Стаття 135

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

зі:

Постанова КМ «Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів» № 926 від 12 листопада 1993 р.

Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності. Затвердже­на наказом МОЗ № 111 від 28 червня 1994 р.

Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності ранніх стро­ків методом вакуум-аспірації. Затверджена наказом МОЗ № 111 від 28 червня 1994 р.

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р.

Інструкція про порядок проведення медикаментозного штучного переривання вагітності ран­ніх строків шляхам застосування препаратів міфепростону та мізопростону й інших зареєстро­ваних в Україні препаратів аналогічної дії. Затверджена наказом МОЗ № 192 від 5 травня 2003 р.

Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертво-народжеиості. Затверджена наказом МОЗ № 179 від 29 березня 2006 р.

Стаття 135. Залишення в небезпеці

1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечно­
му для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбережен­
ня через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного
стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися
про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам по­
ставив потерпілого в небезпечний для життя стан,-

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір
не перебувала в обумовленому пологами стані,-

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­
ни спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Суспільна небезпека цього злочину, а також злочинів, передбачених стаття­
ми 136, 137, 139 і 140, полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є непо­
вага до' права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими норма­
ми, що зобов'язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для
життя стані.

2. Об'єктом злочину, передбаченого ст. 135, є життя та здоров'я особи.

3. Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох
ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливо­
сті вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслі­
док іншого безпорадного стану.

Небезпечний для життя стан може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув на страховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобі­лем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в не­безпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об'єктивного характеру), не мають значення для кваліфікації злочину.

Малолітнім визнається особа, яка не досягла 14-річного віку, старим - особа, яка досягла 75-річного віку (але на можливість усвідомлення винним цього вікового стану особи суттєво впливають не тільки фактичний вік останньої, а й зовнішній вигляд, ріст, стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини), а хворим - інвалід, вагітна жінка, особа, яка отримала серйозні травми чи отруєна, особа, хворобливий

стан якої встановлено відповідними документами (медичним висновком, рішенням суду про визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства то­що) або особа, хворобливий стан якої через інші причини є явним для винного.

Іншим безпорадним станом можуть бути визнані втрата особою свідомості, пере­бування її у стані тяжкого наркотичного, токсичного чи алкогольного сп'яніння, у шо­ковому стані, викликаному, скажімо, пожежею, іншою стихією чи загибеллю близької їй людини, або у стані, коли особа фізично не в змозі виправити ситуацію, в якій вона опинилась (наприклад, беззбройна людина, яка знаходиться під охороною, опинилась наодинці з озброєним нападником).

Злісне невиконання батьками або опікунами встановлених законом обов'язків по догляду за особою, яка позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, душевну хворобу або недоумство, що спричинило тяжкі наслідки, за від­сутності небезпечного для життя стану кваліфікується за ст. 166.

4. З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що
виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.

Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвер­нення небезпеки для життя потерпілого. Злочин вважається закінченим з моменту ухилен­ня від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно ВІД того, наскільки ефективною могла бути така допомога. Настання суспільно небез­печних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за ч. З ст. 135.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме
її, які: 1) первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість на­
дати йому допомогу (ч. 2 ст. 135 прямо відносить до цих осіб матір новонародженої
дитини); 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Правовий обов'язок піклуватися про осіб, які знаходяться в небезпечному для життя стані, може бути обумовлений законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором (договором довічного утримання, перевезення, морсько-і о круїзу, на надання туристичних послуг або послуг із забезпечення особистої безпеки особи тощо).

