Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Білет 8




1. Методи в соціології: їх зміст та особливості.

Метод взагалі визначається в науковій літературі як систематизований засіб досягнення теоретичного і практичного результату, вирішення проблеми або отримання нової інформації. Методи в соціології — це спосіб здобуття, побудови та обґрун­тування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

Соціологія використовує дві основні групи методів:

Перша група – загальнонаукові методи, до яких належать:

Аналіз - це розчленовування цілого предмету на складові частини (сторони, ознаки, властивості або відносини) з метою їх всебічного вивчення.

Синтез - це з'єднання раніше виділених частин предмету в єдине ціле. Об'єктивною передумовою цих пізнавальних операцій є здібність окремих елементів об'єкту до перегруповування, об'єднання і розділення.

Абстрагування (ідеалізація) - це особливий прийом мислення, який полягає у відволіканні від ряду властивостей і відносин явища, що вивчається, з одночасним виділенням тих властивостей і відношень, що нас цікавлять. В сучасній науці розрізняють абстракції таких видів:

§ абстракція ототожнення (створення понять способом з'єднання кількох предметів в один клас без урахування їхніх несуттєвих відмінностей);

§ ізолююча абстракція (виділення властивостей і відношень з позначенням їх «іменами», які надають абстракціям статус самостійних предметів);

§ абстракція конструктивації (спрощення реальних об'єктів відкриття на їхній основі певних законів, що дає можливість у першому наближенні зрозуміти їхню сутність);

§ абстракція актуальної нескінченності (відвернення від незавершеності процесу виникнення нескінченної множини);

§ абстракція потенційної здійсненності (перехід від реальних меж людських можливостей до потенційних).

Узагальнення - це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюють загальні властивості і ознаки об'єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від часткового поняття або думки до загального поняття або думки.

Індукція являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Основою індукції є досвід, експеримент і спостереження, в процесі яких збираються окремі факти. На підставі аналізу цих фактів ми встановлюємо загальні і повторювальні риси ряду явищ, що входять до певного класу.

Дедукція – це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

Аналогія - це такий прийом пізнання, при якому на підставі подібності об'єктів в одних ознаках роблять висновок про їх подібність в інших ознаках.

Моделювання - це вивчення об'єкту (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміщає оригінал в певних аспектах, що цікавлять дослідника.

Класифікація - розподіл тих або інших об'єктів по групах (відділах, розрядах) залежно від їх загальних ознак з фіксацією закономірних зв'язків між класами об'єктів в єдиній системі конкретної галузі знань.

В основі історичного методу лежить вивчення реальної історії в її конкретному різноманітті, виявлення історичних фактів, і на цій основі при розумовому відтворенні історичного процесу розкривається закономірність його розвитку.

Друга група – специфічні методи соціології, до яких належать

Спостереження використовується, як правило, там, де втручання в досліджуваний процес небажано або неможливо. Під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, в ході якого ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості і відносини об'єктів, що вивчаються. Процес наукового спостереження не є пасивним спогляданням світу, а особливого виду діяльністю, куди включається не тільки об'єкт спостереження, але і засоби спостереження (прилади, засоби зв'язку, інформації). Спостереження може бути: включеним, невключеним; польовим, лабораторним, випадковим (незапланованим).

Головною особливістю методу спостереження є те, що відбувається безпосередній зв'язок з об'єктом, також однією з особливостей методу є неможливість повторного спостереження.

Види спостережень:

- міра відкритості: відкрите, інкогніто

- ступінь формалізованості: довільне, стандартизоване

- регулярність у часу: системне, епізодичне

- місце спостерігача: включене, невключене

- кількість об’єктів: суцільне, часткове

- місце і спосіб проведення: польове, лабораторне

Опитування — найпоширеніший у соціології метод збирання первинної вербальної інформації, що ґрунтується на зверненні до окремого індивіда чи групи з питаннями, спрямованими на розкриття змісту досліджуваної проблеми. За допомогою опитування одержують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об’єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і майбутньому часі. Види опитування: Анкетування —це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища. Анкетування може застосовуватися в дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її роз­в’язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об’єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання. Інтерв’ю (зустріч, бесіда) — різновид усного опитування, що ґрунтується на безпосередньому контакті спеціально навченого реципієнта з респондентом.

