Структурно заключительный отчет делится на три части: ввод­ную, основную и заключительную. 1 страница

Вводная часть включает титульный лист, договор на проведе­ние исследования, меморандум, оглавление, перечень иллюстра­ций и аннотацию.

Введение ориентирует читателя на ознакомление с результата­ми отчета. Оно содержит описание общей цели отчета и целей исследования, актуальности его проведения.

Основная часть отчета состоит из введения, характеристики методологии исследования, обсуждения полученных результатов, констатации ограничений, а также выводов и рекомендаций.

В методологическом разделе описываются: кто или что явилось объектом исследования, используемые методы. В конце приводят­ся выводы и рекомендации. Выводы основываются на результа­тах проведенного исследования. Рекомендации представляют со­бой предположения относительно того, какие следует предпринять действия исходя из изложенных выводов.

В заключительной части приводятся приложения, содержащие дополнительную информацию, необходимую для более глубоко­го осмысления полученных результатов. Приводятся ссылки на авторов и источники использованных методов.

3. Математично-статистичні методи як засіб пізнання соціальних явищ.

Методи аналізу і обробки соціологічної інформації можна поділити на методи статистичного аналізу, в тому числі методи описової статистики (розрахунок середній величин, багатомірних розподілів і т.д.), методи статистики виводу (кореляційний, регресивний, факторний, кластерний, причинний, дисперсійний аналізи, багатовимірне шкалюванння та ін.), а також методи моделювання та прогнозування соціальних явищ і процесів (ланцюг Маркова, імітаційне моделювання, аналіз тимчасових рядів тощо).

Математична статистика являє собою розділ математики, що розробляє методи реєстрації, описання й аналізу даних емпіричних досліджень з метою побудови ймовірнісних моделей масових випадкових явищ. Теорія математичної статистики будується індуктивно на основі емпіричного матеріалу, виведення законів шляхом узагальнення фактів.

У структурі математичної статистики виділяють описову статистику, теорію оцінювання й теорію перевірки гіпотез. Описова статистика являє собою сукупність емпіричних методів, які використовуються для візуалізації та інтерпретації даних, що, як правило, не вимагає припущень про ймовірнісну природу даних. Методи оцінювання й перевірки гіпотез спираються на ймовірнісні моделі походження даних. Ці моделі діляться на параметричні та непараметричні. У параметричних моделях передбачається, що характеристики досліджуваних об’єктів описуються за допомогою розподілів, які залежать від одного чи декількох числових параметрів. Непараметричні моделі не пов’язані зі специфічними параметрами для розподілу досліджуваних характеристик. В математичній статистиці оцінюють параметри й функції, що являють собою важливі характеристики розподілів (математичне очікування, медіана, стандартне відхилення та ін.), використовуючи точкові та інтервальні оцінки.

Використовуючи методи математичної статистики, сучасна соціологія здійснює:

- опис первинної соціологічної інформації (побудова таблиць одновимірних розподілів, обчислення параметрів розподілів та ін.);

- пошук та оцінювання зв’язків між ознаками досліджуваного суспільного явища (обчислення статистичних коефіцієнтів зв’язку, кореляційний аналіз, регресійний аналіз);

- пошук латентних факторів, які визначають взаємозв’язки всередині групи ознак досліджуваного явища (факторний аналіз, латентно-структурний аналіз);

- класифікацію ознак та об’єктів, побудову типологій (кластерний, дискримінантний та факторний аналіз);

- прогнозування тенденцій розвитку певного суспільного явища (комплексне застосування різних методів).

Необхідність використання математично-статистичних методів в суспільствознавстві була обґрунтована ще наприкінці XVII ст., коли відомий швейцарський математик Я. Бернуллі (1654-1704) запропонував використовувати теорію ймовірності при дослідженні соціальних явищ, тим самим заклавши основи кількісної соціології.