Законодавство України покладає відповідні обов'язки, зокрема, на:

а) батьків, усиновителів, патронатних вихователів - піклуватися про здоров'я рід­
них, усиновлених чи прийомних дітей, захищати їх; опікунів і піклувальників - піклу-
наїися про здоров'я осіб, які перебувають під їх опікою чи піклуванням; дітей, повноліт­
ніх дочку, сина - піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм
'іоіюмогу; внуків, правнуків - піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда; пов­
нолітніх братів, сестер, пасинків, падчерок - піклуватися про брата, сестру, вітчима,
Мачуху, які виховували їх та надавали їм матеріальну допомогу, про інших осіб, з ким
ВОНИ проживали однією сім'єю до досягнення повноліття;

б) співробітників пожежної охорони, аварійних служб та працівників деяких інших
професій - здійснювати рятувальні роботи і подавати першу невідкладну допомогу;
Працівників спеціалізованих бригад постійної готовності служби екстреної медичної

.... омоги - надавати допомогу громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо,

' ітастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і

ммічне забруднення тощо);

В) працівників міліції - незалежно від займаних посад, місцезнаходження і часу в разі

рнення до них громадян із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особис-

пі громадській безпеці - вживати заходів для рятування людей, надавати їм допомогу;

і І членів екіпажу повітряного судна - рятувати пасажирів та надавати їм допомогу;

і надавати транспортний засіб для доставки у найближчий медичний заклад осіб,

........ чребують невідкладної медичної допомоги, надавати першу медичну допомогу

■цілим внаслідок дорожньо-транспортних подій; капітанів морських суден - йти ійближчий порт, якщо особа, що перебуває на борту судна, потребує невідкладної її'іної допомоги, яку неможливо подати в морі;

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

(Шиття 135

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

д) працівників пошуково-рятувальних служб, створюваних у сфері туристичної дія­льності,- надавати допомогу туристам і захищати їх в екстремальних ситуаціях;

є) педагогічних та науково-педагогічних працівників - захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства тощо.

Проте, слід враховувати, що зазначене діяння тягне відповідальність за іншими статтями КК, якщо залишення без допомоги вчинене: а) капітаном судна в разі зі­ткнення з іншим судном стосовно екіпажу та пасажирів останнього, а також зустріну­тих у морі або на іншому водному шляху осіб, які зазнали лиха, якщо він мав можли­вість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів - за ст. 284; б) медичними працівниками хворим — за ст. 139; в) службови­ми особами, якщо відповідний правовий обов'язок лежить на них,- за статтями 364

або 426.

У разі, якщо особа, яка була зобов'язана піклуватися про іншу особу, не мала змоги надати їй допомогу (наприклад, сама також перебувала у небезпечному стані для жит­тя), вона не підлягає кримінальній відповідальності.

Якщо надання допомоги іншій особі було пов'язано з ризиком для власного життя чи здоров'я, життя чи здоров'я інших осіб, то питання про кримінальну відповідаль­ність особи вирішується з урахуванням положень ст. 39: залишення у небезпеці у зв'язку з необхідністю усунути іншу небезпеку, що загрожує особі чи охоронюваним законом правам даної людини чи інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтере­сам держави не є злочином лише за умови, що цю небезпеку не можна було в даній об­становці усунути іншими засобами і якщо при цьому заподіяна шкода не була більш значною, ніж відвернена. Наприклад, як вчинені в умовах крайньої необхідності слід розглядати дії охоронця, який під час нападу переніс у безпечне місце тяжко поранено­го і надав йому першу допомогу, але в цей час іншу особу, яка також перебувала у ньо­го під охороною, було захоплено як заручника.

Прикладами ситуацій, коли винний сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, є такі: в результаті дорожньо-транспортної події з вини водія пішохо­дом, пасажиром або водієм іншого транспортного засобу були отримані травми, ту-рист-любитель запросив знайомого піднятися в гори, де останній знепритомнів у зв'язку із захворюванням, власник водного мотоцикла катав на ньому дитину і вони опинилися у воді далеко від берега тощо. У випадку, коли водій транспортного засобу вчинив, скажімо, наїзд на пішохода і зник з місця події, залишивши потерпілого на проїзній частині дороги, він має нести відповідальність за сукупністю злочинів, перед­бачених статтями 135 і 286.

6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усві­домлює суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена мож­ливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов'язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпі­лого в небезпечний для життя стан, і бажає чинити саме так.

Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. З ст. 135, може характеризу­ватися тільки необережністю (наприклад, набувач майна за договором довічного утри­мання протягом тижня не відвідує хворого відчужувача, сподіваючись на те, що хворо­ба не є тяжкою).

