвадими пересудами. Ми повинні завжди бути пильними Іггосовно такого. Ми можемо ставитись до якоїсь події зі справжнім жалем, а проте, існує певне задоволення у тому, що щось трапилось з кимось іншим, але не зі мною.

r;; Це ж саме настановлення міститься у насміханні над іншим, коли він падає. У такому сміхові відбувається певне звільнення Від зусилля, котрого нам не доведеться робити, щоб піднятися «нову. Це є безпосередньою реакцією, яка міститься десь поза тим, що ми називаємо самосвідомістю, і гумор від цього не йде поряд із задоволенням від страждання іншої людини. Якщо інший справді зламав ногу, ми можемо співчувати йому, але в.Ьно було кумедно, хай там що, бачити як він простягнувся. В Цій ситуації відбувається, більше чи менше, ототожнення індивіда з іншим. Ми дійсно, так би мовити, починаємо падати разом з ним і підніматися після того, як він упав, і наша теорія сміху полягає в тому, що він є вивільненням від тієї безпосе­редньої тенденції уявляти себе в ситуації іншого. Ми ототож­нили себе з іншою особою, прийняли її настановлення. Це настановлення передбачає зусилля, що потребує напруги, і котре ми не повинні здійснювати, і звільнення від нього виражає себе сміхом. Сміх є засобом, за допомогою якого "Я", так би мовити, реагує за цих обставин. Означений індивід можливо починає допомагати іншому піднятися, однак був у цій реакції елемент, котрий виразив себе у почутті переваги того, хто стоїть, стосовно того, хто лежить. В такому разі, ця загальна ситуація не тільки виявляється за фізичних обставин, але є однаково очевидною у співтоваристві, де якась особистість вчиняє faux pas (ляп); ми маємо, в цьому разі, таке ж почуття потіхи і переваги.

Я хочу розкрити на цих прикладах відмінність між наївним настановленням "Я" і більш витонченим настановленням "я." Людина поводиться належним чином, утримує свій сміх, дуже швидко допомагає тому, хто впав, піднятися на ноги. Існує соціальне настановлення "я" на тлі означеного "Я", яке дійсно

насолоджується цією ситуацією; йяе насолоджується нею, ми мусимо зазначити, у досить невинний спосіб. В ньому нема нічого ганебного, і навіть у тих ситуаціях, д'с людина отримує певне задоволення, спостерігаючи непристойні вчинки і серйозніші труднощі, діє настановлення, яке містить почуття переваги, і одночасно не несе з собою нічого ганебного. Ми можемо бути дуже обережними в тому, що кажемо, але однаково все ще зберігається означене настановлення самості, яке є в певному сенсі зверхнім за таких обставин: не ми вчинили цю невдалу річ, ми утримались від неї.

Почуття переваги є перебільшеним, коли воно належить самості, яка ототожнює себе з групою. Воно загострюється у нашому патріотизмі, де ми узаконюємо претензію на вищість, котру б не припустили у ситуаціях, на які я вказував. Видається цілковито законним стверджувати перевагу своєї нації над іншими, змальовувати поведінку представників інших націо­нальностей темними барвами, для того щоб ми могли виявити вищі цінності у поведінці тих, котрі складають нашу націю. Це саме відбувається в політиці і в релігії, коли ми возвеличуємо одну секту над іншими. Воно виявлялось в формах крайнього націоналізму в давніші часи, в період релігійних воєн. Людина належала до однієї групи, яка була вищою стосовно інших, і могла утверджувати себе впевнено, тому що Бог був на її боці. Тут ми виявляємо ситуацію, коли видається якнайзаконнішим стверджувати такий різновид зверхності, який супроводжує самосвідомість і у певному сенсі здається суттєвим для неї. Зазначене, звичайно, не зводиться до націоналізму чи патріотизму. Ми всі вважаємо, що група, до котрої ми належимо, є вищою стосовно інших груп. Ми погоджуємось з членами нашої групи стосовно якоїсь кількості пересудів, що було б неможливим з кимось іншим з будь-якої іншої групи. Лідерство, звичайно, відіграє свою роль, оскільки захоплення тими, хто має вище становище серед нас, допомагає в організації групи; але загалом - нас єднає визнання того, що інші люди не зовсім є такими хорошими, як ми.