Загалом у розвитку західноєвропейських емпіричних досліджень можна умовно виділити такі основні напрямки, як:

- політична арифметика (У. Петті, Дж. Граунт) – кількісне дослідження соціальних явищ;

- соціальна фізика (А. Кетле) – емпіричне кількісне дослідження фізичних характеристик людини й встановлення статистичних закономірностей соціальних явищ з використання складних математичних процедур;

- соціографія (Ф. Ле Пле, Б. Вебб, С. Вебб) – монографічний опис визначених територіальний чи професійних спільнот з використанням статистичних методів і спостереження для аналізу динамічного стану об’єктів.

У. Петті (1623-1687) засновник класичної політекономії, «політичної арифметики», який вперше обґрунтував необхідність створення державної статистичної служби для обчислення національного багатства і національного доходу. Здійснюючи розрахунок цих показників для Англії, він заклав основу сучасної системи національних розрахунків.

Дж. Граунт (1620-1674) є одним з засновників демографії, який наряду з У. Петті розробляв методи статистики і переписів населення. Його вважають автором таблиці дожиття, що містила дані про ймовірність дожити до визначеного віку. Його праця «Природничі та політичні спостереження за списками померлих» присвячена статистиці з соціальної гігієни, в ній Дж. Граунт намагався систематизувати дані про смертність та здійснив спробу створення системи попередження виникнення і поширення хвороб.

А. Кетле (1796-1874) намагався застосовувати математичні методи у процесі вивчення деяких масових соціальних явищ (народжуваність, смертність, злочинність та ін.), що підпорядковуються визначеним закономірностям. Його вважають автором концепції середніх величин і «середньої людини», згідно з якою арифметична середня величина, отримана у ході побудови розподілів відповідей на запитання, онтологізується, набуваючи самостійності в середньо-типовому представнику даної групи, суспільства. За участі А. Кетле булі організовані національні статистичні спільноти в Англії та Франції. Також він став ініціатором створення Міжнародної статистичної асоціації для кооперації зусиль по збору соціальної інформації.

Ф. Ле Пле (1806-1882) в шеститомній праці «Європейські робочі» (1877-1879) представив вичерпну типологію робочих сімей за стилем життя, професіями, бюджетом, а також подав інформацію про техніко-економічний розвиток галузей, професійне просування молодих працівників, їх умови життя. Розроблена ним техніка пошуку індикаторів для вимірювання й діагностування соціальних відносин (соціографія) має подальший розвиток у сучасній соціології.

Подружжя Б. Вебб (1858-1943) та С. Вебб (1859-1947) заснувало школу Лондонської економіки та політичних наук, свої основні ідеї виклали у праці «Історія тред-юніонізму» (1894), в якій на основі аналізу документального матеріалу намагались простежити еволюцію різних соціальних інститутів.

У Німеччині зазначені напрямки отримали розвиток як вторинне явище. На початку ХІХ ст. німецька статистика являла собою конгломерат відомостей з географії, історії, демографії, економіки, медицини. А зародження власне емпіричної соціології відбулося за рахунок запозичення ідей французької та англійської емпіричних шкіл. Під впливом ідей А. Кетле, Ф. Ле Пле організовуються конкретні дослідження Е. Енгеля (концепція бюджетного закону), А. Вагнера й В. Лексиса (математична модель масової поведінки) та ін.

Серед класиків соціології О. Конт першим обґрунтував необхідність застосування конкретних математично-статистичних методів в емпіричних дослідження. У своїх роботах він, з одного боку, санкціонував побудову соціології по образу фізики і математики. З іншого, приділяючи особливу увагу розробці методів соціологічного дослідження, зазначив, що головним методом має постати метод спостереження, який вимагає використання математичних процедур й вимірювання зміни стану соціальних об’єктів.

На відміну від О. Конта, Е. Дюркгейм здійснив наочну спробу впевнити наукове співтовариство у необхідності використання методів математичної статистики, розробивши методологію функціонального аналізу й провівши глибокий аналіз проблеми самогубства на фактологічному матеріалі.

Пізніше В. Парето аргументував використання математичного методу аналізу для вивчення механізму встановлення рівноваги між потребами людини й органічними засобами їх задоволення, намагаючись теоретично обґрунтувати концепцію взаємозв’язку всіх економічних чинників, включаючи ціну.

