Суть, мета, завдання і принципи екологічного виховання

Життєві форми екологічні групи

Пристосування організмів

↓ ↓ ↓ ↓

Особливості зовнішньої і внутрішньої будови,поведінки, фізіологічних функцій

↓ ↓

(Виникають як адаптивні групи в процесі пристосування до дії факторів)

Рис. 3. Схема взаємозв’язку екологічних понять.

Під час вивчення біології учні знайомляться із законодавчими актами, заходами з охорони природи, в тому числі- з охороною рослинного і тваринного світу, картою заповідників України, видами Червоної книги України, з міжнародними організаціями, які займаються екологічними проблемами (ФАО, ВОЗ, ВМО, Грінпіс).

Необхідне спрямування педагогів, працівників екологічних організацій на вибір таких видів, форм, методів екологічної роботи, які відповідали б психологічним особливостям кожної вікової групи дітей.

Проблеми екологічного виховання учнів виступають в контексті проблем формування в учнів екологічної культури. Формування в учнів екологічної культури повинно спиратися на загальні теоретичні основи та мати чітко окреслену тактику – методику. Розробка теоретичних засад повинна базуватися на основних парадигмах екологічної філософії:

- в процесі вивчення природничо-наукових дисциплін (біологія, географія, фізика, хімія та ін.) необхідно знати структуру неживої природи, її фактори, багаторівневу структуру і функціонування живої природи, її зв¢язки з неживою природою; розуміти, що людина - невід¢ємна частина Природи і повинна керуватися її законами;

- учні повинні розуміти: ресурси природи обмежені й вичерпні, потрібно провести їх інвентаризацію в усьому світі і перейти до глобальної політики збереження та оптимального використання;

- необхідно переконувати учнів в тому, що вихід з екологічної кризи-в розробці природоохоронних технологій, які будуть використовуватися в планетарному масштабі;

- забезпечення чистоти довкілля - в розробці безвідходних природоохоронних технологій і в дотриманні принципу “Мислити – глобально, діяти – локально”;

- необхідні спільні зусилля жителів планети Земля для забезпечення свого існування.

Поняття «екологічне виховання» стало активно вживатися у вітчизняній педагогіці у 60-70-х роках 20 ст. У цей час чималого поширення набув термін «природоохоронна освіта та виховання».

Під «екологічним вихованням» розуміють складову частину єдиного процесу становлення та розвитку людини, в центрі якого стоїть формування гуманного, тобто морального, практичного середовища на основі розуміння власної відповідальності за себе і за своє оточення.

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Як і кожен з напрямків виховання, екологічне виховання має мету, завдання, основні принципи, форми, методи та показники сформованості.

Мета екологічного виховання - формування відповідального і дбайливого ставлення до природи, що базується на екологічній свідомості, формування потреби свідомого дотримання екологічних моральних і правових принципів природокористування в особистій поведінці та навички екологічної культури, яка може проявлятися в активній участі в суспільно-корисній праці по захисту, догляді та оптимізації стану оточуючого середовища; в пропаганді екологічних знань; в активній діяльності із вивчення й охорони природи своєї місцевості.

Кінцевою метою екологічного виховання є сформована екологічна культура та розвинута екологічна свідомість.

Основними завданнями екологічного виховання є:

·засвоєння провідних ідей, понять та наукових фактів, на базі яких визначається оптимальний вплив людини на природу відповідно до її законів;

·розуміння цінності природи як джерела матеріальних та духовних сил суспільства;

·оволодіння прикладними знаннями, практичними вміннями та навичками природокористування, розвиток здатності оцінювати стан оточуючого середовища, приймати правильні рішення щодо його покращення, передбачати можливі наслідки своїх дій і не допускали негативних впливів на природу у всіх видах суспільно-трудової діяльності;

·свідоме дотримання норм поведінки в природі, що виключає нанесення їй шкоди, забруднення або порушення природного середовища;

·розвиток потреби в спілкуванні з природою, прагнення до пізнання оточуючого середовища;

·активізація діяльності по покращенню природного середовища, пропаганда природоохоронних ідей.

