РоздЬі ПІ 1 страница

І /і.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Затверджений наказом Державного комітету пни і нагляду за охороною праці № 123 від ЗО листопада 1993 р.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

і таття 151

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Стаття 151. Незаконне поміщення в психіатричний заклад

1. Поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи -
карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням

волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки,-

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Добро­
вільна згода дієздатної особи (або прохання чи згода опікуна особи, визнаної у встанов­
леному законом порядку недієздатною) на її поміщення в психіатричний заклад виклю­
чає застосування ст. 151, адже посягання на її волю, честь і гідність за таких обставин
відсутні. Додатковим факультативним об'єктом злочину може бути життя та здоров'я
особи.

2. Потерпілим від цього злочину є тільки психічно здорова особа. Цей факт, що
випливає із конструкції ст. 151, вимагає обов'язкового ретроспективного встановлення
відсутності підстав для поміщення відповідної особи в психіатричний заклад. Не
обов'язково, щоб особа була цілком психічно здоровою, тим більше, що межа між
окремими психіатричними і неврологічними захворюваннями (скажімо, такими як ор­
ганічне і епілептичне слабоумство, корсаковський і епілептичний психоз) є надто тон­
кою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад (напри­
клад, за обставинами справи її обстеження та/або лікування цілком можливі були і не в
стаціонарних умовах). У разі незаконного поміщення особи в інший, не психіатричний,
заклад закритого типу відповідальність може настати за ст. 146 як за незаконне позбав­
лення волі.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає в суспільно небезпечних діях - незакон­
ному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами
вчинення можуть бути: насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.

Психіатричний заклад — це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціа­лізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.

Поміщення в психіатричний заклад означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров'я особи, діагности­ки, лікування і нагляду за нею.

Примусове освідування чи лікування особи у лікаря-психіатра в амбулаторних умо­вах за наявності відповідних ознак може бути кваліфіковане як службове зловживання (статті 364-365, 423-424) чи самоправство (ст. 356). Давання експертом-психіатром піл час провадження дізнання, досудового слідства або в суді завідомо неправдивого ви сновку, на підставі якого особа поміщена в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 384.

Стаття 151 передбачає відповідальність не за утримання особи у психіатричному закладі (наприклад, стосовно якої відпали підстави для її подальшого знаходження у ньому), а лише за поміщення її туди. Злочин вважається закінченим з моменту такого поміщення.

Відповідно до ч. 6 ст. 284 ЦК надання фізичній особі психіатричної допомоги здійс­нюється відповідно до закону. Згідно з чинними законами України жодна людина не може бути поміщена в психіатричний заклад інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як: а) за рішенням суду в порядку виконання примусового заходу медичного характеру або для примусового лікування (статті 92-96).

б) іа рішенням суду для лікування особи, визнаної хворою на наркоманію, яка ухиля-

I п.ся від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні
ИЮоби без призначення лікаря, та поведінка якої є небезпечною; в) за висновком меди-
мі-експертної комісії для лікування у центрі медико-соціальної реабілітації неповноліт­
ніх віком від 11 років, які вживають алкоголь чи наркотики; г) для визначення психіч­
ною стану обвинуваченого (підозрюваного) за наявності у справі даних, які виклика­
ми, сумніви щодо його осудності; д) в порядку примусової госпіталізації осіб, хворих
м.і психічні захворювання. В інших випадках поміщення людини в психіатричний за-
і і.ід є незаконним.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки лікар-психіатр, який відпо-
індіїо до встановленого законодавством України порядку, одноосібно чи у складі комі-
і п. приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад.

Службова особа, яка не є лікарем, якщо вона дала вказівку помістити психічно здо-І'ону людину в психіатричний заклад, повинна нести відповідальність за такі дії за стат-іими 364, 365, 423, 424, а суддя (судді), у разі винесення завідомо неправосудної поста-иони (ухвали) про направлення особи на примусове лікування,— за ст. 375.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення
мийного до тяжких наслідків може характеризуватися тільки необережністю.

Умисні вбивство потерпілого, заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження,

I1 рсдньої тяжкості тілесного ушкодження, вчинені, наприклад, як спосіб незаконного
поміщення в психіатричний заклад або з метою за вчинений під час такого поміщення
опір потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 151 і, від-
іюпідно, частинами 1 або 2 ст. 115, частинами 1 або 2 ст. 119, ч. 2 ст. 122 (реальна
■ \ купність).

