Іигляду. 5 страница

Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого одержано майно - предмет роз­глядуваного злочину, на кваліфікацію за ст. 209 не впливає (за винятком вказаних вище обмежень). Це може бути той чи інший злочин проти власності, одержання хабара, вбивство з корисливих мотивів, незаконне виготовлення підакцизних товарів тощо.

Не повинні визнаватися предметом легалізації контрабандно ввезені в Україну то­вари та інші предмети, зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 201, якщо вони були одержані за межами України не злочинним, а законним шляхом. Водночас дохід, одержаний в ре­зультаті легалізації (наприклад, у вигляді отримання плати за контрабанду товарів), може визнаватись предметом цього злочину.

Не є предметом легалізації кошти або інше майно, одержані внаслідок здійснення службовою особою всупереч установленому порядку операцій з активами, що перебу­вають у податковій заставі і в подальшому використовуються суб'єктом господарю-

и.шия - юридичною особою при здійсненні господарської діяльності. Злочинне відчу- кення заставлених активів (про його кримінально-правову оцінку див. коментар до СТ. 212) не призводить до збільшення (прирощування) майна суб'єкта господарювання,.і юму не дозволяє вести мову про одержання злочинного доходу як такого.

Не є предметом легалізації кошти (незалежно від їх розміру), одержані як субсидії, субвенції, дотації чи кредити внаслідок надання неправдивої інформації суб'єктами, и шаченими в диспозиції ч. 1 ст. 222, хоча з такими коштами надалі і вчинюються ді-иішя, перелічені у ст. 209, оскільки ці кошти одержуються офіційно (легально) і злочин, передбачений ст. 222, не містить усіх ознак предикатного діяння, визначеного у п. 1 примітки до ст. 209.

Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психо-іропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, за загальним правилом, необхідно квалі­фікувати за спеціальною кримінально-правовою нормою (ст. 306). Якщо за зазначені і папи придбавається майно, яке не підлягає приватизації або яке не належить до об-іаднання для виробничих та інших потреб (скажімо, нерухомість або транспортний ІіСІб), або ж такі кошти використовуються у правомірній підприємницькій та іншій юсподарській діяльності, але не у вигляді розміщення їх у банках, на підприємствах, в N і гановах, організаціях та їх підрозділах, вчинене треба кваліфікувати не за ст. 306, а за 11 209 (за наявності всіх ознак складу злочину).

3. Об'єктивна сторона злочину може альтернативно виражатись в одній з чоти- рьох форм:

1) вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслі-
нчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації

11| імиванню) доходів;

2) укладення угоди з такими коштами та майном;

3) вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного похо-
пня таких коштів або майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, дже-

іа їх походження, місцезнаходження або переміщення;

4) набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних уна-
іідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалі-

ШЦІЇ (відмиванню) доходів.

Під фінансовою операцією треба розуміти будь-яку операцію, пов'язану із здійс­ненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу. До фінансових операцій законодавство про протидію відми-п ппію доходів відносить: внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ гро­шей з рахунку на рахунок; обмін валюти; надання послуг з випуску, купівлі або прода­ні нних паперів та інших видів фінансових активів; надання або отримання позики кредиту; страхування (перестрахування); надання фінансових гарантій та зо-язань; довірче управління портфелем цінних паперів; фінансовий лізинг; здійснен­им випуску, обігу, погашення державної та іншої грошової лотереї; надання послуг з І) ску, купівлі, продажу й обслуговування чеків, векселів, платіжних карток та інших ітіжних інструментів; відкриття рахунка. Фінансова операція може здійснюватись за >могою як суб'єкта первинного фінансового моніторингу, так і будь-якого іншого і'скта господарювання, а тому для максимального охоплення всіх видів фінансових рацій залежно від їх змісту треба звертатись до відповідних нормативно-правових їв. Поняттям фінансової операції в плані відповідальності за ст. 209 охоплюються і їмо не згадані вище види банківських операцій, операцій небанківських фінансових і шов та операцій, які реалізуються під час здійснення професійної діяльності на рин-і \ пінних паперів. Кримінально-правова оцінка вчиненого як легалізації доходів, одер-■ нч злочинним шляхом, не виключається і у разі проведення тієї фінансової операції, І н ідно з чинним законодавством не підлягає ні обов'язковому, ні внутрішньому фі-і тому моніторингу. І Іоняття угоди доповнює описання об'єктивної сторони злочину й охоплює відмінні