Екологічне виховання нині розвивається на принципах єдності, взаємозв’язку природи й суспільства, соціальної зумовленості відносин людини й природи, гармонізації цих відносин. Багатоаспектність взаємодій суспільства й природи визначає основні принципи екологічного виховання.

Основні принципи екологічного виховання:

§міждисциплінарний підхід у формуванні екологічної культури школярів;

§цілеспрямованість, систематичність і безперервність спілкування школярів із довкіллям у процесі пізнавальної, ігрової, трудової та інших видів діяльності;

§єдність інтелектуального та емоційно-вольового начал у діяльності учнів із вивчення й поліпшення стану довкілля;

§взаємозв’язок локальних, регіональних і глобальних екологічних проблем;

§прогностичність, що передбачає відповідальність за збереження середовища життя для майбутніх поколінь.

У вихованні екологічної культури важливо своєчасно звернути увагу на формування відповідних ціннісних орієнтацій: природа – джерело задоволення не тільки матеріальних потреб людини, а й пізнавальних та естетичних. Важливе значення у формуванні екологічної свідомості мають уроки з біології. З перших уроків біології учні потрапляють у світ складних взаємодій живої природи і середовища, екології та здоров’я, їм прищеплюється любов до природи, показується її велич, краса і вразливість.

Чільне місце в системі екологічної освіти й виховання належить проблемі змісту діяльності учнів, що вбирає в себе такі аспекти взаємодії з природою: усвідомлення мети й способів раціонального використання природи людиною;розуміння не лише практичної, а й пізнавальної, естетичної, морально-етичної, гуманістичної, економічної, національно-патріотичної й гігієнічної цінності навколишнього природного середовища;усвідомлення негативних наслідків використання природних систем (виснаження природних ресурсів, забруднення природного середовища, зникнення еталонів та пам’яток природи тощо);оволодіння школярами теорією та практикою побудови власних стосунків у системі «людина-природа»;об’єктивність у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається.

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання в школі, на кожному з них ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості школярів.

На Ι етапі (1-6 кл.) – формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на елементарному рівні (спостерігати в природі за сезонними явищами в живій природі, брати участь в озелененні школи, дотримуватися правил поведінки в природі).

На ΙΙ етапі (7 -8 кл.) – провідною екологічною проблемою є збереження різноманітності видів царств Рослини і Тварини. Учні повинні вміти розпізнавати види рослин і тварин в природі, пояснювати їх взаємозв ’ язки з середовищем існування, виявляти пристосованість до умов співіснування в природних угрупованнях, проводити феноспостереження, дотримуватись правил поведінки в природі.

ΙΙΙ етап (9 кл.) – центральною екологічною проблемою є захист здоров’я людини від негативних наслідків антропогенної діяльності. Учні повинні розуміти шкоду для здоров ’ я людини паління, алкоголю, ВІЛ –інфекції, шкідливий вплив забруднюючих речовин на організм людини, небезпечний вплив токсичних речовин на здоров ’ я людини на різних етапах онтогенезу та вміти надавати допомогу потерпілим.

ΙV етап (10-12 кл.) – основна екологічна проблема – керована еволюція (виникнення під впливом антропогенних факторів нових напрямів природного добору, що може мати непередбачувані катастрофічні наслідки). Учні повинні вміти оцінювати наслідки впливу людини на природні екосистеми, на біорізноманіття, використовувати екологічні знання у власній діяльності.

Ефективність екологічного виховання школярів залежить від обґрунтованого добору змісту навчального матеріалу й від особистісної орієнтації педагогічних технологій. Це досягається такими шляхами: зосередження уваги під час вивчення матеріалу екологічного змісту на корекції наявного в учнів екологічного досвіду та відповідних ціннісних орієнтацій, оскільки вони досить часто мають споживацький характер; розгляд проблем довкілля не в загальному плані, а як таких, що стосуються кожного й на які кожен впливає в повсякденному житті; використання інформаційного й комунікативного «вибухів», котрі спричиняють духовне потрясіння, емоційне переживання (таким чином, під час розгляду екологічних питань залучається емоційно-почуттєва сфера особистості, виявляються мотиви, ставлення, почуття учнів, завдяки чому підсилюється пізнавальний інтерес); створення ситуацій, за яких екологічна проблема обговорюється всебічно й якомога ефективніше, висувається кілька можливих способів її розв’язання, і учень сам приймає якесь рішення.

