Про поняття несумлінне ставлення до своїх обов'язків див. коментар до ст. 367. 1 страница

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 137) є смерть неповнолітнього або
інші тяжкі наслідки. При цьому смерть неповнолітнього може настати як внаслідок
злочинних дій інших осіб, так і внаслідок нещасного випадку (наприклад, утоплення,
падіння у прірву) або самогубства. До інших тяжких наслідків слід відносити запо­
діяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, зникнення
його безвісти тощо.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19листопада 1992р. (ст. 62).

Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. (ст. 11).

Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. (статті 26-28).

Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. (ст. 56).

Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 p. (cm. 29).

Закон України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р. (ст. 22).

Закон України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 p. (cm. 20).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (статті 12, 21).

Закон України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. (статті 34, 35).

Положення про дитячий будинок сімейного типу. Затверджене постановою KM № 564 від 26 квітня 2002 р.

Стаття 138. Незаконна лікувальна діяльність

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснювані особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі на­слідки для хворого,-

карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є життя або здоров'я особи, а його
додатковим об'єктом - порядок надання громадянам якісної та кваліфікованої медичної
допомоги.

Непрофесійне втручання у людський організм як унікальний за своєю складністю і непередбачуваністю об'єкт нерідко призводить до втрати дорогоцінного часу, який можна було б використати для ефективного лікування, а також здатне викликати тяжкі наслідки, у тому числі смерть людини.

Медична практика може здійснюватись за умови одержання ліцензії на такий вид діяльності та за умови дотримання кваліфікаційних, організаційних та інших ліцензійних вимог. Медична практика провадиться ліцензіатами за спеціальностями, які зазнача­ються в ліцензії відповідно до номенклатури лікарських спеціальностей та спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою та відповідно до обсягів, визначених квалі­фікаційними вимогами, затвердженими МОЗ.

2. Об'єктивна сторона злочину виражається у занятті особою, яка не має належ­
ної медичної освіти, лікувальною діяльністю, якщо це спричинило тяжкі наслідки для
хворого.

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу означає, що особа за­ймається такою діяльністю, не отримавши у встановленому порядку відповідний дозвіл (ліцензію). Відсутність спеціального дозволу вбачається також у разі здійснення тих нидів лікувальної діяльності, які не зазначені в отриманій ліцензії. Заняття лікувальною діяльністю передбачає такі дії, як огляд хворого, встановлення діагнозу, консультуван­ня, призначення до вживання ліків, визначення засобів, методів і прийомів впливу на організм людини, проведення процедур, хірургічне втручання тощо. При цьому не обов'язково, щоб лікувальна діяльність здійснювалась особою тривалий період і була для неї джерелом існування.

У разі, якщо незаконна лікувальна діяльність здійснюється забороненими методами Чи засобами, вчинене підлягає кваліфікації за ст. 138 і додатково, залежно від конкрет­ного забороненого методу чи засобу, за статтями 141, 142, 143, 314, 315, 324 тощо. Як­що особа, не маючи належної медичної освіти, підроблює та (або) використовує заві­рмо підроблений документ, який засвідчує начебто її відповідність єдиним кваліфіка­ційним вимогам у сфері медицини, дії винного слід додатково кваліфікувати за нічновідною частиною ст. 358. Кваліфікація за сукупністю злочинів, передбачених І іагтями 138, 190, буде правильною за умови, що винний усвідомлює неефективність і марність прийомів і методів, які використовуються ним під час незаконної лікуваль­ної діяльності і лише виконують роль засобу шахрайського заволодіння чужим майном.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти спричинення смерті, заподіяння тяжкого або і 'редньої тяжкості тілесного ушкодження. При цьому під хворим розуміється не тільки

па, яка насправді має певне захворювання, а й будь-яка інша особа, яка звернулась
і" минного тому, що сама вважала себе хворою або її вважали хворою батьки, опікуни
..... о. Для інкримінування особі ст. 138 необхідно довести, що вказані суспільно небез-

іні наслідки перебувають у причиновому зв'язку з незаконним лікарюванням. Занят-іч медичною практикою особою, яка не має належної медичної освіти, без отримання

тії на такий вид підприємництва, що не мало своїм наслідком тяжких наслідків

потерпілого, тягне за собою відповідальність за ст. 203. Проведення аборту особою, ■и і не має спеціальної медичної освіти, кваліфікується за ст. 134.

\, Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не має належної

11' тої освіти.

ti ідно із законодавством про охорону здоров'я лікувальною діяльністю можуть за-

■ І ітись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфі-

ним вимогам. Отже, особами, які мають належну медичну освіту, відповідно до

і 138 є особи, які отримали у встановленому порядку один із належних документів:

і ом про медичну освіту, виданий державними вищими навчальними закладами

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

(пиїття 139

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

різного рівня акредитації або такими, що до них прирівняні; б) свідоцтво (довідку) про підвищення кваліфікації за останні 5 років, видане державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації, науковими закладами, закладами підвищення ква­ліфікації і перепідготовки кадрів або такими, що до них прирівняні; в) свідоцтво про присвоєння (підвищення) відповідної кваліфікаційної категорії; г) сертифікат про при­своєння звання лікаря-спеціаліста; д) атестаційно-експертний висновок Української асоціації народної медицини. Лікарі, які не працюють за конкретною спеціальністю по­над три роки, допускаються до медичної практики після проходження у встановленому порядку стажування.

Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності в Україні на підставі рішень МОЗ або іншої уповноваженої установи (наприклад, для фахівців-фармацевтів - це рі­шення обласного виробничого об'єднання «Фармація»), На підставі поданих докумен­тів у залежності від рівня кваліфікації визначаються додаткові умови, виконання яких дасть змогу встановити відповідність рівня кваліфікації заявника кваліфікаційним ви­могам (підготовка в інтернатурі, стажування з присвоєнням звання лікаря (провізора), легалізація кваліфікаційної категорії тощо).

До осіб, які мають належну медичну освіту, відповідно до законодавства про охо­рону здоров'я, прирівнюються особи без спеціальної освіти, які здійснюють діяльністі. у галузі народної і нетрадиційної медицини, але тільки за сукупності таких умов: 1) володіння певним обсягом професійних знань та вмінь у галузі народної та нетра­диційної медицини, що, засвідчується свідоцтвом, атестатом, дипломом, іншим доку­ментом, виданим МОЗ чи Українською асоціацією народної медицини); 2) отримання дозволу на таку діяльність в установленому порядку; 3) здійснення її під контролем

лікаря.

Народна медицина - це сума всіх знань і практичних методів, що застосовуються для діагностики, профілактики і ліквідації порушень фізичної і психічної рівноваги, які спираються винятково на практичний досвід та спостереження, що передаються з поко­ління в покоління як в усній, так і в письмовій формі. Нетрадиційною медициною ви­знаються знання та практичні методи народної медицини, які мають певного автора. Різновидами такої медицини визнаються, зокрема, аромотерапія, біоенергоінформоте-рапія, іридодіагностика, мануальна терапія, фітотерапія.

Якщо цілитель, отримавши спеціальний дозвіл на заняття діяльністю в галузі на­родної і нетрадиційної медицини, порушує встановлені умови проведення такої діяль­ності, вчинене за наявності до цього підстав може кваліфікуватись за ч. 1 ст. 202.

Право лікарювання у межах, визначених законодавством про охорону здоров'я, мають такі представники медичного персоналу, як лікар, фельдшер, акушер, медична сестра. Медичною практикою дозволяється займатись лише за спеціальністю, визначе­ною у сертифікаті або посвідченні про спеціалізацію, за переліками відповідних медич­них спеціальностей, які затверджуються МОЗ. Якщо особа бажає застосувати методи, не передбачені кваліфікаційними вимогами певної спеціальності, але дозволені у медич­ній практиці для лікарів або середнього медичного персоналу, до документів, які пода­ються для отримання ліцензії на заняття медичною практикою, додається посвідчення про опанування такими методами в закладах, яким надано право видавати посвідчення до диплома певної спеціальності державного зразка.

Медичних працівників, які займаються лікувальною діяльністю не відповідно до документально посвідченої спеціальності, у контексті відповідальності за ст. 138 також слід визнавати особами, які не мають належної медичної освіти. Не є суб'єктом цьом» злочину, наприклад, медична сестра, яка за плату робить призначену хворому медичіп маніпуляцію, або лікар-окуліст, який за плату оглядає хворого і рекомендує йому оку ляри. Якщо ці медичні послуги надаються в державному чи комунальному закладі охо рони здоров'я, то незаконна вимога їх оплати може бути кваліфікована за ч. 1 ст. 1S-I або за ст. 354.