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

Стаття 209

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

від фінансових операцій правочини - дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на на­буття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і дво- або багатосторонніми. Це різноманітні договори — купівлі-продажу, позики, доручення, комісії, страхування, схо­ву, перевезення, про сумісну діяльність тощо. Вказівка у ч. 1 ст. 209 на укладення угоди зумовлена тим, що операції з рухомим і нерухомим майном не у всіх випадках супро­воджуються рухом грошових коштів, а тому не завжди є фінансовими операціями (на­приклад, це стосується угод міни, дарування). Момент, з якого правочин вважається вчиненим, визначається ЦК залежно від того, до якого виду належить правочин (є він реальним чи консенсуальним) та інших моментів (наприклад, дотримання обов'язкової нотаріальної форми). Якщо правочин у цивільно-правовому розумінні не вчинено з причин, які не залежали від волі винного, дії останнього за спрямованістю умислу мають розцінюватись як замах на коментований злочин і кваліфікуватись із посиланням на відповідну частину ст. 15.

Вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного похо­дження «брудного» майна чи володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження та переміщення - це активна поведінка винної особи, яка може полягати у: зміні правового статусу коштів або іншого майна шляхом підроблення документів, що засвідчують право власності; отриманні фіктивних доку­ментів на придбання майна; вчиненні цивільно-правових угод (удавана купівля у комі­сійному магазині, ломбарді тощо); оформленні права власності на підставних осіб; укладенні фіктивних угод про надання кредитів або різноманітних послуг (юридичних, аудиторських, маркетингових); внесенні коштів на банківські рахунки юридичних і фі­зичних осіб, у т.ч. в офшорних зонах; переміщенні коштів з одного рахунку на інший (за умови, що всі зазначені дії не були способом вчинення предикатного діяння).

Зокрема, легалізацією треба визнавати переміщення «брудних» коштів у так звані «куточки податкового раю», в яких відсутні юридичні норми, що: а) зобов'язують фі­нансові установи зберігати інформацію про своїх клієнтів та здійснювані ними опера­ції; б) дозволяють владі отримати доступ до такої інформації; в) регулюють передачу однією країною іншій країні такої інформації.

Під набуттям майна, одержаного внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, треба розуміти отримання такого майна винною особою, яка усвідомлює його відповідне походження, тим чи ін­шим оплатним або безоплатним способом (купівля, отримання в обмін на інші предме­ти, прийняття як оплати за надані послуги або виконану роботу, одержання як подарун­ку або як оплати боргу тощо).

Володіння «брудним» майном означає фактичне перебування такого майна в особи, яка має можливість впливати на нього. Володіти майном може як його власник, так і інші особи, наприклад, ті, хто дістає таку можливість у силу певних договірних відно­син (договори найму, комісії, схову тощо). На відміну від укладання угоди, набуття і володіння «брудним» майном здійснюється за недійсними правочинами, якими одер­жанню такого майна або володінню ним надається правомірний вигляд.

Використання коштів чи іншого майна, одержаних унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів,- це вилучення у тій чи іншій формі корисних властивостей такого майна для задоволення потреб влас­ника або інших осіб. Відповідне майно може використовуватися для здійснення будь-якої легальної, у т. ч. підприємницької та іншої господарської діяльності. Йдеться, наприклад, про внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, створення фіктивних гос­подарюючих суб'єктів або придбання підприємств-банкрутів, коли злочинні кошти ви­даються за їх легальний прибуток, купівлю підприємств з великими обсягами готівкових надходжень, де складно встановити фактичний обсяг проданих товарів, наданих послуг, виконаних робіт (роздрібна торгівля, сфера обслуговування, громадське харчування, гра­льні і розважальні заклади тощо), придбання підприємств за кордоном з використанням

