Структурно заключительный отчет делится на три части: ввод­ную, основную и заключительную. 4 страница

Кроме структурной интерпретации понятий, описывающих предмет исследования, необходимо провести факторную интерпре­тацию тех же самых понятий, т.е. показать их связи с объективны­ми и субъективными факторами. Например, можно выделить та- кие объективные факторы удовлетворенности трудом, как его ус-ловия и организация, уровень заработной платы, функциональное содержание труда и т.д. К субъективным факторам относятся ин­дивидуальные характеристики рабочего (социально-демографичес­кие и ролевые: пол, возраст, образование, квалификация, стаж ра­боты), а также субъективные факторы удовлетворенности трудом.

Эмпирическая интерпретация понятий

Понятия, входящие в состав гипотезы, могут описывать только те явления, которые доступны наблюдению, измерению, регистрации, анализу. Подбор таких понятий обеспечивается особой процедурой, кото­рую называют эмпирической интерпретацией (или операционализацией). Общим понятиям подбирают частные определения, ко­торые указывают на поступки людей, результаты их деятельнос­ти, мнения, знания, оценки, на конкретные события и предметы. Необходимость эмпирической интерпретации возникает от того, что многие явления или тенденции недоступны непосредственно­му восприятию, они обнаруживаются косвенно. Речь идет о со­циальных потребностях, ценностных ориентациях, мотивации увольнения, отношении к труду, которые можно зафиксировать только через высказывания людей о фактах их сознания или по­ведения, либо с помощью наблюдения и регистрации условий их деятельности, либо на основе анализа документов.

Понятия, обозначающие регистрируемые признаки, называют­ся понятиями-индикаторами.

На стадии эмпирической интерпретации главная задача — обес­печить максимально полное описание проблемы исследования в понятиях-индикаторах, сформировать «вселенную» индикаторов. Их список может быть весьма обширным, если учесть, что инди­каторы подбираются из исходных понятий, которые составляют структурную и факторную интерпретацию понятий. Но в реаль­ной практике далеко не всегда используются все индикаторы (многие не имеют источника информации либо дублируют друг друга или, наконец, имеют недостаточно надежное методическое обеспечение). Поэтому отбор индикаторов производится по трем критериям: а) содержательная репрезентация ключевых понятий (требование необходимости и достаточности индикаторов для эмпирического описания проблемы исследования); б) обеспечен­ность индикаторов потенциальными источниками информации (документы, факты, предметы и поведение, доступное внешнему наблюдению; вербальная информация, получаемая методом опро­са); в) возможности методического обеспечения источников.

2.Біографічний метод, метод усної історії та метод історії сім’ї в якісному соціологічному дослідженні.

Биографический метод, является изучением индивидуального пути и жизненного опыта на разных стадиях (от детства к взрослению и старению). Это, пожалуй, одна из самых распространенных тактик качественного исследования. Истории жизни используются во многих социально-гуманитарных науках, там, где центром интереса является индивидуальное.

Классические примеры использования этой тактики описывают жизненные практики людей, оказавшихся в нетипичной или уникальной социальной ситуации. Но это может быть и типичная, среднестатистическая история жизни человека. По объекту интереса это может быть история жизни великого или выдающегося человека; индивида, достигшего большого жизненного успеха, или история жизни обычного среднего человека. Исключительно редки автобиографические исследования.

Основной метод получения информации — биографическое интервью или длительные диалоговые беседы с человеком. Используются также разнообразные документальные источники: от школьного сочинения, написанного на конкурс, до мемуаров — весь набор документальных источников. Их общее свойство в том, что индивид повествует об общем течении, всей истории жизни своими словами. Лучше, если такой рассказ дополнен также свидетельствами других людей из его окружения, личными письмами или фотографиями.

Индивидуальная история жизни может стать основой и при изучении способов «проживания» жизненных событий: индивидуальных кризисов, поворотных моментов в биографическом пути, социально-исторической ситуации.

