Інтерпретація психодіагностичних результатів. Психологічний діагноз. Психодіагностичне заключення

Методика тестування може бути поділена на три етапи:

1) вибір тесту (зумовлений метою тестування та ступенем достовірності й надійності тесту);

2) його проведення (обумовлюється інструкцією до тесту);

3) інтерпретація результатів (визначається системою теоретичних припущень відносно предмета тестування). За функціональною ознакою призначення тестів щодо предмета дослідження розрізняють: тести інтелекту, тести креативності, тести досягнень, критеріально орієнтовані та особистісні тести тощо.

Тести інтелекту — методики психологічної діагностики, призначені для виявлення розумового потенціалу індивіда. В більшості з них піддослідному на спеціальному бланку пропонують установити вказані інструкцією логічні відношення класифікації, аналогії, узагальнення тощо між термінами, поняттями, явищами, які подаються в задачах тесту. Свої рішення піддослідний подає або в письмовому вигляді, або роблячи відповідну помітку на запропонованому бланку відповідей. Іноді задачі складаються з малюнків, геометричних фігур тощо. В задачах тестів «на дію» для рішення необхідно скласти з представлених деталей зображення предмета, геометричну фігуру, зібрати з кубиків, що мають різнооформлені сторони, заданий малюнок і т.п. Успішність дій піддослідного визначається кількістю правильно виконаних завдань, за нею виводиться коефіцієнт інтелектуальності (інтелекту)

Психологический диагноз (diagnosis, от греч. diagnosis — распознание) — конечный результат деятельности психолога, направленной на описание и выяснение сущности индивидуально-психологических особенностей личности с целью оценки их актуального состояния, прогноза дальнейшего развития и разработки рекомендации, определяемых задачей психодиагностического обследования. Медицинское понимание диагноза, прочно связывающее его с болезнью, отклонением от нормы, отразилось и на определении этого понятия в психологии. В таком осмыслении психологический диагноз — это всегда выявление скрытой причины обнаружившегося неблагополучия. Подобные взгляды (например, в работах С. Розерцвейга (S. Rosenzweig)) приводят к неправомерному сужению предмета психологического диагноза, из него выпадает все то, что связано с выявлением и учетом индивидуально-психологических различий в норме. Психологический диагноз не ограничивается констатацией, а необходимо включает предвидение и выработку рекомендаций, вытекающих из анализа всей совокупности данных, полученных в ходе обследования в соответствии с его задачами. Предмет психологического диагноза — установление индивидуально-психологических различий как в норме, так и в патологии. Важнейшим элементом психологического диагноза является необходимость выяснения в каждом отдельном случае того, почему данные проявления обнаруживаются в поведении обследуемого, каковы их причины и следствия.

Основные требования к психологическому заключению:

Психологическое заключение должно соответствовать цели заказа.

Психологическое заключение должно соответствовать уровню подготовки заказчика к восприятию и использованию результатов обследования.

Содержание заключения должно вытекать из целей диагностики.

В содержание заключения должны входить конкретные рекомендации (если таковые требовались заказчиком).

Заключение должно включать краткое описание процесса психодиагностики, то есть используемые методы, полученные с их помощью данные, интерпретация данных, выводы.

В заключении необходимо описывать существенные признаки ситуации во время диагностики, такие как: состояние респондента; характер контакта испытуемого с психологом; нестандартные условия тестирования; и другие существенные признаки.

За допомогою кількісного та якісного аналізів так само можна вивчати особистість. Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв’язання завдань, частоти повторення спостережуваного психічного явища. Для порівняння результатів досліджень з різною кількістю завдань або різним кількісним складом групи користуються не абсолютними, а відносними, здебільшого відсотковими показниками. При кількісному аналізі результатів дослідження найчастіше використовують середнє арифметичне з усіх досліджень того чи іншого психічного процесу чи індивідуально-психологічної особливості. Для того щоб зробити висновки про вірогідність середнього арифметичного, обчислюють коефіцієнт відхилень від нього окремих показників. Що менше відхилення показників окремих досліджень від середнього арифметичного, то показовішим воно є для дослідженої психологічної особливості особистості.

Якісний аналіз виконують на основі кількісного аналізу, але не зводяться тільки до нього. В якісному аналізі з’ясовують причини високих чи низьких показників, залежність їх від вікових та індивідуальних особливостей особистості, умов життя та навчання, стосунків у колективі, ставлення до діяльності та ін.