Почуття групової переваги загалом пояснюється в термінах організації групи. Групи виживали у минулому тією мірою, як вони організовувались проти спільного ворога. Вони зберігали себе, тому що діяли як щось єдине проти спільного ворога -таким є пояснення з позиції виживання найбільш пристосова­

них, - спільноти, яка є найбільш задовільно організованою. Внаслідок такого, без сумніву, найлегше зібратися разом, і цілком можливо, що це є адекватним поясненням.

Якщо людина справді має перевагу, то перевага повинна триматися на виконанні певних функцій. Людина є добрим хірургом, добрим адвокатом, і вона може тішити себе своєю '^Жкцою значимістю, але це є вищістю, яку вона використовує. І Коли вона дійсно використовує її у тій самій спільноті, до котрої належить, вищість втрачає той елемент егоїзму, який ми уяв­ляємо, коли думаємо про особу, яка просто безпідставно хизу­ється надуманою зверхністю. Я підкреслював інший аспект, тому що ми дійсно деколи старанно приховуємо його у нашому власному досвіді. Але коли відчуття переваги знаходить функціональне вираження, тоді воно стає не тільки цілковито законним, але таке є способом, за допомогою якого індивіди дійсно змінюють ситуації, в котрих живуть. Ми змінюємо речі Завдяки тим здатностям, якими володіємо ми, і котрих не мають інші. Саме це робить нас ефективними. Безпосереднє настанов­лення є тим настановленням, яке несе з собою почуття переваги, збереження своєї самості. Вищість не є метою в цьому разі. Вона С засобом для збереження самості. Ми повинні відрізнити себе ВІД інших людей, і це реалізовується через роблення чогось такого, чого інші не можуть робити, чи не можуть робити так само як ми.

В такому разі, бути спроможним зберігати свої особливості е чимось таким, що ми любимо. Якщо його брати просто у грубій формі особи, яка примітивно хвалиться собою, то висту­пає низький і непривабливий бік цього процесу. Але якщо воно проявляється у функціях, які підтримує, то тоді зовсім не має такого поганого вигляду. Нам видається, що останнє повинно бути остаточною формою проявів націоналізму. Надіям-слід бути спроможними проявляти себе у функціональний спосіб так само, як це робить кожен професіонал. Початок організації такого маємо на прикладі Ліги Націй. Окрема нація визнає певні речі, які вона повинна робити як член співтовариства націй. Навіть мандатна система щонайменше накладає функціональ­ний аспект на дію керування іншою нацією, а не є просто Проявом сили.

27. ЧАСТКА"я" І ЧАСТКА"Я"

Я намагався розрізнити "Я" і "я" як різні сторони самості, до того ж "я" відповідало тим організованим настановленням інших, які ми очевидно сприймаємо, і котрі визначають, внаслідок такого, нашу власну поведінку тією мірою, як вона має самосвідомий характер. Тепер "я" можна розглянути як те, що надає форму "Я". Новизна постає внаслідок дії "Я", але структура, форма самості є загальновизнаною. Ця загально­визнана форма може зводитись до мінімуму. У настановленні митця, де відбувається мистецьке творення, наголос на елементі новизни доведено до крайності. Так, вимога нестандартного особливо помітна у сучасному мистецтві. Там припускається, що митець має порвати з усталеним; мислиться, що якась частина його мистецького втілення полягає в розриві з традиційним. Означена позиція, звичайно, не є суттєвою для мистецької функції, і цілком ймовірно ніколи не реалізовується у тій граничній формі, в якій вона часто проголошується. Візьмемо приклад митців минулого. У грецькому світі вони були, у певному сенсі, вищими ремісниками. Те що вони повинні були робити, було більш чи менш встановленим спільнотою, і розумілось ними самими як вираження героїчних персонажів, певних божеств, зведення храмів. Певні правила брались як суттєві для цього втілення. А проте, майстер вносив у своє творіння ту оригінальність, яка відрізняє одного творця від іншого. У випадку такого митця наголос на те, що є нетрадицій­ним, чого нема у структурі "я", здійснюється, здається, настільки сильно, наскільки таке можливе.

