Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Про поняття несумлінне ставлення до своїх обов'язків див. коментар до ст. 367. 3 страница




карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, з штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповноліт­
нього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній за­
лежності від винного,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во­лі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3. Дії, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені за по­
передньою змовою групою осіб або з метою продажу,-


караються позбавленням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Відповідно до ст. 290 ЦК донором крові, її компонентів має право бути лише
ікжнолітня дієздатна фізична особа; донорство крові, її компонентів здійснюється
відповідно до закону. Донорство крові та її компонентів - це добровільний акт воле-
пиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів з метою подаль­
шого використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів
іпо використання у наукових дослідженнях. Взяття крові та/або її компонентів у донора
юшоляється лише за умови, що здоров'ю донора не буде заподіяно шкоди. Отже,

o«V< ктом злочину є здоров'я особи.

2. Його предметом є тільки кров живої людини і не є ним, зокрема, сперма, а також
м іачма чи інші компоненти крові, штучно виготовлені замінники крові людини, кров
ЩОЙно померлої людини тощо.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вилученні крові у людини.
Способами такого вилучення можуть бути тільки насильство або обман.
Поняттям насильство у ст. 144 охоплюється завдання потерпілому побоїв, запо-

і ш пня легких тілесних ушкоджень, зв'язування та вчинення інших подібних насильни-ні.ких дій, а також застосування відповідних погроз.

Під вилученням крові у людини шляхом обману слід розуміти введення потерпіло-РО в оману стосовно кількості крові, яка буде взята, напрямків її наступного викорис- Гіння, умов її вилучення, у т. ч. оплати за це тощо, з отриманням таким шляхом від інмерпілого згоди на вилучення крові. Про поняття обман див. також коментар до ст. 190.

'Злочин вважається закінченим з моменту вилучення у людини мінімально необхід­ної для використання її як донора кількості крові.

4. Суб'єкт злочину загальний. Як правило, суб'єктом цього злочину можуть бути
нічні працівники спеціалізованих установ і закладів переливання крові, закладів

они здоров'я.

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом і спеціальною
ою. Мета використання людини як донора означає, що вилучену у потерпілого кров

іинний у подальшому хоче безпосередньо використовувати для лікування, виготовлен­ня шорських препаратів або у наукових дослідженнях.

Якщо вилучення крові у потерпілого було способом заподіяння йому тілесних і оджень або смерті, діяння слід кваліфікувати за статтями 121, 122, 125 або 115.

6. Кваліфікованими видами злочину є насильницьке або шляхом обману вилу-
мя крові у людини для її використання як донорської, вчинене щодо: 1) неповноліт-

иі.ого; 2) особи, яка перебувала в безпорадному стані; 3) особи, яка перебувала в мате-п.ній залежності від винного (ч. 2 ст. 144), а особливо кваліфікованими: 1) такі и дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб; 2) насильницьке або шляхом об- ІІНу вилучення крові у людини з метою її продажу (ч. З ст. 144).

Про поняття безпорадного стану і матеріальної залежності див. коментар до і місії 66, 67, 120 і 135, а про поняття попередньої змови групи осіб - ст. 28 і коментар її. Продаж: крові означає укладання відповідної угоди купівлі-продажу.

7. Торгівля людьми з метою насильницького донорства крові повністю охоплюється
01 149 (такий висновок випливає із того факту, що перелік форм експлуатації людини,

гою якої є торгівля людьми, наведений у ст. 149, не є вичерпним). Дії, передбачені ■ і 144, внаслідок яких потерпілий був заражений ВІЛ або іншою невиліковною хворо­бою, додатково кваліфікуються за відповідною частиною ст. 130.

ЦК (статті 282-284, 290).

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 p. (cm. 46).

ііікон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р.



ОСОБЛИВА ЧАСТИНА


Розділ II


('таття 145


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА



 


Ліце?ізійні умови провадження господарської діяльності з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів. Затверджені наказом ДКРПП і МОЗ № 38/63 від 16 лютого 2001 р.

Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діян­ня спричинило тяжкі наслідки,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину є порядок збереження лікарської таємниці, який забезпечує
належний стан здоров'я громадян.

2. Його предметом є лікарська таємниця - певним чином задокументована інфор­
мація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сто­
рони життя громадянина.

Відповідно до ст. 286 ЦК фізична особа має право на таємницю про стан свого здо­ров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержа­ні при її медичному обстеженні; забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Лікарською таємницею є, зокрема, відомості про:

а) факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному за­
кладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спе­
ціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її при­
ватне життя;

б) зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, про­
ведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отри­
мані у зв'язку з виконанням професійних обов'язків посадовими особами та медичними
працівниками закладів охорони здоров'я;

в) результати медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу
(вони повідомляються лише цим особам. При цьому приховання тяжкої хвороби, а
також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підста­
вою для визнання шлюбу недійсним).

Лікарську таємницю (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від медичної таєм­ниці (інформації для пацієнта). Остання передбачає відомості про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, які лікар зобов'язаний надати на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників, за винятком випадків, коли така повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.

Незаконне розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлен­ня зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби та його результатів тягне відповідальність тільки за ст. 132. Розголошення лікарської таємниці, якщо вона водно­час є таємницею слідства, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених стат­тями 145 і 387.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується діянням у вигляді розголошення
лікарської таємниці, тяжкими наслідками, а також причиновим зв'язком між діянням і
наслідками. Поняття розголошення означає усну чи письмову розповідь стороннім
особам про зміст документів, що містять лікарську таємницю, у т. ч. через засоби масо­
вої інформації, та інше віддання гласності певних відомостей.

Способами розголошення можуть бути також: публічна демонстрація особи, яка


страждає на психічний розлад, фотографування її чи кінозйомка, відеозапис, звукоза­пис без згоди цієї особи або без згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, з наступним розповсюдженням фотознімків, кіно-, іідео- чи звукових стрічок тощо.

Відповідно до законодавства України не вважається розголошенням лікарської та-

< мниці:

1) передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та про надання їй психі-
.причної допомоги за усвідомленою згодою цієї особи або її законного представника
Іншим особам в інтересах самої особи, яка страждає на психічний розлад, для: а) про-
■едення обстеження та лікування; б) захисту її прав і законних інтересів; в) здійснення
наукових досліджень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному
процесі;

2) передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та про надання їй психі-
причної допомоги без згоди цієї особи або без згоди її законного представника для:
|) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної
юиомоги; б) провадження дізнання, досудового слідства або судового розгляду за
пік і.мовим запитом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду;

3) вписування у листку непрацездатності, що видається особі, яка страждає на пси-
Ічний розлад, діагнозу психічного розладу за згодою цієї особи.

Тяжкими наслідками розголошення вказаних відомостей можуть бути визнані са­могубство чи самоскалічення потерпілого, серйозне загострення його хвороби внаслі-ЮК переживань тощо. Настання таких наслідків розголошення лікарської таємниці, як

< ІМОгубство потерпілого, заподіяння йому тяжких чи середньої тяжкості тілесних
шкоджень не охоплюється ст. 145 і за наявності підстав потребує додаткової кваліфі-

КІЦІЇ за статтями 120, 128.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є медичні працівники та інші особи, у т. ч. і
І і\ жбові, яким відповідна інформація стала відома у зв'язку з виконанням професійних
•пі службових обов'язків. Для кваліфікації злочину не має значення, була така інформа­
нт довірена особі (надана за обліковим документом) чи стала відома за інших обставин
(навіть і випадково, але у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків -

п'язків лікаря, адвоката, нотаріуса, вихователя, спеціаліста-психолога тощо). Суб'єктом цього злочину не є: а) сама особа, стану здоров'я якої стосується лікар-і іаємниця та її законний представник; б) особи, яким у зв'язку з навчанням або ви-і.шиям громадських чи інших, крім професійних і службових, обов'язків, стала відо- іікарська таємниця, незважаючи на те, що цим особам законами України (зокрема, і >ном «Про психіатричну допомогу») також прямо заборонено її розголошувати.

5. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується змішаною формою вини:
Прямим або непрямим умислом до діяння і необережністю до його наслідків.

Конституція України (статті 31, 32).

ЦК (статті 285-286).

і К (ст. ЗО).

(huoeu законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 39, 40).

І,ікон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (статті 3, 23, 31, 47, 48).

Ісікон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000p. (cm. 6).

UiKoii України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000p. (cm. 26).

Рішення КС у справі К. Г. Устименка № 18/203-97 від ЗО жовтня 1997р.


 


(таття 146


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА



 


       
   

 


Розділ III

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини -

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів,
щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або спо­
собом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супро­
воджувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням
зброї, або здійснюване протягом тривалого часу,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во­лі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені
організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням"волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи.

Волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (статті 19 і 23 Конституції Украї­ни), як гарантовану можливість реалізації нею таких конституційних прав і свобод як, зокрема: свобода та особиста недоторканність, право на невтручання в її особисте жит­тя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання (статті 29, 32, 33 Конституції України). Згідно зі статтями 271-272 ЦК зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя; фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно, в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальни­ки. Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» кожна людина має право на свободу пересування, під якою ро­зуміється право вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком об­межень, які встановлюються законом.

Честь - це сукупність моральних принципів, якими керується людина у своїй по­ведінці. Гідність людини передбачає усвідомлення людиною як носієм сукупності пев­них моральних, світоглядних, професійних тощо якостей своєї суспільної цінності, що створює у неї підстави для самоповаги. Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Кожна людина поважає себе і свої моральні принципи, і кожна людина є цінністю


і ія суспільства. Якщо порушується її воля, то, як правило, не може не бути порушено і и честь та гідність.

Додатковим факультативним об'єктом злочину можуть бути життя, здоров'я особи, і ромадська безпека тощо.

2. Обов'язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути будь-яка
і юдина, крім особи, що має міжнародний захист (про поняття такої особи див. комен-
і.ір до ст. 444). Викрадення або позбавлення волі особи, яка має міжнародний захист,
ІКЩО ці дії вчинені організованою групою або спричинили тяжкі наслідки, кваліфіку-
I 11.ся за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 146 і ч. 1 ст. 444.

3. З об'єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах:

 

1) незаконне позбавлення волі людини;

2) викрадення людини.

Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відпо-по до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на и'язковість яких надана Верховною Радою України. Жодна людина не може бути по (бавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема у Гаких випадках, як: а) законне ув'язнення людини після її засудження компетентним ом; б) законний арешт або затримання людини для забезпечення виконання будь- ЯКОГО обов'язку, передбаченого законом; в) законний арешт або затримання людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним державним органом на підставі "і ирунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необ- не запобігти вчиненню нею злочину чи зникненню її після його вчинення; г) затри­мання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення її присут­ності перед компетентним державним органом; д) законний арешт або затримання ■подини, здійснені з метою запобігання її незаконному в'їзду до країни, або людини,

I госовно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає Й іо більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно

II іишити, хоча бажає цього. Відтак, обов'язковою ознакою складу злочину у його пер-
иіііі формі є місце. Ним можуть бути як приміщення (кімната, камера, погріб тощо) чи
і "мплекси приміщень (підвал багатоповерхового будинку, лікарня), так і інші місця (дах
1 in;i і оповерхового будинку, транспортний засіб) чи місцевості (скеля, острів тощо).

Відповідальність за незаконне позбавлення волі виключається, коли особі, напри-і а, забороняється покидати межі населеного пункту або відвідувати певні місцевості юіцо. У цих випадках може йтися про самоправство (ст. 356) або перевищення влади ((і літі 365, 424).

