Французький матеріалізм XVІІІ століття

І. Ньютон.

Великий вплив на розвиток науки й філософської думки XVІІ- XVІІІ ст. зробили праці англійського фізика, механіка, астронома й математика Ісаака Ньютона (1643-1727) (Пор). Ньютон сформулював основні закони класичної механіки, відкрив закон всесвітнього тяжіння, розробив теорію руху небесних тіл, обґрунтував найважливіші принципи оптики, вніс найбільший вклад у математику, (диференціальне й інтегральне вирахування) і т.д.

Прагнення Ньютона вивести всі явища природи з початків механіки знайшло втілення в створеній ним механічній системі світу. Після Ньютона уявлення про панування в природі певних закономірностей, механічна картина світобудови входять у плоть і кров науки. Такий же вплив на натуралістів зробили уявлення Ньютона про матерію, масу, рух, час й простір.

Праці Ньютона, як і праці Декарта, були спрямовані на створення наукової картини світу, в основу якої були покладені "початки механіки". Але між поглядами Ньютона й Декарта були суттєві розходження, що викликало тривалу й гарячу суперечку прихильників "ньютоніанського динамізму"

Суперечка ця йшла по ряду питань. На відміну від Декарта Ньютон і його послідовники визнавали наявність порожнечі, дію тіл одне на одне на відстані, сформулювали поняття "сила", розвили так звану корпускулярну теорію світла (на противагу декартовській хвильовій теорії світла) і т.д. Прихильники Ньютона відкидали декартовську теорію віхреподібного руху й деякі інші його побудови, які не відповідали новим відкриттям у фізиці.

Механістичний матеріалізм у поглядах Ньютона переплітався з ідеалістичною метафізикою. Ньютон відривав матерію від руху, вважав матерію інертною, позбавлену власної активності. На відміну від Декарта він вважав рух аж ніяк не вічним, а привнесеним у матерію діючою ззовні силою. За Ньютоном, рух може виникнути й зникнути. З погляду Ньютона, простір і час - це не форми існування матерії, а якісь особливі, зовнішні стосовно матерії, категорії. Не дивно, що ці механістичні й метафізичні концепції відкривали лазівку ідеалізму. Ньютон визнавав "перший поштовх", який нібито дав початок світу, і навіть повторні втручання божества в справи природи.

Якщо Декарт прагнув показати світ у його виникненні й зміні, якщо в рамках його механіцизму є хоча б елементи історичного підходу, то світ Ньютона закляклий, застиглий, позбавлений історії. Загальні погляди Ньютона ще глибоко сидять в теології.

Найбільш великою і яскравою матеріалістичною течією XVІІІ ст., яка зробила величезний вплив на розвиток природознавства, був французький матеріалізм XVІІІ ст. "Механістичний французький матеріалізм примкнув до фізики Декарта на противагу його метафізиці" (К. Маркс і Ф. Енгельс). Французькі матеріалісти XVІІІ ст. були ідеологами зміцнілої і революційної тоді буржуазії, яка готувалася штурмувати феодалізм. "Великі люди, які у Франції просвіщали голови для революції, яка наближалася, - писав Ф. Енгельс, - самі виступали вкрай революційно. Ніяких зовнішніх авторитетів якого б то не було роду вони не визнавали. Релігія, розуміння природи, суспільство, державний лад - усе було піддано самій нещадній критиці; все повинно було стати перед судом розуму і або виправдати своє існування, або відмовитися від нього". В іншім місці К. Маркс і Ф. Енгельс пишуть наступне: "...французьке Просвітництво XVІІІ століття і особливо французький матеріалізм були боротьбою не тільки проти існуючих політичних установ, а разом з тим проти існуючої релігії й теології, але і в той же час відкритою, ясно вираженою боротьбою проти метафізики XVІІ століття і проти всякої метафізики, особливо проти метафізики Декарта, Мальбранша (Нікола Мальбранш 1698-1715, французький філософ-ідеаліст, (Пор)), Спінози й Лейбніца".