Кількісний та якісний аналізи даних дослідження дають підстави для одержання психолого-педагогічної характеристики особистості та висновків про виховні заходи.

15. Психодіагностика мотивації.

У структурі особи мотивація займає особливе місце і є основним, родовим поняттям, використовуваним для пояснення движу-щих сил поведінки і діяльності людини.

До теперішнього часу не досягнуті ще теоретична опреде-ленность і однозначність поглядів на явище мотивації. Терміном "мотивація" пояснюється широкий круг неоднозначно интерпретиру-емых явищ, таких, як нужда, потреба, мотив, спонукання та ін.

У найширшому сенсі мотивація визначає упередженість, вибірковість і кінцеву цілеспрямованість психічного отра-жения і регульованій ним активності, а в життєвому розумінні объяс-няет, чому жива істота вважає за краще здійснювати одне, а не дру-гое.

У вітчизняній літературі мотив розуміється і як усвідомлена потреба (А. Г. Ковалев), і як предмет потреби (А. Н. Леон-тьев), і ототожнюється з потребою (П. С. Симонов)

У змісті мотиву можна виділити як специфічне, инди-видуально-неповторимое, визначуване конкретною ситуацією, так і стійке, для якого цей конкретний предмет або явлени не більше ніж одна з можливих форм втілення. Такий стійкий предметний зміст характеризує вже не стільки сам предмет по-требности, скільки особа, цю потребу що випробовує. На думку С. Л. Рубінштейна, властивості характеру - це кінець кінцем і є тенденція, спонукання, мотив, закономірно появляющий-ся у цієї людини за однорідних умов. Рубінштейн мав тут на увазі саме узагальнений зміст мотиву.

Мотивація не лише детермінує діяльність людини, але і буквально пронизує більшість, якщо не усі сфери психиче-ской діяльності. X. Хекхаузен розрізняє мотив і мотивацію следу-ющим чином. Поняття "мотив" включає такі складові, як потребу, спонукання, потяг, схильність, прагнення і т. д. Мотив задається цільовим станом відношення "індивід-середовище". Існує стільки різних мотивів, скільки існує разно-видностей або класів стосунків "індивід-середовище". Мотиви форми-руются в процесі індивідуального розвитку як відносно ус-тойчивые оцінні стосунки людини до довкілля. Люди розрізняються по індивідуальних проявах (характеру, силі) тих або інших мотивів. У різних людей можливі різні соподчинен-ные групи (ієрархії) мотивів. Поведінка людини в певний момент мотивується не будь-ким або усіма можливими мотивами, а тим з найвищих мотивів, який за даних умов боль-ше пов'язаний з можливістю досягнення мети (дієвий мотив). Мотив залишається дієвим, тобто бере участь в мотивації поведінки до тих пір, поки або не досягнута мета, або умови, що змінилися, не зроблять інший мотив більш насущним для цієї людини.

Мотивація ж розуміється як процес вибору між різними діями, як процес, регулюючий і направляючий дію на досягнення специфічних для цього мотиву станів І под-держивающий цю спрямованість. Коротше, мотивація пояснює це-ленаправленность дії. Про діяльність говорять, що вона мотиви-рована тоді, коли вона спрямована на досягнення конкретної мети конкретного мотиву. Від мотивації залежить, як і в якому направле-нии будуть використані функціональні ресурси і здібності че-ловека, його інтереси і спрямування.

Мотивацією також пояснюється вибір між можливими дей-ствиями, між різними варіантами сприйняття і можливим змістом мислення. Крім того, нею пояснюються інтенсивність і завзятість суб'єкта в здійсненні вибраної дії і дости-жения його результатів.

Багатозначність мотиваційних проявів визначила і много-образие різних методик, використовуваних для їх психологічної діагностики. Серед цих різноманітних методик важливе місце при-надлежит особовим опитувачам для виміру мотивів.

У таких опитувачах випробовувані повинні відповідати на вербальні стимули (слова), якими виступають твердження, каса-ющиеся деяких поведінкових характеристик,! прямо не соответ-ствующих мотивам, але емпірично з ними пов'язаних. Основна про-блема виміри мотивації за допомогою опитувачів пов'язана з сни-жением правильності відповідей випробовуваного через дію чинника соціальної бажаності або захисної мотивації.

Нижче розглянуті деякі популярні опитувачі, используе-мые для діагностики різних сторін мотивації.

