Джерела права 1 страница

Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а форма має бути змістовною, тобто повинна містити певний, виражений юридичною мовою текст, що несе певне смислове навантаження. Способами юридичного виразу права, його організацією в належну юридичну оболонку є джерела права. Термін «джерела права» тлумачиться неоднозначно. Його розуміють і як матеріальне джерело права (суспільно-економічні відносини, правові концепції, характер та особливості ведення господарства та ін.), і як історичну пам’ятку права, з якої ми одержуємо знання про існуюче в давні часи право (Кодекс Юстиніана, «Руська правда», Новгородська судна грамота, «Права, за якими судиться малоросійський народ» та ін.), і як формальне джерело права – спосіб вияву змісту і закріплення правил поведінки, що встановлюється державою, – «джерело права». Таким чином основні джерела права поділяються: 1) правовий звичай (звичайне правило поведінки, яке санкціонується та забезпечується державою); 2) правовий (судовий чи адміністративний) прецедент – рішення компетентного органу держави, якому надалі формально надається обов’язковість при розв’язанні всіх аналогічних судових чи адміністративних справ; 3) нормативний договір (письмовий документ, в якому загальні правила поведінки встановлюють кілька суб’єктів, наприклад: колективний договір у трудових правовідносинах); 4) міжнародно-правові акти (норми міжнародного співтовариства, які за згодою держави поширюються на її території, наприклад, з 2006 року в Україні рішення Європейського суду можуть використовуватися як джерела права); 5) нормативно-правовий акт (письмовий документ державного органу, прийнятий в межах компетенції цього органу: закони і підзаконні акти, наприклад – укази, постанови).

5. Поняття систематизації нормативних актів

Поняття «законодавство» найчастіше вживається у двох значеннях, а саме: 1) як один з основних методів здійснення державою своїх функцій шляхом видання органами державної влади законів; 2) як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини (законів, підзаконних нормативних актів, назви яких у різних державах можуть різнитися – укази, декрети, постанови, накази, інструкції тощо).

Нормативний акт – це офіційний письмовий документ, що містить норми права. Він, зокрема, відображає державну волю; видається компетентними органами; має загальнообов’язковий характер; документально оформляється; охороняється державою та розрахований на багаторазове використання

Система законодавства – це сукупність чинних нормативно-правових актів певної держави, передусім законів, у яких офіційно закріплюються загальнообов’язкові правила поведінки (норми права). Система законодавства є способом зовнішнього прояву та існування системи права.

Чинне законодавство охоплює велику кількість нормативно-правових актів і є багатоплановим. Для полегшення практики його застосування використовується систематизація нормативних актів, яка забезпечує доступність законодавства для населення, юридичних і посадових осіб.

Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність з упорядкування нормативних актів, зведення їх до певної внутрішньої узгодженої системи.

Формами систематизації є інкорпорація та кодифікація. Інкорпорація – це систематизація, видання збірників нормативних актів, коли за основу беруться зовнішні ознаки матеріалів (хронологія, розташування актів за алфавітом, за предметом правового регулювання тощо). Види інкорпорації: 1) офіційна (полягає у підготовці, затвердженні і виданні відповідних зібрань самим законодавчим органом («Відомості Верховної ради» тощо)); 2) офіціозна (полягає у тому, що обробка законодавства, підготовка та видання зібрань інкорпорованого законодавства здійснюється не законодавчим органом, а спеціально уповноваженими на те державними органами, як правило, – це Міністерство юстиції); 3) неофіційна (здійснюється відомствами, організаціями, що не мають спеціального уповноваження, а саме, видавництво, навчальний заклад, приватні особи). Кодифікація – це систематизація законів та інших нормативних актів, що регулюють певну галузь суспільних відносин з удосконаленням їх змісту (найпоширенішим кодифікаційним актом є кодекс).

Індивідуальна самостійна робота

1. Питання з теми для самостійного вивчення та осмислення:

1. Основне джерело права в Україні.

2. Призначення принципів права.

3. Галузі права.

4. Структура правової норми.

2. Підготувати реферат на тему:

1. Норми права та інші соціальні норми.

2. Нормативно-правовий акт: поняття, ознаки, види.

