Індекс об'єму інтенсивності і концентрації взаємодії ij- члена. 1 страница

Індекс емоційної експансивності j-члена

Індекс соціометричного статусу i-члена

Серед групових соціометричних індексів найбільш важливими є:

індекс емоційної експансивності групи:

індекс психологічної взаємності в групі (згуртованості групи):

Під час проведення соціометричного тесту використовується питальник, в якому кожен член групи повинен зафіксувати своє ставлення до кожного із членів групи за різними критеріями. (Наприклад, щодо проведення дозвілля, ставлення до навчання, участі в спільній діяльності).

Питання може звучати так: "З ким би Ви хотіли працювати разом? (назвіть прізвища)" та "З ким би Ви не хотіли працювати разом? (назвіть прізвища)".

СОЦІОМЕТРИЧНИЙ МЕТОД
Переваги	Особливості застосування	Недоліки
o Дозволяє з'ясувати особисті переваги, мотиви діяльності, ціннісні орієнтації членів групи. o Забезпечує виявлення формальних та неформальних лідерів, передбачає можливі конфлікти. o Комп'ютерні варіанти методики дозволяють дуже оперативно (1-2 години) отримати дані про структуру.	o Використовується для отримання інформації про структуру малих груп, про характер міжособисті-сних стосунків у групі. o Поєднує елементи опитування та експерименту. o Безпосередній контактсоціолога з об'єктом, дані подаються безпосередніми учасниками події, явища. o Процедура дослідження відпрацьована до рівня соціальної технології.	o Призначений лише для дослідження групи з 15 - 20 осіб. o Неприйнятний для дослідження випадкових або тимчасових спільностей, а тількитих груп, де склалися стійкі зв'язки. o Респонденти не пояснюютьпричин свого вибору, тому важко оцінити стійкість переваг поведінки людей у різних ситуаціях. o Можливі не щиросерднівідповіді та помилки через невірне розуміння питань.

3. ОСА – пакет прикладних програм для обробки соціологічних анкет, його переваги та недоліки.

Диалоговый пакет прикладных программ ОСА (аббревиатура от "Обработка Социологических Анкет") предназначен для статистической обработки и анализа результатов социологических опросов. ОСА - интегрированная система, ориентированная на пользователей, имеющих минимальные навыки самостоятельной работы с ПК.

Пакет обеспечивает выполнение следующих функций:

- ввод описания структуры данных исследования (паспорта массива анкет) и работа с паспортом при формулировании запросов к пакету;

- ввод анкет (результатов опроса) на диск и контроль вводимой информации в соответствии с паспортом; ввод и полуавтоматическое закрытие открытых альтернатив;

- работу с признаками в метрической, номинальной, порядковой шкалах а также признаков с совместимыми альтернативами;

- построение таблиц одномерных и двумерных распределений, таблиц групповых средних;

- расчет основных статистических показателей - Хи-квадрат, коэффициентов корреляции Пирсона и Спирмена, коэффициентов Чупрова, Крамера, Гудмана и др.;

- проверка статистических гипотез (о значимости различий процентов и средних, значимости коэффициентов корреляции и др.);

- построние уравнений линейной регрессии;

- построение и факторный анализ корреляционной матрицы группы

признаков (метод главных компонент);

- вывод результатов вычислений на экран дисплея, в файл на диске и на печать;

- формирование дополнительных признаков в таблице анкет;

- построение фильтров для отбора анкет из массива по условию;

- автоматическую обработку отсутствия значений (значения "Нет Ответа") для всех шкал.

Білет 29

1. Організація діяльності, особливості базового навчання інтерв’юерів.