Затримання особи, яка вчинила злочин, і позбавлення її волі до моменту її достав- іення відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення за-■ 11 і ж, необхідних для її затримання, згідно зі ст. 38 не вважаються злочином.

Способами незаконного позбавлення волі можуть бути будь-які - обман, зловживан-

іовір'ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших необхідних засобів тощо, і.ічоплення або тримання особи як заручника і торгівля людьми відображають спеціальні і пособи незаконного позбавлення волі і кваліфікуються за статтями 147 та 149.

І Іезаконне позбавлення волі є триваючим злочином. Тому дії з утримання потерпі- ІОго у стані позбавлення волі, до яких винний приєднався після початку злочину і до Ноі о закінчення, є співвиконавством у цьому злочині.

Кикрадення людини означає заволодіння нею і незаконне переміщення її з одного Певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого, і може виразитися у формі: а) відкритого заволодіння нею (коли остання або інші, треті особи,

рисутності яких здійснюється викрадення, завідомо для винного розуміють значення пчшіюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом Грабежу чи розбійного нападу); б) таємного заволодіння (вчиненого за відсутності



ОСОБЛИВА ЧАСТИНА


Роідіч ПІ


і таття 146


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА



 


інших осіб щодо людини, яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв'язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо); в) заволодіння людиною, вчи­неного шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів); г) заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погро­зою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що ганьблять їх, пошкодження чи знищення їхнього майна.

Закінченим злочином викрадення людини є з моменту заволодіння нею.

Заволодіння такою, що заблукала і загубилася, дитиною чи іншою особою, не здат­ною розуміти значення вчинюваних щодо неї дій, в результаті її знаходження, пов'язане з наступним її утриманням, за наявності підстав кваліфікується за ст. 146 як незаконне позбавлення волі, або за ст. 147 як тримання особи як заручника, або за стат­тями 14 і 149 як готування до здійснення щодо неї незаконної угоди тощо.

4. Суб'єкт злочину загальний. Проте суб'єктом цього злочину не можуть бути осо­би, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає пере­бувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров'я підопічного чи з інших суспільно корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усинов­лених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей, працівники міліції, ДПС, УДО, посадові особи інших відомств, за-діяних до антитерористичної операції тощо, стосовно будь-яких громадян у випадках, передбачених відповідними законами України, тощо). Крім того, правовий обов'язок піклуватися про особу і право з цією метою обмежувати її волю можуть бути покладені на особу договором перевезення, морського круїзу, договором про надання послуг із забезпечення особистої безпеки особи і т. ін. Але тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за ст. 146 як незаконного позбавлення волі.

Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і триман­ня під вартою, вчинені працівниками органів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочинами проти правосуддя, передбаченими відповідно статтями 371 і 375.

У деяких інших випадках незаконне позбавлення волі, вчинене службовою особою, має кваліфікуватися за ч. 2 ст. 365 (або ч. 2 ст. 424) як перевищення влади чи службо­вих повноважень, вчинене із застосуванням насильства, а якщо таке позбавлення волі потягло за собою тяжкі наслідки (ч. З ст. 146),- за ч. З ст. 365 (ч. З ст. 424). Зокрема це стосується завідомо здійснення працівниками органів МВС, ДПС, УДО та іншими служ­бовими особами, спеціально уповноваженими на це: а) адміністративного затримання та наступного тримання особи протягом певного часу; б) приводу особи, яка входить до групи ризику захворювання на СНІД, хворої на венеричне захворювання, хронічний алкоголізм, наркомана, який вводить наркотичні засоби шляхом ін'єкцій, громадянина, який ухиляється від призову на військову службу, тощо; в) дисциплінарного арешту військовослужбовця; г) затримання неповнолітнього віком до 16 років, який залишився без опікування, з триманням його у приймальнику-розподільнику, притулку для непов­нолітніх або центрі медико-соціальної реабілітації; д) затримання і тримання у спеці­альному розподільнику особи, запідозреної у занятті бродяжництвом, або яка ухиляється від виконання постанови суду про примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, має ознаки вираженого психічного розладу і створює у зв'язку з цим реаль ну небезпеку для себе і оточуючих тощо; є) поміщення у штрафний ізолятор особи, яка