громадянина іноземної держави як фіктивного власника, інвестування у спільну госпо­дарську діяльність, фінансування виробництва товарів (наприклад, придбання за грошові кошти потрібних матеріалів, обладнання і сировини), виплату дивідендів і заробітної плати, поповнення обігових коштів суб'єкта господарювання, вилучення в інших фор­мах корисних властивостей коштів і майна завдяки вчиненню будь-яких дій з ними (на­приклад, використання під час здійснення виробничої діяльності викраденого облад­нання). Використання зазначених коштів та майна може бути як пов'язане, так і не пов'язане з їх відчуженням, тобто з передачею іншим особам.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення фінансової операції або укла-ісііня угоди з майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного проти­правного діяння, що передувало легалізації доходів, або з моменту набуття володіння чи використання такого майна. У частині вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження «брудного» майна, володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження або переміщення, є підстави ви-шавати злочин усіченим - його слід вважати закінченим з моменту вчинення зазначе­них дій незалежно від того, чи вдалося винній особі у такий спосіб досягнути поставле­ної мети, пов'язаної з прихованням чи маскуванням певних обставин.

Порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відми-мапню) доходів, одержаних злочинним шляхом, тягне за собою адміністративну (СТ. 166-9 КАП) або кримінальну (статті 209-1, 367 КК) відповідальність.

4. Суб'єкт злочину загальний. Якщо злочин виражається у вчиненні відповідних
правочинів, за його скоєння може відповідати особа, яка набула в установленому зако­
ном порядку повної цивільної дієздатності і не позбавлена дієздатності судом або не
Обмежена у ній. Вимога щодо цивільної дієздатності суб'єкта злочину не є обов'яз-
ковою у разі «посереднього» вчинення легалізації.

За ст. 209 може нести відповідальність як особа, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, і наступні дії, які і '-.оплюються поняттям легалізації, так і той, хто не вчиняв предикатного діяння.

Особи, які не виконують об'єктивну сторону легалізації, але умисно сприяють їй Шляхом дії або бездіяльності (наприклад, надають можливість скористатись банківсь-і мм рахунком), можуть притягуватись до відповідальності як пособники із посиланням її.і 'і. 5 ст. 27. Це стосується і працівників суб'єктів первинного фінансового моніторин-і v (про поняття таких суб'єктів див. коментар до ст. 209-1), нотаріусів, фінансових кон-и.тантів. За наявності підстав зазначені особи можуть визнаватись виконавцями роз-і і пуваного злочину.

Дії особи, яка не є суб'єктом первинного фінансового моніторингу, що полягають у

і і майна, одержаного внаслідок вчинення злочину (наприклад, крадіжки) іншими

■оами, не утворюють складу легалізації коштів або іншого майна, одержаних зло-чшшим шляхом (ст. 209), якщо такому майну не надається вигляд правомірно здобуто-

іалежно від конкретних обставин справи зазначені дії містять ознаки пособництва у

і ііжці або складу злочину, передбаченого ст. 198.

5, Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Сумлінна по-
іка щодо походження зазначеного у ч. 1 ст. 209 майна виключає кримінальну відпо-
і іьність за цією статтею. Для кваліфікації за ст. 209 не вимагається точної обізнаності

о характер та конкретні обставини вчинення предикатного діяння, але необхідним є чдомлення особою тих фактичних обставин вчиненого, з якими КК пов'язує можли­вії п. призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк три і більше років. ¹ "ч інаність особи про відповідне походження «брудного» майна встановлюється у кож­ні >му конкретному випадку.

Найменування розглядуваного злочину, а також звернення до положень законо-

і ва про протидію відмиванню дають змогу зробити висновок про те, що у ст. 209

гься про таке залучення відповідного майна у побутовий і господарський обіг, яке

шусться з прагненням надати даному процесу правомірного вигляду. Це прагнення

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

Стаття 209

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

може поєднуватись із задоволенням власних потреб чи мотивів винної особи (напри­клад, з бажанням отримати прибуток або допомогти тому, хто вчинив предикатне діян­ня, уникнути покарання за скоєне).