Інтерв’юер - особа, яка проводить інтерв’ю; іноді анкетера - особу, що проводить анкетування, також називають інтерв’юером. Функції інтерв’юера залежать від особливостей дослідження та різновиду інтерв’ю, у повному обсязі інтерв’юер здійснює такі функції: добирає респондентів; забезпечує ситуацію інтерв’ю; ставить запитання, за потребою застосовуючи зондування або за вказівками - візуальний допоміжний матеріал, обертання чи переходи до певних запитань; записує відповіді респондента й власні нотатки; спостерігає за поведінкою опитуваного та занотовує враження від неї; відповідає на технічні запитання до інтерв’юера; редагує запис інтерв’ю; заповнює бланки звітної документації; забезпечує конфіденційність; вчасно здає виконану роботу. Під час опитування від інтерв’юера цілком залежить якість інформації, що збирається, тому добір і підготовка інтерв’юерів мають особливе значення. За зовнішньою розкутістю досвідченого інтерв’юера приховується сувора внутрішня дисципліна. Така робота вимагає постійно концентрації уваги та швидкої реакції. Інтерв’юер повинен постійно слідкувати за ходом інтерв’ю, фокусувати увагу респондента на проблемі дослідження. Цей процес іноді називають «імпровізацією за правилами», саме тому послідове розкриття респондентом теми передбачає наявність у інтерв’юера не лише визначених навичок підтримки розмови, а й вміння спрямовувати її у потрібному напрямку, створювати для співрозмовника комфортну атмосферу, формувати у нього відчуття власної значущості.

Серед фахівців існують різні думки щодо критеріїв, процедур відбору та системи підготовки інтерв’юера.

Система базової підготовки інтерв’юерів має кілька етапів.Кандидат в інтерв’юери отримує і самостійно вивчає «Довідник інтервюєра».

Далі з’ясовується міра опанування довідника та опрацьовуються всі елементи роботи інтерв’юера протягом кількох групових занять, що мають такі складові: вступна співбесіда; читання вголос опитувальника; попарне інтерв’ю; інтерв’ювання «сторонньої особи»; інтерв’ю з викладачем; письмові вправи із зондування; аналіз ситуації з навчального відеофільму; письмові вправи з вибірки. Частина кандидатів після цих занять відсіюється.

Кандидат в інтерв’юери отримує повний комплект документів (посвідчення інтерв’юера, список-завдання з прізвищами і адресами респондентів, інструкцію та бланк інтерв’ю) і самостійно вивчає його.

В ході інструктажу інтерв’юер ознайомлюється з усіма правилами пошуку респондентів й заміни недоступних запасними кандидатурами; змістом вступної бесіди з респондентом; умовами отримання його згоди на проведення інтерв’ю.Під час польового етапу підготовки викладач працює з одним інтерв’юером. Спочатку кілька інтерв’ю проводить викладач, а потім - інтерв’юер, кожне з яких аналізується. Викладач складає звіт про навчання, який містить характеристику кандидата й висновок стосовно спроможності інтерв’юера працювати. Завершує базову підготовку виконання письмового завдання, що забезпечує повторне читання довідника. Підвищення кваліфікації досягається шляхом системи поточної роботи з інтерв’юером під час досліджень, повторним навчанням у скороченому вигляді.

Важливе значення має оптимальне навантаження на інтерв’юера, яке визначається низкою чинників - тривалістю одного інтерв’ю, їх кількістю, схемою відбору та доступністю респондентів, термінами польового етапу тощо. Наприклад, масове опитування протягом 7-10 днів, інтерв’ю триває приблизно годину - інтерв’юер має провести не більше 10 інтерв’ю; таким самим, як правило, має бути середнє щомісячне навантаження на інтерв’юера. Надмірні обсяги роботи (багато інтерв’ю у визначені терміни, велика частота залучення до опитувань) призводять до порушень технології чи накопичення втоми, яка спричиняє негативний вплив інтерв’юера на якість інформації. Помірне навантаження зменшує негативні наслідки «ефекту інтерв’юера» - вплив соціально-демографічних, кваліфікаційних характеристик і особистих якостей інтерв’юера на відповіді опитуваних або похибки їх сприйняття і запису.

Зазвичай «ефектом інтерв’юера» називають всі похибки, пов’язані з впливом інтерв’юера на якість отриманої інформації. Зазвичай, сам інтерв’юер здійснює цей вплив несвідомо, оскільки він виявляється у ході вербального спілкування у вигляді проявів міміки, емоційному тоні бесіди, поведінці її учасників тощо.

