Епоха Відродження та революція в ідеології і природознавстві

В XІV-XVІІ ст. було відроджене краще з культурного надбання античного світу. Визначні досягнення грецьких філософів, вчених, художників стають в епоху Відродження зразками для наслідування. Починається ламання канонів схоластичного, догматичного мислення середньовіччя, ідеології феодального суспільства. Розгортається напружена боротьба проти церкви, яка духовною диктатурою сковувала людський розум.

Найбільше значення мав винахід друкарства. В 40-х роках XV ст. німецький винахідник Іоганн Гуттенберг (1400-1468) (Пор) увів друкування за допомогою складальних літер. Друкарство бурхливо розвивалося, і вже до початку XVІ ст. було надруковано близько 30 тис. назв книг (у тому числі частина творів Плінія, "Історія тварин" Аристотеля, природничонаукові твори Альберта Великого та ін.).

Починаючи з XVІ ст. все більшим атакам піддаються теологія, схоластика, середньовічна феодальна ідеологія. Віра в "божественне свавілля", якому світ зобов'язаний своїм існуванням, ідеї геоцентризму (уявлення про центральне положення Землі у Всесвіті, Сонце та ін. небесні світила обертаються навколо Землі по орбітам) й антропоцентризму ( людина є центр і вища ціль Всесвіту ), уявлення про відсталість природи, телеологія, як вчення про божественну доцільність усього існуючого, піддаються сумніву, а іноді і ризькій критиці.

Це була епоха величезного культурного підйому, що характеризувалася бурхливим розвитком науки, філософії, літератури, мистецтва; розвитком, що відбувався в напруженій боротьбі старого й нового у всіх областях духовного життя людства.

Рамки світу повинні були бути розсунуті. "Середньовічний мотлох" - теологія й догматичні, схоластичні методи мислення повинні були бути відкинуті й знищені, як перешкоди на шляху вільного пізнання законів природи й оволодіння її силами. Найбільш інтенсивно розвиваються механіка, математика, астрономія.

Природознавство цієї епохи явилося одним з факторів, які революціонізували життя. Достатньо в цьому відношенні згадати видатні імена Леонардо да Вінчі, Ніколая Коперніка (автор геліоцентричної системи світу, яка заклала початок першої наукової революції.), Джордано Бруно ( пытался дать философскую интерпретацию учения Коперника. Бруно высказывал ряд догадок, опередивших эпоху и обоснованных лишь последующими астрономическими открытиями: о том, что звёзды — это далёкие солнца, о существовании неизвестных в его время планет в пределах нашей Солнечной системы, о том, что во Вселенной существует бесчисленное количество тел, подобных нашему Солнцу. ), Галілео Галілея (первым использовал телескоп для наблюдения небесных тел и сделал ряд выдающихся астрономических открытий; при жизни был известен как активный сторонник гелиоцентрической системы мира, что привело Галилея к серьёзному конфликту с католической церковью.), Кеплера ( открыл законы движения планет), Ісаака Ньютона (автор фундаментального труда «Математические начала натуральной философии», в котором он изложил закон всемирного тяготения и три закона механики, ставшие основой классической механики. Разработал дифференциальное и интегральное исчисление, теорию цвета и многие другие математические и физические теории), Михайла Васильовича Ломоносова (первый русский учёный-естествоиспытатель мирового значения, энциклопедист, химик и физик; он вошёл в науку как первый химик, который дал физической химии определение, весьма близкое к современному, и предначертал обширную программу физико-химических исследований; его молекулярно-кинетическая теория тепла во многом предвосхитила современное представление о строении.

Обсяг знань, успадкований від стародавніх часів й середньовіччя, був невеликий.

В XVІ-XVІІІ ст. у Європі складаються нові організаційні й матеріальні можливості для розвитку природничих наук. Збільшується кількість наукових установ і суспільств. Наприкінці XVІ - початку XVІІ ст. в Італії виникає кілька вчених асоціацій, які йменувалися академіями, наприклад знаменита флорентійська Академія дель Чименто. Незабаром і в інших країнах Європи поряд з ростом числа університетів, які в розглянуту епоху, як правило, займали досить консервативні позиції, організуються наукові установи нового типу - Академії наук. Так, в 1660 р. організується й в 1662 р. офіційно відкривається в Лондоні Королівське товариство - Англійська Академія наук, в 1666 р.- Паризька, в 1700 р.- Берлінська, в 1724 р.- Петербурзька, в 1739 г.- Стокгольмська, в 1739 р.- Мюнхенська Академія наук і т.д.

Починають виходити праці численних академій. Видається все більша і більша кількість природничонаукових творів, на самі різноманітні теми. Академії різних країн оголошують конкурси на премії, що також, сприяє розробці певних наукових питань.

