Білет 10

Теорія конфлікту

Видатний її представник Р. Коллінз вважає, що статева нерівність зумовлена конфліктом між чоловіками (панівна група) та жінками (залежна група). В основі цього панування — підкорення чоловіками жінок заради сексуального задоволення. Щоб узаконити доступ до них та зміцнити своє панування, чоловіки здобули право на «сексуальну власність». Згодом сформувався так званий сексуальний ринок, де чоловіки та жінки торгуються між собою, намагаються вдало обрати для себе партнера.

1. Особистість в системі соціальних відносин.

Поняття людини, як звичайно, уживають у трьох основних значеннях: 1) вид живих істот, що займає певне місце в ієрархії (сукупності) живих організмів (Homo sapiens); 2) людині – це особлива —розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот; Поняттям “індивід” позначають одиничного представника роду,індивід є носієм якихось важливих рис, притаманних родові загалом, Але ці риси представлені в індивіді неповторним і унікальним чином, далеко не у всій родовій повноті та яскравості. Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає людською особистістю — самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особи існує дещо таке, що може виконати лише вона і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.

Социальная структура личности. Социальная структура личности характеризует как «внешнюю», так и «внутреннюю» соотнесенность человека с социумом: «внешняя» соотнесенность выражается в системе социальных статусов и моделей ролевого поведения; «внутренняя» соотнесенность представлена совокупностью диспозиций и ролевых ожиданий.

Поширеною є думка, згідно з якою структура особистості -це єдність чотирьох підструктур:

1) біологічно зумовленої підструктури (темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки тощо);

2) психологічної підструктури (індивідуальних психологіч­них особливостей - пам'яті, емоцій, відчуттів, уявлень, почуттів, волі, інтелекту та ін.);

3) підструктури соціального досвіду (набутих емпіричних і теоретичних знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм тощо);

4) підструктури спрямованості особистості (бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень, ціннісних орієнтацій та ін.).

Найбільш знаною та широко вживаною в соціології є три­членна структура особистості, що виділяє такі складники: соціальний статус, соціальну роль і спрямованість особистості.

Определим вначале исходные понятия «статус», «социальная позиция» и «социальная роль». Эти понятия впервые ввел в научный оборот в 30-е гг. XX в. Р. Линтон.

Под статусом в научной литературе понимается, как правило, определенный круг прав и обязанностей, привилегий и свобод, которыми располагает личность в данной социальной системе

независимо от ее субъективных устремлений

Статусы классифицируются по ряду признаков: По характеру происхождения различают «приписанные» (аскриптивные) статусы, сформированные благодаря внешним, неконтролируемым со стороны человека характеристикам (возраст, пол, нация и пр.), и «достигнутые» (приобретенные) статусы, зависящие от реальных достижений личности в конкретной области се жизни.

В современной интерпретации понятия «социальная роль» выделяется обычно несколько значений: 1) динамический аспект реализации того или иного статуса (позиции); 2) нормативно одобренный способ поведения личности (образец); 3) совокупность требований, предъявляемых к определенному статусу (позиции). Социальные роли, опосредующие процессы взаимодействия личности и общества, характеризуют динамическую сторону социальной структуры личности.

В зависимости от тех или иных ситуаций социальные роли подразделяются на несколько классов. Так, основоположник социометрии Дж. Морено различал психосоматические роли (биологическая обусловленность и бессознательный характер проигрывания), психодраматические рол и (соответствие конкретным требованиям социального окружения) и социальные роли (статусная обусловленность и заданность исполнения ролей).

Т. Шибутани выделял конвенциальные роли, обусловленныетребованиями среды или системы, и межличностные роли, определяемые самими участниками взаимодействия в зависимости от конкретной ситуации.

Спрямованість особи — це особливе ставлення людини до дійсності й до самої себе, котра проявляється в цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях та ідеалах. Вона виявляється в соціальній поведінці особистості.

Социологический анализ структуры личности. Социологическое изучение структуры личности связано с именами представителей ролевой и поведенческой концепций.

