БІЛЕТ 25. 1. Історія виникнення соціологічних служб та основні напрямки їх діяльності.

1. Історія виникнення соціологічних служб та основні напрямки їх діяльності.

Особливість емпіричної соціології полягає в тому, що вона започаткувалася не в університетах як центрах наукової думки, а в практичній сфері - у середовищі державних службовців, підприємців. Її поява стимулювалась практичними потребами суспільства, розвиток якого в ХІХ ст. призвів до швидкого зростання міст, поляризації бідних і багатих, збільшення злочинності тощо.

Найвідомішим з емпіриків був франко-бельгійський учений-математик, відомий статист і демограф ХІХ ст. Адольф Кетле (1796-1874). вперше запровадив та використав точні математично-статистичні методи для вивчення соціальних явищ. Його ім'я як соціолога стало відоме Західній Європі завдяки точному прогнозу кримінальних злочинів. Кетле розробив ряд математичних методів обробки емпіричного соціологічного матеріалу, зокрема, розробки імовірних методів, які дають змогу робити чіткі прогнози розвитку суспільних процесів. Після тріумфу праць Кетле в країнах Західної Європи процес дослідження таких явищ, як злочинність, умови життя, культура та інші, набуває масовості. Дослідження А. Кетле піднесли статистику та демографію на вищий рівень, відкрили нові можливості для їхнього подальшого розвитку.

Зарубіжна емпірична соціологія у своєму розвитку пройшла три етапи. Для першого характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов’язати теоретичні проблеми з реальним життям. Цей етап охоплює кінець ХІХ ст. - початок ХХ ст.

В американській соціології в цей час провідну роль відігравала чиказька школа, яка сформувалася на базі першого у світі соціологічного факультету очолив Албіон Смолл(1854-1926). Вона, практично розв’язуючи соціальні проблеми індустріалізації (безробіття, бідність, злочинність), емпіричні дослідження поєднувала з теоретичними узагальненнями. Успішно розвивалася соціальна робота. Соціальні працівники (соціологи, юристи, психологи) займалися розв’язуванням конфліктів, поліпшенням виробничих умов і посиленням стабільності кадрів. Саме в межах чиказької школи виходить у світ спільна праця Уільяма Томаса(1863-1947) і Флоріана Знанецького(1882-1958) «Польський селянин в Європі та Америці» (1918 р.), що визначила новий рубіж у розвитку сучасної соціології.

На другому етапі (20-30-ті рр. ХХ ст.) емпірична соціологія відповідно до інтересів монополій переносить дослідні роботи з університетів у лабораторії, на підприємства.

Третій етап (від 40-х рр. ХХ ст. до наших днів) - характеризується (особливо в 60-70-ті рр.) бурхливим розвитком емпіричної соціології в усіх зарубіжних країнах. Відбувається її поєднання із системою управління. Соціологів залучають до вивчення державної діяльності, громадської думки, потреб населення, розв’язання соціальних проблем, гострих соціальних конфліктів. Соціологія почала цікавитися питаннями життя міста, девіантною (ненормативною) та деліктною (злочинною) поведінкою.

Індустріальна соціологія є одним з основних напрямів емпіричної соціології Заходу, що досліджує сферу виробництва, вивчає трудові відносини людей на підприємстві і розробляє практичні рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва. Індустріальна соціологія почала формуватися наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Соціологічна служба розвивалася як складова частина індустріальної (промислової) соціології та психології праці. Створення науково-дослідницьких лабораторій на підприємствах і у вузах, розширення підготовки студентів й аспірантів, спеціалістів-прикладників, соціологічна світа керівників, створення навчальних посібників, методичних розробок й наукових монографій, організація і проведення семінарів, конференцій, симпозіумів склали основі елементи процесу інституалізації промислової соціології.

У розвитку промислової соціології в СРСР досить чітко простежувалися три періоди:

1) Перший період (1960-1967 рр.) можна визначити як етап, що передує появі власне промисловій соціології. В цей час на підприємствах починають проводити дослідження проблем управління, специфіка академічної та прикладної соціології ще не визначена, не існує спеціалізованих служб й підрозділів на підприємствах, які на постійній основі займаються пошуково-соціологічної діяльністю.

Перші конкретні соціологічні дослідження стосувалися проблем зменшення плинності кадрів, скорочення числа конфліктів, запровадження прогресивних систем адаптації молоді, мотивації праці, системи професійного відбору та професійної орієнтації, нових форм організації праці тощо

Перший етап характеризується масштабними академічними дослідженнями у промисловості, перенесенням методичного досвіду з західної у вітчизняну академічну соціологію, лібералізацією політичних відносини, переорієнтація в бік людського чинника й соціальних проблем.

2) Другий період (1968-1978) характеризується безпосереднім зародженням промислової соціології, створенням перших соціологічних служб (лабораторій, груп тощо), провідним завданням яких було забезпечення науково-методичного й професійного рівня роботи у сфері соціального планування.

У 1964 р. на Пермському телефонному заводі виникла перша соціологічна лабораторія, а за три роки на її базі було створено галузевий науково-дослідницький відділ соціології та психофізіології праці. Виникнення перших заводських соціологічних лабораторій стало поштовхом до залучення соціологів до роботи в системі управління. На цьому етапі більшість соціологічних служб працювали під егідою таких академічних закладів, як Інститут проблем управління АН СРСР, Інститут соціологічних досліджень АН СРСР, Ленінградський фінансовий інститут. Методичне керівництво цими службами здійснювали Ж. Тощенко, С. Фролов, Н. Лапін та ін.