Якщо особа, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, або скористалась таким її станом, свідомо допускає можливість настання смерті останнього чи інших тяжких наслідків, і лише від даної особи залежить настання чи ненастаннм цих наслідків, то її бездіяльність, яка полягає у завідомому залишенні потерпілого без допомоги, має кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за умис­ні вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, залежно від конкретних наслідків. Це, наприклад, можуть бути випадки, коли водій, який, керуючи машиною збив пішоходи. свідомо очікує, коли той помре і відтак не зможе свідчити проти нього, або коли ряту-

вальник на воді завідомо не надає допомогу рибалці, який тоне, випавши з човна,-скажімо, через неприязні стосунки з останнім або з корисливих мотивів (бажаючи заво-юдіти човном чи залишеним на березі мотоциклом тощо). При цьому у випадках, коли нинний, бажаючи смерті потерпілого, керувався корисливим мотивом, або мотивом помсті за виконання потерпілим службового або громадського обов'язку, або метою приховати інший злочин чи полегшити його вчинення, його бездіяльність має кваліфі-куватися, відповідно, за пунктами 6, 7, 8 або 9 ч. 2 ст. 115.

Так само, якщо особа, яка зобов'язана була піклуватися про іншу особу, умисно і'їнорює ситуацію, небезпечну для життя останньої (скажімо, інструктор з мотивів по­мсти залишає туриста в горах, звідки він завідомо для нього не зможе вибратись), вна­слідок чого настає смерть потерпілого, діяння кваліфікується за відповідними частиною і пунктом ст. 115. Якщо мати одразу ж після пологів не годує новонароджену дитину |бо виносить її на мороз тощо з умислом на заподіяння їй смерті, вона несе відпові-іальність за ст. 117.

Залишення неповнолітнього без допомоги особою, на яку покладені професійні чи і іужбові обов'язки щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх, внаслідок недбало-m або несумлінного ставлення до цих обов'язків, якщо це спричинило істотну шкоду і юров'ю потерпілого, тягне відповідальність за ч. 1 ст. 137, а в разі настання тяжких мііслідків, які умислом винного не охоплювались - за ч. 2 ст. 137. Ненадання допомоги \порому медичним працівником, який зобов'язаний надати таку допомогу, якщо він

ідомлював можливість настання тяжких наслідків для хворого, кваліфікується за ■і 1 ст. 139, а в разі настання тяжких наслідків, які умислом винного не охоплювались -1.1 ч. 2 ст. 139. Наявність же умисного ставлення до вказаних тяжких наслідків транс­формує ці злочини в інші (зокрема у злочини, передбачені статтями 115 або 121).

7. Кваліфікованим видом злочину є завідоме залишення без допомоги матір'ю і юсі новонародженої дитини (ч. 2 ст. 135), а особливо кваліфікованим — діяння, пе- Мдбачене частинами 1 або 2 ст. 135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної М і допомоги, або інші тяжкі наслідки.

Залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини тягне кримінальну їй шовідальність лише за умови, що матір при вчиненні такого діяння не перебувала в

мовленому пологами стані. Новонародженою є дитина, яка народилася живою, до їй.і тяти восьми повних днів після народження. Стан пологів - це фізіологічний про- ЦЄС появи на світ дитини.

Смерть особи може настати в результаті дії стихійних сил природи (наприклад,

іба, яку працівник рятувальної служби залишив у шахті, була завалена вугільним

ютом), суспільно небезпечних дій інших осіб (залишеного після наїзду на нього на

юзі потерпілого переїхав інший автомобіль, водій якого проявив неуважність), само-

к гва потерпілого (не бажаючи згоріти заживо, потерпілий викинувся із вікна багато-п.'іирхового будинку), його власної необережності (дитина, за якою не здійснювався пі іежний нагляд, втопилась під час купання у морі) та з інших причин (стара чи хвора і па померла від голоду чи переохолодження тощо).

11 ід іншими тяжкими наслідками у ч. З ст. 135 розуміється спричинення потерпі-

і\ і яжких тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти тощо.

V будь-якому випадку суспільно небезпечні наслідки мають знаходитись у причи-

ЮМу зв'язку зі злочинною бездіяльністю винної особи.