- залежно від ступеня стандартизації інтерв’ю поділяють: вільне — бесіду, що триває кілька годин за загальною програмою, але без жорсткої деталізації. Інтерв’юер може задавати запитання, які вважає за необхідні, у будь-якому формулюванні та послідовності; напівстандартизоване (фокусоване), в якому використовують так званий путівник інтерв’ю з переліком як обов’язкових, так і можливих запитань; стандартизоване

- Залежно від способу спілкування інтерв’юера й респондента інтерв’ю може бути особистим і опосередкованим

- За частотою проведення інтерв’ю може бути одно- і багаторазовим (панельним).

- глибина дослідження: глибинне, сфокусоване

Експеримент – це такий метод вивчення об'єкта, за яким дослідник активно й цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.

Переваги експериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням такі:

• у процесі експерименту можна вивчати явище "у чистому вигляді", звільнившись від побічних факторів, які затінюють основний процес;

• в експериментальних умовах можна дослідити властивості об'єктів;

• повторюваність експерименту: можна проводити досліди стільки разів, скільки це необхідно.

Метод аналізу документів - це сукупність методико-технічних процедур і прийомів для отримання емпіричної інфор­мації, вилученої з документальних джерел.

Існує два види методів аналізу документів — традиційний (передбачає тлумачення документів (найчастіше унікальних, з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту через усвідомлення, інтерпретацію, узагальнення змісту та логічне обґрунтування певних висновків) і контент-аналіз, який активно застосовується в дослідженнях засобів масової інформації, будучи незалежним формалізованим методом групування текстів. Застосовується також біографічний метод, в центрі якого вивчення індивідуального життєвого шляху.

Соціометричний метод — використовують для вивчення внутріколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.

Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання арсеналу соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

 

 

2. Виникнення і розвиток соціології в середині ХІХ ст.

Социально-пол предпосылки. 1. Процесс разделения общества на 2 антагонистических класса пролетариат и буржуазию. 2. Процесс полит. консолидации. Это вело к изменению социальной среды.

Социально-эконом. 1.Связаны с определенным уровнем развития капиталистического общества. Стало ясно, что феодальное общество находится в глубочайшем кризисе, что оно исторически изжило себя и препятствует дальнейшему общественному росту. 2. Рост городов, миграция и отток сельских жителей в центр. 3. Появление мирового рынка.

Научно-теоретические. Естествознание перестает быть собирательной наукой. Великие научные открытия (основы теоретической механики, сформулированные Галилеем, законы Кеплера, закон сохранения энергии, открытие клетки, изобретение телескопа и микроскопа и др.) расширили мировоззренческий и ментальный горизонты общества, что непосредственно сказалось на философии того времени, сделавшей громадный шаг в осмыслении мира, общества и науки.

На початку XIX ст. конкретизується проблематика традиційної соціальної філософії, набувають розвитку соціальні дослідження. Французький мислитель К.-А. Сен-Сімон запропонував вивести науку про людину на рівень знань, які ґрунтуються на спостереженні, зайнятися “встановленням послідовних рядів фактів”. Він виробив концепцію “соціальної фізіології”, в якій раціоналістичні погляди XVIII ст. поєднував з історизмом у дослідженні суспільних явищ як елементів цілісного організму.
Методологічні розробки Сен-Сімона сприяли формуванню позитивізму як напряму в філософії та соціології (від. лат. positivus – заснований на досвіді, фактах, реальний). Головне спрямування позитивізму полягало у відмові від абстрактних міркувань про суспільство, у створенні “позитивної” соціологічної теорії, яка повинна була стати доказовою і загальнозначущою, як і природничі теорії.

Визначним представником французького соціалізму, одним з його основоположників був граф Клод Анді де Рувруа Сен-Сімон, 1760-1825, представник одного з найдавніших аристократичних родів Франції. У період Великої французької революції він виступає з пропагандою принципів свободи і політичної рівності, проте, пізніше розчарувавшись в її результатах, оскільки вона аніскільки не полегшила життя переважній більшості народу, він заперечує революційний спосіб перебудови існуючого суспільства. З 1802 р. Сен-Сімон повністю віддається науково-літературній творчості, розробляє концепції справедливого соціального ладу та шляхів його здобуття. Його погляди викладені у таких працях: "Про індустріальну систему" (1821), "Катехізис індустріалів" (1824), "Нове християнство"