В ролевой концепции личности (Ч. Кули, Дж. Мид, Р. Линтон) структура личности рассматривается с точки зрения строения человеческого Я. Согласно теории «зеркального Я» Ч. Кули личность состоит из трех элементов:

1) представления о том, как нас воспринимают другие люди;

2) представления о том, как они реагируют на наше поведение;

3) представления о том, как мы отвечаем на воспринятую нами реакцию других людей.

Несколько иначе понимает структуру Я создатель современного интерационизма в социологии Джордж Мид (1863—1931). Он характеризует личность как Я, состоящее из двух частей: Я-сам (реакция личности на воздействие других людей и общества в целом) и Я-меня или Я-другой (осознание человеком себя с точки зрения других значимых для него людей). На этом основании строится образ обобщенного другого. Узагальнений інший — це загальні цінності та стандарти поведінки групи, що формують у членів цієї групи індивідуальний образ. Усвідомлення "узагальне­ного іншого" відбувається через процеси "прийняття" ролі та "виконання" ролі. Прийняття ролі - це спроба прийняти на себе поведінку особистості в іншій ситуації чи в іншій ролі, наприклад, дитячі ігри у сім'ю. Виконання ролі - це дії, по­в'язані з реальною рольовою поведінкою.

Через усвідомлення інших ролей, почуттів і цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший". Повторюючи сприйняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою концепцію "Я". Недостатня здатність адаптува­тися до іншої думки, приймати на себе ролі інших індивідів, може негативно позначитися на розвиткові особистості.

Функционалисты (Т. Парсонс, Р. Мертон) рассматривают социальное действие как систему, включающую множество актеров, которые имеют определенный статус и исполняют предписанные нормами роли.

Система социальных ролей характеризуется, по Т. Парсонсу, такими чертами, как эмоциональность (бурное проявление чувств или их сдержанное выражение), способ получения (предписание или достижение), масштаб (ракурс ролевых отношений, устанавливаемый личностью или ситуацией взаимодействия), формализация (установление правил ролевого поведения), мотивация (каждой роли соответствует свой мотив).

С ним связана непосредственно теория ролевых и статусных наборов Роберта Мертона. Она фиксирует то обстоятельство,что индивиды, занимающие те или иные статусы,находятся во взаимодействии с другими партнерами, обладающимиразными ожиданиями из-за различий своих позиций всоциальной структуре. Самое интересное в теории ролевых наборов— это то, что она обращает внимание на различие, несовместимостьи даже конфликты между ожиданиями (экспектациями) людей, занимающих различные статусные позиции.

Ролевой набор, по Мертону, — это совокупность ролевых отношений личности, определяемых ее социальным статусом. Несколько ролевых наборов личности, занимающих данный статус, составляют набор статусов. Набором статусов Мертон называет также несколько статусов, одновременно занимаемых личностью.

Ролевой и статусный наборы представляют, следовательно, различные аспекты или срезы структурной организации личности.

Поведінкова концепція. Ще одна точка зору на особистість - це особистість як система реакцій на різні стимули (Б. Скіннер, Дж. Хомманс). Відповідно до цієї концепції поведінка кожної людини обумовлюється і контролюється соціальним середовищем через мову, звичаї, соціальні інститути, засоби масової інформації та інше. У процесі взаємодії з іншими людьми, людина в будь-якій соціальній групі «має» свій інтерес: якщо її поведінка заохочується, позитивно стимулюється, то і вона буде лояльною, доброзичливою щодо оточуючих і до соціальної системи в цілому. Якщо ж вона не одержує визнання з боку суспільства, то буде поводитися скоріше агресивно, дезорганізуюче. Але кожна людина прагне уникати покарань і одержувати заохочення, а тому вона однозначно реагує на зовнішні стимули і соціальні накази. Іншими словами, аналізуючи, чому людина певним чином реагує на ту чи іншу ситуацію, поведінкова соціологія головну роль відводить системі стимулів, «підкріплень», проводячи пряму аналогію між поведінкою людини і тварин. Зміни особистісної поведінки виводяться з процесу навчання, яке розглядається як стимуляція «гарних», тобто бажаних дій.