Серед негативних проявів «ефекту інтерв’юера» слід виділити: вибіркове сприйняття або неправильне розуміння респондентом поставлених запитань, і як наслідок недостовірна реєстрація відповідей респондента; «стереотип впізнавання» - після декількох бесід інтерв’юер впевнений в тому, що він з перших відповідей може прогнозувати думки респондента, причому інтерв’юер чує скоріше не те, що відповідає опитуваний, а те, що він передбачав почути.

Подолати ці негативні впливи інтерв’юеру допоможуть, в першу чергу, стриманість у виявленні власних реакцій на поведінку та відповіді респондента, вміння доброзичливо та уважно слухати, не вступаючи у дискусію з респондентом з приводу його точки зору.

З іншого боку, чим більш стандартизоване інтерв’ю, тим менше ймовірність впливу інтерв’юера. Натомість досвід досліджень показує, що інтерв’юер активно реагує на недоліки інструментарію, намагаючись виправити помилки автора опитувальника. Коли у інструментарії інтерв’ю зустрічаються помилки у формулюванні конкретних запитань, найчастіше самі інтерв’юери або змінюють його формулювання на свій розсуд, або ж взагалі не задають цього запитання. Таким чином, якість роботи інтерв’юера багато в чому залежить від якості інструментарію та інструкцій до нього, розроблених автором-дослідником.

Інструкція для інтерв’юера - спеціальний документ, що містить пояснення цілей та завдань дослідження; опис ролі, обов’язків, прав та відповідальності інтерв’юера; правила щодо пошуку респондентів й заміни тих з них, що недоступні, запасними кандидатурами; зміст вступної бесіди для встановлення контакту з респондентами і отримання згоди на проведення інтерв’ю; організація ситуації інтерв’ю; правила заповнення окремих видів запитань (переходи від запитань-фільтрів до спеціалізованих запитань, заповнення запитань у табличній формі, нагадування про використання карток з відповідями до конкретних запитань тощо); правила стимулювання уваги респондентів; правила завершення бесіди.

2. Тестове опитування. Методика його проведення.

Социологический тест - система отобранных социологическими методами высказываний, В социологических исследованиях тесты - разновидность опросов.

В соціології тести доцільно використовувати коли об'єктами дослідження є певні риси особистості (настанови, мотиви, інтереси тощо), або групові властивості, що не піддаються прямому безпосередньому спостереженню.

Існують різні варіанти застосування тестів у соціологічному дослідженні. Перший пов’язаний із використанням психологічних тестів. Коли з'являється необхідність оцінити зв'язок певних особистісних властивостей респондентів з їх вчинками, становищем у сім'ї, на роботі, із досягненнями у праці, тоді з цією метою на основі міждисциплінарного підходу можуть бути використані деякі тестові методики, що мають психологи. Другий варіант пов’язаний з розробкою власного інструментарію, що був би спрямований на дослідження соціологічних феноменів, але за якістю та ефективністю вимірювання відповідав би суворим вимогам, що розроблені в теорії психологічних тестів. Можливо також проведення паралельного обстеження за допомогою тестування, тобто використання тестів як додаткового методу. Саме такий варіант є найбільш розповсюдженим сьогодні.

Основною функцією тесту є діагностична. Неодмінна особливість тестової методики - багаторазовий контроль інформації щодо вимірюваної характеристики. По суті, тест представляє серію іспитів, по сукупному виконанню яких визначається ступінь виразності даної властивості. Тестові показники завжди відносні.

Основні вимоги до тестів:

- надійність -тест повинен бути внутрішньо узгодженим, давати тіж самі результати при повторному тестуванні; - валідність - тест повинен вимірювати те, для чого він призначений; - дискримінантність - здатність окремих завдань тесту і тесту в цілому диференціювати респондентів відносно максимального та мінімального результатів тесту; - наявність нормативних даних. Безпосередній первісний показник ні про що не говорить, поки не буде оцінюватись у відповідній системі норм. Традиційно нормою в тестології були середньостатистичні дані, що отримані в результаті попереднього тестування на визначеній групі осіб.

