Білет 12

1. Соціальні зміни, теорії розвитку суспільства.

Соціальні зміни — процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії. Соціальні зміни відбуваються на рівні міжособистісних відносин, на рівні організана цій та інститутів, малих і великих соціальних груп місцевому, соціетальному та глобальному рівнях.

Соціологія аналізує різні типи соціальних змін: еволюційні и революційні, короткострокові й довгострокові, організовані й стихійні, насильницькі й добровільні, усвідомлені й неусвідомлені, а також зміни на рівні індивіда, групи, організації, інституту, суспільства та ін.

В социологии выделяют различные типы изменений и развития: эволюционные, революционные, прогрессивные, регрессивные, иммитационные и инновационные.

Эволюционные процессы - это медленные, плавные, количественные преобразования объектов в обществе.

Революционные - это сравнительно быстрые, скачкообразные качественные изменения.

Значні соціальні зміни відбуваються на основі важливих відкриттів і нововведень, тобто інновацій. Інновація — комплексний процес створення, поширення та використання нового практичного засобу (нововведення) для задоволення людських потреб, а також пов'язані з цим нововведенням зміни в соціальному середовищі. Інновація — не тільки відкриття, а і його впровадження. Саме воно спричиняє суттєві зміни в суспільному житті. Інновації є соціокультурним процесом, що вносить у суспільне життя нові культурні зразки. Вони можуть не тільки приєднуватись до існуючих зразків, а й витісняти їх.

Важливу роль у суспільстві відіграє специфічний різновид соціальної інновації — модернізація. У світовому контексті вона пов'язується з переходом суспільства від бідності до добробуту та розвитку. Згідно з одними підходами модернізацію розглядають як створення масового суспільства, іншими — як ослаблення традиційних спільнот, розширення індивідуального вибору, зростання культурного і релігійного плюралізму. Виокремлюють економічну, політичну, соціальну, культурну модернізації.

Уперше встановлено співвідношення понять, що фіксують соціальні зміни (поняття "революція", "еволюція", "реформа" та "соціальна трансформація") в суспільстві та встановлено специфіку поняття "соціальна трансформація". Поняття "соціальна трансформація", як і поняття "революція", фіксує процес, що радикально змінює тип соціальної системи. Але поняття "революція" використовується для позначення дуже швидкого та насильницького переходу до нового ладу. На відміну від поняття "еволюція", поняття "соціальна трансформація" означає цілеспрямований та керований процес соціальних змін. Поняття "реформа", на відміну від поняття "соціальна трансформація", фіксує процес змін в якійсь окремій сфері суспільства. За допомогою реформ різних сфер суспільства й здійснюються соціальні трансформації.

У сучасній соціології виділяють наступні концепції соціальних змін:

1) Теорії еволюційного розвитку суспільства (соціальний еволюціонізм).

2) Теорії революційного розвитку суспільства (соціальний революціонізм).

3) Циклічні теорії (теорії культурно-історичних типів).

Соціальний еволюціонізм являє собою спробу глобального осмислення історичного процесу як частини загального, нескінченно різноманітного, активного процесу еволюції космосу, сонячної системи, Землі. Одним з перших теоретиків соціального еволюціонізму був англійський соціолог Герберт Спенсер. У соціології Спенсера реалізована основна ідея соціального еволюціонізму 19 ст. - Ідея існування історичних стадій людського суспільства, що розвиваються від простого до складного, від традиційного до раціонального, від неосвіченої до освіченого, від суспільства з ручною технологією до товариства з машинної технологією, від нечітко інтегрованого до строго інтегрованого.
У рамках соціального еволюціонізму виник ряд теорій, які поставили перед собою мету відобразити поступальний рух суспільства на основі порівняння його минулого і нинішнього стану

У 60-ті роки теорія індустріального суспільства отримує розвиток у теорії постіндустріального суспільства. Д. Белла. З його точки зору, суспільство у своєму розвитку проходить наступні стадії:
- Доіндустріальне суспільство (влада; с/г; стани, касти;);

- Індустріальне суспільство (гроші; промисловість; класи);

- Постіндустріальне суспільство (знаня; сфера послуг; проф.. групи).

Основні характеристики товариств, що виділяються Д. Беллом.

Основоположниками теорії революційного перетворення суспільства були К. Маркс і Ф. Енгельс. Марксистська концепція суспільного розвитку базується на формаційному підході. Людство у своєму розвитку проходить п'ять формацій:

· Первіснообщинний; · Рабовласницьку; · Феодальну; · Капіталістичну; · Комуністичну.

Перехід від однієї формації до іншої здійснюється на основі соціальної революції.

Соціальна революція - це корінний якісний переворот в усій соціально-економічній і політичній системі суспільства. Економічною основою революції є поглиблюється конфлікт між зростанням продуктивних сил суспільства і застарілою, консервативною системою виробничих відносин, який проявляється в посиленні соціальних антагонізмів і загострення класової боротьби. Першим актом соціальної революції є завоювання політичної влади.