6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є поміщення у психіатричний
п кід завідомо психічно здорової особи, що спричинило тяжкі наслідки.

Поняттям тяжкі наслідки у ч. 2 ст. 151 охоплюються самопокалічення особи, вна-

іок якого їй були спричинені середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, її іччшство через необережність, спричинення їй великої матеріальної шкоди тощо.

Незаконне поміщення в психіатричний заклад і подальше утримання людини у НЬОМу можна розглядати як форму жорстокого поводження. Тому за відповідних обста- ІМН ні дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 127 і 151, і и разі самогубства або замаху на самогубство потерпілого внаслідок цих дій - за су-

іпістю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 120, частинами 1 чи 2 і 127 і ч. 2 ст. 151.

Конституція України (статті 28-29).

Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення приму-

і> лікування від 28 березня 1997р. Ратифікована Україною 11 січня 2000р. К11К (статті 76, 205). ІІК (статті 284, 288-289, 297, 310, 313).

і h нови законодавства України про охорону здоров'я від 19листопада 1992р. (статті 9, ЗО, II,

Іакон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних

ті і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 p. (cm. 16).

іакон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для

• іюлітніх» від 24 січня 1995 p. (cm. 9).

іакон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000р. (статті 1, 3-4, 6-17,

І, 25-33). /'полюція 46/119 «Захист осіб з психіатричними захворюваннями і покращення психіатрич-

томоги». Прийнята Г А ООН 18 лютого 1992 р.

(Шиття 152

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ IV

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

Стаття 152. Зґвалтування

1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насиль­
ства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану
потерпілої особи,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-
який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої
чи неповнолітнього -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвал­
тування малолітньої чи малолітнього -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - статева свобода чи статева недоторка­
ність особи. Додатковим факультативним об'єктом можуть бути: здоров'я, воля, честь і
гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.

Під статевою свободою слід розуміти право психічно і фізично здорової особи, яка досягла шлюбного віку, самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допу­скати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу. Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у статеві контакти з особою, яка, в силу певних обставин, не є носієм статевої свободи (перебуває у безпорадному стані,, є малолітньою, не досягла статевої зрілості тощо), всупереч її справжньому волевиявленню або ігноруючи його.

2. Потерпілою від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

Вказівка на чоловіка як на потерпілого від зґвалтування є істотною новелою порів­няно з КК 1960 p., яка викликана прагненням забезпечити рівний кримінально-пра­вовий захист осіб будь-якої статі у сфері сексуального життя. При цьому про наявність природних статевих зносин (див. п. З цього коментаря), а отже, і про наявність зґвалту­вання чоловіка жінкою є підстави говорити лише у випадках сексуального збудження чоловіка і виникнення стану ерекції його статевого члена під впливом тактильної, слу­хової, зорової, нюхової або смакової стимуляції.

Стаття 152 не містить обмеження у тому плані, що зґвалтуванням визнаються лише позашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. Віктимна (провокуюча) поведінка потерпілого кримінальну відповідальність за ст. 152 не виклю­чає, однак може враховуватись при призначенні покарання.

На кваліфікацію діяння за ст. 152 не впливає моральний аспект характеристики

потерпілої особи (наприклад, вона веде безладне статеве життя), наявність попередніх С і атевих зносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування, а також досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості.

3. З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєдну­ються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується).

Під статевими зносинами у ст. 152 слід розуміти природний (гетеросексуальний) і іагевий акт. Йдеться про коїтус - сполучення чоловічих і жіночих статевих органів (ннедення ерегованого статевого члена чоловіка у піхву жінки), яке може викликати вагітність. Злочин є закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потер­пілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової дефлорації (порушення цілісності пночої пліви), еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та до­сягнення оргазму. Для встановлення факту наявності природного статевого акту при-шачається судово-медична експертиза.

Інші форми задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній фор­мі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються іа ст. 153 або деякими іншими статтями Особливої частини КК. Наприклад, ст. 153 має іастосовуватись у випадках поєднаного з насильством або використанням безпорадного стану потерпілої введення статевого члена чоловіка у піхву жінки шляхом фіксації чле­на до предмета продовженої форми.

Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої і чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним. Тому не є криміналь­но караними настирливі пропозиції особі вчинити з нею природний статевий акт, якщо нони не поєднуються з жодним із таких способів. Дії того, хто домігся згоди особи на І іагевий акт не за допомогою фізичного чи психічного насильства або використання іичпорадного стану, а шляхом обману чи зловживання довірою (освідчення у коханні, Обіцянка укласти шлюб, у т. ч. зроблена в урочистій обстановці і з повідомленням про пі' родичам, подача заяви до відділу РАГС тощо), не містять складу цього злочину. Инажається, що кримінальний закон може і повинен захистити особу від посягань на її І іатеву свободу або статеву недоторканість, однак він не здатен відгородити людину || і наслідків її власної легковажності і недбалості у питаннях особистого життя.