3. Функції права.

4. Види систематизації нормативно-правових актів.

1.3. Правовідносини.
Правомірна поведінка. правопорушення

Правовідносини

Мета: розкрити поняття правовідносин, суб’єктів правовідносин, надати уявлення про об’єкти правовідносин та юридичні факти.

Основна проблема: усвідомлене засвоєння понять «правоздатність», «дієздатність», «деліктоздатність», реалізація змісту правовідносин через зафіксовані у нормах права суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників.

Провідна ідея: держава захищає усі правовідносини, які мають місце в суспільстві, незалежно від їх формального визначення, і підтримує їх різними засобами, у тому числі примусовими.

Обрані методи: лекція з аналізом конкретних ситуацій.

ПЛАН

1. Поняття правовідносин та їх ознаки.

2. Види та елементи правовідносин.

3. Поняття юридичних фактів.

1. Поняття правовідносин та їх ознаки

Великий філософ Аристотель назвав людину «суспільною твариною», маючи на увазі, що людина постійно спілкується з собі подібними, вступає в суспільні відносини. Ці відносини регулюються різними нормами: релігійними, моральними, корпоративними. Значна частина суспільних відносин будується на основі норм права – такі відносини називають правовими відносинами. Правові відносини – це суспільні відносини, урегульовані нормою права, учасники яких мають суб’єктивні юридичні права та обов’язки.

Ознаки правовідносин: 1) виникають виключно на основі права; 2) є різновидом суспільних відносин; 3) між учасниками відносин виникає специфічний зв’язок у вигляді суб’єктивного права однієї особи та юридичного обов’язку іншої особи; 4) мають вольовий характер; 5) виникають з приводу реального блага; 6) охороняються та забезпечуються силою державного примусу.

2. Види та елементи правовідносин

Види правовідносин: 1) за галузевою ознакою (конституційно-правові; кримінально-правові; цивільно-правові; трудові; сімейно-правові; фінансово-правові тощо) 2) в методом правового регулювання (договірні та управлінські); 3) за кількісним складом суб’єктів (прості та складні); 4) за характером обов’язків (односторонні: договір займу та двосторонні: договір купівлі-продажу); 5) за дією у часі (довготривалі та короткотривалі); 6) за функціональною спрямованістю відповідних норм права (регулятивні та охоронні); 7) за характером дій зобов’язаного суб’єкта (активні та пасивні).

Правовідносини мають складну структуру і включають в себе такі елементи: суб’єкти, об’єкти та зміст правовідносин. Суб’єкти правовідносин – це правоздатна, дієздатна та деліктоздатна особи, що є носіями юридичних прав і обов’язків. Правоздатність – це закріплена законодавством і забезпечена державою можливість суб’єкта мати об’єктивні права і нести юридичні обов’язки. Дієздатність – це закріплена законодавством і забезпечена державою можливість суб’єкта набувати та здійснювати свої права і обов’язки особистими діями.

Деліктоздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єктів нести юридичну відповідальність на вчинені правопорушення.

Види суб’єктів права: фізичні та юридичні особи; державні та громадські організації (профспілки, партії, фонди, земляцтва, ветеранські, молодіжні організації тощо); різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону тощо).

Об’єкти правовідносин – це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Види об’єктів: матеріальні й духовні блага, дії суб’єктів правовідносини, результати їх діяльності, в тому числі й духовні.

Зміст правовідносин – це суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників правових відносин. Суб’єктивне право – це передбачена правом лінія можливої поведінки особи. Юридичний обов’язок – це передбачена правом лінія належної поведінки особи.

3. Поняття юридичних фактів

Очевидним є той факт, що правовідносини неможливі без суб’єктів права – їх має бути не менше двох. Необхідною є також правова норма, без якої суспільні відносини не набувають правового характеру. Юридичний факт – це конкретна життєва обставина, з якою норми права пов’язують виникнення, зміну або відміну правовідносин. Юридичні факти відображені в гіпотезах правових норм.

Різновиди юридичних фактів: а) за вольовою ознакою поділяються на події, дії та бездіяльність (правомірні, неправомірні); б) за юридичними наслідками: правотворчі, правозмінні та правоприпинені.

