Розділ III. Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення за­ручника

(пишний 149

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення за­ручника.

Адресатом вимоги можуть бути такі суб'єкти:

1) державна або інша установа, підприємство чи організація (установа виконання
покарань, орган виконавчої влади, суд, господарське товариство, банк тощо), у т. ч. іно­
земні або міжнародні;

2) родичі затриманого або інші фізичні особи (скажімо, його близькі, знайомі). Про
поняття родичі див. коментар до ст. 122;

3) службові особи. Про поняття службова особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і За­
гальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

5. Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його щодо непов­нолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття неповнолітній, організована група, погроза, знищення людей див. коментар, відповідно, до статей 66, 28, 129, 113.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяж­ких тілесних ушкоджень, у т. ч. таке, що спричинило смерть потерпілого, спричинен­ня великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональ­них стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств то­що. При цьому, крім безпосередньо заручника, потерпілими від цього злочину можуть бути визнані й інші особи, що постраждали під час захоплення або тримання особи як заручника.

Конституція України (статті 28-29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 1 7 грудня 1979 р. УРСР приєд­налась до Конвенції8 травня 1987р.

Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987р.

ЦК (глави 20-22).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов 'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» (пункти 10-11).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 9, 12).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров 'я особи» (п. 7).

Стаття 148. Підміна дитини

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів,-карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об'єкт злочину - особиста воля дитини та сім'я як блага, що охороняються Кон­
ституцією України.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у підміні чужої дитини і вважається за
кінченим з моменту вчинення такої підміни.

Під дитиною у цій статті слід розуміти, як правило, немовля - особу, ідентифіку вати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще повною мірою неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, яі мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини бать кові у разі смерті матері тощо). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійс нює підміну дитини. Такою особою не можуть бути батько та мати дитини, навіть ЯКЩО один із них мешкає окремо від дитини.

Підміна - це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому 5) шику, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у будинку дитини тощо. Цей і ючин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої ди-піни на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода бтків (законних представників) однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, ОСКІЛЬКИ при цьому ігнорується воля інших батьків (законних представників). Обмін І іасними дітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відповідної мети може бути і и.і ііфікований за ч. 2 ст. 149 як здійснення незаконної угоди щодо неповнолітнього.

3. Суб'єкт злочину - будь-яка особа, для якої у даний час одне із немовлят юридич­
но і чужим.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальними -
і присливими або іншими особистими - мотивами.

Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, Помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спону-і пи. підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при І мерті, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати остан­ньої). У другому випадку з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи йтися про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність. Якщо цинний діє з національних, етнічних, расових чи релігійних мотивів, у відповідних ви-ПІ іках його дії можуть бути кваліфіковані як геноцид (ст. 442).

Конституція України (статті 28-29, 51-52).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого

Дата добавления: 2015-05-31