Список особових переваг А. Эдвардса (Edwards Personal Preference Schedule) є опитувачем, який вимірює силу по-требностей, запозичених з переліку, запропонованого Г. Мюрреем до ТАТу. Цей перелік був скорочений до 15 і включав следу-ющие потреби: в досягненні, пошані, порядку, прояві се-бя, автономії, сприянні, внутрішньому аналізі, допомозі, лідерстві, приниженні, турботі, зміні, терпінні, індивідові іншої підлоги, аг-рессивности. Для кожної з 15 шкал опитувача були виділені инди-каторы потреб, які формулюються у вигляді тверджень (всього 210 пар тверджень). Опитувач побудований на основі вынуж-денного вибору одного з пари тверджень. Підсумковий індекс по-требности виражає не абсолютну силу потреби, а силу цієї по-требности відносно інших потреб з переліку. А. Едварді використовував метод вимушеного вибору для того, щоб зменшити вплив чинника соціальної бажаності. Показники каж-дой з шкал оцінюються як в процентилях, так і в нормах по Т-оцен-кам. Ці норми були встановлені на вибірці студентів (1500 чел.) і дорослих (близько 10000 чел.). Показники надійності удовлетвори-тельны, а відносно валидности дані суперечливі, що объяс-няют специфікою опитувача, що оцінює силу кожної потреби не в абсолютних одиницях, а відносно сили інших потреб індивіда. При такому оцінюванні нормативна вибірка не може слу-жить точкою відліку.

Опитувач для виміру мотивації досягнення (Resultant Achie - vement Motivation Test - RAM) А. Мехрабиана має дві форми: для чоловіків і для жінок. Опитувач побудований на основі теорії моти-вации досягнення Дж. Аткінсона. При підборі його пунктів учитывалися індивідуальні відмінності людей з мотивом прагнення до успе-ху і уникнення невдачі в поведінці, визначуваній мотивацією до-стижения. Розглядалися особливості рівня домагань, эмо-циональная реакція на успіх і невдачу, відмінності в орієнтації на майбутнє, чинник не-залежності в міжособових отно-шениях. Пункти опитувача побудовані у формі порівняльних утверж-дений, тому виявляють результуючу тенденцію мотивації досягнення, що утворюється як різницю в проявах мотивів стрем-ления до успіху і уникнення невдачі. Високі показники означають тенденцію досягнення, а низькі - тенденцію уникнення. При конст-руировании опитувача був використаний метод факторного аналізу, і в остаточному варіанті обидві шкали містять по 26 пунктів. Ця методика дуже популярна в різних країнах і особливо часто ис-пользуется при дослідженні пізнавальних компонентів мотива-ции досягнення. Психометричні показники опитувача оценива-ются як задовільні.

Опитувач для виміру аффилятивной тенденції і чувствитель-ности до відкидання того ж автора. Під аффиляцией тут понима-ется певний клас соціальних взаємодій, що мають як повсякденний, так і фундаментальний характер,: зав'язування і черінь-тримання стосунків з іншими людьми, переслідуючими різні цілі (як справити враження, як володарювати над іншими, як по-лучать і надавати допомогу та ін.). Ця методика вимірює два обоб-щенных мотиви: прагнення до прийняття (у автора це прагнення називається аффилятивной тенденцією) і страх відкидання (чувстви-тельность до відкидання). Опитувач складається з двох шкал. Перша шкала містить 26 пунктів, а друга - 24. Шкали, на думку автора, оцінюють в першому випадку загальні очікування людини про позитивний результат при встановленні міжособового контакту, а в другому слу-чае - негативні очікування відповідно.

Російськомовні варіанти обох опитувачів А. Мехрабиана разра-ботаны в МГУ М. Ш. Магомед-Эминовым

Индикаторы мотивации. Мотивация не только детерминирует де­ятельность человека, но и буквально пронизывает большинство сфер психической деятельности. Это проявляется, в частности, в большом количестве тех операциональных критериев, которые используются в психодиагностике мотивации. Анализ литературы позволяет назвать ряд индикаторов, с помощью которых выносятся суждения о каче­ственных или количественных характеристиках мотивации:

1. Прямая оценка представлений человека о причинах или особенностях пове­дения, интересах и т. д. (когнитивная репрезентация).

2. Искажение объекта перцепции под влиянием мотивационных тенденций.

3. Повышенная апперцептивная восприимчивость к объекту актуальной моти­вации (сенситивизация, принцип резонанса).