Право тісно пов’язано зі свідомістю людей. Правосвідомість є формою суспільної свідомості, сукупністю світоглядів, ідей, що виражають ставлення людей, соціальних груп, класів до права, його мети, до законності, правосуддя, їх уявлення про те, що є правомірним і що є неправомірним.

Правомірна поведінка, правопорушення
і юридична відповідальність

Мета: ознайомити студентів з основними видами правомірної поведінки та юридичної відповідальності.

Основна проблема: свідоме засвоєння знань про основні ознаки правопорушення та юридичної відповідальності, які стимулюють і керують правовою поведінкою особи.

Провідна ідея: діяльність та вчинки людей оцінюються з урахуванням їх соціального значення, корисності чи шкоди для суспільства. Нормативно-правові акти є формально-обов’язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки, яка має юридичне значення, або юридично індиферентної.

Обрані методи: лекція з елементами дискусії.

ПЛАН

1. Поняття, ознаки та види правомірної поведінки і правопорушення.

2. Поняття, ознаки та види юридичної відповідальності.

1. Поняття, ознаки та види правомірної поведінки і правопорушення.

Усі людські вчинки умовно можна поділити на суспільно корисні і шкідливі. Всякий вчинок, який суперечить встановленим і схваленим суспільством правилам, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству, порушує моральні умови існування людини і суспільства. Суспільно корисні вчинки узгоджуються з нормами права, а суспільно шкідливі, як правило, є порушенням правових норм. Протиправна поведінка є антиподом правомірної поведінки і породжує правопорушення.

Таким чином, правомірна поведінка – це поведінка, що відповідає приписам правових норм.

Ознаки правомірної поведінки:

1) відповідність праву;

2) соціальна корисність;

3) передбачуваність.

Мотиви правомірної поведінки різні у різних людей. За мотивами розрізняють наступні види правомірної поведінки:

1) соціально-активна;

2) звична;

3) конформістська;

4) маргінальна.

Як було зазначено, правопорушення є прямою протилежністю правомірної поведінки. Правопорушення – це суспільно шкідливе або суспільно небезпечне, протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) вчинене деліктоздатною особою, за яке вона несе юридичну відповідальність.

Ознаки правопорушення:

1) протиправність діяння;

2) винність;

3) суспільна небезпека;

4) вираженість у діях або бездіяльності;

5) деліктоздатність особи;

6) юридична відповідальність.

В залежності від виду юридичної відповідальності правопорушення поділяються на:

- конституційні правопорушення;

- кримінальні (злочини);

- адміністративні;

- цивільні;

- дисциплінарні.

Серед причин і умов, які можуть визначити скоєння правопорушень або сприяти їм, характерними є: а) дефекти сімейного виховання (жорстокість, відсутність моральних принципів, культ грошей); б) безробіття і майнова нерівність у суспільстві; в) пияцтво і наркоманія; г)вплив певних творів так званої масової культури (особливо перегляд фільмів, у яких популяризуються жорстокість, аморальність, насильство); г) низький рівень правосвідомості й правової культури, правовий нігілізм.

2. Поняття, ознаки та види юридичної відповідальності

Конституція України закріплює основи юридичної відповідальності особи. Юридична відповідальність має певні цілі, передбачувані результати. До таких належать: 1) захист прав і свобод громадян; 2) утвердження законності; 3) охорона державного ладу; 4) виховання і перевиховання правопорушника; 5) запобігання правопорушенням.

Підставою для юридичної відповідальності повинен бути факт скоєння правопорушення, наявність у діях особи складу правопорушення, який, як зазначалося, включає чотири елементи: суб’єкт, суб’єктивну сторону, об’єкт та об’єктивну сторону.

Юридична відповідальність – це застосування до винної особи засобів державного примусу за скоєне правопорушення, тобто, відповідь правопорушнику з боку держави. Реалізація цієї відповіді (міри) не залежить від бажання чи небажання правопорушника. Нині має місце відповідальність передусім перед державою (кримінальна, адміністративна), а також перед потерпілим (відповідальність за спричинену майнову і моральну шкоду). Юридична відповідальність призводить до певної зміни правового статусу правопорушника, його прав та обов’язків. На нього покладаються додаткові обтяжливі обов’язки (штраф, конфіскація майна, виправні роботи) або він позбавляється певних прав (позбавлення або обмеження волі та ін.).