Для кваліфікації за ст. 209 потрібно встановити, що дії винного були вчинені умис­но з метою надання правомірного вигляду володінню, використанню, розпорядженню відповідними коштами або майном, їх набуттю чи для приховання джерел їхнього по­ходження. Тобто бажання приховати справжнє джерело майна, з яким вчинюються угоди, інші дії або яке використовується, і видати «брудне» майно за легальні доходи виступає як обов'язкова характеристика суб'єктивної сторони. Через відсутність такого бажання випадки використання «брудного» майна для продовження вчинення незакон­них, у т. ч. кримінально караних діянь (наприклад, для продовження зайняття підпри­ємницькою діяльністю без державної реєстрації) не утворюють складу злочину, перед­баченого ст. 209. З таких саме підстав не за ст. 209, а за ст. 396 слід кваліфікувати за­здалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, яке включає в себе і приховування предметів, здобутих шляхом його вчинення (наприклад, їх збері­гання, переховування,транспортування або переробку).

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) повторність; 2) вчинення його за по­
передньою змовою групою осіб або 3) у великому розмірі.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї. У частині 2 ст. 209 йдеться про повторність лише тотожних злочинних діянь і не передбачено посилення відпові­дальності за повторність однорідних злочинів. У зв'язку з цим, якщо легалізації до­ходів, одержаних злочинним шляхом, передувало використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або пре­курсорів (ст. 306), ця обставина не може слугувати підставою для кваліфікації вчине­ного за ч. 2 ст. 209 за ознакою повторності. Відсутня повторність у разі, коли у вчи­неній легалізації «брудних» доходів вбачаються ознаки продовжуваного злочину (скажімо, має місце «смарфінг» - структурування або ситуація, коли особа, придба-ваючи нерухомість для її наступного продажу, надалі, як і заплановано, реалізує май­но, або випадок, коли особа, реалізуючи єдиний умисел, з одним і тим самим майном, одержаним злочинним шляхом, послідовно вчинює декілька діянь, альтернативно зазначених у ч. 1 ст. 209). Під «смарфінгом» у міжнародній фінансовій практиці розу­міється обхід формальних обмежень за допомогою техніки подрібнення внеску, здійс­нення фінансової операції з готівкою на суму, трохи меншу за ту, що визначена законо­давством як мінімальний показник для заповнення і подання відповідної інформації.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї. Про великий розмір легалізації (відмивання) доходів, одержаних зло­чинним шляхом, див. п. 2 примітки до ст. 209.

7. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його організова­
ною групою; 2) в особливо великому розмірі.

Про поняття вчинення злочину організованою групою див. ст. 28 і коментар до неї, а про особливо великий розмір легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом,- п. З примітки до ст. 209.

8. Легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, потрібно від­
межовувати від злочину, передбаченого ст. 198.

Предметом легалізації є майно, яке не лише прямо, а й опосередковано отримано злочинним шляхом. Так, якщо особа на грошові кошти, отримані в результаті вчинення злочину, придбаває цінні папери, які згодом обмінює на інше майно, то це не перешко­джає застосуванню ст. 209 (за умови усвідомлення винним злочинного характеру пер­вісного походження видозміненого надалі майна). До предмета ж злочину, передбаче­ного ст. 198, відносять тільки те майно, яке отримано в результаті вчинення злочину безпосередньо. Крім цього, ст. 198 не обмежує коло тих злочинів, унаслідок вчинення яких одержується майно, придбання, отримання, зберігання або збут якого надалі тягне кримінальну відповідальність (для порівняння див. п. 1 примітки до ст. 209). Якщо

предметом деяких різновидів злочину, передбаченого ст. 209, поряд із власне коштами і майном визнаються також права на такі кошти і майно (охоплюються поняттям доходів як економічної вигоди), то для злочину, описаного у ст. 198, таке розширення предмета злочину нехарактерне.