Различие между статусом и ролью заключается в следующем:

во-первых, статус определяет место индивида в социальной системе, его взаимоположение с другими людьми (структурный аспект социальной структуры личности), а роль выражает функциональное назначение того или иного статуса (позиции); во-вторых, понятие «статус» подчеркивает относительно устойчивое(«статическое») положение индивида, тогда как роль характеризует динамический аспект статуса, связанный с его реализацией в конкретных условиях места и времени.

Что такое социализация? Под социализацией понимается процесс освоения индивидом социальных норм и ролей, принятых в данном обществе, посредством как собственной активности, так и «чужой» (влияние родителей, обучение и пр.).

Процесс социализации осуществляется в разных формах, каждая из которых характеризуется особым сочетанием индивидуализирующихи типизирующих факторов.

По времени осуществления социализация подразделяется на «первичную», продолжающуюся от рождения ребенка вплоть до формирования зрелой личности, и «вторичную», происходящую уже на стадии социальной зрелости личности. В зависимости от возраста личности социализация делится на раннюю, проявляющуюся в детстве, социализацию взрослых людей, или ресоциализацию, связанную с освоением новых ценностей и норм, недостаточно усвоенных в детстве или устаревших, и социализацию пожилых людей, содержание которой составляют процессы адаптации, в основном приспособления к старости и к мысли о приближающейся смерти.

Стадии, или этапы, социализации

Так, по мнению Дж. Мила, этот процесс включает в себя несколько стадий, связанных с формированием Я: стадию имитации (копирование поведения взрослых людей или представи гелей

реферативной группы); игровую стадию (проигрывание ролей); стадию коллективных игр (осознание детьми ожиданий других людей на основе образа «обобщенного другого»)

В концепции 3 Фрейда индивид находится все время в состоянии конфликта с обществом. В основе социального конфликта лежит противоречие между стремлением индивида к получению удовльствий и ограничениями, которые устанавливаются родителями и другими людьми, а также собственным суперэго В своем же сексуальном развитии личность проходит, по Фрейду, четыре стадии, каждая из которых связана с определенной эрогенной зоной: оральная (ребенок получает удовлетворение от жизни через рот — от приема пищи и пр.), анальная (ребенок учится ходить на горшок); фаллическая (осознание ребенком своей половой принадлежности и связанных с ней возможностей или ограничений); генитальная (на этой стадии дети активно выражают озабоченность проблемами половой близости).

Известный французский ученый Ж. Пиаже исследует первичную социализацию как процесс обучения мышлению. До 2 лет — сепсомоторная стадия (формирование способности к сохраннению в памяти образов предметов окружающего мира); 2—7 лет— предоперациональная стадия (возникновение способностей к различению предметов и символов или их значений); 7—11 лет — стадия конкретных операций (овладение навыками мысленного манипулирования предметами); 12—15 лет — стадия формальных операций (формирование способностей к решению абстрактных задач и осмыслению нравственных проблем своей жизни).

Соціальний контроль - це засоби переконання, навіювання, приписів та заборон; система примусу (аж до застосування фізичного насилля); система способів виразу визнання, відзначення, нагород, завдяки яким поведінка підгруп та індивідів приводиться у відповідність прийнятим зразкам, цінностям.Соціальний контроль - механізм самоорганізації (саморегуляції) і самозбереження суспільства шляхом установлення й підтримки нормативного порядку, усунення, нейтралізації або мінімізації девіантної поведінки.

Соціальні норми є обов' язковим елементом соціального контролю.Соціальні норми - це приписи, вимоги, побажання та очікування відповідної суспільно ухваленої поведінки.

Сергій Фролов зазначав механізми здійснення соціального контролю.

соціальний контроль через соціалізацію(через соціалізацію суспільство формує наші звички, бажання, полегшує прийняття рішень, створює бажання діяти так, як вимагає суспільство);

соціальний контроль через груповий тиск(забезпечує мала соціальна група, в якій функціонує індивід);

соціальний контроль через примус(він передбачає, що напрацьовуються відповідні формальні засоби контролю й покарання).