Одним із джерел поглядів французьких матеріалістів XVІІІ ст. були праці англійських філософів Томаса Гоббса, Джона Локка й Джона Толанда (1670-1722) (Пор).

Томас Гоббс (1588-1679) (Пор) виступав з рішучою критикою ідеалістичних уявлень про "духи", "нематеріальні субстанції" і т.п. і стверджував, що матерія (основною властивістю якої він вважав протяжність) - це єдина реальність, що існує поза людиною. Матеріальні тіла відбиваються в нашій свідомості, формуючи уявлення. Але Гоббс розумів рух тільки як механічне переміщення матерії й не вважав його невід'ємною властивістю матерії. Маркс і Енгельс характеризували Гоббса як "систематика" беконівського матеріалізму.

Філософські погляди Бэкона й Гоббса у відомій мері продовжував розвивати Джон Локк (1632-1704) (Пор). В історії матеріалістичної філософії велике значення мала локківська критика ідеалістичного уявлення про "вроджені ідеї", розвиток ним матеріалістичного положення про чуттєвий, досвідний характер наших ідей, людських знань. Хоча в Локка й були відступи до ідеалізму (ідея про "самодіяльність душі" і т.п.), його матеріалістичні погляди дуже вплинули на наступний розвиток передової філософської думки й, зокрема, на формування світогляду французьких матеріалістів XVІІІ ст.

Твори Ламеттрі, Дідро, Гольбаха, Клода Антуана Гельвеція (1715-1771) й інших французьких матеріалістів XVІІІ ст. говорять про більш високий щабель розвитку матеріалізму, який спирався на успіхи природничих наук і рішуче боровся з релігією й ідеалістичною метафізикою.

Французькі матеріалісти прагнули довести, що весь всесвіт, починаючи від найпростіших тіл і закінчуючи людиною з характерними для неї складними душевними властивостями, створюється за природними законами природи, за законами руху матерії. Вони стверджували, що рух є невід'ємною властивістю матерії, і, таким чином, перебороли в цьому пункті помилкові погляди Декарта й Ньютона, які залишали місце для уявлення про "перший поштовх".

Жюльен Офре де Ламеттрі (1709-1751) (Пор) писав, що "матерія містить у собі оживляючу й рушійну силу, яка є безпосередньою причиною всіх законів руху". Відрив же матерії від руху він характеризує як "гіпотезу, яку намагаються пристосувати до даних віри". Ясно висловлюється з цього питання й Дені Дідро (1713-1784) (Пор): "Тіло, на думку деяких філософів, не обдароване саме по собі ні дією, ні силою. Це жахлива омана, яка стоїть в прямому протиріччі із усякою фізикою, із усякою хімією. Саме по собі, по природі притаманних йому властивостей, тіло повно дії й сили, не дивлячись на те чи будете ви розглядати його в молекулах чи в масі. Щоб уявити собі рух, додають ці філософи, поза існуючою матерією, варто уявити силу, що діє на неї. Це не так". Не менш яскраво висловлюється із цього приводу й Поль Анрі Дитріх Гольбах (1723-1789) (Пор), який стверджує, що "рух є спосіб існування, який випливає необхідним чином із сутності матерії". Гольбах рішуче відкидає ідею першого поштовху: "Якби до спостереження природи підходили без забобонів, то давно переконалися б, що матерія діє за своїми власними силами і не має потреби ні в якому зовнішньому поштовху, щоб бути приведеною в рух".