У ХХ ст. центр світової соціології перемістився з старої Європи до США, де склалися сприятливі умови для формування й розвитку, перш за все, емпіричної соціології. Зокрема, до 1910 р. в страхни було проведено близько 3 тис. емпіричних досліджень з використанням новітніх статистичних технологій. Таким чином, соціологія в США стверджувала свій престиж не за рахунок висунення нових, оригінальних ідей, оскільки у сфері теоретичної соціології американські науковці ще не могли конкурувати з європейцями, а скоріш за все за рахунок безпрецедентного розвитку емпіричних досліджень, а також розвитку фундаментальної методології.

Математична школа в соціології виникла у першій половині ХХ ст., її засновниками вважають А. Ципфа й Е. Додда, які зазначали, що соціологічні теорії досягнуть рівня науковості лише тоді, коли вони будуть виражені мовою математики.

Основні напрямки запровадження математичних методів у світовій науці розвивалися у 20-60-ті рр. ХХ ст. Початок активного запровадження математики у західній соціології приходиться на 20-ті рр. й відзнаменовується бурхливим розвитком опитувань великої сукупності людей, з чим і пов’язується поява проблеми розробки теоретично обґрунтованих способів збору та аналізу інформації.

Наявні напрацювання американських науковців (Г. Карлссона, Г. Саймона, Л. Гуттмана, П. Лазарсфельда, Л. Терстоуна та ін.) у галузі математичної соціології розвивалися на основі досліджень соціальної дійсності, більшість розроблених ними математичних методів та математичних моделей мають вузькопрактичне, локальне значення.

Найбільш повне уявлення про стан математичної соціології дає дослідження Г. Карлссона «Соціальні механізми. Дослідження в галузі соціологічної теорії» (1955), в межах якого він висловлює доволі цікаву ідею щодо зведення до мінімуму змінних моделі за умови одночасної максимальної відповідності по відношенню до фактів, що спостерігаються.

Ця ідея не є повністю оригінальною, зважаючи на те, що являє собою головний принцип факторного аналізу, але внесок Г. Карлссона в тому, що сформулював цю ідею у загальному вигляді й проілюстрував наочно на прикладам, зокрема, у своїй моделі взаємодії, яка дозволяє сортувати змінні у відповідні комплекси й проводити їх теоретичні дослідження. Цей принцип слід розуміти не як настанову на спрощення й примітивізацію соціальних явищ, а як практичну рекомендацію щодо аналізу конкретного явища.

Г. Саймон в роботі «Стратегія побудови моделей в соціальних науках» (1950) коротко зупинявся на загальних методологічних принципах створення моделей соціальних явищ, які ділив на два класи: моделі оптимізації та моделі адаптації. До цих моделей зводяться теорії так званої раціональної поведінки, що передбачає наступне: існує деяка множина альтернатив у діяльності індивідів; індивід володіє інформацією, на основі якої він здатен передбачити наслідки свого вибору; існує критерій відповідно до якого індивід має змогу визначити наслідки, що його влаштовують. На прикладі теорії фірми автор пропонує математичну інтерпретацію цих положень.

В статті Л. Гуттмана «Основні компоненти шкального аналізу» (1966) представлені результати математичного аналізу тестів. Провідною особливістю шкального методу Гуттмана є те, що запитання тестів мають такий порядок, що у ідеальному випадку особи, які відповідають на дане запитання позитивно, мають більш високий ранг по шкалі, ніж особи, що відповідають на це запитання негативно. Виділяючи типи осіб автор пропонує здійснювати ранжування (підпорядкування осіб за принципом більше-менше); виділення компонентної інтенсивності, що дозволяє віднайти екстремальну точку в класифікації осіб, тобто поділити генеральну сукупність осіб на дві групи за деякою ознакою; замикання – визначення нових особливостей даної генеральної сукупності.