4. Влияние мотивов на когнитивные оценки и тем самым на структурирование, классификацию и организацию определенного стимульного материала.

5. Выявление зоны целей, релевантных мотиву.

6. Валентность объекта (через выявление системы побудительных ценностей, релевантных мотивам).

7. Проявление мотивов в воображении и фантазии (тест тематической аппер­цепции и др.).

8. Избирательность внимания к аспектам ситуации, релевантным мотивам.

9. Эффект Зейгарник (через оценку характера персеверирующих нереализован­ных действий, намерений можно косвенно судить о лежащих в их основе мотивах).

10. Настойчивость при столкновении с преградой (величина усилий, которые проявляет человек для преодоления преграды, может характеризовать силу мотивационной тенденции, детерминирующей его действия).

11. Выявление совокупности внутренних или внешних преград, релевантных мотивам.

12. Время принятия решения при мотивационном конфликте выбора альтерна­тив (приближение-приближение, избегание-избегание).

13. Временные параметры:

а) количество времени, которое человек реально посвящает определенной ак­тивности (реальное распределение времени);

б) количество времени, которое человек желал бы посвятить определенной ак­тивности (желаемое распределение времени);

в) количество времени, которое человек тратит на обсуждение, разговоры и т. п. по темам, релевантным актуальной мотивации.

14. Свободный выбор активности в лабораторной ситуации.

15. Оценка эффективности выполнения деятельности (при прочих равных усло­виях в определенных пределах более сильной мотивационной тенденции соответ­ствует больший уровень эффективности соответствующей деятельности, поведения).

16. Экспериментальное создание мотивационного конфликта между разными мотивационными тенденциями.

17. Выявление личностного смысла различных характеристик поведения, дея­тельности, ситуации и т. д.

18. Типичные защитные механизмы, которые могут быть связаны с мотивами, потребностями (мотивационные тенденции, реализация которых блокирована вне­шними или внутренними преградами, проявляются в защитной мотивации).

19. Свободные ассоциации (детерминация характера и количества ассоциаций актуальной мотивационной тенденцией).

20. Выявление тактик каузальной атрибуции, релевантных определенным моти­вам (мотивам могут соответствовать типичные тактики приписывания причин, кото­рые организуются в определенные атрибутивные стили).

21. Наблюдение за поведением других:

а) в смоделированной ситуации,

б) в естественной обстановке.

22. Наблюдение за своим поведением.

23. Динамика поведения отдельного человека в течение длительного периода (монографический метод).

24. Формирование и трансформация мотивов в эксперименте.

25. Продукты деятельности.

26. Характер и интенсивность эмоциональных реакций, детерминированных актуальной мотивацией.

Прямые методы психодиагностики мотивационной сферы лич­ности. В основе этих методов лежит первый критерий (см. выше), хотя конкретные методики могут различаться по способам конструи­рования и по другим особенностям. По этим методам можно судить скорее о «кажущихся мотивах», причинных стереотипах, ценностных ориентациях, чем о реально действующих мотивах деятельности.

Самый простой вариант такой методики - прямо спросить у че­ловека, «почему» или «ради чего» нечто им делается или делалось в прошлом. Также могут быть использованы интервью, анкеты, когда человеку предлагается для выбора или оценки определенный пере­чень мотивов, потребностей, интересов и т. д. Поскольку ситуация является гипотетической, человеку бывает трудно ответить, как он поступил бы. Кроме того, не все мотивы являются осознанными и человек не может сказать о них что-нибудь определенное. Для осоз­нания сложных мотивационных образований требуются специальная деятельность, высокий уровень развития личности. Ответы на анке­ты подвержены сознательной или неосознанной фальсификации. Че­ловек часто стремится к социально одобряемым ответам, т. е. на его ответы сильно влияет фактор социальной желательности.

Перечень мотивов, которые обычно используются в этих мето­дах, в основном состоит из конкретных мотивов. Эти методы чаще всего используются не для изучения мотивации личности, т. е. процессуальной динамики мотива в конкретной социальной ситуации, а для изучения мотивов учебной, профессиональной и других видов деятельности..

Некоторые конкретные методики можно найти в литературе (Матюхина М. В., 1976; Прогнозирование социальных потребностей мо­лодежи. М., 1978).