Всесвіт французькі матеріалісти розглядали в його вічному русі, у безперервній і загальній зміні. Ідеї перетворення - трансформації одних природних тіл в інші, думка про вічний круговорот червоною ниткою проходять через твори цих філософів. "Хіба навколо нас не змінюється все?.. Хіба не очевидно, що всесвіт не був у своєму нескінченному минулому в точності такий, який він тепер, і що неможливо, щоб у своєму вічному майбутньому він був хоч на мить у точності тим же самим, який він тепер? Як же можемо ми вгадати, що принесе із собою нескінченна зміна руйнувань і творень, сполучень і розкладань, метаморфоз, змін, переміщень"? - писав Гольбах. Звичайно, необхідно, відрізняти цю ідею механістичного матеріалізму від уявлення про історичний розвиток природи. Але в боротьбі з ідеалістичними, богословськими уявленнями про закляклість, незмінність створеної богом природи, думка про закономірне природне походження всіх природних тіл мала величезне значення. Втім, у працях французьких філософів-матеріалістів XVІІІ ст., особливо Дідро, ми зустрічаємо серйозні елементи історичного підходу до природи.

Основне питання філософії - про відношення духу до матерії, мислення до буття - французькі філософи-матеріалісти беззастережно розв’язували з позицій матеріалізму. Матерії притаманна властивість чутливості, відчуття й, нарешті, свідомості. Ламеттрі відкидав погляди Спінози на загальну одухотвореність матерії - гілозоїзм (гр. hyle – матерія і zoe – життя – філософське вчення про загальну одухотвореність матерії), а Дідро проводив відмінність між нижчими формами чутливості, властивими, на його думку, тілам неживої природи, і їх більш високою формою - мисленням. Джерело мислення, пізнання - це відчуття, почуття, які відображають зовнішній світ. Це було розвитком ідей матеріалістичного сенсуалізму, насамперед вчення Локка. (Сенсуалізм, лат. sensus - сприйняття, почуття, - направлення в теорії пізнання, згідно якому чуттєвість (відчуття, сприйняття) – основа і головна форма достеменного пізнання. Протистоїть раціоналізму. Основний принцип – «нема нічого в розумі, чого не було б в почуттях»).

Виходячи з охарактеризованих вище позицій, філософи-матеріалісти розглядали й органічний світ, у тому числі й життєдіяльність людини.

"Матеріалізм минулого століття, - писав Ф. Енгельс, - був переважно механічним, тому що із всіх природничих наук на той час досягла відомої закінченості тільки механіка, і саме тільки механіка твердих тіл (земних і небесних), - механіка тяжкості. Хімія існувала ще в наївній формі, заснованій на теорії флогістону. (Теорія флогістону гр. phlogistos – запальний, горючий – згідно уявлень хіміків 17-18 ст. «початок горючості», гіпотетично складова частина речовин, яку вони начебто втрачають при горінні та випалі.) Біологія була ще в пелюшках: рослинний і тваринний організм був досліджений лише в самих грубих рисах, його пояснювали чисто механічними причинами. В очах матеріалістів XVІІІ століття людина була машиною так само, як тварина в очах Декарта. Це застосування винятково масштабу механіки до процесів хімічного й органічного характеру, - в області яких механічні закони хоча й продовжують діяти, але відступають на задній план перед іншими, більш високими законами, - становить першу своєрідну, але неминучу тоді обмеженість класичного французького матеріалізму.

Друга своєрідна обмеженість цього матеріалізму полягала в нездатності його зрозуміти світ як процес, як таку матерію, яка перебуває в безперервному історичному розвитку. Це відповідало тодішньому стану природознавства й пов'язаному з ним метафізичному, тобто антидіалектичному, методу філософського мислення. Природа перебуває у вічному русі; це знали й тоді. Але за тодішніми уявленнями, цей рух настільки ж вічно обертався в одному і тому самому колі, і таким чином залишалося, власне, на тому ж самому місці: воно завжди приводило до одних і тих самих наслідках. Таке уявлення було тоді неминуче".

Незважаючи на обмеженість матеріалістичної філософії XVШ ст., вона зіграла величезну роль у розкріпаченні людського духу від кайданів релігії, прокладала шляхи новим принципам наукового пізнання, дуже вплинула на формування світогляду багатьох натуралістів.

Схоластика і ідеалізм, проти яких вели боротьбу французькі матеріалісти, не відразу зійшли зі сцени: вони ще довго панували в розумах багатьох філософів і натуралістів.

Дата добавления: 2015-05-26