Іигляду. 6 страница

ій склад злочину.

Порядок подання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, що

ічіас обов'язковому фінансовому моніторингу, встановлюється: для банків - НБ,

кших суб'єктів первинного фінансового моніторингу - KM. Банки і фінансові установи, здійснюючи ідентифікацію клієнтів, повинні витребувати

менти і відомості, необхідні для з'ясування особи клієнта, суті його діяльності, фі-

ового стану. У разі наявності під час здійснення ідентифікації мотивованої підозри і" подання клієнтом недостовірної інформації або умисного подання інформації з ме-і мислення в оману банк чи фінансова установа повинні надавати інформацію про фі-и ові операції такого клієнта Уповноваженому органу. Умисне повторне невиконання

того обов'язку є підставою для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 209-1.

І Іпшчерпний перелік фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінан-

■ міг моніторингу, наводиться у законодавстві про протидію відмиванню доходів.

•перації повинні мати одну або більше таких ознак: 1) заплутаний або незвичний

і ер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної

и пішої мети; 2) невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

(шиття 209-1

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

встановлена статутними документами цієї особи; 3) виявлення неодноразового здійс­нення операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уник­нення процедур обов'язкового фінансового моніторингу. Орієнтовний перелік критеріїв віднесення фінансових операцій до таких, що можуть підлягати внутрішньому фінансо­вому моніторингу, затверджується Уповноваженим органом. При цьому слід врахову­вати, що Закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом» не покладає на суб'єктів первинного фінансового моніто­рингу обов'язок надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансові операції, які не підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, за винятком такої ситуації.

Внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватись і щодо інших (крім зазначе­них вище) фінансових операцій, коли у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації (відмивання) доходів. Якщо у працівників суб'єкта первинного фінансового моніторингу, який здійснює фінансову операцію, виникають відповідні мотивовані підозри, такий суб'єкт зобов'язаний надавати Уповноваженому органу інформацію про таку фінансову операцію. Невиконання зазначеного обов'язку може утворювати склад злочину, передба­ченого ч. 1 ст. 209-1.

Такий самий висновок слід робити і в тому разі, коли суб'єкт первинного фінансово­го моніторингу не повідомляє в Уповноважений орган про фінансові операції, стосовно яких існує підозра, що ці операції пов'язані, мають відношення або призначені для фі­нансування терористичної діяльності, терористичних актів чи терористичних організацій. Хоч ці фінансові операції не належать до операцій, що підлягають обов'язковому т;і внутрішньому фінансовому моніторингу, законодавство покладає на суб'єктів первин­ного фінансового моніторингу обов'язок повідомляти про них, у т. ч. в Уповноважений орган. При цьому ч. 1 ст. 209-1 передбачає відповідальність за повторне неподання інформації не лише про ті фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обо­в'язковому фінансовому моніторингу.

Відповідальність за ч. 1 ст. 209-1 може наставати за неподання Уповноваженому органу інформації про фінансові операції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу (перелік таких операцій є більш вузьким, ніж перелік операцій, що підля­гають внутрішньому фінансовому моніторингу), або за неподання за запитом Уповно­важеного органу додаткової інформації, пов'язаної з фінансовими операціями, що ста­ли об'єктом фінансового моніторингу (у т. ч. внутрішнього).

За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, визнання юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи безвісно відсутньою банк закриває рахунок такої особи, а фінансова установа припинж обслуговування такої особи і невідкладно надає Уповноваженому органу інформацію щодо такого рахунку або щодо фінансових активів такої особи. Підстав для застосу­вання у наведеній ситуації ч. 1 ст. 209-1 не вбачається, оскільки зазначена інформація не стосується, як цього вимагає кримінальний закон, власне фінансових операцій операцій, пов'язаних із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомо гою суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

Неподання інформації означає, що особа, володіючи потрібною інформацією і маючи змогу виконати обов'язок, покладений на неї законодавством, або вимогу Упов­новаженого органу, умисно це не робить. Розглядуваний склад злочину потрібно вбача­ти як у разі, коли особа відкрито відмовляється виконати вимогу закону або Уповнова женого органу, так і тоді, коли вона фактично не подає до Уповноваженого органу у встановленому порядку інформацію, а також, коли надається лише частина належної інформації про фінансові операції. Несвоєчасне подання інформації, тобто подання її з порушенням встановлених термінів, тягне адміністративну відповідальність (ч. І ст. 166-9 КАП).