Можна виділити два основних види відповідальності: штрафна (каральна) – метою є кара за правопорушення, і поновлювана – компенсація за шкоду, завдану за правопорушення (майнова, моральна).

Залежно від виду правопорушення і способу покладення відповідальності розрізняються на кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правову, матеріальну. Існує і конституційна відповідальність (імпічмент Президента, відповідальність народного депутата за порушення депутатських обов’язків).

Індивідуальна самостійна робота

1. Питання з теми для самостійного вивчення та осмислення:

1. Правоздатність, дієздатність і деліктоздатність фізичних осіб.

2. Суб’єкти правовідносин.

3. Активна правова поведінка.

4. Види юридичної відповідальності.

2. Підготувати реферат на тему:

1. Правові відносини.

2. Класифікація юридичних фактів.

3. Об’єкти правовідносин.

4. Поняття і види правомірної поведінки.

5. Поняття, принципи і види юридичної відповідальності.

1.4. Правова держава. Громадянське суспільство

Мета: розкриття поняття правової держави і головних ознак, ознайомити з основними напрямами формування правової держави в Україні, проаналізувати поняття «громадянське суспільство».

Основна проблема: засвоєння головних ознак та основних закономірностей формування правової держави в Україні.

Провідна ідея: світогляд людини не може бути повним, досконалим, якщо в ньому відсутні знання щодо сутності правової держави.

Обрані методи: лекція-бесіда.

ПЛАН

1. Поняття і головні ознаки правової держави.

2. Основні напрями формування правової держави в Україні. Громадянське суспільство.

1. Поняття і головні ознаки правової держави

Поняття «правова держава» поширене в юридичній науці й конституційному праві. Ідеї правової держави знайшли своє відображення в конституціях багатьох країн світу (Німеччини, Іспанії, Італії, Франції, України, Росії, Білорусі, Болгарії, Чехії, Угорщини, Словенії). Однак це поняття не має однозначного трактування. У наш час, як і в минулі часи, політики, філософи, юристи – представники різних ідеологій і політичних уподобань – вбачають у ньому різну суть.

Ідея правової держави в розумінні верховенства чинних законів сягає в далекі часи античного світу. Аристотель, Платон, Геракліт, Цицерон у пануванні законів убачали запобігання сваволі і міць держави.

Поширення християнства у Європі спричинило певні зміни в оцінці ролі права. Видатний християнський теолог ІV-V ст. н.е. Аврелій Августин піддає гострій критиці право рабовласницького Риму як таке, що суперечить праву, наданому «божественною благодаттю».

Значний внесок у розвиток ідеї правової держави зробив видатний німецький філософ І. Кант. Сам термін «правова держава» введено до наукового обігу німецьким юристом першої половини ХІХ ст. Р. фон Молем.

У Росії ідея правової держави набуває розвитку з ХІХ ст., яка розроблялася відомими юристами М. Коркуновим і П. Новгородцевим. Значну увагу ролі права у державі приділяв філософ В. Соловйов, С. Франк.

Глибокі розробки питань становлення правової держави на початку ХХ ст. здійснені українськими вченими-юристами Б. Кістяківським і С. Котляревським. Зокрема, Б. Кістяківський після революції 1905 р. у відомому збірнику «Вехи» публікує статтю «На захист права», що була покладена в основу докторської дисертації, яку він захистив у 1917 р. і став деканом юридичного факультету Київського університету.

У пореволюційний період теорія правової держави виявилася в Радянському Союзі несумісною з ідеєю «диктатури пролетаріату», визначенням держави як засобу панування одного класу над іншим.

З другої половини 80-х років ідея правової держави відроджується й активно розробляється. В Україні над правовими проблемами державотворення плідно працюють вчені: В. Бабкін, М. Козюбра, А. Колодій, М. Корнієнко, В. Котюк, І. Опришко та ін. Багато уваги цьому питанню приділяв В. Копєйчиков.