Цей самий наголос також проявляється у певних типах поведінки, яка є імпульсивною. Імпульсивна поведінка є неконтрольованою поведінкою. Структура "я" у її випадку не визначає прояву "Я". Якщо ми використаємо мову Фрейда, "я", у певному сенсі, є наглядачем. Воно визначає різновид прояву, який відбувається, встановлює арену і надає підказки. У разі імпульсивної поведінки ця пристосована до певної ситуації структура "я" істотним чином не забезпечує означеного контролю. Візьміть ситуацію самоствердження, де самість утверджує себе стосовно інших, і припустіть, що емоційний стрес є таким, що форми ввічливості при здійсненні законної поведінки перестали існувати, так що людина проявляє себе не

по-людськи. Тут "я" визначається ситуацією. Існують певні визнані сфери, в межах котрих індивід може утверджувати себе, певні права, які він має в межах цих границь. Але як тільки стрес стає надто сильним, ці границі уже не зауважуються, і індивід утверджує себе можливо навіть у жорстокий спосіб. Тоді ^ЇЯ" домінує над "я". В ситуації того, що ми вважаємо нормальними умовами, спосіб дії індивіда визначається його сприйняттям настановлення інших у групі, але якщо індивіду не надано можливості виступати проти інших, як наприклад у випадку з дитиною, якій не пропонують спілкуватися з іншими людьми, тоді в результаті маємо ситуацію, де реакція с некерованою.

Соціальний контроль22 є проявом "я" проти прояву "Я". Він встановлює межі і надає визначення, які дозволяють "Я", так би мовити, використовувати "я" як засіб здійснення того, в чому зацікавлені всі. Якщо особистість утримується за межами цього різновиду організованого прояву, то виникає ситуація, де нема соціального контролю. У більш чи менш фантастичній психології групи Фрейда, означені автори мають справу з сексуальним життям і з самоствердженням у його насильницькій формі. Нормальна ситуація, тим не менш, передбачає реакцію індивіда у соціальне визначеній ситуації, однак до неї він вносить свої власні реакції як "Я". Таке реагування є у досвіді індивіда тим проявом, з котрим ототожнюється його самість. Вона піднімає його над інституалізованим індивідом.

Як я сказав раніше, інститут, в остаточному підсумку, є тільки організацією настановлень, яку всі ми несемо у собі, організованими настановленнями інших, які контролюють і визначають поведінку. Далі, цей інститутціоналізований індивід є, чи повинен бути, тим засобом, за допомогою котрого кон­кретний індивід проявляє себе у свій власний спосіб, оскільки таке індивідуальне вираження є тим, що ототожнюється з його самістю у тих значеннях, які суттєві для цієї самості, і які постають з неї. Коли ми кажемо, що вони постають з самості, то це не надає їм ознак зарозумілого егоїста, оскільки за нормальних умов, на які ми вказували, індивід вносить свою частку до загальної справи. Гравець у бейсбол, який "робить

22 [На тему соціального керування див. "The Genesis of tile Self and Social Control." Iiilenuiliuiuil Journal of Ethics, XXXV (1924-25), 251 ff.; "The Working Hypothesis in Social Reform, " American Journal of Sociology, V (1899-1900), 367 ff-; "The Psychology of Punitive Justice, "ibid., XXIII (1917-18), 577 ff.]

прекрасну гру", робить гру, котрої їютребують всі дев'ять, до яких він належить. Він грає на команду. Людина може, звичайно, грати заради дешевих ефектів, бути більш зацікав­леною у демонстрації власної красивої гри, ніж у тїгму, щоб допомогти виграти команді, так само, як хірург може провести "прекрасну операцію," і пожертвувати пацієнтом. Але за нормальних обставин внесок індивіда знаходить вираження у соціальних процесах, які передбачаються певною дією, так що коли додати згадані значення до визначеної самості, то це не тягнутиме егоїзму чи зарозумілості. Протилежна ситуація, в котрій самість у своєму прояві дійсно, у певному сенсі, експлуатує групу чи суспільство, якому належить, визначає вужчу самість, яка використовує всю групу заради свого задоволення. Навіть така самість продовжує бути соціальним єством. Ми дуже чітко розрізняємо егоїстичну й імпульсивну людину. Людина, яка втратила контроль над собою і збила з ніг іншого, може бути дуже неегоїстичною. Вона зовсім не повинна бути особою, котра б використала певну ситуацію заради своїх власних інтересів. Така ситуація передбачає самість у вужчому розумінні, яка не співвідносить себе з усією соціальною групою, частиною якої є.

Значення, які є специфічними для означеної самості, дійсно явно додаються до описаного її прояву; і що є специфічним для неї, те вона називає своїм власним. Проте, таке значення міститься у цій соціальній ситуації і не могло б бути поза нею. Воно є внеском означеного індивіда до наявної ситуації, навіть якщо це значення здобувається тільки в цій соціальній ситуації.