Під поданням недостовірної інформації треба розуміти подання Уповноваженому

органу неправдивих відомостей, тобто даних, які повністю або частково не відповіда­ні 11, дійсності і здатні ввести Уповноважений орган в оману (наприклад, ці дані можуть І і осуватись характеру та суб'єктного складу проведеної фінансової операції). Спосіб подання завідомо недостовірної інформації (в електронній формі каналами зв'язку, на магнітному або паперовому носії) на кваліфікацію за ч. 1 ст. 209-1 не впливає.

Неподання інформації про фінансові операції та подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, повинно кваліфікуватись за ч. 1 ст. 209-1 лише, якщо ці пяння вчинені повторно. Поняття повторності, означаючи вчинення у різний час двох і оільше окремих діянь, у даному разі використовується не як позначення певного різно- іиду множинності злочинів, а як характеристика об'єктивної сторони одиничного зло­чину, коли декілька тотожних правопорушень, за жодне з яких на особу не накладалось і іміністративне стягнення, набувають характеру злочину лише у разі їх поєднання. І Іри цьому необхідно, щоб особу можна було притягнути до юридичної відповідально- СТІ за вчинене раніше діяння. Відповідно до ст. 38 КАП адміністративне стягнення може 5) ги накладене не пізніш як через 2 місяці з дня вчинення правопорушення (при три-паючому правопорушенні - не пізніш як через 2 місяці з дня його виявлення). Адміні- СТративне правопорушення враховується при кваліфікації за ч. 1 ст. 209-1 як складова повторності саме у межах вказаних строків.

Одноразове неподання інформації або подання недостовірної інформації визнається І шіністративним правопорушенням (ч. 1 ст. 166-9 КАП), предметом якого є інформа­ція про фінансові операції, що підлягають первинному (як обов'язковому, так і внутріш­ньому) фінансовому моніторингу.

Повторність як ознаку об'єктивної сторони розглядуваного злочину слід вбачати і І юму разі, коли особа не подає інформацію або подає завідомо недостовірну інфор­мацію після притягнення її до адміністративної відповідальності за таке саме діяння На підставі ч. 1 ст. 166-9 КАП і при цьому накладене на особу адміністративне стяг­нення зберігає свою юридичну силу. З урахуванням ст. 39 КАП з дня закінчення ви­конання адміністративного стягнення, якому піддана особа, до моменту вчинення «мову неподання інформації або подання недостовірної інформації має минути не більш ніж один рік.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 209-1, визнається закінченим з моменту вчинення ідруге відповідного тотожного правопорушення - неподання інформації або подання і.шідомо недостовірної інформації. Якщо ж особа, наприклад, спочатку не подає відпо- ІІдну інформацію, а згодом подає завідомо недостовірну інформацію, підстав для за-I і осування ч. 1 ст. 209-1 не вбачається.

Розголошення інформації (ч. 2 ст. 209-1) означає, що особа, якій зазначена вище інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, ознайом-по(і нею сторонніх осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають можли-ик п, стороннім особам ознайомитися з відповідними відомостями.

Положення про розголошення^ будь-якому вигляді означає, що способи розголо­шення інформації (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, передача докумен­ті, повідомлення у ЗМІ, наукових статтях, виступах тощо) можуть бути різними і на і пфікацію за ч. 2 ст. 209-1 не впливають.

Для наявності розглядуваного складу злочину має бути встановлено, що розголо-

ння було незаконним. Наприклад, Уповноваженому органу заборонено передавати

и.-кому одержану від суб'єктів первинного фінансового моніторингу інформацію,

і містить комерційну чи банківську таємницю, за винятком випадків, передбачених

оном. Одним з випадків правомірного розголошення інформації, що виключає ін-

і рпмінування ч. 2 ст. 209-1, є передача Уповноваженим органом відповідних матеріалів

правоохоронних органів за наявності достатніх підстав вважати, що фінансові опе-

ні можуть бути пов'язані з відмиванням доходів або фінансуванням тероризму.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 209-1, визнається закінченим з моменту ознайомлен-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Дата добавления: 2015-05-31