Поняття правової держави не може визначитися лише пануванням права в країні. Суть полягає у характері тих законів, які мають бути обов’язковими до виконання.

Саме у такому контексті правовою можна вважати державу, якій притаманні такі ознаки: 1) система права, заснована на нормах загальнолюдської моралі та принципах справедливості; 2) правові норми, які відповідають інтересам усього або переважної частини суспільства, закріплюють природні права і свободи людини й встановлюють відповідність між правами та обов’язками; 3) верховенство права – неухильне виконання правових норм усіма посадовими особами, усіма громадянами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян тощо, виконання взаємних обов’язків як державою, так і особою, забезпечення взаємної відповідальності держави і громадян; 4) відсутність білих плям і колізій у правовій системі; 5) наявність незалежного, непідкупного і справедливого суду; 6) здійснення державних функцій переважно ненасильницькими методами; 7) забезпечення населенню такого життєвого рівня, за якого можливе задоволення необхідних матеріальних і духовних потреб; 8) ліквідація безробіття; 9) здійснення функцій з виховання у громадян моральних принципів, поваги до праці, до надбань попередніх поколінь, дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища; 10) відсутність аморальних засобів одержання прибутків як окремими індивідами, так і державою (торгівля зброєю, порушення прав найманих працівників, кредити і позики під високі проценти та ін.); 11) організація і здійснення державної влади на основі принципу поділу влади.

Звичайно, держав, які б відповідали всім цим ознакам, не існує. Однак у будь-якій державі поступова реалізація їх – це рух до правової держави.

2. Основні напрями формування правової держави в Україні. Громадянське суспільство

Конституція України (ст. 1) проголосила Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Правовий характер нашої держави виявляється, насамперед, у передбаченому Конституцією принципі верховенства права (ст. 8), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у гарантуванні громадянам прав і свобод людини та громадянина.

Важливим є те, що громадянам гарантується можливість звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод, до Уповноваженого Верховної Ради України, відповідних органів міжнародних організацій, після використання всіх національних засобів правового захисту своїх прав і свобод (ст. 55).

Визначення України правовою державою ще не відображає реальність сьогодення. Основними напрямами формування правової держави в Україні мають бути такі: 1) зміцнення законності; 2) забезпечення застосування законів та інших нормативних актів на всій території дії цих актів, а також досягнення фактичного виконання правових приписів; 3) удосконалення нормативної бази законності, тобто сутності та змісту законів, які приймаються; 4) зміцнення правопорядку, норми права і законності є основою правопорядку.

Громадянське суспільство. Правова держава як найважливіший орган політичної влади в суспільстві неможлива без сформування громадянського суспільства. Взаємозалежність правової держави і громадянського суспільства полягає в тому, що правова держава є формою організації громадянського суспільства. Ознаки громадянського суспільства такі: а) висока загальна і правова культура громадян, їх загальна повага до закону, усвідомлення необхідності співвідношення особистих інтересів з інтересами суспільства і держави; б) реалізація громадянами своїх інтересів і потреб шляхом створення різноманітних і незалежних об’єднань (громадських і релігійних організацій, партій, профспілок, кооперативів, органів самоорганізації населення тощо); відсутність міжнаціональної ворожнечі та міжетнічних конфліктів; в) громадяни і держава виступають як вільні та рівноправні партнери, їх взаємовідносини здійснюються на основі права і розумних меж свободи; г) громадяни у формах, передбачених конституцією держави, активно впливають на формування права, здійснюють контроль за діяльністю державних органів і посадових осіб; через демократичні інститути і механізми впливають на формування та здійснення державної політики; д) усі форми власності є рівноправними, громадяни мають певну економічну незалежність; праця є вільною і заохочується як державою, так і суспільством; є) існує реальна багатоманітність ідеологічного та культурного життя громадян.

Отже, громадянське суспільство можна визначити як спільність вільних, рівноправних і високоморальних людей, які беруть активну участь у політичному житті і формуванні державної політики, вільні у виборі світогляду і політичних переконань.

Індивідуальна самостійна робота

1. Питання з теми для самостійного вивчення та осмислення:

1. Ідеї правової держави від епохи античності до сучасності.