У всі часи особистість перебуває під суспільним контролем, суспільство намагається примусити її демонструвати конформну поведінку. Девіація - це відхилення від прийнятих у суспільстві норм, починаючи від незначних і завершуючи найбільш суттєвими та серйозними, що загрожують життєдіяльності окремих груп, суспільству загалом.

2. Соціологічний натуралізм.

Герберт Спенсер (1820-1903) - английский философ и социолог, один из основоположников позитивизма. Основные труды: “Синтетическая философия”, “Социология как предмет изучения”, “Основы социологии”.

На основе изучения развития органического мира Спенсер на семь лет раньше Дарвина пришел к идее существования эволюции в биологическом мире и сформировал принципы естественного отбора и борьбы за выживание в мире природы. Он много времени уделял взаимосвязи природы и общества.

Социологическая система Спенсера базируется на трех основных элементах:

1. эволюционной теории,

2. органицизме, (рассмотрение общества как определенного рода организма),

3. учении о социальной организации - структурных механизмах и институтах.

Предмет социологии:

1. Изучение эволюции в ее наиболее сложной форме.

2. Предметная область социологии определяется особым характером явлений надорганического порядка. С точки зрения Спенсера, ее образуют «процессы и продукты, предполагающие координированные действия многих индивидов», иначе говоря, процессы и продукты человеческого взаимодействия («действий» и «реакций»). Из этой предметной области Спенсер в качестве основных единиц изучения выделил «социальный агрегат» (или «общество») и со циальный институт». Изучать их можно и нужно в двух аспектах: в аспекте их эволюционного изменения и развития и в аспекте их внутренней структуры.

По аналогии с биологическим организмом Спенсер рассматривал общество как сложный организм, исходным элементом, которого выступает индивид. Правда соотношение части и целого он трактовал особым образом. Индивид, хотя и выступает частью целого (общества), тем не менее это не обычная часть органического целого, а такая, которая характеризуется многими признаками целого, но обладает относительной свободой в рамках целостной структуры общественной организации. Спенсер выделял черты сходства биологического и социального организмов:

1. рост, увеличение в объеме,

2. усложнение структуры,

3. дифференциация функций,

4. рост взаимодействия структуры и функций,

5. возможность временного существования частей при расстройстве жизни целого.

В тоже время он видел различия биологического и социального организма: в первом - части соединены неразрывно, вторые же - дискретное целое, в котором части - люди - свободны и рассеяны. В первом - способность чувствовать сосредоточены в одной части, в обществе же сознание разлито по всему организму. В живом организме части существует ради целого, в обществе же благо общества существует для его членов - людей. По Спенсер, социальный организм состоит из трех главных систем: регулятивной системы-это государство обеспечивающее подчинение частей целому, поддерживающей системы - производящей средства для жизни, и распределительной системы - связь органов.

Аналогия с биологическим организмом сказалась и на трактовке идеи эволюции Спенсера. В теории эволюции он выделил две стороны: интеграцию и дифференциацию:

1. интеграция - в объединении индивидов в группы (органы по аналогии с биологическим организмом), каждый из которых выполняет свойственные ей функции. Общество возникает как объединение индивидов в связи с ростом численности или постепенным слиянием маленьких владений в крупные феодальные, из которых вырастают провинции, королевства, империи.

2. дифференциация заключается в движении от однородного к разнородному, в усложнении строения. Первобытное общество - простое и однородное. Но в последствии возникают новые социальные функции, происходит разделение труда, происходит дальнейшая разнородность структуры и функций, что приводит к возникновению другого более сложного типа общества.

Спенсер рассматривал эволюцию как единство этих двух процессов. Эволюция проходит три фазы: неорганическую, органическую и сверхорганическую. Фазы - это основные этапы эволюции, проходят определенные периоды развития. Неорганическая фаза - это возникновение и развитие космических систем, органическая фаза - возникновение и развитие растительного и животного мира, сверхорганическая - возникновение и развитие человека и общества.