Биографические повествования могут стать пред,метом анализа и в своей совокупности — как коллективный опыт «проживания» определенной социальной ситуации. Сравнительный анализ большого числа аналогичных случаев (примерно от 5 до 25) становится основой для описания социальной проблемы, которая вырисовывается за сходными обстоятельствами и действиями — общей социальной практикой людей. Такой методологический подход позволяет ти-пологизировать жизненные стратегии в сходных ситуациях, конструировать «образцы» (т. е. нормы) поведения или типы культурных ориентации, стилей жизни[3]. В данном случае проблема сравнительного анализа историй жизни или отдельных эпизодов становится центральной задачей с целью построения типологии индивидуального поведения.

Итак,история жизни есть способ анализа, который концентрируется на индивиде или индивидах, их опыте проживания жизни и отражении в нем социально-культурных процессов. Эта тактика предусматривает досконально полную информацию о всей протяженности жизненного пути и субъективных переживаниях человека.

· Исследователь должен иметь точное представление об историческом и социальном контексте, соответствующем жизни, чтобы представить себе ее в социальном качестве.

· Необходимо точно определить ключевые моменты жизненного пути, которые анализируются тематически как эпизоды, имеющие скрытый смысл и представляющие аспект жизненного опыта в целом. Исходя из этого возможна интерпретация и объяснение общего смысла данного опыта.

· Используя интерпретативный подход, исследователь концентрируется непосредственно на поиске таких смыслов, используя дополнительную информацию от индивида и свой научный опыт.

· В случае изучения нескольких историй жизни и их сравнительного анализа необходимо: а) первоначально выделить отдельные эпизоды, подлежащие сравнению; б) проанализировать их в контексте данной жизни; в) перейти к перекрестному анализу с биографическими данными других людей.

Два дослідницьких підходів до вивчення історій життя — класичний та інтерпретативний.

Н. Денцин выделяет два подхода к истории жизни: первый, так называемый классический, где исследователь использует биографический материал как иллюстративную основу для собственных теорий и концепций. Материал представлен в видении и под углом зрения самого исследователя. Именно он создает историю жизни, анализируя ее с точки зрения культурных представлений общества, жизнедеятельности отдельных социальных институтов или социальной истории в целом.

Второй подход, интерпретативный, предполагает, что рассказанная биография собственно биографией является только частично: она содержит не просто факты и вымыслы о своей жизни, но призвана создать некий «образ себя». «Мы создаем людей, о которых мы пишем, так же как они творят самих себя, когда рассказывают о своей жизни». В таком подходе биографическое повествование как своего рода «сценическое представление», рассматривается как некая демонстрация себя. В этом случае интерес исследователя направлен скорее на сам способ «конструирования» биографии для выявления социальной идентичности рассказчика (анализируются способы «построения» идентичностей и их изменения).

Создавая такую интерпретированную историю жизни, исследователь должен последовательно пройти следующие этапы:

· Начать с фиксации элементов объективного опыта, обозначая этапы жизненных
циклов и событий, которые для простоты можно выстроить в хронологической последовательности.

· Затем собрать более детальную информацию о контексте наиболее важных событий и сформировать таким образом набор отдельных историй.

· Истории, касающиеся отдельных событий жизни, организовать вокруг более общих тем и выстроить в эпизоды индивидуальной жизни.

· Исследователь фокусируется на раскрытии смысла отдельных историй для жизни индивида в целом; обращается к информанту за дополнительными объяснениями в поисках разных аспектов этих смыслов.

· В поисках смыслов он обращается также к дополнительным источникам — анализу социально-исторического контекста, отношений в непосредственном окружении — и, в конце концов, предлагает свою общую интерпретацию жизненного опыта данного тиндивида как целостного «произведения».

Историческое исследование, или устная история (oral history), обычно описывает субъективный опыт переживания исторических событий. Интерес может быть направлен на изучение истории становления локальных сообществ (движений, организаций; населенного пункта) или описание опыта переживания крупного исторического процесса или события (войны, революции, репрессий, Катастрофы).