Фізичне насильство при зґвалтуванні може полягати у нанесенні удару, побоїв, іит'язаному із безпосереднім впливом на тіло потерпілого позбавленні або обмеженні

'оистої волі, заподіянні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості тощо і спря-

вується на те, щоб учинити з потерпілою особою природний статевий акт, подолати і ппснюваний або очікуваний з її боку фізичний опір, пов'язаний з небажанням вступи- ГИ V статевий контакт. Для інкримінування ст. 152 потрібно встановити, що вказане Небажання було більш-менш чітко вираженим, явним, адже відмова на словах, навіть Певна фізична протидія не завжди свідчать про дійсне небажання особи вступити у та-і 111і контакт. Скажімо, чоловік може сприймати таку поведінки жінки як кокетство, за-і равання (елемент сексуальної гри) або прояв сором'язливості. У подібних випадках

іактер, інтенсивність і цілеспрямованість насильницьких дій мають ставати предме-
ГОМ ретельного розгляду. Якщо статеві зносини відбуваються за згодою сторін, однак у
процесі їх один із партнерів (будучи, наприклад, схильним до мазохізму) застосовує до
.... юго фізичне насильство, кваліфікація за ст. 152 виключається. Відсутнє зґвалтуван-

п у разі, коли суб'єкт застосовує фізичне насильство з помсти за відмову потерпілої

іби вступити з ним у статеві зносини. У таких випадках посягання на тілесну недо- горканість треба розглядати як злочин проти життя або здоров'я особи.

І Іанесення під час зґвалтування або замаху на нього удару, побоїв, заподіяння лег- або середньої тяжкості тілесних ушкоджень повністю охоплюється ч. 1 ст. 152. За-

пяшія вказаної шкоди здоров'ю є складовою частиною об'єктивної сторони насиль- НИІІЬкого зґвалтування.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ IV

Стаття 152

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і посягання на внут­рішні органи тіла людини - застосування без згоди потерпілої особи з метою викликати її безпорадний стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних або сильнодіючих речовин (наприклад, клофеліну у поєднанні з міцними спиртними напоями). Для ви­знання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має значення, привів винний потер­пілу особу до такого стану або вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій. Для встановлення у даному разі факту перебування особи у безпорадному стані, з'ясування характеру впливу на організм людини певних засобів і речовин має призначатись судово-медична експертиза. Якщо введення в організм потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин з метою зґвалтування відбулося без її згоди (під впли­вом обману або із застосуванням до неї фізичного чи психічного насильства) і після цього було вчинено природний статевий акт, дії винного слід кваліфікувати як зґвалту­вання, вчинене із застосуванням насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Поєднання цих двох способів вчинення злочину має відображатись у процесуальних документах. У разі, коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний стан був використаний винним для вчинення статевих зносин, його дії треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Така ж кримі­нально-правова оцінка повинна даватись у випадках, коли намір вчинити зґвалтування виник у винного вже після того, як потерпіла особа під впливом насильства або обману з боку винного вжила зазначені речовини або засоби і опинилась у безпорадному стані. При цьому результативне фізичне насильство має додатково кваліфікуватись як відпо­відний злочин проти здоров'я особи.

Погроза як спосіб вчинення зґвалтування - це залякування потерпілої особи засто­суванням фізичного насильства за допомогою висловлювань, жестів, інших дій (напри­клад, демонстрацією зброї). У будь-якому разі погроза повинна сприйматись як реаль­на, тобто у потерпілої особи має скластись враження, що, якщо вона протидіятиме ґвал­тівникові і не виконає його вимог, цю погрозу буде негайно реалізовано. Про сприйняття погрози як реальної може свідчити, зокрема, сама обстановка, в якій опинилась потер­піла особа (оточення її групою осіб, безлюдне місце, нічний час тощо). При цьому для визнання психічного насильства способом злочину, передбаченого ст. 152, не має зна­чення, чи мав ґвалтівник насправді намір і фактичну можливість реалізувати висловле­ну ним погрозу.