ЦК (статті 282, 749).

(К (статті 15, 55, 150, 154, 172, 249, 255, 256, 264).

Ш< (ст. 81).

А ЇМ (статті 59, 60, 61, 64).

і К новії законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992р. (статті 37,

і.ниііі України «Про міліцію» від 20 грудня 1990р. (ст. 10).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

(шиття 137

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Закон України «Про Цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 р. (статті 8 і 9).

Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р. (статті 16 і 48).

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 p. (cm. 18).

Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. (статті 26-28).

Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. (cm. 56).

Закон України «Про аварійно-рятувальні служби» від 14 грудня 1999 р. (статті 3, 8. 35).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 p. (cm. 1).

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 р.

Положення про Державну службу медицини катастроф. Затверджене постановою KM № 827 від 11 липня 2001 р.

Інструкція з визначення критеріїв пеританального періоду, живонародженості та мертво-народженості. Затверджена наказом МОЗ № 179 від 29 березня 2006 р.

Стаття 136.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя
стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий
стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні

ушкодження,-

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небез­
печному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або непові­
домлення про такий стан дитини належним установам чи особам -

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­
ни спричинили смерть потерпілого,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбав­ленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Об'єкт цього злочину аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 135.

2. З об'єктивної сторони злочин може набувати таких форм:

1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при
можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження;

2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в
небезпечному для життя стані (за умови, що винна особа самостійно не може надати
допомогу), якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

Обов'язковою ознакою злочину є причиновий зв'язок між бездіяльністю винного і

відповідними наслідками.

Поняття ненадання допомоги є юридичним синонімом до поняття залишення без допомоги, про зміст якого, а також про зміст поняття небезпечний для життя стан див. коментар до ст. 135, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження - ст. 121 і комен­тар до неї.

Під належними установами та особами у ст. 136 розуміються установи, під­приємства і організації та службові й інші особи, які зобов'язані за законом, іншим нормативним актом, або цивільно-правовим договором надавати допомогу особам які перебувають у небезпечному для життя стані. Приблизний перелік таких установ і осіб наведено у коментарі до ст. 135.

3. Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозли вому для їх життя та здоров'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України.

іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб'єктом цього злочину є будь-які осудні і такі, що досягли 16-річного віку, особи, крім: 1) медичних працівників; 2) служ- бових осіб, на яких законом, іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за законом, іншим нормативним актом, або цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам, піклуватися про них, а також тих, хто сам поста-ііив потерпілого в небезпечний для життя стан. Відповідальність цих осіб за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за статтями 284, 364 чи 426, або за ст. 135.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується необережністю до бездіяльнос­
ті і до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень.

Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч. 2 ст. 136, характеризуєть­ся тільки прямим умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч. З ст. 136,- тільки необережністю.

5. Кваліфікованими видами злочину є: 1) ненадання допомоги малолітньому,
який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу;
2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпеч­
ному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див. коментар до
ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених частинами 1 і 2 ст. 136, є смерть потерпілого.

Основи законодавства України про охорону здоров 'я від 19 листопада 1992 р. (п. «в» ст. 10. ч. 2 ст. 11).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 p. (cm. 1).

Стаття 137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей

1. Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових
обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недба­
лого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду
здоров'ю потерпілого,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі
наслідки,-

караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Об'єкти цього злочину і злочинів, передбачених статтями 135 і 136, аналогічні.

2. З об'єктивної сторони цей злочин полягає у невиконанні або неналежному ви­
конанні особою своїх професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та
здоров'я неповнолітніх, що спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого.

У статті 137 під невиконанням або неналежним виконанням професійних чи служ­бових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх слід розуміти, зокрема, ненадання безоплатної медичної, психологічної тощо допомоги, непроведения безоплатного протезування дітям-інвалідам, ненадання необхідної допомоги дітям, хворим на СНІД та інші невиліковні тяжкі хвороби, прийняття на роботу дітей без по­переднього медичного огляду і висновку про відсутність протипоказань до праці тощо.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Дата добавления: 2015-05-31