Аспектом анализа являются прежде всего проблемы, связанные с социальной историей или психоисторией

Историческое исследование может быть предпринято и в случаях, если отсутствует достаточная документальная информация об историческом событии общенационального масштаба. Например, сведения о сталинских репрессиях, эпизодах Великой Отечественной войны.

Особенность данного направления — отношение к информанту как очевидцу исторических событий. Поэтому с точки зрения тактики важно, что исследователь изучает прежде всего воспоминания индивида о событиях прошлого, рассматривая их как субъективное свидетельство о прошлом. Исходя из этого центральными задачами являются проблемы искренности информанта, адекватности его воспоминаний, возможности его памяти.

Необходимым дополнением является тщательный анализ социально-исторического контекста [4] события по различным официальным документальным источникам.

Источниками информации в исторических исследованиях обычно служат как письменные источники: мемуары, дневники, письма, так и устные — интервью. Для фонового анализа общего социального контекста необходим всесторонний анализ имеющихся официальных исторических свидетельств.

Основные принципы устной истории как исследовательской тактики:

· Предварительное ознакомление с имеющимися официальными источниками информации по проблеме и данному историческому периоду.

· Ограничение исследования относительно узкой проблемной областью и временными рамками.

· Отбор информантов должен точно соответствовать проблеме и цели исследования.

· Информанты должны освещать одни и те же аспекты исторического события, поэтому перечень вопросов достаточно структурирован.

· Рассматриваются и анализируются противоречия в высказываниях разных очевидцев или участников события.

· Свидетельства информантов по основным параметрам сравниваются с уже имеющимися документальными свидетельствами.

История семьи. Эта тактика фокусируется на истории семьи как локального сообщества на протяжении поколений. Семья рассматривается как относительно устойчивая малая группа, взятая в исторической перспективе, которая в каждом поколении членится и перестраивается, что не исключает ее «непрерывности» как социального феномена. Анализируются процессы социальной и территориальной мобильности членов семьи в длительной динамике нескольких поколений, преемственность или изменение ее социального статуса, передача «культурного капитала» семьи и трансформации ценностей. Источниками информации здесь служат семейные архивы, глубинные интервью с представителями разных поколений, генеалогические графы.

Итак,история семьи концентрируется на семье как малой социальной группе, существующей на протяжении поколений в рамках определенного изменяющегося социального контекста.

· Исследователь собирает информацию об истории и современной жизни семьи от нескольких представителей данной семейной группы, желательно представителей разных поколений.

· Анализ проходит в два этапа. Первоначально анализируются отдельные рассказы людей по тактике истории жизни, а затем анализируется история семьи в целом. При этом учитываются сведения разных членов для поиска противоречий и несоответствий в их рассказах.

· Существенно важным является точное представление не только о социальном контексте жизни семьи в целом, но и информация о региональных особенностях того района, где жила семья.

· Хорошим дополнением к полученной информации служит генеалогический граф о широкой сети родственных связей на протяжении нескольких поколений с указанием годов жизни, места жительства, профессии и т. д.

3.Регресійний аналіз даних в соціології.

Регресійний аналіз (англ. regression analysis) – це метод визначення відокремленого і спільного впливу факторів на результативну ознаку та кількісної оцінки цього впливу шляхом використання відповідних критеріїв.

Регресійний аналіз проводиться на основі побудованого рівняння регресії і визначає внесок кожної незалежної змінної у варіацію досліджуваної (прогнозованої) залежної змінної величини. Іншими словами, регресія – це функція, що дозволяє за середньою величиною однієї ознаки визначити середню величину іншої ознаки, кореляційно пов’язаної з першою.

Мета регресійного аналізу полягає у визначенні ступеню детермінованості варіації критеріальної (залежної) змінної предикторами (незалежними змінними), пророкуванні значення залежної змінної за допомогою незалежної, визначенні внеску окремих незалежних змінних у варіацію залежної.

Взаємозв’язок змінних х і у можна виразити аналітично за допомогою формул і рівнянь, а також графічно, тобто у вигляді графіків – географічного місця точок у системі прямокутних координат. Графік кореляційної залежності будується рівняннями функцій і , яке називаються регресіями.