До переваг використання тестів в соціологічному дослідженні слід віднести:

можливість отримання кількісної оцінки на основі квантифікації якісних параметрів особистості;

зручність математичної обробки;

відносно оперативний спосіб оцінки великої кількості невідомих осіб;

об'єктивність оцінок, що не залежать від суб'єктивних настанов особи, яка проводить дослідження;

забезпечення порівняння інформації, отриманої різними дослідниками від різних респондентів.

До головних проблем використання тестових методик у соціологічному дослідженні належать, по–перше, пристосування тесту до ситуації масових опитувань, по–друге, зростання витрат на збір первинної інформації. Варто також пам'ятати, що звичайно тест має так званий "ключ", тобто супроводжується інструкцією, у якій зазначені правила підсумкового шкалювання по тесту. Недосвідчений дослідник може прийняти за "ключ" вагові характеристики шкальних пунктів, указуються часто в літературі. Але робота з тестом припускає визначений порядок співвіднесення пунктів по їх "вагам", причому в різних тестах - різний. Не знаючи "ключа", користатися тестом не можна.

Класифікація тестів

в зависимости от формы ответов: шкалированные, графические тесты и тесты с пробелами

Свободные тесты предполагают ответы или действия, содержание которых определяет сам испытуемый.

Сильной стороной этого вида тестов являются легкость формулировки воп-росов и, как следствие, низкие временные и другие расходы на подготовку этого типа исследовательских методик. Их слабость — трудная оценка и интерпретация полученных результатов.

Структурированные тесты, или тесты со связанными ответами, содержат вопросы с ответами в формах: «да»—«нет»; задания с выбором правильного ответа. Сильная сторона состоит в легкости оценки. Вместе с тем существует опасность угадыва­ния ответов и, кроме того, для этого типа тестов характерны тру­доемкость при разработке формулировок и большие подготови­тельные расходы в целом.

по ис­следуемому объекту:

♦ индивидуальные — с их помощью выявляются качества от­дельных индивидов;

индивидуальные тесты делятся на личностные тесты (призванаи определять независимые от ситуации и постоянные во времени качества человека) и тесты спосібностей(склонностей исследуют предпочтения испытуемого к оп-ределенным видам деятельности и ситуациям, структуру мотива-ции и диспозиции личностей сотрудников)

♦ социально-психологические – объектом анализа являются межличностные отношения в ма­лой группе;

♦ ситуационные — изучается поведение человека в определен­ной ситуации.

По пред­мету исследования

а) общелич­ностные, с помощью которых фиксируют некоторую целостность психических свойств личности б) личностные — специальные тесты, предназначенные для диаг­ностики той или иной особой черты, характеристики, свойства субъекта;

в) групповые, предназначен­ные для диагностики групповых психических процессов — уров­ня сплоченности групп и коллективов, особенностей группового психологического климата.

В объективных личностных тестах принципы их интерпретации скрыты от испытуемых. Поэтому при их использовании человек, не обладающий соответствующими профессиональными психологичес­кими знаниями, не может повлиять на результат теста, исказить его.

Проективные личностные тесты направлены на выявление с по­мощью специальных техник наиболее глубоких структур личности. Особенность проективных процедур в том, что стимулирующая си­туация приобретает смысл не в силу ее объективного содержания, но по причинам, связанным с субъективными наклонностями и вле­чениями испытуемого, т.е. вследствие субъективированного, лично­стного значения, придаваемого ситуации испытуемым.

Тестова процедура може здійснюватися у різних формах.

Насамперед це використання тесту-опитувальника. При цьому соціологи або запозичують і використовують психологічні тести (наприклад шкалу тривожності), або створюють власну анкету (опитувальник), який містить систему висловлювань, що має оцінити рівень впливу психологічного чинника на поведінку особистості в різних сферах життя (наприклад, тест для оцінки стабільності шлюбу).

Інший різновид процедури тестування пов’язаний з використанням ситуаційних тестів або тестів дії. В цих тестах досліджуваний отримує завдання, мета якого залишається йому невідомою.