Адресатом погрози може бути не лише потерпіла, а й інші особи, наприклад, її близькі родичі (зокрема діти, батьки). Важливо лише, щоб психічне насильство, бу­дучи погрозою негайної фізичної розправи, мало за мету зламати волю саме потерпі­лої особи.

Погроза вчинити вбивство потерпілої або інших осіб, заявлена з метою вчинити на­сильницький статевий акт, охоплюється ч. 1 ст. 152 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує. Але якщо погроза вбивством мала місце після вчинення зґвалтування (на­приклад, її метою було примушування потерпілої особи не заявляти про вчинене у пра­воохоронні органи), дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 152 і 129. Якщо винному вдалося отримати згоду на природний статевий акт за допомогою погрози вчинити вбивство потерпілої особи у майбутньому, такі дії слід кваліфікувати не за ст. 152 (адже погроза не носить безпосередній характер, вимагає для своєї реалізації певного часу, а тому не ставить особу у безвихідне становище), а за наявності підстав за ст. 129.

У ст. 152 КК 2001 р. (на відміну від ст. 117 КК 1960 р.) конкретизовано зміст погро­зи як способу зґвалтування - це тільки погроза застосування фізичного насильства. Примушування жінки або чоловіка до вступу в статеві зносини, поєднане з погрозою заподіяння не фізичної, а іншої шкоди (наприклад, погрозою розголошення відомостей, що ганьблять їх або їх близьких родичів, погрозою знищення, пошкодження або вилу-

чення їх майна), не утворює складу зґвалтування і за наявності підстав може бути ква­ліфіковане за ч. 2 ст. 154.

Зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпі­лої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не може усвідомлювати характеру і значення вчинюваних з нею дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові (фізична безпорадність). По­няттям безпорадного стану не охоплюється вкрай несприятливе майнове становище особи, потреба у засобах до існування тощо. Примушування до вступу у статевий зв'язок особою, від якого жінка або чоловік залежать матеріально, за наявності до цьо­го підстав потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 154.

Причинами фізичної безпорадності потерпілої особи виступають, зокрема, її фізич­ні вади (наприклад, параліч кінцівок, сліпота), малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке захворювання, яке не є психічним, сильне сп'яніння. Психічна безпорадність, за наявності якої воля потерпілої особи на вступ у статеві зносини взагалі відсутня або є неповноцінною, може бути викликана, скажімо, психічною хворобою, малолітнім ві­ком, перебуванням у стані гіпнозу, непритомним станом, застосуванням сильнодіючих або інших речовин.

Для інкримінування ст. 152 потрібно, щоб винний, вступаючи у статеві зносини з потерпілою особою, усвідомлював, що вона перебуває у безпорадному стані. Напри­клад, у деяких психічно хворих періодично спостерігається стан посиленої сексуально­сті, перебуваючи в якому вони можуть виступати ініціаторами статевих зносин. Якщо чоловік, не знаючи про психічне захворювання жінки, сприймає її згоду на природний статевий акт як дійсне волевиявлення, його відповідальність за ст. 152 виключається. (ловосполучення «використання безпорадного стану» означає цілеспрямовану, свідому пильність винної особи, а тому має виключати необережну форму вини щодо цієї озна­ки злочину.

Стан сп'яніння може бути визнаний безпорадним станом лише у разі, коли внаслі-Юк вживання алкоголю, наркотичних засобів або токсичних речовин особа не усвідом­лювала оточуючу обстановку або була позбавлена фізичної можливості протидіяти ґвал-іівникові. Даючи кримінально-правову оцінку вчиненому у таких ситуаціях, варто мати па увазі те, що згода на спільне вживання алкоголю чи інших речовин, на знаходження и інтимній обстановці, яка сприяє фізичному зближенню, ще не свідчить про згоду на І іатеві зносини.

Юридична оцінка природного статевого акту з малолітньою особою за умови її зго-ім на це залежить від того, чи усвідомлювала вона характер і значення вчинюваних з нею дій. Сам по собі малолітній вік особи не завжди свідчить про наявність безпорад­ного стану як ознаки зґвалтування. Питання про наявність або відсутність цього стану 1.1 кваліфікацію дій винного за статтями 152 або 155 необхідно вирішувати у кожному і чпкретному випадку з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку і вихован­ня малолітньої особи, ступеня її обізнаності та інформованості у питаннях статевого і ИТТЯ.