В эту же группу входят методики измерения установок, которые по­строены таким образом, что о характере мотивационной переменной судят на основе высказываемого мнения. Возникает сомнение, действительно ли такие методики измеряют реальные установки человека. Существует много данных, показывающих несоответствие установки и поведения, т. е. расхождение между словами и делами (Fishbein M., 1967). Возника­ющие здесь трудности связаны с попытками предсказать поведение че­ловека только по одной переменной, не учитывая другие компоненты мотивации. Если даже указанные методики действительно измеряли бы реальную установку, то вряд ли и тогда этого было бы достаточно для предсказания поведения. (Конкретное описание шкал см. в работах: Анастази А., 1982; Ядов В. А., 1972).

«Список личностных предпочтений» А. Эдвардса (EPPS) (Edwards A., 1954) является опросником, который измеряет силу по­требностей из перечня, предложенного Г. Мюрреем (Murray H., 1938).

«Форма по изучению личности» Д. Джексона '(PRF) -это методи­ка для измерения мотивационной сферы, также построенная на тео­рии мотивации Г. Мюррея. Опросник Джексона измеряет 20 мотива­ционных переменных, из которых 12 аналогичны потребностям из опросника EPPS (Jackson D., 1967).

«Опросник для измерения аффилятивной тенденции и чувствительности к отвержению» А. Мехрабиана измеряет два обобщенных мотива: стремление к принятию (у автора - аффилятивная тен­денция) и страх отвержения (у автора - чувствительность к отверже­нию) (Mehrabian А., 1970). Опросник состоит из двух шкал. Первая шкала содержит 26 пунктов, вторая - 24 пункта. Шкалы оценивают, по мнению автора, в первом случае общие ожидания индивида о по­зитивном исходе при установлении межличностного контакта, а во втором случае соответственно негативные ожидания. Тест-ретест че­рез 4 недели для стремления к принятию имел 0,89, а для страха от­вержения - 0,92. Автор приводит данные о независимости шкал от фактора социальной желательности и об отсутствии значимой корре­ляции шкал друг с другом. Автор использовал метод факторного ана­лиза для определения внутренней структуры опросника. Он приво­дит различные процедуры валидизации опросника (активация моти­вации в ситуации ожидания, эмпирические критерии и др.).

Опросник, для измерения результирующей тенденции мотивации достижения А. Мехрабиана (RAM) имеет две формы: для мужчин и для женщин (Mehrabian A., 1969). Опросник построен на основе тео­рии мотивации достижения Дж. Аткинсона. При подборе пунктов те­ста учитывались индивидуальные различив людей с мотивом стрем­ления к успеху (М_s) и мотивом избегания неудачи (М_AF) в поведении, детерминированном мотивацией достижения. Рассматривались осо­бенности уровня притязаний, эмоциональной реакции на успех и не­удачу, различия в ориентации на будущее, фактор зависимости—неза­висимости в межличностных отношениях и др.

Методики, которые чаще всего используются для выявления мо­тивации, - это ТАТ Г. Мюррея, тест фрустраций Розенцвейга, тесты неоконченных предложений, незаконченных рассказов и др. Суще­ствуют различные модификации ТАТ Мюррея, которые направлены на измерение отдельных «обобщенных мотивов» личности. Одной из самых популярных в зарубежной психологии является проективная методика ТАТ, созданная Д. Макклеяландом и Дж. Аткинсоном со своими сотрудниками (McClelland D., Atkinson J. et al., 1953). Мето­дика измеряет индивидуальные различия в мотиве достижения. Ис­пользуется специальный контент-анализ для интерпретации расска­зов, написанных на основе картинок. Обычно используются 6 карти­нок (вначале использовались 4). Каждому испытуемому приписыва­ется индекс, характеризующий интенсивность мотива достижения, который принято обозначать nAch (need for Achievement). В этой же исследовательской группе были разработаны проективные методики для измерения мотивации аффиляции и мотивации власти (Atkinson J., 1958). В разделе 6.2 мы более подробно изложим проективные мето­дики для диагностики мотивации достижения успеха.

У нас в стране одна из модификаций ТАТ для диагностики моти­вации подростка создана Е. Т. Соколовой (1982). Стимульный мате­риал состоит из 20 сюжетных таблиц, которые предъявляются инди­видуально в 2 сеанса по 10 таблиц. Тест выявляет потребность в эмо­циональных контактах, в достижении успеха, повиновении, избега­нии наказания, в агрессии. С целью апробации методики был использован контингент школьников с адаптивным поведением и под­ростков с девиантным поведением.

Дата добавления: 2015-05-26