Важливою характеристикою кореляційного зв’язку є лінія регресії - емпірична в моделі аналітичного групування і теоретична в моделі регресійного аналізу. Емпірична лінія регресії представлена груповими середніми результативної ознаки , кожна з яких належить до відповідного інтервалу значень групувального фактора х_j. Теоретична лінія регресії описується певною функцією яку називають рівнянням регресії, а Y - теоретичним рівнем результативної ознаки.

Проста пряма (лінійна) регресія визначає наявність лінійного зв’язку між змінними х і у, який описується рівнянням регресії, що має вигляд:

- кутовий коефіцієнт рівняння регресії, де - кут нахилу прямої (лінії регресії) по відношенню до вісі абсцис;

- зміщення вздовж вісі ординат.

Коли йдеться про нерівномірне співвідношення варіацій взаємозв’язаних ознак (наприклад, коли прирости значень у зі зміною х прискорені чи сповільнені або напрям зв’язку змінюється), застосовують нелінійні регресії.

Параметр b - величина, що має розмірність результативної ознаки і розглядається як ефект впливу x на y. Параметр a - вільний член рівняння регресії, це значення y при x = 0. Якщо межі варіації x не містять нуля, то цей параметр має лише розрахункове значення.

Коефіцієнт регресії – це абсолютна величина, на яку в середньому змінюється величина однієї ознаки за умови зімни іншої, пов’язаної з першою.

,

де - коефіцієнт кореляції між ознаками х і у, та середньоквадратичні відхилення ознак х і у відповідно.

Загальний вигляд рівняння регресії:

Це рівняння використовується для побудови лінії регресії, остання дозволяє без спеціальних вимірювань визначити середню величину однієї ознаки у, якщо змінюється інша х. Отже, графік (лінія регресії) дозволяє визначити середнє арифметичне ознаки у при будь-якому значенні ознаки х у межах між розрахунковими значеннями у.

Графічне представлення рівняння регресії здійснюється у кілька етапів:

1) визначити форму і напрям взаємозв’язку між емпіричними даними на основі розрахунку коефіцієнту кореляції, складання рівняння регресії:

або

,

.

2) Обчислення координат точок ліній регресії через підставлення у рівняння регресії емпіричних даних та .

3) На графіку у декартовій системі координат відкладають точки по вісі ох - , а по оу - .

4) Визначення координат точки М() з координатами середніх значень показників та - як перетин графіків і .

За графіком визначають:

1) характер кореляційного взаємозв’язку – чим сильніше взаємозв’язок між величинами та , тим менше кут між лініями регресії або навпаки;

2) якщо коефіцієнт кореляції між ознаками дорівнює за модулем 1, їх графічне зображення – лінії регресії або співпадають, або розташовані паралельно; якщо коефіцієнт кореляції рівний 0, то лінії регресії розташовані перпендикулярно.

Як відомо, більшість соціально-економічних показників формується під впливом не одного, а багатьох факторів. Метод побудови моделі такого зв’язку має назву багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу. Найважливішими умовами побудови багатофакторної моделі зв'язку є достатня кількість одиниць у сукупності (як мінімум у 8 разів більше, ніж число факторів) та відсутність мультиколінеарності факторів (близького до функціонального зв’язку між ними). В тому випадку, якщо два факторних показники мультиколінеарні, один з них повинен бути виключений з моделі.

Множинна (багатофакторна) регресія – це вид регресійного аналізу, який ґрунтується на використанні в рівнянні регресії більше, ніж однієї незалежної змінної. Множинна регресія вивчає зв’язок між трьома і більше ознаками, та має наступний вигляд:

,

де - значимі незалежні змінні, - параметр, що вказує наскільки значимим є усереднений вплив на результативний показник факторів, що не включені до моделі (або не виділені для дослідження), - коефіцієнти регресії, кожний з яких показує наскільки одиниць зміниться зі зміною відповідної ознаки на одиницю за умови, що останні ознаки не зміняться.