Створюється або розширюється мережа значних державних бібліотек. Існуюча ще в XІV ст. французька королівська бібліотека переводиться в 1595 р. у Париж, де на її основі виникає знаменита "Національна бібліотека". В 1661 р. організується Державна бібліотека в Берліні, в 1753 р.- бібліотека Британського музею, в 1714 р.- бібліотека в Петербурзі, яка стала основою академічної бібліотеки, а в 1795 р.- Петербурзька публічна бібліотека й т.д.

Розвитку біологічних наук у той час сприяли, по-перше, використання винайдених у ту епоху приладів (мікроскоп, термометр, барометр і т.д.), по-друге, численні подорожі. За великими географічними відкриттями XV - початку XVІ ст., пов'язаними з іменами Христофора Колумба (испанский мореплаватель и открыватель новых земель, наиболее известен своим открытием Америки), Васко да Гама (португальский мореплаватель, известен как первый европеец, совершивший морское путешествие в Индию.), Фернана Магеллана (португальский и испанский мореплаватель, принято считать, что он совершил первое кругосветное путешествие; открыл пролив, позже названный его именем, став первым европейцем, проследовавшим из Атлантического океана в Тихий.) (Пор) й інших, настав час безлічі подорожей. Голландські моряки на початку XVІІ ст. відкривають Австралію. В XVІІІ ст. найважливіші географічні відкриття пов'язані з експедиціями Луъ Антуана, граф де Бугенвіля (французский мореплаватель, руководитель 1-й французской кругосветной экспедиции.), Жан-Франсуа́ де Гало́, граф де Лаперу́з (офицер военно-морского флота, великий французский мореплаватель; погиб со всем составом возглавленной им морской кругосветной экспедиции у атолла Ваникоро (Соломоновы острова)), Джорджа Ванкувера (английский первооткрыватель Колумбии, капитан Ванкувер, участник второго (1772-75) и третьего (1776-80) кругосветного плаваний Джеймса Кука), Джеймса Кука (английский военный моряк, исследователь, картограф и первооткрыватель, член Королевского общества и капитан Королевских ВМС, возглавлял три экспедиции по исследованию мирового океана, две из которых были кругосветными. Во время этих экспедиций совершил ряд географических открытий. Обследовал и нанёс на карту малоизвестные и редко посещаемые до него части Ньюфаундленда и восточного побережья Канады, Австралии, Новой Зеландии, западного побережья Северной Америки, Тихого, Индийского и Атлантического океанов. Благодаря тому вниманию, которое Кук уделял картографии, многие из составленных им карт по своей точности и аккуратности не были превзойдены на протяжении многих десятилетий и служили мореплавателям вплоть до второй половины XIX века.) (Пор) та ін. Величезного значення набувають початі в Росії "Велика північна експедиція" (1733-1743) і так звані "академічні експедиції" (1768-1777). Учасники російських експедицій Іоганн Георг Гмелін, С. П. Крашенінников, С. Г. Гмелін ( Самуи́л Гео́рг Го́тлиб Гме́лин, Гмелин-младший, племянник Гмелина-старшего. ), Г. В. Стеллер, В. Ф. Зуєв, И. И. Лепьохін, Н. Я. Озерецковський (Пор) та інші вагомо збільшили обсяг не тільки географічних, але й біологічних знань.

Одночасно з бурхливим нагромадженням нового фактичного матеріалу йде розробка нових принципів пізнання. Їхніми провісниками явилися, такі мислителі епохи Відродження, як Леонардо да Вінчі, Джордано Бруно, Телезіо й ін. Одним з основоположників нового експериментального природознавства став Леонардо да Вінчі (1452-1519) (Пор). Він стверджував, що знання, не породжені досвідом, марні й позбавлені всякої вірогідності. Природа не порушує своїх закономірностей, їх можна пізнати й покласти в основу наукового передбачення. Закони природи можуть бути математично сформульовані, тому що "основою основ" є математика й механіка. Леонардо да Вінчі плідно працював у різних областях природознавства, у тому числі в області анатомії й ботаніки.

Джордано Бруно (1548-1600) (Пор), спалений в 1700 р. за наказом інквізиції, виступав як прибічник вчення Коперніка (Пор), захищаючи уявлення про матеріальну єдність всесвіту, вічності й нескінченності світобудови. Італійський натураліст і філософ матеріаліст Бернардіно Телезіо (1509-1588) (Пор), керівник відомого в ту епоху неаполітанського наукового товариства Academіa Telesіana, ратував за дослідне вивчення природи і її закономірностей, вів боротьбу зі схоластикою.

Ці мислителі спиралися, на досягнення сучасного їм природознавства. Їхні погляди вплинули, на формування матеріалістичних принципів пізнання природи, на формування матеріалістичного світогляду в біології.

Дата добавления: 2015-05-26