Як і для всіх інших етапів розвитку промислової соціології, основною проблемою діяльністю соціологічних служб була відсутність кваліфікованих кадрів.

Основною функцією служб, окрім розробки планів соціального розвитку, було виробництво соціальної інформації, яка використовувалася адміністрацією підприємства для прийняття управлінських рішень.

3) Третій період (1979-1989 рр.) являє собою розквіт промислової соціології й активізації управлінського консультування. В цей період в країні діють сотні соціологічних служб, на підприємствах працюють близько 8 тис. соціологів. Для цього етапу становлення промислової соціології характерно: окреслення соціологічної специфіки діяльності заводських служб, їх місця в управлінській структурі; визначення стійких напрямків прикладної соціологічної роботи, що не перетинаються з діяльністю інших служб; усвідомлення межі між прикладної та академічною соціологією, здійснення спроби створення специфічних засобів, адекватних управлінським завданням і принципово відмінних від дослідницьких.

Однією з ключових проблем розвитку соціологічних служб у 60-80-ті рр. минулого століття було нераціональне розподілення за галузями та підприємствами. Окрім того, служби створювалися на успішних підприємствах, натомість були відсутні на підприємствах, що відставали у своєму розвитку.

Третій етап формування промислової соціології характеризується розвитком управлінського консультування з використанням активних методів навчання – інноваційних, ділових та організаційних ігор; аналізу конкретних ситуацій; рольових, комунікативних та сенситивних тренінгів; психологічного тестування; розробка професіограмм тощо.

У період з середини 1970-х до середини 1980-х рр. сформувалося два принципово відмінних підходи до організації діяльності соціологічних служб.

Перший підхід засновувався на тому, що соціологічна служба це частина управлінського підрозділу, що реалізує плани соціального розвитку,

Другий підхід зановувався на наданні особливого статусу соціологічній службі в організації – оперативна практико-управлінська робота в режимі звичайної функціональної служби.

Так, В. Щербіна запропонував розглядати соціологічну службу як звичайну функціональну службу з чітко визначеною сферою компетенції. За стратегічними цілями, місцем в структурі, способам діяльності, за характером участі у прийнятті рішень й розподілу відповідальності соціологічна служба не відрізнялась від інших функціональних підрозділів підприємства.

2. Функціональний та структурно-функціональний напрямки в соціології.

Т.Парсонс основатель школы структурно-функцион. анализа. Работы: «Социальная система», «О структуре социального действия».

При структурном подходе сложный объект задается аналитическим вычлениением входящих в его состав единиц. Функциональный подход – выясняет связи между элементами и целым, соотнесение определенных единиц со способами их функционирования.

Парсонс – основатель теории соц. систем и соц. действия. Рассматривает соц. систему через соц. действие. Соц. система – это некоторая сов-ть множества элементов, характерная особенность которых в том, что связи между ними сильнее, чем связи между элементами и окружением.

Выделенная им общая модель действия, которая называется «единичным актом», есть аналитическая абстакция, обобщенная модель любого действия че-ка. Струкутра соц. действия: 1.наличие агента действия (человека) 2.наличие целей или предполагаемого будущего положения дел

4.наличие нормативных ориентаций дейст-го лица

Подсистемы соц. действия: культура, поведенческий организм, социальная подсистема, личность. Каждую из подсистем можно разбить на 4 базисных образца. Напр. Культура:образцы, ценности, нормы, знания. Повед организм: гены, мозг, конечности, инстинкты.

Системы действия являются открытыми, поэтому чтобы продолжить свое существование (поддерживать порядок), должны удовлетворять 4 системным потребностям или условиям. То есть каждая система на более низком уровне представлена 4 подсистемами, образующимися для удовлетворения 4 потребностей:

1.каждая система должна приспосабливаться к своему окружению (адаптация) 2.должна иметь средства для достижения целей и мобилизации ресурсов при этом 3.должна поддерживать единство и пресекать возможные отклонения(интеграция) 4.стремится к состоянию равновесия(латентность, поддержание образца)

Перечисляет переменные, котрые определяют действие индивида в ситуации выбора: Включение-достижение (анализ того, чем определяется положение ндивида в обществе), диффузность – специфичность (каковы ролевые требования, либо рзмыты, либо нет), коллектив ориентации – индивидуализм.

Идея системы дает возможность перейти к понятию социальной системы. Социальная система состоит из взаимодействий индивидов.. Рассматривая концепцию соц. системы, нельзя не остановиться на понятии общества – это глобальная система общественных отношений, состоящая из различных систем: экон, пол, куль, социл.

Понятия социальной системы и общества являются взаимосвязанными, но не сводимыми друг к другу, об-во – это особый тип соц. системыоно есть соц. система, достигшая наивысшего уровня самодосаточности в отношении к своему окружению. Подсистемы соц. системы: полит, эконом, социетальной общности, система социализации.

Проблема соц. Порядка Система – комплекс взаимосвязанных, устойчивых соц. действий. Ядро социальной системы составляет социетальная система - система нормативных образцов, посредством которых упорядочивается и организуется совместная жизнь людей.

Порядок содержит ценности, нормы и правила, которые сотносятся с культурой. Консенсус в отношении ценностей явл. Фунд. Интегр. Фактором в обществе. Но ни ценности, ни роли не обеспечивают соц. порядок без институц. структуры-это группа ценностей, стандартизированные нормы и ожидания и система соц. контроля. Система стабильна тогда, когда она развивается соблюдая правила инстит. Начальным моментом функц. общества выступает действие индивида, на него и ориентирована регулирующая роль институтов.

Дата добавления: 2015-05-26