Білет 14

1.Побудова гіпотез у соціологічному дослідженні. Вимоги до гіпотез.

У процесі попереднього аналізу об’єкта й виокремлення найзначущіших з погляду вирішення проблеми чинників формують робочі гіпотези (грецьк. — припущення).

Гіпотеза — це обгрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіричного підтвердження чи спростування.

Розробка гіпотез — центральний момент соціологічного дослідження. Вони можуть бути науковими, тобто грунтуватися на відомих теоріях, або так, що грунтуються на повсякденному життєвому досвіді і відіграють роль своєрідної підказки для формулювання справді наукових гіпотез.

Гіпотетично визначені показники емпірично інтерпретуються, тобто переводяться в адекватні запитання анкети, опитувального листка тощо.

Роль гіпотези в соціологічному дослідженні надзвичайно велика. По-перше, вона акумулює досвід науки, соціальної практики, самого дослідника, зокрема його інтуїцію, по-друге — конкретизує мету дослідження, є головним методичним інструментом, що організує весь процес дослідження, підпорядковуючи його внутрішній логіці. На перевірку гіпотези спрямоване все дослідження, в результаті чого вона або підтверджується і стає положенням, істинність якого вже доведено, або спростовується. Гіпотеза перевіряється фактами, виявленими у ході дослідження. При цьому невідповідність висунутої гіпотези фактам — це також науковий результат, який може мати не менше значення, ніж установлення відповідності.

До гіпотези ставляться такі вимоги:

• гіпотеза не може містити понять, які не мають емпірич­них індикаторів (тобто попередньо непроінтерпретованих), інакше вона не може бути перевіреною;

• гіпотеза не повинна суперечити отриманим раніше знан­ням і встановленим фактам;

• гіпотеза має бути простою та не містити умов і при­пущень, які утруднюють її розуміння;

• гіпотеза повинна бути такою, що перевіряється за сучас­ного рівня знань та методичних можливостей;

• гіпотези в дослідженні мають бути об'єднані в систему доведень висунутого пояснення.

Якісні параметри гіпотези:

— Общность = возможность распространить действие вывода на более широкую совокупность (студенты→учащиеся →молодежь)

— Сложность = количество переменных, включенных в структуру гипотезы (многомерные классификации)

— Специфицируемость – число значений, которые принимает переменная

— Детерминированность = частота наблюдений, соответствующих одному или нескольким значениям переменной

— Фальсифицируемость = опровергаемость («сужение» зоны «истинности»)

— Проверяемость = не тавтологична, не противоречива, верифицируема…

— Предсказуемость (если гипотеза предшествует реальности)

— Коммуникативность = согласованность с другими положениями теории как по содержанию, так и по процедурному оснащению

— Воспроизводимость – возможность воспроизвести при соблюдении методологических условий

— Устойчивость (устойчивые = подтвержденные несколько раз – истинные?)

Крім загальних передумов та вимог до формулювання гіпотез, у науці склалася стадіальна система їх побудови:

· перша стадія — збирання інформації з теми, що досліджується;

· друга стадія — формулювання власне гіпотези;

· третя стадія — класифікація (групування) гіпотез.

Робочі гіпотези можна класифікувати за різними ознаками.

За функціональним змістом припущень щодо досліджуваного об’єкта гіпотези поділяють на:

· описові — це припущення щодо сутнісних якостей об’єктів (класифікаційні), характеру зв’язків між окремими елементами досліджуваного об’єкта (структурні), ступеня щільності зв’язків (функціональні).

· пояснювальні — це припущення щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються. Ці гіпотези найбільш складні й потребують експериментальної перевірки.

· прогнозні — це гіпотези, які містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета і опису причин такого стану, а й припущення, які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об’єкта.

За мірою опрацювання та обгрунтованості гіпотези поділяють на первинні та вторинні.

Первинні гіпотези формулюють до того, як зібрано емпіричні дані. Якщо ці дані спростовують попередні гіпотези, то замість них висувають вторинні гіпотези. Первинні гіпотези ще називають робочими. Глибоке дослідження, як правило, спирається на низку альтернативних гіпотез, що сприяє отриманню найбільш вагомих висновків.