Ми без сумніву прагнемо такого прояву, котрий буде самовираженням. Коли індивід відчуває себе обмеженим в цьому, він розуміє необхідність ситуації, де для нього буде можливим зробити свій внесок до спільної справи, а не просто бути узагальненим "я". У випадку особи, яка здійснює нудну роботу, таке призводить до реакції проти машини і до вимоги, щоб згаданий різновид марудної роботи посів належне йому місце у всьому соціальному процесі. Звичайно, виконання нудної роботи справді забирає певну частину духовного і фізичного здоров'я, дуже суттєву частину чийогось життя. Однак людина може з таким же успіхом здійснювати більш чи менш механічно процес, в якому її частка є дуже незначною, і виявиться у кращому становищі внаслідок такого. Такі люди,

' Жк Джон Стюарт Міль, були здатними здійснювати нудні Заняття протягом певної частини дня, а потім бралися до. (й)игінальної роботи. Особистість, яка не може робити певного 'Обсягу стереотипної роботи, не є здоровим індивідом. Як ІДоров'я індивіда, так і стабільність суспільства потребують ^^здіачного обсягу такої роботи. Реакція на машинне виробництво Д^сто потребує зменшення обсягу часу, що відводиться для 'такої роботи, аде вона не передбачає її загальної відміни. Хай там що, навіть у світлі останнього, мусить існувати для індивіда якийсь спосіб виразити себе. Саме ситуації, де є можливим знайти таке втілення, здаються особливо улюбленими, ситуації, де індивід може робити щось самий, де він може брати на себе відповідальність і чинити відповідно до власної волі, маючи Можливість мислити самостійно. Ті соціальні ситуації, де •Структура "я" протягом якогось часу є структурою, в межах 'Ісотрої індивід здобуває шанс для такого виявлення своєї 'єамості, містять найбільш захоплюючі і солодкі переживання.

Означені досвіди можуть відбуватися у формі, яка Передбачає деградацію, чи у формі, котра веде до виникнення 'вищих цінностей. Злочинне угрупування подає зразок ситуації, 'Де "я" просто підтримує і наголошує щонайвикривленіший 'Ірізновид імпульсивного вираження. Тенденція до такого 'Ьіибоко вкорінена у людській натурі. Вражає, яка частина "Я" 'Йашого дозвілля заповнюється оповіданнями про вбивства. 'Звичайно, у такому оповіданні саме вирахувати убивцю є вузловим пунктом інтересу; але це вирахування повертає 'людину назад до настановлення помсти первісної спільноти. В 'Означеному оповіданні людина виявляє справжнього негідника, наздоганяє його і віддає під суд. Схожі прояви можуть 'Передбачати деградацію самості. У ситуаціях, які передбачають 'Захист країни, може переважати або злочинне, або "дуже високоморальне настановлення, залежно від конкретного індивіда. Ситуація, де індивід може дати волю своїм почуттям, де сама структура "я" відчиняє двері для "Я", є сприятливою для самовираження. Я вказував на ситуацію, де людина може сісти разом з товаришем і розказати, що саме вона думає про когось ще іншого. Є певне задоволення у тому, щоб дозволити собі такий тип поведінки-. Речі, про які за інших обставин ви б ніколи не говорили, і навіть не дозволили б собі про них думати, в означеній ситуації висловлюються цілком природно. Якщо

прекрасну гру", робить гру, котр(Я)ютребують всі дев'ять, до яких він належить. Він грає на комаїїд^. Людина може, звичайно, грати заради дешевих ефектів, бутй"6ільш зацікав­леною у демонстрації власної красивої гри', ніж у тому. щоб допомогти виграти команді, так само, як хірург може провести^ "прекрасну операцію" і пожертвувати пацієнтом. Але за нормальних обставин внесок індивіда знаходить вираження у соціальних процесах, які передбачаються певною дією, так що коли додати згадані значення до визначеної самості, то це не тягнутиме егоїзму чи зарозумілості. Протилежна ситуація, в котрій самість у своєму прояві дійсно, у певному сенсі, експлуатує групу чи суспільство, якому належить, визначає вужчу самість, яка використовує всю групу заради свого задоволення. Навіть така самість продовжує бути соціальним єством. Ми дуже чітко розрізняємо егоїстичну й імпульсивну людину. Людина, яка втратила контроль над собою і збила з ніг іншого, може бути дуже неегоїстичною. Вона зовсім не повинна бути особою, котра б використала певну ситуацію заради своїх власних інтересів. Така ситуація передбачає самість у вужчому розумінні, яка не співвідносить себе з усією соціальною групою, частиною якої є.

