Єгипет, Індія, Персія

ТА ЇХ РОЗВИТОК У СТАРОДАВНІХ СУСПІЛЬСТВАХ

ЗАРОДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ

Розділ 1

Політична думка зародилася одночасно з формуванням політичних відносин, в основі яких лежало соціальне розшарування суспільства, виникнення класів, суперечності та боротьба між ними, що об’єктивно зумовило появу інституту публічної влади та її особливої організації – держави. Ці процеси почали розвиватися в IV–III тис. до н. е. Звісно, тоді існували лише окремі політичні уявлення та почуття. Перші більш-менш чітко виражені ідеї про різні форми організованого державного існування з’явилися значно пізніше – в II тис. до н. е., проте й вони довгий час фактично нічим не відрізнялися від загальних релігійно-міфологічних уявлень.

Певні погляди на суспільство і владу знайшли відображення в таких давньоєгипетських писемних джерелах, як “Повчання Птахотепа” (приблизно 2700 рр. до н. е.), “Книга мертвих” (2500 рр. до н. е.) та “Повчання гераклієпольського царя своєму синові” (2200 рр. до н. е.). Суспільний устрій тогочасного суспільства уявлявся, як сама єгипетська піраміда: її вершину посідали боги та фараони. Боги сприймалися як джерело будь-якої влади та безпосередні творці всіх земних порядків.

За давньоєгипетською міфологією, верховний бог Ра передав владу своїм нащадкам – богам Осірісу, Гору, Ісіді та іншим, а ті своєю чергою – земним правителям-фараонам, які безпосередньо втілювали в собі “живого бога”, бога в людській подобі. Нижче від богів-фараонів на сходинках соціальної піраміди місця займали жерці та єгипетська знать, а її підніжжя становив простий люд. Громадській свідомості прищеплювалася думка, що піраміда є символом соціальної й духовної єдності завдяки ідеї справедливості, яку в єгиптян втілювала богиня Маат.

Держави стародавнього Сходу – Єгипет, Вавилон, Ассірія, Індія, Китай, що виникли в III–II тис. до н. е., за структурою та методами здійснення політичної влади були політичними деспотіями. Вони засновувались переважно на рабовласницькому способі виробництва, військовій силі держави, централізованому перерозподілі владою матеріальних ресурсів та організації масштабних громадських робіт, зокрема іригаційних.

Приблизно в І тис. до н. е. з’являються давньоіндійські історико-духовні книги – “Веди” (“священне знання”). У різних ведичних збірниках (“Рігведа”, “Самаведа”, “Яджурведа”, “Атхарваведа”) містилася релігійно-філософська система поглядів на суспільство, державу й особу. Чітко обстоювалася думка про божественне походження суспільства й держави. Вважалося, що світовий порядок ґрунтується на пануванні божественного закону й кастового ладу.

Касти, або варни, – це окремі соціальні групи (стани) суспільства, що перебувають між собою в чітко визначених відносинах. Найвищу касту представляли “брахмани” (жерці) – духовна влада, за ними йшли “кшатрії” (воїни) – світська влада, управлінці, потім “вайші”(прості общинники), а найнижчу сходинку цієї соціальної ієрархії займали “шудри” (слуги общини). Брахман – це космічний абсолют, непереборна сила, що панує над усім сущим. Він визначає не лише засади духовного життя простої людини, а й висуває вимоги до світської влади правителів і посадових осіб.

У VI–V ст. до н. е. в Індії виникло вчення Будди (справжнє ім’я – Сіддхартха Гаутама (563–483 до н. е.), котрий заперечував настанови брахманізму, викладені у ведичних текстах. Будда (на санскриті – “просвітлений істиною”) не погоджувався з думкою про божественне походження каст і верховної влади. У буддизмі взагалі відсутнє поняття бога. Воно замінене на поняття природного закону, що може бути пізнаний людським розумом, тому всі земні справи, зокрема й державне правління, залежать від зусиль самих людей. В основі соціальної філософії буддизму лежить ідея ненасильства та рівності між людьми за їхніми морально-духовними якостями й можливостями (Будда, однак, визнавав рабство). Методи політичного правління Будда вважав жорстокими, егоїстичними, а політику – несуттєвою сферою людського життя. Через це політична складова його вчення не виділена із загальної філософії. Натомість він пропонував “науку про праведну поведінку”, що передбачала духовне заглиблення людини в саму себе (“правильну зосередженість)”; це – засіб психологічного і морально-етичного самовдосконалення та звільнення від страждань (стан нірвани). Людина має зректися поганих намірів, ворожості до інших, від руйнування, прагнень до задоволення й величі, словом, дотримуватися способу життя, заснованого на чесній праці та самообмеженні пристрастей.

Значно більше політичних ідей, ніж у вченні буддизму, містилося в трактаті “Артхашастра” (“Книзі про користі”). Вважають, що її автором був державний діяч IV–ІІІ ст. до н. е. Каутільйо, або Чанакьє. У книзі підкреслювалося значення політичної влади для суспільства. Народ сам обирає царя, щоб уникнути безладу. Отже, призначення мудрого правителя – це забезпечення миру та суспільного спокою, проте не виключається необхідність покарань. Також розглядалися питання міністерського правління, ролі столиці, державної території, скарбниці, правосуддя, війська та міжнародної дипломатії.

Схожі політичні аспекти містилися і в юридичному збірникові “Закони Ману” (ІІІ–ІІ ст. до н. е.). Його ідеологія відображала кастовий устрій давньоіндійського суспільства й була своєрідним різновидом брахманізму. Ману – це міфічний прабатько людей, перший цар, який через свої закони передав людям божі настанови про походження світу й суспільства, про касти, правила сімейного життя, успадкування майна та інші норми поведінки в суспільстві й побуті. У книзі особливо наголошувалося на значенні покарання і покаяння та відповідної соціальної функції державного закону: “Вчинене беззаконня ніколи не залишається без наслідків для того, хто його вчинив... Покарання – правитель, керівник, воно є запорукою дотримання закону... Тільки покарання править усіма істотами... Мудрі вважають покарання тотожним закону”. “Закони Ману” детально розробляли концепцію обов’язків людини і практично не передбачали її прав.

Науковці припускають, що на погляди багатьох філософів давнини вплинуло вчення знаменитого мислителя Заратустри (у грец. мові – Зороастр, звідси – зороастризм), який проживав уПерсіїприблизно в VIII–VII ст. до н. е. Ідеї, висловлені Заратустрою (хоча вони в цілому все ще базувалися на релігійно-етичних уявленнях про суспільний порядок), стали, як вважається, першими спробами раціонального осмислення явищ політичного життя. Заратустра зосередив увагу на сутності й функціях політичної влади, які він виводив з ідеї боротьби в суспільному житті двох начал: Добра (царство світлого божества) й Зла (царство темряви). Мислитель доводив, що метою людського існування є добро, благо для всіх, а держава на чолі з монархом становить засіб досягнення цієї мети. Отже, влада має належати найдоброчеснішим, розумним людям, готовим боротися зі злом. Діяльність правителя має забезпечити для усіх підданих справедливий порядок, мир, добробут, щастя. У вченні Заратустри міститься думка про рівність чоловіка й жінки. Разом з тим, філософ не заперечував поділ суспільства на стани (жерці, воїни, землероби, ремісники), які мають різні права. Більших прав заслуговували одружені люди й ті, що мали дітей.

Дата добавления: 2015-05-26