П. Лазарсфельд, розробляючи проблематику методології соціальних наук, а також використання математичних методів у соціальному пізнанні, акцентував увагу на необхідності використання методу шкалювання, зауважуючи на те, що основним завданням емпіричної соціології є пошук техніки розробки шкал та можливостей їх комбінування. У своїй праці «Логічні та математичні основи латентно-структурного аналізу» (1940) він розробив метод ймовірнісно-статистичного моделювання, ідея якого заснована на припущенні про те, що поведінка досліджуваного об’єкта є зовнішнім проявом деякої прихованої характеристики, притаманної індивіду. Основним завданням цього методу є вивчення поведінки індивіда, визначення прихованої характеристики й класифікації індивідів за схожістю (рівністю) її значення.

Л. Терстоун («Факторний аналіз інтелекту», 1941) запропонував свою власну модель факторного аналізу - «центроїдний метод» (метод багатофакторного аналізу матриць інтеркореляції). Цей метод дозволяє виділити декілька незалежних латентних чинників (словесне розуміння, асоціативність пам’яті, швидкість сприйняття, індукція тощо), що визначають взаємозв’язок між результатами виконання різних інтелектуальних тестів тієї чи іншої групи досліджуваних.

Не менш значимими у цей період у запровадженні математичних методів в соціології були і роботи радянських соціологів. Так, у роботі А. Ковалевського були викладені основні ідеї, що заклали основи сучасної теорії вибірки. Світову відомість має А. Чупров, що детально описав процес розрахунку коефіцієнтів парного зв’язку між номінальними ознаками.

У 50-ті рр. радянські соціологи почали активно засвоювати досвід запровадження математичних методів в західній соціології. Зокрема, виділилося декілька напрямків.

Без сумніву й до сьогодні лідером у галузі математичної соціології є США, незважаючи на те, що в останні роки інтерес до цього напрямку знизився, оскільки воно розроблено доволі детально. Зокрема, вже сформований значний досвід формалізації класичних соціологічних теорій; детально вивчені типи формалізації та вимірювання; досліджені пізнавальні можливості основних формальних мета моделей (позитивістської, інструментальної, інтегративної); виявлені проблеми репрезентації, ідеалізації, апроксимації соціологічних теорій за допомогою математичних методів тощо.

Щодо перспектив розвитку математичної соціології, то можна виділити два основні напрямки:

- інтенсивне математичне вивчення динаміки соціальних мереж (e-social networks – мережа користувачів Інтернету, scale-free social networks («безмасштабні» соціальні мережі) і т.д.), зокрема, розробка формальних теорії й моделей динаміки розподілу влади, довіри, мережевих взаємодій тощо;

- використання комп’ютерних систем для математичного моделювання, пояснюється ця тенденція тим, що розроблені формальні теорії та моделі легко піддаються програмуванню у чисельних системах комп’ютерного імітаційного моделювання.

Білет 10

1. Поняття методу, техніки, методики та процедури соціологічного дослідження.

Специфіка соціологічних досліджень відображає також особливості тих категорій, що визначають сутність і зміст їх організації та проведення, а саме таких як "методологія", "методика", "техніка", "технологія" і "процедура" соціологічного дослідження.

У загальному вигляді під методологією розуміють систему принципів наукового пізнання. У більш вузькому сенсі методологія визначається як вчення, по-перше, про структуру, логічну організацію, методи і засоби наукової діяльності; а по-друге — про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання. Саме методологія соціологічного дослідження визначає, якою мірою зібрані соціальні факти можуть бути реальною і надійною основою об´єктивного знання. Вона не пов´язана безпосередньо із сутністю знання про реальний світ, а скоріше має справу з операціями, за допомогою яких конструюється знання. Тому терміном "методологія " часто прийнято визначати сукупність дослідницьких процедур, техніки і методів, включаючи прийоми збирання та опрацювання соціологічних даних.

На відміну від методології, методи і процедури соціологічного дослідження становлять систему формалізованих правил збирання, опрацювання та аналізу соціологічної інформації.