Відрізняються злочини, описані у статтях 198 і 209, також за ознаками об'єктивної сторони. Дії, вказані у ст. 198, тягнуть кримінальну відповідальність за даною статтею КК лише за умови, що у вчиненому не вбачається ознак легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, тобто ознак складу злочину, передбаченого ст. 209. Наприклад, придбання і збут майна, які фігурують у ст. 198 і за певних умов можуть розглядатись як укладення і виконання цивільно-правової угоди, не повинні набувати ознак відми-иання майна. А згадане у ст. 198 зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід відмежовувати від такого передбаченого ст. 209 різновиду відмивання, як полодіння майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправ­ного діяння, що передувало легалізації доходів. У тому разі, коли збут, придбання, отримання і зберігання майна, одержаного злочинним шляхом, не призводять до відми-иання майна, яке продовжує залишатись у тіньовому обороті, вчинене потрібно квалі­фікувати не за ст. 209, а за ст. 198.

Із суб'єктивної сторони, злочин, передбачений ст. 209, характеризується прагнен­ням винної особи надати правомірний вигляд процесові залучення майна у побутовий ЧИ господарський обіг. Така спрямованість дій не притаманна складу злочину, перед­баченого ст. 198,- придбаваючи, отримуючи, зберігаючи або збуваючи майно, одер­жане злочинним шляхом, винна у цьому злочині особа не прагне надати майну легаль­ного статусу, не бажає використовувати його під виглядом законного в операціях, уго-

іах і правомірній господарській діяльності. Вчинення злочину, передбаченого ст. 198, мас своїм наслідком фактичне втягнення злочинних доходів у побутовий і економіч­ний оборот без приховування справжнього джерела походження такого майна, без

падання володінню, користуванню або розпорядженню таким майном правомірного

З урахуванням того, що злочин, описаний у ст. 198, на законодавчому рівні розгля-

іається як різновид причетності до злочину, його суб'єктом не визнається особа, яка, іучи виконавцем або співучасником, скоїла той злочин, унаслідок якого одержане то. А за ст. 209 може нести відповідальність як особа, яка одержала кошти чи інше

майно злочинним шляхом, так і особа, яка заздалегідь пообіцяла вчинити передбачені

пню статтею дії для легалізації коштів чи майна, одержаних унаслідок вчинення пре-

іикатного діяння.

Конвенція РЄ про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним ШЛЯХОМ, від 8листопада 1990р. Ратифікована Законом України від 17 грудня 1997р.

Директива РЄ «Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей» ¹ 10 червня 1991 р.

Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Ратифікована Зако-Vкраїни від 4 лютого 2004 р.

ЦК (статті 31, 32, 35, 39-41, 179, 190, 202-212, 222).

іакон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» і березня 1992 p. (cm. 7).

іакон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (статті 63-65). іакон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» І 12 липня 2001 р. (статті 1, 4-6, 18-23).

Іакон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних чинним шляхом» від 28 листопада 2002 р.

Постанова KM і НБ «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів бороть-• підмиванням грошей (FA TF)» №1124 від 28 серпня 2001 р. Концепція розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одер-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

І шиття 209-1

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

жаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005—2010 роки. Схвалена розпори дженням KM № 315-р від 3 серпня 2005 р.

Постанова ЛВС № 5 від 15 квітня 2005 р. «Про практику застосування судами законодав ства про кримінальну відповідапьність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочин ним ииіяхом».

Стаття 209-1. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

1. Повторне умисне неподання інформації про фінансові операції або по­
вторне умисне подання завідомо недостовірної інформації про фінансові
операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моні­
торингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фі­
нансового моніторингу,-

карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімуміп доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбав­ленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Незаконне розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка надаєть­
ся спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансово­
го моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з профе­
сійною або службовою діяльністю,-

карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімуміп доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбав­ленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Статтею 209-1 Кодекс доповнено Законом № 430-IV від 16.01.2003 р.)