Якщо особа з належною'медичною освітою займається проведенням розрахованих НІ масову аудиторію лікувальних сеансів, інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу чи інших методів психічного або біоенергетичного впливу без отримання на гакий вид медичної практики спеціального дозволу МОЗ, то вчинене, за наявності ін­ших необхідних ознак злочину, має кваліфікуватися за ст. 142.

4. Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і характери-IJ ється необережністю.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 74-75).

іакон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.

Наказ МОЗ «Про подальше удосконалення атестації лікарів» № 359 від 19 грудня 1997 р.

Перелік вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в

і дають право займатись медичною і фармацевтичною діяльністю. Затверджений наказом \ П)3 № 195 від 25 грудня 1992 р.

Наказ МОЗ № 48 від 17 березня 1993 р. «Про порядок направлення на стажуваішя лікарів і і\ наступного допуску до лікарської діяльності».

Порядок надання права на професійну діяльність в Україні особам, які пропиши медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн». Затверджений наказом \І(>і № 118-С від 19 серпня 1994 р. (у редакції наказу № 410 від 27червня 2006 p.).

Положення про порядок проведення атестації лікарів. Затверджене наказом МОЗ № 359 <■■.' /V грудня 1997 р.

Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі на-

юїта нетрадиційної медицини. Затверджене наказом МОЗ № 36 від 11 лютого 1998 р.

[сржавний класифікатор професій (ДК 003-95). Затверджений наказом Держстандарту

'57 від 27 липня 1995 р.

Інструкція про порядок надання Комітетом з питань народної і нетрадиційної медицини ч/ч/ Міністерстві охорони здоров'я України спеціального дозволу для провадження медичної

ьності в галузі народної і нетрадиційної медицини. Порядок проведення атестації та експер-"ііі ш цілительських здібностей осіб, які виявили бажання займатись медичною діяльністю в

п народної і нетрадиційної медицини. Затверджені наказом МОЗ № 195 від 10 серпня

'/'■

Ііцвнзійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики. Затверджені <і\і Держпідприємництва та МОЗ № 38/63 від 16 лютого 2001 р.

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівни­
ком, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомо­
гу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі
наслідки,-

карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

І < >ГЛ ктом злочину є життя та здоров'я особи.

¹ Потерпілим від злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка отримала сер-іравму (наприклад, внаслідок вчинення злочину або нещасного випадку), особа, іруїлась або перебуває в іншому явно хворобливому стані.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

Стаття 140

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов'язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.

Диспозиція ст. 139 має описово-бланкетний характер, у зв'язку з чим для вирішення питання про наявність або відсутність цього складу злочину слід звертатись до норма­тивних актів, які регулюють порядок надання медичної допомоги.

Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані на­давати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (стихійні лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні працівники, крім цього,- і при гострих захворюваннях. Медична до­помога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалеж­но від відомчої підпорядкованості та форми власності. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без зго­ди фізичної особи або її батьків, опікуна, піклувальника.

Відповідальність за ст. 139 настає лише у разі, коли особа, яка була зобов'язана на­давати хворому допомогу, з урахуванням конкретної обстановки фактично мала так\ можливість.

Під поважними причинами, які виключають відповідальність за ст. 139, розумі­ються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному працівникові надати хворому допомогу - непереборна сила, стан крайньої необхідності (наприклад, необ­хідність надати першочергову допомогу більш тяжкохворій особі), хвороба самого ме­дичного працівника, відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи ліків тощо. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною, вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися по важними причинами такі обставини, як, наприклад, перебування медичного працівника не на робочому місці (вдома, у дорозі тощо), неробочий час (наприклад, перебування у відпустці), відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною.