За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поділяють на гіпотези-причини і гіпотези-наслідки.

Наприклад, гіпотеза-причина — праця втратила свою цінність, гіпотеза-наслідок — робітники ставляться до виконання своїх трудових обов’язків недостатньо відповідально.

Підтвердження чи спростування гіпотези-наслідку є доказом обгрунтованості гіпотези-причини. Залежно від важливості виконуваної ролі розрізняють гіпотези основні та неосновні. На відміну від гіпотез-причин і гіпотез-наслідків, які логічно взаємозв’язані, ці гіпотези є різними завданнями дослідження і ніби співіснують одна з одною. Звичайно, головну увагу під час висування гіпотез приділяють основним припущенням.

Для того щоб перевірити робочі гіпотези, отримати достовірні результати соціологічного дослідження, слід знати, яку інформацію потрібно зібрати, чому саме цю, а не іншу, і в якій формі. Вирішенню цих питань сприяє проведення спеціальних дослідницьких операцій, що дають можливість порівняти вихідні теоретичні знання з об’єктивним станом реальності, соціальної практики.

2.Загальна характеристика видів звітних документів соціологічного дослідження.

Написание итоговых документов не сводится лишь к созданию текста. В процессе работы над ними социолог анализирует результаты математической обработки собранной ин_формации, обсуждает возникшие соображения с коллегами, сопоставляет свои выводы с опубликованными материалами, разрабатывает практические рекомендации. Причем все это делается итерационно, то есть, завершив один «круг» изучения эмпирического материала, составив определенные концептуальные представления об исследуемом явлении, социолог формулирует новое задание на обработку информации и тем самым начинает очередной виток. Подготовка итоговых документов – процесс творческий и очень сложно нормируемый как по затратам труда, так и по его результатам. Применительно к прикладным социологическим исследованиям возможно выделить четыре вида отчетных документов.

Экспресс!отчет готовится в течение двух_трех дней после завершения первого этапа математической обработки собранной информации. Он содержит описание объекта (выборки) и сводные статистические материалы по его важнейшим признакам.

Второй тип итоговых документов – общий отчет, основное назначение состоит в том, чтобы ответить на вопросы, содержащиеся в программе исследования. Он должен содержать концептуальное описание предмета и обоснование избранных методических приемов его изучения. В общем отчете приводится эмпирический материал, но главное – этот материал анализируется под углом зрения решения исходных задач и проверки гипотез. Необходимо развернутое заключение по поводу всех гипотез исследования: либо доказательство их справедливости, либо обоснование их ложности. Завершают отчет выводы и рекомендации.

Объем отчета трудно регламентировать, однако можно говорить о некоей его средней, типичной величине: 2_3 печатных листа, или 40_70 машинописных страниц.

Общий отчет – это не только словесное оформление полученных цифр. Самое сложное – определить баланс между описанием эмпирических результатов и их анализом. Текст отчета не должен быть перегружен статистическими материалами– их лучше вынести в приложение.

Дополнением развернутого отчета может быть еще один вид итоговых документов – аналитическая справка (записка). Это – своеобразное резюме и одновременно путеводитель по отчету, где формулируются важнейшие выводы исследования, приводятся рекомендации. Объем – 5_12 страниц.

В отдельных случаях предусматривается аналитический отчет. Поскольку выработка действенных управленческихрешений предполагает всестороннее изучение социальнойпроблемы: ее генезиса, масштабов, спектра допустимых воз_действий, социальных последствий тех или иных регулятивных актов и т.д., необходима серьезная, целенаправленнаяпроработка специальной литературы, сбор и анализ статис_тической информации, консультации с экспертами, вторичный анализ результатов других социологических исследований. По своему содержанию работа по подготовке такогорода документа – серьезная теоретическая деятельность высококвалифицированных специалистов, и поэтому оплачиваться она должна выше, чем труд по созданию отчета

Дата добавления: 2015-05-26