Про поняття несумлінне ставлення до своїх обов'язків див. коментар до ст. 367. 4 страница

....... її застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень або смерті

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ III

(питі ти 147

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, передбачених частинами 2 або З ст. 146 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.

Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних об­ставин справи та особи потерпілого. Зазвичай це принаймні кілька тижнів. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака не стосується другої форми розгля­дуваного злочину.

7. Особливо кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття організована група див. ст. 28 і коментар до неї.

Поняттям тяжкі наслідки у ст. 146 охоплюються, зокрема, заподіяння потерпіло­му тяжкого тілесного ушкодження, його зникнення безвісті.

Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, групою осіб, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч, З ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121, частинами 1 або 2 ст. 115, ч. З ст. 120.

Конституція України (статті 28-29).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Ратифіко­вана Україною 17 липня 1997 р.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р.

Декларація ООН про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 р.

ЦК (глави 20-22).

Постанова ПВСУ № 15 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень».

Стаття 147. Захоплення заручників

1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання ро­
дичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організа­
ції, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення
будь-якої дії як умови звільнення заручника -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організо­
ваною групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що
спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Його
додатковим факультативним об'єктом можуть бути громадська безпека, життя та здо­
ров'я особи, власність тощо.

2. Об'єктивна сторона його характеризується суспільно небезпечними діями \
двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як за
ручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продоп жувати утримувати далі.

Потерпілим (заручником) від злочину, передбаченого ст. 147, не можуть бути осо би, які завідомо для винного є представниками влади, працівниками правоохоронних

Органів та їх близькими родичами, крім випадків, коли вони захоплені або тримаються

міручники з метою спонукання родичів затриманих або інших фізичних (неслужбо- ІИХ) осіб до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення мручника. Захоплення або тримання вказаних осіб як заручників разом з іншими осо­бами створює підстави для кваліфікації злочинів за статтями 147 і 349 (реальна сукуп­нії и,).

1 Іід захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з її затриманням із наступ­ним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи.

Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи уможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насиль-

I і и або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством

кс супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з пні розою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози,

I1 іо застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147, не можуть бути
КИЩИМИ за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у гриманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обме-• і на. Тривалість тримання особи як заручника значення для кваліфікації не має і вра-і і ься при призначенні покарання.

Іахоплення заручників із числа осіб, що відбувають покарання у виправній установі і наступна злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи про їх звільнення,

іаявності інших необхідних ознак злочину, передбаченого ст. 391, утворюють сукуп-

ГЬ злочинів і підлягають кваліфікації за статтями 147 і 391.

Гак само утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 147 і 189, 206, або 343, висування до родичів затриманого, фізичної або службової особи, напри-і вимог про передачу чужого майна, права на майно чи вчинення дій майнового ік і еру (вимагання), про припинення зайняттям господарською діяльністю чи обме-

111 з-і її, укладення угоди чи не виконання укладеної угоди (протидія законній госпо- ькій діяльності), про вживання іншою особою наркотичних засобів, психотропних

тин або їх аналогів (схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних

овин або їх аналогів), про прийняття незаконного рішення працівником правоохо-

ного органу (втручання в діяльність працівника правоохоронного органу) тощо. І, Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

I Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення особи до
их наслідків цього злочину може бути тільки необережним.

Якщо винний свідомо припускає, що внаслідок захоплення як заручника особи

I1 мі клад, особи, яка перебуває у реанімації у зв'язку з тяжкою хворобою) може
пні гати її смерть, то його психічне ставлення до смерті заручника, що настала, не

шлюється ч. 2 ст. 147 і потребує додаткової кваліфікації за відповідними частиною

і кім ст. 115.

ДІЇ особи, яка захопила або тримала особу як заручника і умисно вбила її, мають пфікуватися за ч. 2 ст. 147 за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 І 115. ¹ (скільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, від

ту, передбаченого ст. 146, розглядуваний злочин відрізняється переважно за спе-

III і іі.ною метою. Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів

риманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або кжу особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші

н гранспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого, іечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення ікої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення п ницо).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Дата добавления: 2015-05-31