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 209-1, є нормалі,
не, врегульоване законодавством функціонування системи фінансового моніторингу в
частині встановленого порядку обігу та захисту інформації, яка надається спеціально
уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (далі
Уповноважений орган), а також правомірна діяльність цього органу. Система фінанси
вого моніторингу, складаючись з двох рівнів (первинного та державного), покликана
унеможливити використання фінансової системи країни для легалізації «брудних»
коштів і фінансування тероризму. Додатковими об'єктами злочину можуть виступаїп
порядок здійснення фінансової діяльності, інтереси правосуддя, громадська безпека.

2. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. І ст. 209-1, полягає у: І) повтор
ному неподанні спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінам
сового моніторингу інформації про фінансові операції; 2) повторному поданні зазначе­
ному органу недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутріш
ньому або обов'язковому фінансовому моніторингу.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-і, полягає у незаконному розголошенні у будь-якому вигляді інформації, яка надається зазначеному органу.

Зазначена інформація вважається такою, що має обмежений доступ. У плані відію відальності за ч. 2 ст. 209-і розголошена інформація може стосуватись не лише фінам сових операцій, у т. ч. тих, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансоио му моніторингу. її змістом можуть бути, наприклад, отримані Уповноваженим органом відомості про заходи, спрямовані на протидію легалізації «брудних» коштів.

Суб'єкти первинного фінансового моніторингу зобов'язані вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у т. ч. особам, стосовно фінансових операцій яких прот> диться перевірка) інформації, що надається Уповноваженому органу, та іншої інформа

і питань фінансового моніторингу, зокрема про факт надання такої інформації. Пра-

іикам суб'єктів первинного фінансового моніторингу, які надіслали Уповноважено-

іргану повідомлення про фінансову операцію, що відповідно до закону підлягає фі-

овому моніторингу, забороняється повідомляти про це осіб, які здійснюють фінан-

• "us операцію, та будь-яких третіх осіб.

I Іезаконне розголошення не самого змісту інформації, яка була надана уповноваже-
. органу, а лише факту надання Уповноваженому органу такої інформації тягне не

пальну, а адміністративну відповідальність (ч. 2 ст. 166-9 КАП). (псціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моні- ■шігу - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність

0 спрямовується і координується КМ. Для виконання покладених на нього завдань
кавний комітет фінансового моніторингу України (далі - Уповноважений орган)
іначні права (зокрема, він має право одержувати у встановленому порядку від пра-

■оронних та інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підпри-і її, установ, організацій незалежно від форми власності інформацію, у т. ч. таку, що "ішть банківську або комерційну таємницю, а від суб'єктів первинного фінансово-юніторингу - інформацію про фінансові операції, що стали об'єктом фінансового

І..... орингу).

У ч. 1 ст. 209-1 передбачено караність поведінки, пов'язаної з інформацією в основ-іу про ті фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінан-іму моніторингу, однак якщо злочин набуває вигляду неподання інформації, то іктер відповідної фінансової операції у КК не уточнюється.

Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо су­ма яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 тис. грн. або дорівнює чи пере-:уму в іноземній валюті, еквівалентну 80 тис. грн., і якщо ця операція має одну більше ознак, визначених законодавством. Суб'єкт первинного фінансового моні-міпу зобов'язаний подавати Уповноваженому органу інформацію про фінансову рацію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше, ніж протя-ірі.ох робочих днів з моменту її реєстрації. Повідомлення про фінансову операцію

I1 м не містити відомості, зокрема, про особу, яка здійснює фінансову операцію та

від імені або за дорученням якої здійснюється така операція, її вид, суму, валю-

1 якій здійснюється фінансова операція, підстави для її здійснення, ознаки, за якими
рація підлягає фінансовому моніторингу. Також суб'єкт первинного фінансового
ііторингу на запит Уповноваженого органу зобов'язаний подавати додаткову інфор-
Ію, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторин-
КС пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту. Невико­
нання зазначених обов'язків за наявності до цього підстав може утворювати розгляду-

Дата добавления: 2015-05-31