Нарешті важливою складовою якісних досліджень є використання проективних методик. При цьому досліджуваному дається неструктуроване завдання, що допускає багато шляхів вирішення. Ці методики базуються на припущенні, що в своєму рішенні індивід виявить характерні для нього способи реакції. Існують певні складнощі використання цих методик в соціологічному опитуванні, що пов’язані із соціологічною інтерпретацією таких результатів стосовно соціальної групи або певної спільноти, а також з їх екстраполяцією на генеральну сукупність.

В процессе подготовки и проведения тестирования можно вы­делить четыре основных этапа:

♦ выбор тестовых методик (ознакомление с методиками и их проверка на предмет соответствия целям исследования и удобно­сти применения);

♦ инструктирование испытуемых (разъяснение им целей и за­дач тестирования, порядка выполнения тестовых заданий и пове­дения во время их выполнения);

♦ контроль за выполнением заданий;

♦ интерпретация результатов и подведение итогов тестирования.

На всех этапах разработки теста необходимо учитывать:

а) диагностируемое свойство личности (размер, положение, индикатор) или только наблюдаемые его пpоявления (напpимеp, способности, уpовень знаний, темпеpамент, интеpесы, установки);

б) связанную с этим валидизацию метода, т.е. опpеделение того, насколько он измеpяет тpебуемое свойство;

в) величину выбоpки из популяции, на котоpой должна пpоводиться оценка метода;

г) стимулиpующий матеpиал (таблички, изобpажения, игpушки, фильмы);

д) влияние исследователя в пpоцессе инстpуктиpования, постановки задач, pазъяснений, ответов на вопpосы;

е) условия ситуации;

ж) такие фоpмы поведения испытуеого, котоpые свидетельствуют об измеpяемом свойстве;

з) шкалиpование pелевантных фоpм поведения;

и) сведение pезультатов по отдельным измеpяемым пунктам в общие значения (напpимеp, суммиpование ответов типа "Да");

к) фоpмулиpовку pезультатов в ноpмиpованной шкале оценок.

3. Математично-статистичні методи як засіб пізнання соціальних явищ.

Методи аналізу і обробки соціологічної інформації можна поділити на методи статистичного аналізу, в тому числі методи описової статистики (розрахунок середній величин, багатомірних розподілів і т.д.), методи статистики виводу (кореляційний, регресивний, факторний, кластерний, причинний, дисперсійний аналізи, багатовимірне шкалюванння та ін.), а також методи моделювання та прогнозування соціальних явищ і процесів (ланцюг Маркова, імітаційне моделювання, аналіз тимчасових рядів тощо).

Математична статистика являє собою розділ математики, що розробляє методи реєстрації, описання й аналізу даних емпіричних досліджень з метою побудови ймовірнісних моделей масових випадкових явищ. Теорія математичної статистики будується індуктивно на основі емпіричного матеріалу, виведення законів шляхом узагальнення фактів.

У структурі математичної статистики виділяють описову статистику, теорію оцінювання й теорію перевірки гіпотез. Описова статистика являє собою сукупність емпіричних методів, які використовуються для візуалізації та інтерпретації даних, що, як правило, не вимагає припущень про ймовірнісну природу даних. Методи оцінювання й перевірки гіпотез спираються на ймовірнісні моделі походження даних. Ці моделі діляться на параметричні та непараметричні. У параметричних моделях передбачається, що характеристики досліджуваних об’єктів описуються за допомогою розподілів, які залежать від одного чи декількох числових параметрів. Непараметричні моделі не пов’язані зі специфічними параметрами для розподілу досліджуваних характеристик. В математичній статистиці оцінюють параметри й функції, що являють собою важливі характеристики розподілів (математичне очікування, медіана, стандартне відхилення та ін.), використовуючи точкові та інтервальні оцінки.