Метод являє собою головний спосіб збирання, опрацювання або аналізу даних. Іншими словами, метод — це певна сукупність конкретних прийомів і способів пізнання, перетворення або оцінки соціальної дійсності. У цьому випадку методи виступають складовою частиною методології тієї або іншої науки, соціології зокрема.

Техніка, у свою чергу, є сукупністю спеціальних прийомів для ефективного використання того чи іншого методу.

Методика — це поняття, яким визначають сукупність технічних прийомів, пов´язаних з певним методом, включаючи конкретні операції, їх послідовність та взаємозв´язок.

Сюди належать:

· способи збору первинної інформації;

· правила здійснення вибіркових досліджень;

· способи побудови соціологічних показників, а також методи, що розробляються іншими науками і використовуються в соціології.

Що стосується процедури соціологічного дослідження, то під нею розуміють певний алгоритм, тобто послідовність усіх операцій, загальну систему дій і способів організації та здійснення соціологічного дослідження. Це найбільш загальне поняття, яке належить до системи прийомів збирання та опрацювання соціологічної інформації.

2. Організаційні проблеми соціологічних досліджень. Професійний етичний кодекс соціолога. Етика соціологічних досліджень.

Організаційні проблеми

Организация прикладного исследования требует прежде всего установления должного взаимопонимания с "заказчиком". Следует четко уяснить, что ожидает за­казчик от планируемого исследования и что, с точки зрения социолога, может быть реализовано несомненно, предположительно или вовсе не удастся. Если цель и за­дачи исследования не согласованы с заказчиком надле­жащим образом, итог, как правило, бывает плачевным: заказчик сомневается в полезности полученных данных.

Професійна етика у сфері соціальних досліджень потребує особливої регламентації. Діяльність соціологічних співтовариств регулюють спеціальні етичні кодекси, які відбивають «багатошаровість» професійної етики соціолога, його соціальних відносин. За сучасних умов соціолог як представник професійної спільноти має нести особисту моральну відповідальність за взаємини з різними суб’єктами, з якими необхідно вступати в контакти під час здійснення професійної діяльності:

1) із суспільством, що презентовано: ретрансляторами інформації (журналістики, політики, політологи, коментатори); споживачами інформації, (фахівці, котрі апелюють до результатів соціологічних досліджень); населенням як носієм громадської думки; владними структурами й ідеологічними інституціями, зацікавленими у тенденційній інформації;

2) зі співвиконавцями у конкретних проектах;

3) із респондентами;

4) із замовниками;

5) із професійною спільнотою.

Етика соціологів ґрунтується на загальнолюдській моралі, загальному громадському законодавстві та загальних етичних нормах наукової праці й наукового спілкування. Проте соціологія (і передусім її емпірична складова) має певну специфіку, яка висуває додаткові вимоги до моральної регламентації: характер колективної праці; наступність і співставлення результатів; конфіденційність проблем дослідження; ділові відносини (із замовниками); соціально-політична і громадська значущість результатів.

Почастішання випадків порушення канонів професійної етики в Україні за нової соціальної ситуації, на жаль, уже призвело до численних публічних спекуляцій навколо соціології, до спотвореного сприйняття громадськістю ролі та місця соціологічної науки в суспільстві. На відміну від громадськості, професійна спільнота дещо спізнюється із внутрішньокорпоративним обговоренням проблем, пов’язаних із взаємовідносинами соціологів (як представників професійного співтовариства) із суспільством загалом, поступаючись пріоритетом в обговоренні цих проблем і винесенні оцінок різноманітним соціально – політичним спекулянтам.

Як перший крок розв’язання сучасних етико-професійних проблем соціологічної спільноти на III з’їзді Соціологічної асоціації України було ухвалено рішення створити Комісію з професійної етики і доручити їй підготовку Кодексу професійної етики відповідно до сучасних вимог до професійної діяльності соціологів.