2. Становлення правової держави в Україні початку ХХ ст.

2. Підготувати реферат на тему:

1. Проблеми формування правової держави в Україні.

2. Механізм захисту конституційних прав і свобод громадян в Україні.

3. Правова держава як форма організації громадянського суспільства.

МОДУЛЬ 2.
ГАЛУЗІ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

2.1. Конституційне право –
провідна галузь права України

Мета: проаналізувати конституційні норми, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади.

Основна проблема: виявити основні тенденції розвитку сучасного конституційного законодавства України.

Провідна ідея: Основний Закон держави унормовує найважливіші суспільні відносини: основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, виборчу систему, референдуми, систему і принципи діяльності органів державної влади, їх компетенцію тощо.

Обрані методи: лекція з елементами дискусії.

ПЛАН

1. Конституція України – основний Закон держави.

2. Конституційне (державне) право України. Предмет правового регулювання Конституційного права України.

3. Поняття правової держави.

4. Право на освіту.

1. Конституція України – основний Закон держави

Термін «конституція» походить від латинського слова constitution, що означає «устрій», «встановлення». Так іменувалися деякі з актів, що видавалися римськими імператорами. Застосування терміна «конституція» в сучасному його розумінні пов’язане з епохою буржуазних революцій. Конституції стали юридичною формою правового захисту найважливіших інтересів молодої буржуазії. Першими писаними конституціями – єдиними основними законами були Конституція США, прийнята в 1787 р. і чинна й дотепер, та Конституція Франції 1791 р.

В юридичній науці й практиці конституція є основним, головним законом держави, який регламентує найважливіші, з погляду держави, суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави. Конституція також визначає герб, прапор, гімн і столицю держави.

За юридичною формою конституції можуть бути поділені на писані, що являють собою єдиний нормативний акт, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо) і прийнятий у суворо встановленому порядку. До цього виду належить абсолютна більшість конституцій, що діють у світі, в тому числі й Конституція України 1996 р. Неписані конституції складаються з кількох законів, що мають самостійне значення і прийняті в різний час і в різному порядку. Вони у своїй сукупності оголошуються конституцією держави. Прикладом такої конституції може бути Конституція Великобританії. Вона увібрала низку законів, перший з яких – «Велика хартія вольностей» – був прийнятий ще в 1215 році.

За порядком прийняття, зміни та відміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі. У гнучких конституціях цей порядок мало чим відрізняється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Порядок прийняття, зміни та відміни жорстких конституцій суттєво ускладнений порівняно з усіма іншими законами. Тут потрібна не тільки більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур. Конституцію України слід зарахувати до жорстких.

Відповідно до державного устрою конституції поділяються на федеративні (Росія, США, ФРН, Бразилія, Індія та ін.) та унітарні (Україна, Франція, Білорусь, Болгарія, Словенія, Чехія та ін.).

Принцип найвищої юридичної сили Конституції України полягає в тому, що всі закони та інші нормативно-правові акти належить приймати на основі й у відповідності з Конституцією. У протилежних випадках прийняті акти визнаються недійсними й не підлягають виконанню.

У ст. 3 та 4 І розділу Конституції України закріплюються принципи державної політики щодо особи, людини, громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою цінністю в суспільстві. А тому права та свободи людини, їх гарантії становлять зміст і спрямованість діяльності держави. Саме в цьому розділі Конституції закріплено, що держава несе відповідальність за свою діяльність перед людиною, чим ще раз підтверджується курс на побудову правової держави.

2. Конституційне (державне) право України. Предмет правового регулювання Конституційного права України

Конституція є основою конституційного права. Конституційне (державне) право – це система правових норм, насамперед принципів і норм конституції, які закріпляють заходи економічної і політичної організації суспільства, форми правління і державного устрою, порядок і принципи формування та компетенцію органів влади і управління, судову систему, правовий статус громадян.

Предметом правового регулювання конституційного права України у найширшому розумінні є суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення влади народом, устрій держави та суспільства, становище людини в державі та суспільстві. У більш конкретному розумінні предмет конституційного права включає такі групи суспільних відносин:

а) народний суверенітет;

Дата добавления: 2015-05-26