Значення, які є специфічними для означеної самості, дійсно явно додаються до описаного її прояву; і що є специфічним для неї, те вона називає своїм власним. Проте, таке значення міститься у цій соціальній ситуації і не могло б бути поза нею. Воно є внеском означеного індивіда до наявної ситуації, навіть якщо це значення здобувається тільки в цій соціальній ситуації.

Ми без сумніву прагнемо такого прояву, котрий буде самовираженням. Коли індивід відчуває себе обмеженим в цьому, він розуміє необхідність ситуації, де для нього буде можливим зробити свій внесок до спільної справи, а не просто бути узагальненим "я". У випадку особи, яка здійснює нудну роботу, таке призводить до реакції проти машини і до вимоги, щоб згаданий різновид марудної роботи посів належне йому місце у всьому соціальному процесі. Звичайно, виконання нудної роботи справді забирає певну частину духовного і фізичного здоров'я, дуже суттєву частину чийогось життя. Однак людина може з таким же успіхом здійснювати більш чи менш механічно процес, в якому її частка є дуже незначною, і виявиться у кращому становищі внаслідок такого. Такі люди,

як Джон Стюарт Міль, були здатними здійснювати нудні заняття протягом певної частини дня, а потім бралися до оригінальної роботи. Особистість, яка не може робити певного обсягу стереотипної роботи, не є здоровим індивідом. Як здоров'я індивіда, так і стабільність суспільства потребують значного обсягу такої роботи. Реакція на машинне виробництво ^просто потребує зменшення обсягу часу, що відводиться для такої робети^але вона не передбачає її загальної відміни. Хай там що, навіть у свггяшстаннього, мусить існувати для індивіда якийсь спосіб виразити себе. Сам& ситуації, де є можливим знайти таке втілення, здаються особливо улюбленими,ситуації.. де індивід може робити щось самий, де він може брати на себе відповідальність і чинити відповідно до власної волі, маючи можливість мислити самостійно. Ті соціальні ситуації, де структура "я" протягом якогось часу є структурою, в межах котрої індивід здобуває шанс для такого виявлення своєї самості, містять найбільш захоплюючі і солодкі переживання.

Означені досвіди можуть відбуватися у формі, яка передбачає деградацію, чи у формі, котра веде до виникнення вищих цінностей. Злочинне угрупування подає зразок ситуації, де "я" просто підтримує і наголошує щонайвикривленіший різновид імпульсивного вираження. Тенденція до такого глибоко вкорінена у людській натурі. Вражає, яка частина "Я" нашого дозвілля заповнюється оповіданнями про вбивства. Звичайно, у такому оповіданні саме вирахувати убивцю є вузловим пунктом інтересу; але це вирахування повертає людину назад до настановлення помсти первісної спільноти. В означеному оповіданні людина виявляє справжнього негідника, наздоганяє його і віддає під суд. Схожі прояви можуть передбачати деградацію самості. У ситуаціях, яіу передбачають захист країни, може переважати або злочинне, або дуже високоморальне настановлення, залежно від конкретного індивіда. Ситуація, де індивід може дати волю своїм почуттям, де сама структура "я" відчиняє двері для "Я", є сприятливою для самовираження. Я вказував на ситуацію, де людина може сісти разом з товаришем і розказати, що саме вона думає про когось ще іншого. Є певне задоволення у тому, щоб дозволити собі такий тип поведінки. Речі, про які за інших обставин ви б ніколи не говорили, і навіть не дозволили б собі про них думати, в означеній ситуації висловлюються цілком природно. Якщо

ви потрапляєте у групу однодумці^-то ви можете зайти так далеко, що здивуєте навіть самого сеї)Ьї<'Я" (маленьке) у описаних ситуаціях явно конституюється в<щіальними взаєминами. Ще, якщо ця ситуація є такою, що вона відчиняє двері імпульсивному прояву, то індивід здобуває особливо задоволення, високе чи низьке, джерелом якого є значення, котре додається до прояву його "Я" у цьому соціальному процесі.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 332; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.047 сек.