Використовуючи методи математичної статистики, сучасна соціологія здійснює:

- опис первинної соціологічної інформації (побудова таблиць одновимірних розподілів, обчислення параметрів розподілів та ін.);

- пошук та оцінювання зв’язків між ознаками досліджуваного суспільного явища (обчислення статистичних коефіцієнтів зв’язку, кореляційний аналіз, регресійний аналіз);

- пошук латентних факторів, які визначають взаємозв’язки всередині групи ознак досліджуваного явища (факторний аналіз, латентно-структурний аналіз);

- класифікацію ознак та об’єктів, побудову типологій (кластерний, дискримінантний та факторний аналіз);

- прогнозування тенденцій розвитку певного суспільного явища (комплексне застосування різних методів).

Необхідність використання математично-статистичних методів в суспільствознавстві була обґрунтована ще наприкінці XVII ст., коли відомий швейцарський математик Я. Бернуллі (1654-1704) запропонував використовувати теорію ймовірності при дослідженні соціальних явищ, тим самим заклавши основи кількісної соціології.

Загалом у розвитку західноєвропейських емпіричних досліджень можна умовно виділити такі основні напрямки, як:

- політична арифметика (У. Петті, Дж. Граунт) – кількісне дослідження соціальних явищ;

- соціальна фізика (А. Кетле) – емпіричне кількісне дослідження фізичних характеристик людини й встановлення статистичних закономірностей соціальних явищ з використання складних математичних процедур;

- соціографія (Ф. Ле Пле, Б. Вебб, С. Вебб) – монографічний опис визначених територіальний чи професійних спільнот з використанням статистичних методів і спостереження для аналізу динамічного стану об’єктів.

У. Петті (1623-1687) засновник класичної політекономії, «політичної арифметики», який вперше обґрунтував необхідність створення державної статистичної служби для обчислення національного багатства і національного доходу. Здійснюючи розрахунок цих показників для Англії, він заклав основу сучасної системи національних розрахунків.

Дж. Граунт (1620-1674) є одним з засновників демографії, який наряду з У. Петті розробляв методи статистики і переписів населення. Його вважають автором таблиці дожиття, що містила дані про ймовірність дожити до визначеного віку. Його праця «Природничі та політичні спостереження за списками померлих» присвячена статистиці з соціальної гігієни, в ній Дж. Граунт намагався систематизувати дані про смертність та здійснив спробу створення системи попередження виникнення і поширення хвороб.

А. Кетле (1796-1874) намагався застосовувати математичні методи у процесі вивчення деяких масових соціальних явищ (народжуваність, смертність, злочинність та ін.), що підпорядковуються визначеним закономірностям. Його вважають автором концепції середніх величин і «середньої людини», згідно з якою арифметична середня величина, отримана у ході побудови розподілів відповідей на запитання, онтологізується, набуваючи самостійності в середньо-типовому представнику даної групи, суспільства. За участі А. Кетле булі організовані національні статистичні спільноти в Англії та Франції. Також він став ініціатором створення Міжнародної статистичної асоціації для кооперації зусиль по збору соціальної інформації.

Ф. Ле Пле (1806-1882) в шеститомній праці «Європейські робочі» (1877-1879) представив вичерпну типологію робочих сімей за стилем життя, професіями, бюджетом, а також подав інформацію про техніко-економічний розвиток галузей, професійне просування молодих працівників, їх умови життя. Розроблена ним техніка пошуку індикаторів для вимірювання й діагностування соціальних відносин (соціографія) має подальший розвиток у сучасній соціології.

Подружжя Б. Вебб (1858-1943) та С. Вебб (1859-1947) заснувало школу Лондонської економіки та політичних наук, свої основні ідеї виклали у праці «Історія тред-юніонізму» (1894), в якій на основі аналізу документального матеріалу намагались простежити еволюцію різних соціальних інститутів.

У Німеччині зазначені напрямки отримали розвиток як вторинне явище. На початку ХІХ ст. німецька статистика являла собою конгломерат відомостей з географії, історії, демографії, економіки, медицини. А зародження власне емпіричної соціології відбулося за рахунок запозичення ідей французької та англійської емпіричних шкіл. Під впливом ідей А. Кетле, Ф. Ле Пле організовуються конкретні дослідження Е. Енгеля (концепція бюджетного закону), А. Вагнера й В. Лексиса (математична модель масової поведінки) та ін.