За спрямованістю умислу замах на зґвалтування, за якого винна особа діє з метою

тішення природного статевого акту і саме для цього застосовує фізичне і психічне на-

н.ство, потрібно відмежовувати від суміжних злочинів, передбачених зокрема стат-

ІИ 121, 122, 125, 153, 156. Засуджуючи особу за замах на зґвалтування, суд повинен

■ іати у вироку конкретні причини, не залежні від волі винного, які перешкодили йо-

ижести злочин до кінця (наприклад, неподоланий опір потерпілої особи, втручання

ронніх, фізіологічні чинники).

t урахуванням ст. 17 добровільна відмова від доведення зґвалтування до кінця ви-

ючас кримінальну відповідальність за замах на цей злочин. Для визнання відмови від

іупання добровільною треба встановити, що особа, маючи реальну можливість

і н злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії.

їх випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 1\

Стаття 152

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

вони утворюють склад іншого злочину (наприклад, заподіяння тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, розбещення неповнолітніх). Про мотиви добровільної від­мови від доведення зґвалтування до кінця див. коментар до ст. 17.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла
14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути проти­
лежна статі потерпілої особи. Своєрідним винятком із правила про статеву належність
винного у зґвалтуванні є вчинення цього злочину гермафродитом - людиною з ознака­
ми чоловічої та жіночої статі.

У разі посереднього вчинення злочину, коли винний для насильницького статевого акту використовує особу, яка не підлягає кримінальній відповідальності (наприклад, неосудну особу), стать безпосереднього ґвалтівника може збігатись зі статтю потерпі­лої особи. Співвиконавцем злочину, учасником групового зґвалтування може бути осо­ба, яка фізіологічно неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.

5. Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом. Винний
усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства,
погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і
бажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними (задо­
волення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення
сексуального самоствердження, хуліганські спонукання тощо).

КК не містить вказівки на завідомість щодо малолітнього та неповнолітнього віку особи, потерпілої від зґвалтування. Стосовно неповнолітнього та малолітнього віку особи, потерпілої від зґвалтування, а так само особливо тяжких наслідків у судовііі практиці допускається необережна форма вини. Так, кваліфікуючі ознаки, пов'язані і віком потерпілої особи, інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допу­скав, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою чи малолітньою осо­бою, а й у разі, коли він міг і повинен це передбачити. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, лише якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного віку. При вирішенні цього питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема знайомство винної особи з потерпілою особою, зовнішні фізичні дані останньої, її по­ведінка.

Відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачати.

6. Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його: 1) повторно; 2) осо­
бою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153-155 (ч. 2
ст. 152), а особливо кваліфікуючими: 1) вчинення його групою осіб; 2) зґвалтування
неповнолітньої особи (ч. З ст. 152); 3) спричинення особливо тяжких наслідків; 4) зґвал­
тування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152).

Зґвалтування, вчинене повторно, має місце у разі, коли його вчинила особа, яка ра­ніше вже вчинила зґвалтування (тобто злочин, передбачений однією з частин ст. 152) Про поняття повторного злочину див. також коментар до ст. 32. У разі вчинення зґвал­тування особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених стаття­ ми 153-155, за який вона не була засуджена, дії винного треба кваліфікувати за сукуп­ністю злочинів за ч. 2 ст. 152 (якщо відсутні обтяжуючі обставини, передбачені части­нами 3 або 4) та відповідною частиною статей 153, 154 або 155.

Продовжуване зґвалтування, яким є вчинення двох або більше природних статевих актів з однією і тією ж потерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі, що охоп­люється його єдиним злочинним наміром, виключає ознаку повторності.

Справи про зґвалтування без кваліфікуючих ознак належать до справ так званого приватно-публічного обвинувачення, а тому можливі процесуальні перешкоди для ква ліфікації діяння за ознакою повторності. При вчиненні двох зґвалтувань без обтяжую чих обставин приводом до порушення справи за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторное 11

є подача скарги потерпілою особою від першого злочину або подача скарг обома потер­пілими. Якщо потерпіла від першого злочину особа не порушувала питання про притяг­нення винного до кримінальної відповідальності, то наступне вчинення ним зґвалту­вання іншої потерпілої особи не може розцінюватись як повторний злочин. За наявності скарги про порушення справи лише потерпілого від другого зґвалтування дії винного мають кваліфікуватись (за відсутності інших обтяжуючих обставин) за ч. 1 ст. 152.

При вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалту­вання або співучасті у цьому злочині, а в іншому закінченого зґвалтування, дії винного Слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Якщо перше і друге зґвалтування, вчинені винним, не містять кваліфікуючих ознак, то остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності.

Дата добавления: 2015-05-31