Спенсер считал, что в истории осуществляется переход от общества, в котором личность целиком подчинена социальному целому («военный» тип), к обществу, в котором социальный организм служит составляющим его индивидам («промышленный» тип). Невмешательство государства в соц.-экон. жизнь, свободная конкуренция, частная инициатива во всех сферах являются по Спенсеру условиями и источниками общественного прогресса.

В своей работе «Основания социологии» Спенсер так пишет о том, что в обществе регресс имеется столь же часто, как и прогресс.

Хотя аналогия с природным биологическим организмом в теории Спенсера нередко вела к упрощению в понимании общества, в то же время она обнаружила огромный и плодотворный методологический потенциал.

Спенсер сформулировал основные принципы функционального подхода, которые затем развил Парсонс. Эти принципы состояли в следующем:

1. Общество рассматривается как целостная структура, единый организм, состоящий из множества частей: экономической, политической, военной, религиозной и т.д.

2. Каждая часть может существовать только в рамках целостной системы, где она выполняет определенные функции.

3. Функции частей всегда означают удовлетворение какой-либо общественной потребности. Все вместе функции направлены на поддержание устойчивости общества и его воспроизводство.

4. Поскольку каждая из частей выполняет только ей присущую функцию, в случае нарушения деятельности частей, выполняющих определенные функции, чем больше эти функции отличаются, тем труднее другим частям восполнить нарушенные функции.

Спенсер первый приметил в социологии понятия структуры и функции, системы, института. И последнее, надо сказать, является его важной заслугой. Не смотря на то, что Спенсер ввел термин социальный институт, четкого определения дать ему не смог.

Социальный институт - орган общественного суперорганизма, который делает возможными совместную жизнь и сотрудничество. Им были выделены домашние и., обрядовые и., политические, церковные и., профессиональные и., промышленные и.

Лишь путем изучения этих институтов, полагал Спенсер, можно познать специфику основной «социальной единицы» - индивида.

Таким образом,

1. Спенсер является родоначальником органической школы в социологии;

2. Сформулировал основные функции общества: поддерживающая, распределительная, регулятивная;

3. Вел термин «социальный институт», попытался исследовать эту категорию;

4. Сформулировал закон равной свободы: каждый человек волен делать все, что захочет, если не ограничивает свободу других людей.

3. Стан і тенденції розвитку сучасної сім’ї в Україні.

Сучасні стан функціонування української сім’ї:

- Все більшого розвитку набуває неповна і позашлюбна сім’я.

- Дошлюбна поведінка молоді характеризується активними сексуальними пробами на фоні недостатньої психосексуальної обізнаності.

- Зростає кількість молодих сімей (до 39%), основним мотивом заключення шлюбів яких було “народження дитини”.

- Серед мотивів вступу в шлюб у молоді домінують раціональний і матеріальний розрахунок.

- В дошлюбній поведінці молодих людей спостерігається неадекватно-завищені вимоги до особистості партнера і до шлюбу в цілому (частіше у жінок), що веде до відмови від створення сім’ї і самоактуалізації особистості в професійній діяльності.

- В установках на лідерство і керівництво в сім’ї значна частина чоловіків (72%) віддають перевагу чоловіку, більша частина жінок орієнтована на демократичну сім’ю. Але в сімейному житті багато молодих жінок виявляють тенденцію до домінування і маніпуляції партнером, дітьми.

- Сучасні сім’ї і вступаючи в шлюб стійко орієнтовані на малодітну сім’ю.

- Більшість пар (з різним сімейним стажем) не схильні до співробітництва, пошуку шляхів стабілізації відносин, у них не сформовані соціально-психологічні уміння вирішувати міжособистісні проблеми. Все це формує установку на розлучення як засіб вирішення конфліктів і напруги.

- Протилежність мотивів, цілей, функціонально-рольових позицій, особистісних характеристик молодого подружжя все більше ускладнює адаптації до шлюбу, зменшує гнучкість і толерантність партнерів, скорочує тривалість адаптивного періоду молодої сім’ї, наближає їх до розлучення.

- “Хвороба сім’ї” понижує її психотерапевтичну функцію і здатність самостійно долати труднощі і переборювати кризові періоди.

- Сучасна сім’я характеризується дезінтегрованістю і незахищеністю її членів перед зовнішніми факторами.