Під час підготовки Кодексу Комісія виходила з таких критеріїв:

1) кодекс має відповідати головним вимогам, прийнятим на разі у Світовій соціологічній спільноті;

2) він має враховувати реалії професійної діяльності й типові етичні проблеми українських соціологів у сучасній суспільній ситуації;

3) це має бути нормативний документ, який чітко регламентує аспекти професійної діяльності;

4) кодекс має сприяти запобіганню професійним конфліктам і конструктивному розв’язанню етичних колізій, що виникають у процесі роботи й професійного спілкування.

Діючий сьогодні Кодекс професійної етики соціолога,затверджений V з’їздом Соціологічної асоціації України 20 травня 2004 р., складається зі вступу, преамбули, основних принципів (повага до прав людини, її гідності та індивідуальності; професійна компетентність; чесність; професійна та соціальна відповідальність) й етичних норм щодо організації професійної діяльності і трудові відносини, науково-дослідницької діяльності, наукового спілкування, презентації результатів дослідження і наукових публікацій, публічних виступів, редакційно-видавничої діяльності, освіти, викладання, професійної підготовки, консультування й експертизи, здійснення роботи за контрактами і надання послуг.

Сама же природа этики социального исследования, типы проблем, варианты решения - эти вопросы до сих пор испытывают дефицит внимания и заинтересованного предметного обсуждения со стороны ученых. В основе этических проблем и дискуссий по их поводу лежит фундаментальная дилемма между необходимостью свободного проведения исследования, публикации результатов и необходимостью соблюдения прав и интересов участников исследования. Любое социальное исследование при сборе информации использует в своих целях ее носителей - респондентов, информантов, экспертов, наблюдаемых, нарушая тем самым одно из главных этических требований - видеть в человеке цель, а не средство.

Поэтому каждое такое исследование изначально содержит элемент неэтичности. Не всегда, но довольно часто люди ощущают это, спрашивая: "А зачем это нужно? Наверно, чтобы кто-то диссертацию написал?" Риск морального ущерба существует не только для исследуемых, но и для исследователя, и для того, кто непосредственно работает в поле.

Дебаты об этике в социальных науках ведутся с двух позиций – этического абсолютизма и этического релятивизма.

Этический абсолютизм настаивает на наличии неких единых незыблемых норм, нарушение которых должно преследоваться, а нарушитель - подвергаться профессиональной дисквалификации. Именно на этом принципе базируются кодексы профессиональной этики в социальных науках, декларирующие защиту исследуемых, поэтому такие этические концепции называют также деонтологическими.

Этический релятивизм основан на признании того, что оценка этичности действий исследователя зависит от конкретных обстоятельств. Самое яркое выражение эта идея нашла в так называемой конфликтной методологии Джека Дугласа. Эта методология основана на конфликтной парадигме общества, согласно которой в нашей жизни постоянно присутствует неверная, искаженная информация, отговорки, уклончивые ответы, ложь; любое социальное взаимодействие, включая самое дружественное, всегда содержит потенциальные или актуальные конфликты. Не являются исключением и отношения исследователя с исследуемым, поэтому нужно действовать сообразно ситуации.

3. Первинна обробка соціологічної інформації.

У процесі обробки даних соціологічних досліджень можна виокремити такі змістовні етапи:

1) кодування інформації;

2) введення інформації в комп’ютер;

3) перевірка введених даних та коригування помилок;

4) проведення обчислень та аналіз результатів.

Будь-яке вимірювання проводиться з дотриманням процедур – визначених послідовних цій, які використовуються в процесі соціологічного вимірювання, для того, щоб схарактеризувати соціальні явища об’єктів.

Вимірювальна процедура складається з таких основних дій, як теоретична операціоналізація понять, формування емпіричних індикаторів, шкалювання та аналіз даних. На першій стадії необхідно визначити, що вимірюється і що вкладається у зміст вимірюваних властивостей об’єкту. Ця процедура і називається теоретична операціоналізація. Теоретичні змінні не мають якогось абсолютного, однозначно визначеного значення. Їх значення найчастіше залежить від контексту використання, концептуальної схеми, яку використовують науковці.

