Мораль як система регуляції поведінки людини

Людина -- істота суспільна. Тому, неодмінною умовою «допуску» в життя суспільства є процес соціалізації індивіда, тобто засвоєння ним специфічно людського способу життя, основних цінностей матеріальної та духовної культури. А по-друге, тому, що сучасне індустріальне суспільство спирається на найширше поділ праці (матеріального і духовного), породжує найтісніший взаємозалежність людей. Адже саме звичайне, нормальне існування кожного з нас виявляється залежним від того, як сотні й тисячі абсолютно незнайомих нам людей (виробників товарів, їх продавців, транспортників, вчителів, лікарів, військових і т. д.) виконують свою звичайну, рутинну роботу.

Таким чином, можна сказати, що сам спосіб людського існування необхідно породжує потреба людей одне в одному. Що виникає в цьому випадку суспільний зв'язок індивідів мимоволі містить в собі їх апріорне (додосвідні) довіру, доброзичливість, співчуття один одному - адже без цього початкового довіри до незнайомих людей (лікарям, кухарям, шоферам, правителям і т. д.) ніяка громадська життя неможливе. Ось ця-то громадська зв'язок і взаємозалежність людей, яка виникає з простого факту їх спільного життя, і є об'єктивною основою моралі - провідного духовного регулятора життя суспільства.

під мораллю звичайно розуміють певну систему норм, правил, оцінок, що регулюють спілкування і поведінку людей з метою досягнення єдності громадських та особистих інтересів. У моральній свідомості виражений якийсь стереотип, шаблон, алгоритм поведінки людини, що визнається суспільством як оптимальний на даний історичний момент. Існування моралі можна інтерпретувати як визнання суспільством простого факту, що життя й інтереси окремої людини гарантовані лише в тому випадку, якщо забезпечено міцне єдність суспільства в цілому.

Зрозуміло, здійснюючи моральний або аморальний вчинок, людина рідко замислюється про «Суспільстві в цілому». Але в моральних встановлення як готових шаблонах поведінки громадські інтереси вже передбачені. Звичайно, не слід думати, що ці інтереси кимось свідомо прораховуються і потім оформляються у моральні кодекси. Норми і правила моралі формуються природно-історичним шляхом, за здебільшого стихійно. Вони виникають з багаторічної масової життєвої практики поведінки людей.

Моральні вимоги до індивіда в моральному свідомості беруть найрізноманітніші форми: це можуть бути прямі норми поведінки («не бреши», «шануй старших» і т. д.), різні моральні цінності (справедливість, гуманізм, чесність, скромність і т. д.), ціннісні орієнтації, а також морально-психологічні механізми самоконтролю особистості (борг, совість). Усе це елементи структури моральної свідомості, що володіє цілим рядом особливостей. Серед них варто відзначити: всеосяжний характер моралі, її внеінстітуціональность, імперативність.

Всеохоплюючий ХАРАКТЕР МОРАЛІ означає, що моральні вимоги та оцінки проникають в усі сфери людського життя і діяльності. Будь-яка політична декларація не упустить випадку апелювати до моральних цінностей, будь-який твір красного письменства обов'язково містить в собі моральну оцінку, ніяка релігійна система не знайде послідовників, якщо не включає в себе досить сувору мораль, і т.д. Будь-яка життєва ситуація має свій «Моральний зріз», який дозволяє перевірити дії учасників на «Людяність».

ВНЕІНСТІТУЦІОНАЛЬНОСТЬ моралі означає, що на відміну від інших проявів духовного життя суспільства (наука, мистецтво, релігія) вона не є сферою організованої діяльності людей. Простіше кажучи, немає в суспільстві таких установ і організацій, які забезпечували б функціонування і розвиток моралі. У розвиток моралі навіть коштів вкласти не можна - немає куди вкладати. Мораль всеосяжна і в той же час невловима!

Третя особливість моралі - імперативний - полягає в тому, що більшість моральних вимог апелює не до зовнішньої доцільності (роби так-то й досягнеш успіху або щастя), а до морального боргу (роби так-то, тому що цього вимагає твій борг), тобто має форму імперативу, прямого і безумовного веління. Причому, добро слід творити не заради відповідь подяки, а заради самого добра як такого. У цьому заклику, здається, є цілком раціональний сенс - адже спільний баланс твореного добра і відплати за нього зводиться тільки на рівні суспільства. Очікувати ж у відповідь вдячності за свої добрі справи в кожному конкретному випадку, право, не варто.

Дата добавления: 2015-05-26