- Аналізуючи якісні показники сімей, відмічено, що середню сучасну сім’ю відрізняє: закритість, консервативність, дисгармонійність, корпоративність у відносинах.

- Прослідковується зростання кількості розлучень людей похилого віку.

- Збільшується кількість жінок незадоволених сексуальними відносинами з чоловіком.

- Збільшились скарги подружжя на сексуальні дисфункції, які детерміновані психологічними факторами.

Основні сучасні тенденції розвитку сім"і, зумовлені станом українського суспільства, можуть бути зведені до таких: 1) шлюб, що лежить в основі сім´ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, корисливості, втручання чи тиску третіх осіб; 2) дотримується принцип егалітарності, не обмежуються права й не принижується гідність жінок і чоловіків, що забезпечує кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання; 3) в сучасній сім´ї долається відчуження подружнього життя; системою прав та обов´язків створюються реальні передумови для усунення суперечності між любов´ю та обов´язком; 4) суспільство об´єктивно зацікавлене у зміцненні шлюбно-сімейних стосунків не шляхом зовнішнього тиску на сім´ю, правових та інших заборон, а за рахунок зростання її внутрішньої згуртованості, посилення подружньої і батьківської відповідальності.

Сімейна політика соціальної держави – це політика, спрямована на формування сприятливого політичного, соціального, культурного й економічного середовища для життєдіяльності сім’ї, реалізацію її основних соціальних функцій, на гармонізацію внутрісімейних відносин, взаємовідносин сім’ї, індивіда й держави, на забезпечення необхідних умов розвитку інституту сім’ї як основи стабільності суспільства. Вона має включати в себе як соціальний захист від різноманітних соціальних ризиків (наприклад, безробіття, втрата годувальника та ін.), так і соціальну підтримку в разі перебування сім’ї у скрутному соціальному становищі.

Так, Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги. Згідно з цим законом, в Україні призначається 5 видів державної допомоги сім’ям з дітьми: = Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами; = Одноразова допомога при народженні дитини; = Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею триріч­ного віку; = Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; = Допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми.

З метою матеріальної підтримки най­менш захищених верств населення прийнято Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабез­печеним сім’ям». Цей Закон спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист – забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мініму­му шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім’ям.

Кодексом законів про працю, Законами України «Про зайнятість населення» та «Про відпустки» передба­чено гарантії при прийнятті на роботу і за­борона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; забо­рона залучення цих категорій жінок до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні; надання відпусток у зв’язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною, до­даткових професійних відпусток жінкам з дітьми; поліпшення умов праці. Частина цих пільг поширюється і на батьків, які вихо­вують дітей без матері, а також на опікунів чи піклувальників.

У сфері освіти та виховання дітей у сім’ї, необхідно зазначити, що батьки зобов’язані забезпечити отриман­ня дітьми повної загальної середньої ос­віти. Правові питання освіти дітей, у тому числі в сім’ї, відображені в Законі Украї­ни «Про загальну середню освіту». Відзначимо також, що Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2000 р. затверджено Порядок надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття ос­віти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності, відповідно до якого дітям із багатодітних сімей надається перевага при розподілі направлень і зарахуванні на навчання.

Житлові питання, як було доведено вище,є одними з головних для сучасної української сім’ї.Відповідно до Житлового кодексу України житлові приміщення надаються громадя­нам, які потребують поліпшення житлових умов, у вигляді окремої квартири на сім’ю і в порядку черговості. До пере­ліку першочергового надання житлових приміщень входять багатодітні сім’ї, сім’ї, що виховують дітей-інвалідів, одинокі матері, сім’ї, де народилися близнята, сім’ї осіб, які загинули при виконанні держав­них або громадських обов’язків.

В Україні з 1995 р. діє програма житлових субсидій, якою передбачено надання адресної со­ціальної підтримки малозабезпеченим сім’ям у вигляді субсидій на житлово-ко­мунальні послуги. Також певні пільги для сімей передбачені у Законі України «Про житлово-комунальні послуги».

Дата добавления: 2015-05-26