Наступний етап – формування емпіричних індикаторів, тобто змінних. Індикатор (показник) – це доступна для безпосереднього вимірювання характеристика об’єкту, що вивчається. Індикаторами, перш за все, статистичні дані, незалежні об’єктивні показники, які можуть безпосередньо характеризувати людину, як об’єкта конкретного емпіричного соціологічного дослідження. В соціології в якості індикаторів в основному використовуються думки, оцінки, настанови, судження, що носять суб’єктивний характер й висловлюють ставлення досліджуваних об’єктів до соціальних явищ, процесів тощо.

Індикатори повинні відображати емпіричні властивості об’єкту й одночасно повинні бути чутливі до змін цих властивостей. У той ж час між індикаторами повинен існувати взаємозв’язок, що дозволяє у повній мірі представити досліджувану характеристику об’єкта.

Індикатори представлені у вигляді змінних, тобто таких величин, що можуть приймати різні значення. Таке представлення вимагає чіткого формулювання назва змінних, уточнення їх можливих значень, які максимально відображають ставлення досліджуваних осіб до того чи іншого об’єкту.

При формуванні індикаторів необхідно враховувати ряд їх особливостей:

- вони не носять однозначного характеру, а можуть відображати різні емпіричні властивості;

- їх взаємозв’язок з емпіричною системою носить імовірнісний характер;

- для фіксації (вимірювання) емпіричної властивості необхідно формування сукупності індикаторів, тобто слід використовувати декілька змінних (множину індикаторів);

- індикатор має вказувати на розвиненість емпіричних властивостей лише у визначеному контексті.

Кожний індикатор має певні характеристики, які в інструментарії є варіантами відповідей на запитання. Розміщені у певній послідовності, вони утворюють шкалу вимірювання.

Комбінація кількох індикаторів утворює індекс (від лат. index - показник) - інструмент класифікації, порівняння і вимірювання. Індекс можна з’ясувати за допомогою простої або зваженої середньої арифметичної значень кожного варіанта відповідей у шкалі чи з допомогою різниці між високими і низькими, позитивними й негативними виявами ознаки, наприклад, між задоволенням і незадоволенням працею (див. табл.).

Змінні бувають:

- незалежними (змінні, існування та вимірювання яких впливає на інші змінні) і залежними (змінні, що з’являються або змінюються у зв’язку з появою чи впливом інших змінних);

- кількісними (змінні, що складаються з декількох числових одиниць) і якісними (змінні, що складаються з декількох нечислових одиниць);

- дискретні (змінні, що представляють події, які вважаються «неділимими», іншими словами вони можуть або ж існувати, або ж не існувати, наприклад, не можна займатися професією на 1/3 чи скоїти злочин на 1/2) та неперервні (змінні, що можуть ділитися на менші, теоретично цей процес може тривати до нескінченності, наприклад, вік, відстань, вага, тестові оцінки можуть приймати будь-яке зі значень на неперервній шкалі);

- латентними (прихованими) – змінні, значення яких неможливо визначити відразу, їх формулювання здійснюється на основі отриманих даних, тобто вимірюються опосередкованим шляхом, в ході перетворення, аналізу первинної інформації.

Змінні можуть бути виміряні як абсолютні чи відносні величини. Абсолютні величини характеризують розміри соціально-економічних явищ. Ідеться про обсяги сукупності чи окремих її частин (кількість елементів) та відповідні їм обсяги значень ознаки. Так, на товарній біржі це кількість заявок і обсяги попиту на купівлю товару.

Абсолютні величини являють собою іменовані числа, тобто кожна з них має свою одиницю вимірювання: штуки, тонни, кіловати, гривні тощо. Натуральні вимірники відбивають притаманні явищам фізичні властивості. Абсолютні статистичні величини мають незаперечне значення в системі управління, проте поглиблений соціально-економічний аналіз фактів потребує різного роду порівнянь. Порівнюються значення статистичних показників у часі (за одним об’єктом), у просторі (між об’єктами), співвідносяться різні ознаки одного й того самого об’єкта.

Результатом порівняння є відносна статистична величина, яка характеризує міру кількісного співвідношення різнойменних чи однойменних показників.

Дата добавления: 2015-05-26