Серед класиків соціології О. Конт першим обґрунтував необхідність застосування конкретних математично-статистичних методів в емпіричних дослідження. У своїх роботах він, з одного боку, санкціонував побудову соціології по образу фізики і математики. З іншого, приділяючи особливу увагу розробці методів соціологічного дослідження, зазначив, що головним методом має постати метод спостереження, який вимагає використання математичних процедур й вимірювання зміни стану соціальних об’єктів.

На відміну від О. Конта, Е. Дюркгейм здійснив наочну спробу впевнити наукове співтовариство у необхідності використання методів математичної статистики, розробивши методологію функціонального аналізу й провівши глибокий аналіз проблеми самогубства на фактологічному матеріалі.

Пізніше В. Парето аргументував використання математичного методу аналізу для вивчення механізму встановлення рівноваги між потребами людини й органічними засобами їх задоволення, намагаючись теоретично обґрунтувати концепцію взаємозв’язку всіх економічних чинників, включаючи ціну.

У ХХ ст. центр світової соціології перемістився з старої Європи до США, де склалися сприятливі умови для формування й розвитку, перш за все, емпіричної соціології. Зокрема, до 1910 р. в страхни було проведено близько 3 тис. емпіричних досліджень з використанням новітніх статистичних технологій. Таким чином, соціологія в США стверджувала свій престиж не за рахунок висунення нових, оригінальних ідей, оскільки у сфері теоретичної соціології американські науковці ще не могли конкурувати з європейцями, а скоріш за все за рахунок безпрецедентного розвитку емпіричних досліджень, а також розвитку фундаментальної методології.

Математична школа в соціології виникла у першій половині ХХ ст., її засновниками вважають А. Ципфа й Е. Додда, які зазначали, що соціологічні теорії досягнуть рівня науковості лише тоді, коли вони будуть виражені мовою математики.

Основні напрямки запровадження математичних методів у світовій науці розвивалися у 20-60-ті рр. ХХ ст. Початок активного запровадження математики у західній соціології приходиться на 20-ті рр. й відзнаменовується бурхливим розвитком опитувань великої сукупності людей, з чим і пов’язується поява проблеми розробки теоретично обґрунтованих способів збору та аналізу інформації.

Наявні напрацювання американських науковців (Г. Карлссона, Г. Саймона, Л. Гуттмана, П. Лазарсфельда, Л. Терстоуна та ін.) у галузі математичної соціології розвивалися на основі досліджень соціальної дійсності, більшість розроблених ними математичних методів та математичних моделей мають вузькопрактичне, локальне значення.

Найбільш повне уявлення про стан математичної соціології дає дослідження Г. Карлссона «Соціальні механізми. Дослідження в галузі соціологічної теорії» (1955), в межах якого він висловлює доволі цікаву ідею щодо зведення до мінімуму змінних моделі за умови одночасної максимальної відповідності по відношенню до фактів, що спостерігаються.

Ця ідея не є повністю оригінальною, зважаючи на те, що являє собою головний принцип факторного аналізу, але внесок Г. Карлссона в тому, що сформулював цю ідею у загальному вигляді й проілюстрував наочно на прикладам, зокрема, у своїй моделі взаємодії, яка дозволяє сортувати змінні у відповідні комплекси й проводити їх теоретичні дослідження. Цей принцип слід розуміти не як настанову на спрощення й примітивізацію соціальних явищ, а як практичну рекомендацію щодо аналізу конкретного явища.

Г. Саймон в роботі «Стратегія побудови моделей в соціальних науках» коротко зупинявся на загальних методологічних принципах створення моделей соціальних явищ, які ділив на два класи: моделі оптимізації та моделі адаптації. До цих моделей зводяться теорії так званої раціональної поведінки, що передбачає наступне: існує деяка множина альтернатив у діяльності індивідів; індивід володіє інформацією, на основі якої він здатен передбачити наслідки свого вибору; існує критерій відповідно до якого індивід має змогу визначити наслідки, що його влаштовують. На прикладі теорії фірми автор пропонує математичну інтерпретацію цих положень.

Дата добавления: 2015-05-26