Основою поглядів Сен-Сімона, у тому числі на державу і право, є його концепція історичного прогресу. Суть її полягає у тому, що людство закономірно розвивається по висхідній лінії. Переходячи від однієї стадії до іншої, воно постійно вдосконалюється, тобто кожен етап у розвитку людського суспільства порівняно з попереднім є об'єктивно прогресивним. У зв'язку з цим мислитель зазначав, що золотий вік, який до цього часу вважався явищем минулого, насправді ще попереду. У розвитку людства він виділяє такі стадії: теологічну, яка охоплює період античності та середньовіччя; метафізичну, до якої належить тогочасне суспільство, і позитивну стадію з таким встановленим суспільним устроєм, коли більшість людей будуть щасливі, маючи максимум засобів і можливостей для задоволення своїх найголовніших потреб. І, відповідно, якщо на першій стадії влада у суспільстві належала священикам і феодалам, на другій - юристам і метафізикам, то на третій вона повинна перейти до вчених і промисловців.

Основою ж історичного прогресу, за Сен-Сімоном, є розвиток знань і моралі. Тому він заперечує роль та значення революційних змін, виступаючи за поступові перетворення, у тому числі у сфері власності та законодавства. Зокрема, він стверджував, що "закон, який встановлює владу і форму правління, не має такого значення і такого впливу на добробут нації, як закон, що встановлює власність та регулює користування нею". В цьому ж аспекті, аналізуючи перехід до нової стадії у розвитку людства, Сен-Сімон зазначав, що "найважливіше питання, яке підлягає вирішенню, - це питання про те, як повинна бути організована власність для найбільшого блага суспільства стосовно свободи і стосовно багатства", оскільки "економічне становище є основа політичних установ". Пріоритетність економіки зумовлює і той факт, що влада, на думку Сен-Сімона, повинна перейти до рук найбільш талановитих "індустріалів", представників промислового класу. І вся повнота влади у суспільстві повинна була б бути зосереджена в новоствореному парламенті - Раді промисловців, яка й здійснить реорганізацію устрою в інтересах усього суспільства. Ця реорганізація мала б грунтуватися на планомірній координації зусиль індивідів, різних соціальних груп, жорсткій централізації та дисципліні, які дадуть змогу з максимальною ефективністю використати обов'язкову для всіх працю на благо нації, усунуть непотрібні затрати енергії і матеріальних засобів. Ці ж фактори зроблять зайвими такі завдання суспільства і держави, як забезпечення свободи, гарантування особистих прав, підтримка справедливого порядку. Система індустріалізму, яку пропонував Сен-Сімон, мала б максимально обмежити політичне панування і звести політику, діяльність державних органів до простого адміністрування, тобто управління речами і виробничими процесами. Проте треба зазначити, що Сен-Сімон не виступає проти принципу приватної власності - вона, на його думку, може і повинна бути корисна всьому суспільству і при цьому не ставати суспільною. "Індустріали", або "промисловці", зайнявши панівне становище у суспільстві, "будуть видавати закони, будуть визначати становище, яке повинні займати інші класи стосовно один одного; вони нададуть кожному з них значення відповідно до послуг, наданих промисловості".

 

3. Соціальна структура особистості. Шляхи взаємодії особистості і суспільства.

Поширеною є думка, згідно з якою структура особистості - це єдність чотирьох підструктур:

1) біологічно зумовленої підструктури (темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки);

2) психологічної підструктури (індивідуальних психологіч­них особливостей - пам'яті, емоцій, відчуттів, уявлень, почуттів, волі, інтелекту та ін.);

3) підструктури соціального досвіду (набутих знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм);

4) підструктури спрямованості особистості (бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень,).

Увага соціологів здебільшого зосереджується на аналізі третьої та четвертої підструктур, що загалом зумовлено специфікою предмета соціології як науки.

Найбільш знаною та широко вживаною в соціології є три­членна структура особистості, що виділяє такі складники: соціальний статус, соціальну роль і спрямованість особистості.

Соціальний статус - це певне місце, позиція людини в суспільній ієрархії групи чи суспільства загалом. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані влас­ною волею людини) та набуті чи досягнуті (здобуті в резуль­таті власного вибору і власних зусиль та контрольовані волею).

Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, що проявляється в шаблонній, очікуваній поведінці, заданій певним статусом.

Спрямованість особи — це особливе ставлення людини до дійсності й до самої себе, котра проявляється в цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях та ідеалах. Вона виявляється в соціальній поведінці особистості.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 430; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.