ні [буває покарання у виді позбавлення волі; є) примусової госпіталізації (скажімо, гос- ПІталізації хворих на туберкульоз, венеричні захворювання, СНІД, лепру, карантинні ихнорювання тощо),- якщо такі дії були незаконними. Вчинення цих злочинів органі- ЮВаною групою треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 146 і иілповідною частиною ст. 365 (424).

Незаконне позбавлення волі, вчинене не службовими особами, кваліфікується за і і 146. Це стосується і випадків, коли незаконна примусова госпіталізація здійснюєть-

іікарем, який не є службовою особою (не головним лікарем, не завідуючим відді- іенням тощо), або коли особа, що не є службовою за змістом ст. 364, використовує для ік иконного позбавлення волі приміщення, до яких вона має доступ у зв'язку з вико­нанням трудових обов'язків (бокс інфекційної лікарні, камера ізолятора чи гауптвахти, помбосховище тощо).

Незаконне позбавлення волі, пов'язане з поміщенням завідомо психічно здорової

би в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 151, а якщо таке поміщення здійс-іпипься не для обстеження стану психічного здоров'я особи, діагностики, лікування і и и ляду за нею, а виключно з метою позбавити її волі,- за ст. 146.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідом-
і, що за законом вона не має права позбавляти волі чи викрадати іншу особу, але

к це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різними, крім іільно корисних.

Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі або викрадення тни, передбачених ч. З ст. 146, може бути тільки необережним. У разі, якщо неза-

..... не позбавлення волі, наприклад, є способом умертвління людини, діяння винного

і "і ііфікується за відповідними частиною і пунктом ст. 115.

6. Кваліфікованими видами незаконного позбавлення волі або викрадення люди­
ни і вчинення їх: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або біль-

осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя

мі ідоров'я потерпілого; 6) із заподіянням потерпілому фізичних страждань; 7) із за-

■ госуванням зброї; 8) протягом тривалого часу.

1 Іро поняття малолітній див. коментар до статей 67 і 115, корисливі мотиви - до 1 15, насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого - до ст. 187,

попередня змова групи осіб - ст. 28 і коментар до неї.

Під двома і більше особами слід розуміти осіб, які виступають як потерпілі, неза-по від того, одночасно чи в різний час щодо них були вчинені відповідні діяння.

і It іаконне позбавлення волі або викрадення однієї і тієї самої особи у різний час за від-юсті інших обтяжуючих обставин кваліфікується за ч. 1 ст. 146. Під способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти і пі спосіб незаконного позбавлення волі або викрадення, при якому створюється і.на загроза загибелі потерпілого або заподіяння йому тілесного ушкодження. До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під час мордування, ка-ПН1Я, інших видів фізичного впливу на людський організм, або внаслідок жорстоких утримання у місці позбавлення волі (утримання особи в умовах, які позбавляють

п юру, слуху, просторової або часової орієнтації, необхідного свіжого повітря, утри-

пїй в холодному та сирому приміщенні, у приміщенні з постійним та голосним зву-

і або у підвалі, де на особу нападають щури, позбавлення сну, харчування і води то-

і Оскільки незаконне позбавлення волі є триваючим злочином, фізичні страждання

рпілому можуть бути заподіяні у будь-який час його здійснення.

іастосування зброї означає фактичне використання її для фізичного впливу на потер-

юго, коли цими діями створювалась реальна загроза його здоров'ю або життю (здійс-

іня прицільного пострілу або інший спосіб використання її бойових властивостей), або

і М психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бо-положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою, тощо). Фактичні на-




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 444; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.096 сек.