В. М. Северинюк 3 страница

Іншу групу творять П. Козицький та М. Вериківський — учні Б. Яворського (теорія так званого ладового ритму). Хоч вони культивують і більші форми (Козицький — балет «Порив», оркестрова сюїта «Козак Голота», камерні твори тощо; Вериківський — балет «Пан Каньовський, «Веснянки» для симфонічного оркестру і т. п.), їхнє значення радніше полягає в інструментальних та вокальних мініатюрах. Козицький висловлюється у вокальній ділянці сильніше, в опрацюваннях народної пісні продовжує й розвиває принципи Леонтовича.

Поза тими композиторами, що в теперішній момент є найвидатнішими репрезентантами музичної творчості в радянській Україні, треба ще вичислити В. Костенка (інструментальні камерні твори, опера), Ф. Надененка із деяким впливом французького імпресіонізму в його піснях, М. Радзієвського, Ігоря Белзу, О. Чишка, М. Фоменка, К. Богуславського. На цьому місці годиться вказати на деяку доривочність, а можливо, й неточність інформацій про українських радянських композиторів, що впливає на можливості доволі фрагментаричного пізнання властивого стану речей через недостачу будь-яких взаємин із радянською Україною в останні 8 літ. Все-таки ще й тепер довідуємося не раз дорогою етеру про нові твори, нові імена, що заповідаються дуже поважно. Асиміляційна сила українськості ще й тепер робить те, що й композитори інших народностей в Україні працюють для українського музичного мистецтва. Це такі композитори, як Ю. Мейтус, М. Тіц, Яновський чи із старших — Глієр, Золотарьов та ін.

Музики-виконавці, музикологи, видавці. Відповідно до розвитку української музичної творчості вважаємо потрібним подати деякі дані з інших ділянок українського музичного мистецтва, в першу чергу відтворчого. Відповідно до розвитку нашого вокального мистецтва і його переваги над інструментальним у нас з’являлись перш за все виконавці-вокалісти, з яких здобули собі світову славу та стали прикрасами першорядних чужих сцен чи естрад Саломея Крушельницька, Олек. Мишуга, Модест Менцінський, Є. Гушалевич, Ол. Носалевич — усі родом із Галичини, а з наддніпрянців — М. Загорська, Г. Алчевський, М. Микиша, М. Іванов, О. Петров, Дейша Сіоницька, Цесевич, Збруєв, Нежданов, Южин (прізвища декількох останніх подаю за Ф. Стешком). З молодшої генерації назвемо із західних українців О. Руснака (буковинець), М. Голинського, Кл. Андрієнка, 3. Дольнщького, Р. Любинецького, А. Крушельнщьку, Ол. Любич, А. Остапчуківну, Ів. Синеньку, О. Бандрівську, Ів. Приймову, М. Сабат-Свирську, М. Маслюк-Мартіні, з придніпрянців — М. Вольгемут-Литвиненкову, Младу Липовецьку (тепер в Італії), М. Сокіл (тепер у Галичині), Паторжинського, О. Чишка, О. Колодуб та ін. Ф. Стешко згадує славного свого часу скрипака Рачинського (пом. у 1843 р.), піаністів Шпаковського (1861) та П. Селецького, також композитора (приятеля Ліста), якому Шевченко пропонував писати оперу до його лібретто.

Із сучасних інструменталістів здобула собі світову славу феноменальна піаністка Любка Колесса, а також молодий піаніст Тарас Микиша (син співака), лауреат міжнародних конкурсів у Відні й Будапешті, здобуває собі чимраз більшого розголосу в широкому світі. Згаданий раніше композитор В. Косенко теж є знаменитим піаністом. З інструменталістів, що живуть за кордоном, треба згадати віолончеліста Богдана Бережницького, молоденьку віолончелістку Христю Колессу (що йде слідами своєї сестри), скрипака Романа Придаткевича (Америка), піаністку-педагога Софію Дністрянську, піаністку Дар’ю Гординську-Каранович. У Вищому Музичному інституті ім. Лисенка у Львові та в його філіях гуртується деяка кількість видатних виконавців — піаніст Роман Савицький, що враз із віолончелістом Я. Пшеничкою і д-ром Р. Криштальським творять фортепіанове тріо, піаністки Галя Левицька, Володимира Божейко і т. д. Інші інструменталісти — Т. Шухевич, Д. Старосільська, О. Волошинова, Е. Перфецький, О. Москвичов та ін. — працювали й працюють переважно як педагоги. Багато молодших інструменталістів та співаків подають значні надії в майбутньому.

Диригентська ділянка також виказує чимраз більше працівників. Поза феноменальним диригентом Української республіканської капели Ол. Кошицем та його колишньою асистенткою Ял. Щуровською треба згадати Я. Городовенка — знаменитого диригента київської «Думки», а далі молодих симфонічних або оперових диригентів: М. Колессу, А. Рудницького, Л. Туркевича, Покровського (Одеса) та ін. Ще треба згадати галицьких «Боян» (мішані хори) та чоловічі хори — «Сурма», студентський «Бандурист», на Буковині — «Боян», «Кобзар» та ін. Музично-виховну працю виконують на Наддніпрянщині музично-драматичні інститути ім. Лисенка в Києві, Харкові, Одесі й такі подібні школи, а в Галичині — Вищий Музичний інститут ім. Лисенка у Львові та його філії в краї. Велику музичну діяльність вело на Наддніпрянщині Музичне товариство ім. Леонтовича, засноване в 1922 р. і перейменоване опісля на «Вуторм» (Всеукраїнське товариство революційних музик), а в Празі — Музичний педагогічний відділ при Високім Українськім педагогічнім інституті ім. Драгоманова (перший декан — Ф. Якименко).

Ділянка науково-етнографічна має в особах Кл. Квітки (Київ) і Ф. Колесси (Львів) своїх чільних представників міжнародного значення. На музично-науковім полі працюють Ст. Людкевич, Ф. Стешко (керівник українського відділу при Слов’янському інституті в Празі), Б. Кудрик та ряд молодих музикознавців у Галичині, як Василь Витвицький, Осип Хоминський та ін. Згадати можна ще появу деяких теоретичних підручників Дрімцова, Людкевича, Якименка, Лиська, історію української музики М. Грінченка і т. д.

Слід згадати ще про музичні видавництва, як «Державне видавництво України», «Київське музичне видавництво», «Українська накладня» в Берліні, видавництво музичних товариств у Львові й Стрию, видавництво музичного товариства при Громадськім комітеті в Празі, «Об’єднання» (Америка) видавництво «Торбан», «Супром» у Львові («Союзу українських професійних музик») та ін.

Із музичних журналів треба назвати «Музику», опісля — «Музику масам», а в останніх часах — «Радянську музику» в Харкові та «Українську музику», видавану Союзом українських професійних музик у Львові. З давніших спроб видавання музичного часопису треба назвати «Боян», «Музичний листок» і т. ін. Давніше у Львові виходили «Музичні календарі» під редакцією Р. Зарицького.

Кінчаючи на цьому цей короткий огляд історії української музики, треба зазначити, що, хоч ми тепер на полі музичного розвою не дорівнюємо іншим культурним народам, хоч наша, інколи така світла, музична традиція, що своїми соками довго насичувала чужі культури, рвалася часто й без нашої вини, — все ж таки ті світлі моменти з нашої історії музики, як і теперішній її розвій, дають нам надію, що і в тому напрямі наздоженемо колись інші, щасливіші від нас народи й що, може, нам ще належатиме колись визначна роль у розвої музичного мистецтва.

ПОЛІТИЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ,

Дата добавления: 2015-05-26