Еволюціоністські і революціоністскіе теорії грунтуються на ідеї суспільного прогресу. Серед критеріїв прогресу виділяються: ускладнення соціальної організації суспільства (Г. Спенсер), зміни в системі соціальних зв'язків і тип регулювання суспільних відносин (Ф. Теніс), зміни в характері виробництва та споживання (У. Ростоу, Д. Белл), ступінь оволодіння суспільством стихійними силами природи, що виражається у зростанні продуктивності праці, і ступінь звільнення людей з-під гніту стихійних сил суспільного розвитку (К. Маркс).

Циклічні теорії заперечують можливість нескінченного прогресивного розвитку, акцентують увагу на Многолинейность і многонаправленности розвитку суспільства і культури. У рамках цих теорій виділяються певні типи культурних і соціальних систем, підкреслюється їх своєрідність, а в деяких випадках висувається ідея замкнутості, локальності культур і цивілізацій.

Теорія культурно-історичних типів М. Данилевського поділяє всі народи на історичні та неісторичні. Неісторичні народи - це тупикові гілки у розвитку суспільства, вони не в змозі вирішувати свою долю, отже, вони не в змозі виробити свої культурно-історичні типи. М. Данилевський налічує 13 культурно-історичних типів, створених історичними народами: єгипетський, китайський, європейський, слов'янський тощо. Культурно-історичні типи розрізняються по поєднанню в них чотирьох основних елементів: 1) релігійного, 2) політичного, 3) культурного, 4) економічного.

Багато типів одноосновні, тобто в них переважає якийсь один елемент: в європейському - релігійний, у грецькому - культурний, у романо-германському - економічний. І лише слов'янському типу з його православ'ям,культурної самобутністю, самодержавством і селянською громадою визначено стати чотирьохосновним типом.

Кожен культурно-історичний тип, якщо він не гине насильницькою смертю, проходить чотири фази свого розвитку: 1. Несвідомий період, коли народи ще не вийшли на історичну арену і перебувають у формі «етнографічного матеріалу. 2. Період державного становлення, формування основних соціальних інститутів і соціальних регуляторів. 3. Період розквіту. 4. Період занепаду.

Глобаліза́ція (англ. globalization) — перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, Земної кулі.

Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу єміжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів.

2. Психологічний напрямок в соціології.

Засновником психологічного еволюціонізму в американській соціології вважається Лестер Френк Уорд (1841 - 1913 рр.).

Уорд вважав, що в основу соціології повинні бути покладені принципи психології, а не біології і зосередив свою увагу на вивченні психологічних механізмів громадського життя. За Уордом, з виникненням людини спочатку єдина еволюція роздвоюється і спонтанний розвиток стихійних сил, що він називав генезисом, доповнюється усвідомленими діями людини, яка переслідує визначені цілі. Цю свідому сторону еволюції Уорд називає "телезисом". Тобто Уорд проводить межу між "природним" прогресом, обумовленим сліпою дією загальних законів еволюції, і прогресом "штучним", пов'язаним з активною діяльністю людей. Інтерес до активної, суб'єктивної сторони історичного розвитку змушує його аналізувати сутність психологічних мотивів, що надають руху суспільству. Первинною соціальною силою, за Уордом, є бажання, зокрема голод і спрага, пов'язані з підтримкою життя виду, а також сексуальні прагнення, що забезпечують продовження роду. Розглядаючи бажання матеріального порядку, він вважав працю неприродним і тяжким обов'язком, обумовленою тільки зовнішньою необхідністю. Хоча власність і прагнення до збагачення, незважаючи на їхні негативні наслідки, здавалися йому незмінними стимулами суспільного розвитку, оскільки вони, на його думку, пов'язані з іманентним (тобто внутрішньо властивим) людській свідомості егоїзмом, а конкуренція — природним законом розвитку. На базі первинних потреб формуються більш складні інтелектуальні, моральні і естетичні потреби.

Уорд надавав почуттям, як фактору соціального розвитку, більше значення, ніж розуму. Саме ті люди, за Уордом, почуття яких були найбільш сильними, впливали на спосіб життя і характер суспільства. Як він підсумовує, "чистого інтелекту ніколи не вистачає, щоб зрушити з місця більшість".

Основна теза концепції Тарда полягає в тому, що соціальні явища є психічними за своєю природою. Вчений порівнював суспільство з мозком, кліткою якого є індивідуальний мозок. Суспільні відносини Г.Тард зводив до відносин між індивідами.Тард дослiджував проблеми громадської думки, психологiї натовпу, механiзми психоло­гiчного наслiдування. Він уважав, що саме наслiдування є голов­ним механiзмом соцiальної поведiнки. Суспiльство — це наслiдування, а наслiдування — це рід навiювання. Окремi видатнi люди створюють щось нове, а всi iншi, тобто маси, це нове наслiдують і закрiплюють. Соціальнi конфлiкти пояснюються Тардом рiзними напрямами наслiдування. Загальнi закони соцiологiї охоплюють три найважливiшi соцiальнi процеси: адаптацiю, повторення, опозицiю. Наслiдування, за Тардом, iде вiд внутрiшнього до зовнiшнього i вiд вищого до нижчого. Велику увагу Тард придiляв вивченню "психологiї натовпу". На його думку, будь-який натовп може бути описано за такими параметрами: iррацiональнiсть, почуття, вiра, дiя, нелогiчнiсть, нездатнiсть сприймати критику на свою адресу, вiдсутнiсть здатностi до мислення, тобто вiдсутнiсть людини з ознаками iндивiдуальностi Взаємодію індивідів він тлумачить як циркуляцію бажань або ідей, що проявляються у формі:

· репетиції або імітації(думка одного повторюється іншими)

· опозиції (думки зіштовхуються);

· адаптації або винаході (ідеї або взаємознищуються, або синтезуються)

Основними процесами соціального розвитку, вчений вважав винахід і наслідування.