Ненадання допомоги хворому може виражатись як у повній відмові від її надання. так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному у конкретній ситуації. За ст. 139 слід кваліфікувати, зокрема: нез'явлення до хворого за викликом; відмову прийняти хворого у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої невідкладної допомоги у разі нещасного випадку; відмову викликати службу швидкої медичної допомоги або доставити хворого до лікарні; поверхове, формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги; відмову надати першу невідкладну медичну допомогу пораненому або травмованому (дати потрібні ліки, провести штучне дихання або масаж серця тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги хворому медич ним працівником. Настання тяжких наслідків є підставою для кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 139.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні працівники незалежно від того, яку спе
ціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри, фельдшери тощо.
у т. ч. працівники служби швидкої медичної допомоги та державної служби медицини
катастроф), у якому закладі охорони здоров'я вони працюють. Це можуть бути також
особи, які займаються медичною практикою як різновидом підприємницької діяльнос і і

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Відповідаль
ність за ст. 139 виключається, якщо медичний працівник сумлінно помилявся у питанні
про стан хворого і можливість настання тяжких наслідків. Психічне ставлення до на
слідків, вказаних у ч. 2 ст. 139, є необережним. У разі встановлення умислу щодо емері і
або певних тілесних ушкоджень діяння винного слід кваліфікувати як відповідний умік
ний злочин проти життя або здоров'я людини.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 139) є спричинення смерті або інших тяжких наслідків. До інших тяжких наслідків слід відносити, наприклад, за­подіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Для інкримінування кваліфікуючої ознаки має бути встановлений причиновий зв'язок між злочинною без­діяльністю у формі ненадання допомоги хворому та настанням тяжких наслідків. У разі відсутності вказаного причинового зв'язку діяння медичного працівника кваліфі­кується за ч. 1 ст. 139 навіть у тому разі, коли після його вчинення настала смерть хворого або інші тяжкі наслідки.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992р. (статті 37, 52, 78).

ЦК (ст. 284).

Клятва лікаря. Затверджена Указом Президента України № 349 від 15 червня 1992 р.

Положення про державну службу медицини катастроф. Затверджене постановою KM № 343 від 14 квітня 1997р.

Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров 'я. Затверджений наказом МОЗ № 385 від 28 жовтня 2002 р.

Наказ МОЗ «Про подальше удосконалення атестації лікарів» № 359 від 19 грудня 1997 р.

Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником

1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним
працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлін­
ного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого,-

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавлен­ням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому,-
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі

на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи за­йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єкт злочину - життя та здоров'я особи, а також встановлений порядок вико­
нання медичними і фармацевтичними працівниками своїх професійних обов'язків.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією чи бездіяльніс-
мо) - невиконанням чи неналежним виконанням медичним або фармацевтичним пра­
цівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них
і чавлення; 2) наслідками у вигляді тяжких наслідків для хворого; 3) причиновим зв'яз­
ком між вказаними діянням та наслідками.

Надання медичної допомоги включає в себе діагностику (оцінка об'єктивних і суб'єктивних даних про стан здоров'я, вибір і прийняття рішення про лікування) та лі­кування (застосування різного роду процедур, проведення медикаментозної та іншої іерапії, виконання хірургічних операцій тощо).

Невиконання професійних обов'язків означає, що медичний або фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов'язаний був учинити. Неналежне виконання професійних обов'язків має місце у разі, коли медичний або фармацевтичний працівник виконує свої обов'язки не у повному обсязі, недбало, повер- Ково, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності. Невиконання чи неналежне виконання відповідним суб'єктом своїх професійних обов'язків може бути ІК одноразовим, так і систематичним.

За ст. 140 можуть кваліфікуватися, зокрема, такі діяння: несвоєчасний або непра-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

(таттн 141

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

вильний діагноз захворювання, залишення хворого без належного медичного догляду, переливання крові іншої групи, залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час хірургічної операції, застосування неправильного лікування, недостатній контролі, за медичною технікою, порушення правил виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів, невстановлення належного лікувально-охоронювального режиму для хворих, які страждають на психічні розлади, невиконання медсестрою вказівки лі­каря щодо застосування до хворого ліків чи процедур тощо.

У разі, коли тяжкі наслідки для хворого не пов'язані з невиконанням чи неналеж­ним виконанням медичним працівником своїх професійних обов'язків, а настали вна­слідок інших обставин, наприклад, запізнілого звернення за медичною допомогою або відсутності на даний час науково обгрунтованих методів лікування тієї чи іншої хворо­би, відповідальність за ст. 140 виключається. Те саме стосується і випадків відмови па­цієнта від медичних приписів, порушення пацієнтом встановленого для нього режиму, а також випадків, коли тяжкі наслідки для хворого стали результатом недостатніх на­вичок, досвіду і кваліфікації медичного або фармацевтичного працівника або настали внаслідок інших обставин, які не залежали від нього, однак перешкодили йому викона­ти професійні обов'язки у повному обсязі і з належною якістю. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право від­мовитись від лікування.

Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 140 має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов'язки покладались на винну особу і які з цих обов'язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а та­кож вимоги яких конкретно нормативних актів (інструкцій, правил, вказівок тощо) по­рушено винним. При цьому необхідно враховувати, що встановлення діагнозу та вибір конкретного способу і методу лікування залежать від багатьох чинників, зокрема інди­відуальних особливостей організму хворого, досягнень медичної науки і досвіду ліку­вальної діяльності, а тому не можуть бути заздалегідь і повністю регламентовані нормативними актами у сфері охорони здоров'я. Особою, винною у вчиненні цього злочину, можуть бути порушені правила як нормативного, так і деонтологічного (про­фесійного) характеру.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого Під тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, смерть людини, її самогубство, заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, спри­чинення ятрогенного захворювання.

Стаття 140 (в частині заподіяння смерті особи) є спеціальною нормою щодо ч. 1 ст. 119, у зв'язку з чим кваліфікація невиконання або неналежного виконання профе­сійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, що спричинило смерть потерпілого, за сукупністю вказаних норм є неприйнятною.

Неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, належить кваліфікувати за ст. 131. Такий різновид невиконання медичним працівником своїх професійних обов'язків, як ненадання без поважних причин допомоги хворому, якщо це спричинило тяжкі наслідки, слід квалі­фікувати за спеціальною нормою - ч. 2 ст. 139.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні та фармацевтичні працівники (лікарі незалежно від профілю, особи середнього медичного персоналу тощо), у т. ч. ті, хто займається приватною медичною та фармацевтичною практикою як різновидами під приємницької діяльності. Для кваліфікації за ст. 140 не має значення, до якої ^категорії лікуючих лікарів належить винний - він безпосередньо обраний пацієнтом чи його при­значено керівником закладу охорони здоров'я (підрозділу цього закладу).

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають від­повідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Як виняток за спеціальним дозволом МОЗ або уповноваженого ним органу охорони здоров'я

см обам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної МС шцини (див. також коментар до ст. 138).

Чаняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка ж має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, ква­ліфікується за ст. 138.

4. Суб'єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням до суспільно
небезпечних наслідків і характеризується необережністю.

Якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків і і урахуванням конкретної ситуації не могла і не повинна була їх передбачити, відпові-II іьність за ст. 140 виключається. У цьому разі має місце нещасний випадок (казус), ипііінувата лікарська помилка, якої не можна уникнути навіть за найсумліннішого став­ання до своїх професійних обов'язків і яка може бути викликана, наприклад, особли- ВОЮ складністю діагностики незвичної хвороби, анатомічними чи фізіологічними ано­маліями організму конкретної людини, атиповим розвитком хвороби.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 140) є спричинення тяжких наслідків
і к-повнолітньому. Про поняття неповнолітнього див. коментар до ст. 133.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992р. (статті 16

13-49, 52, 74, 76, 78).

ЦК (ст. 284).

Порядок державної акредитації закладу охорони здоров я. Затверджений постановою KM

65 від 15 липня 1997 p.

Положення про ендокринологічний диспансер. Затверджене наказом МОЗ № 220 від ' ' жовтня 1993 р.

Правила виписування рецептів на лікарські засоби та вироби медичного призначення. Стверджені наказом МОЗ № 117 від 30 червня 1994 р.

Положення про консультативне отоларингологічне відділення. Перелік захворювань, з при­воду яких рекомендується лікуватися в умовах стаціонару з денним перебуванням хворих. Стверджені наказом МОЗ № 146 від 8 серпня 1995 р.

Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров 'я. Затвердже­не наказом МОЗ № 174 від 5 червня 1997р.

Наказ МОЗ «Про заходи щодо профілактики і боротьби з грипом та гострими респіратор­ними інфекціями в Україні» № ЗО від 9 лютого 1998 р.

Дата добавления: 2015-05-31