Соціально-політичний рух, згідно з Тардом, здійснюється за схемою:

1. лідер-новатор бореться з відсталістю натовпу;

2. натовп захоплюється нововведенням;

3. натовп слухняно йде за лідером, наслідуючи йому.

Ґ.Лебон прогнозував наступ "ери мас", тобто ери натовпiв, i наступний за цим крах цивiлiзацiї. За Лебоном, унаслiдок промислової революцiї, зростання мiст i поширення засобiв масової комунiкацiї сучасне життя дедалі бiльше визначатиметься поведiнкою натовпу, який завжди є слiпою руйнiвною силою. Адже в натовпi iндивiди втрачають почуття вiдповiдальностi i опиняються пiд владою iррацiональних чуттiв, догматизму, нетерпимостi, всемогутностi, бо ними керує закон "духовної єдностi натовпу". Лебон уважав, що вирiшальну роль у соцiальних процесах відіграє не розум, а емоцiї. Вiн виступав проти iдеї соцiальної рiвностi та демократiї, доводив, що всi досягнення цивiлiзацiї є результатом дiяльностi елiт. Революцiю Лебон розцiнював як демонстрацiю масової iстерiї.

Важлива роль у розвитку психологічної концепції про соціологію належить Чарльзу Хортону Кулі (1864 - 1929 pp.). За Кулі, первинними фактами суспільства є уявлення, які люди мають один про одного, а особистість — це сума психічних реакцій людини на думку оточуючих людей. На його думку, ідея людини про себе, свою самосвідомість включає три головних елементи:

• уявлення про те, якою я здаюся іншій особі;

• уявлення про оцінку, яку інша людина дає мені;

• деяке почуття "Я" начебто гордості чи приниження.

Якщо суспільство складається з взаємних психічних реакцій людей один на одного, то й найбільше значення в житті суспільства повинні мати міжіндивідуальні відносини, що складаються в "первинних групах".

Первинна група, що є в Кулі основою формування ідеалів, ціннісних установок і соціальної природи індивіда характеризується:

• безпосередністю асоціації (відношення "віч-на-віч"),

• відносною стійкістю,

• невеликою кількістю учасників,

• інтимністю: сім'я, "сусідство", "ігрові групи" і т. п.

Основні суспільні зв'язки і соціальні організації, як він вважав, виростають на базі ідей, закладених у первинних групах.

Але, Кулі визнає, що первинні групи не незалежні від суспільства і до деякої міри відбивають його дух. Хоча разом з тим він підкреслював, що ці групи є позаісторичними, універсальними і складовими головного базису того, що універсальне в людській природі та людських ідеалах.

Зигмунда Фрейда (1856–1939). Розкриваючи сенс людської поведінки через її інстинкти, потяги, нахили, пристрасті, Фрейд аналізує ці психічні явища в контексті зв'язку із соціальними процесами - нормою поведінки, творчістю, культурою.

Психіка як об'єкт дослідження розглядається Фрейдом на трьох рівнях:

■ несвідоме як суть психіки, головний її елемент та джерело мотивації,

■ передсвідоме, яке містить психічні акти, що можуть бути усвідомлені суб'єктом за певних умов,

■ свідоме, яке розглядається як елемент "надбудови", що виростає над несвідомим і перебуває з ним у постійному конфлікті та залежить від нього.

Серед людських інстинктів у сфері несвідомого Фрейд виділяє лібідо (пристрасть, статевий потяг), що включає і загальнолюдську любов і любов до батьків, дружбу і т. ін. За твердженням вченого, лібідо виступає загальною і головною причиною прояву характеру, людської поведінки, діяльності.

Кожному рівневі психіки відповідає елемент особистості: "воно" (id), "я" (ego), "над-я" (super-ego). "Воно" (id) - складне, ірраційне, становить основу життя та діяльності індивіда, керується та підкоряється чуттєвому принципу задоволення. "Я" (ego) - сфера свідомого (передсвідомого), що діє як посередник між "id" та зовнішнім світом (природа, суспільство). "Super-ego" виступає моральним цензором особистості, що оцінює конкретні обставини чи ситуації з точки зору моральної розумної оцінки. Всі ці три елементи завжди перебувають у постійній взаємодії.

3. Організація процесу управління.

Управління (Кравченко, Тюріна) – цілеспрямований, спланований, скоординований, свідомо організований процес, що сприяє досягненню максимального ефекту за мінімальних витрат зусиль, часу, ресурсів.

Дата добавления: 2015-05-26