7.Форми і методи екологічного виховання.

В залежності від віку учнів можуть бути використані різні форми екологічного виховання. За дидактичною метою виокремлюють такі форми екологічного виховання учнів:

- теоретичного навчання: предметні гуртки («юні екологи»);факультативи («Екологічні проблеми міста», «Екологічні проблеми сільського господарства», «Тваринний світ порушених територій»); лекції, бесіди (наприклад, на основі прочитаної книги «Опис України» французького дослідника Гійома Боплана (перекладеного з руанського видання в 1660р.), що дає уявлення про стан рослинного і тваринного світу України ХУІІ ст. для порівняння з сучасним), конференції, семінари, конгреси, симпозіуми;

- навчально-практичні: фенологічні спостереження, лабораторно-практичні роботи, екологічні експерименти, практикуми, дослідницька діяльність, рольові ігри («Чому ми опинилися на сторінках Червоної книги України?»), прес-конференції («Здоров’ я людини і оточуюче середовище», «Біосфера і науково-технічний прогрес»),оцінювати наслідки впливу людини на природні екосистеми, використовувати екологічні знання у власній діяльності; проводити екскурсії, походи, експедиції, екологічний моніторинг;

- комбінованого навчання (клуби, гуртки, факультативи, колоквіуми, олімпіади, школи юного еколога, учнівські наукові товариства, Малі академії наук, домашні роботи);

- масові роботи (конкурси, виставки, свята («День довкілля»), ранки, усні журнали, презентації, акції та рухи екологічного, суспільно корисного та природоохоронного спрямування);

- конкретної природоохоронної роботи (екологічні патрулі, сигнальні пости, трудові десанти, екологічні стежини, проекти).

Серед методів, які впроваджуються під час екологічного виховання в системі навчання біології, можна виділити такі:

o метод екологічної ідентифікації полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об’єкта, ситуації, обставин, в яких цей об’єкт перебуває;

o метоюметоду екологічної емпатії є педагогічна актуалізація співпереживання людини за стан природного об’єкта, а також співчуття йому;

o метод екологічної рефлексії полягає в стимулюванні самоаналізу людиною своїх дій і вчинків з погляду їхньої екологічної доцільності;

o активні та інтерактивні методи екологічного виховання передбачають роботу в малих групах, дискусії, диспути, мозкові штурми, рольові та ділові ігри, тренінги, розробку екологічних проектів, екскурсії в природу, екологічні польові практикуми, організацію екологічних стежок, дослідну роботу на заповідних територіях тощо;

o в екологічній освіті та вихованні особливо цінним є метод екологічних проектів, під яким розуміють конкретне творче завдання, індивідуальне або групове виконання якого забезпечує поетапний рух до визначеної та усвідомленої мети.

Мозковий штурм – форма колективної роботи, що характеризується спільною спрямованістю мислення на розробку ідей і підходів для розв’язання певної проблеми.

Інтегрально-пошукові групові та рольові екологічні ігри основані на проектуванні соціального змісту екологічної діяльності, а їхня специфіка полягає в ототожненні людиною себе з іншими живими істотами або природними об’єктами.

Творча «терапія» - це відображення людиною довкілля й почуттів, викликаних ним, засобами мистецтва.

Імітаційне моделювання – це прогнозування й демонстрування природних процесів або фрагментів екологічної реальності за допомогою створеної моделі через особистісну включеність у неї. Прикладами можуть бути: імітація дощу (під час пояснення кругообігу води), складання оповідань за слідами звірів і птахів на снігу (під час екскурсії в природу), створення дітьми дерева та імітація його росту й розвитку.

Для забезпечення принципу краєзнавствав екологічному вихованні учнів вчителями сільських шкіл рекомендується:

- робити запити до екологічних комісій сільських та районних Рад щодо фактичних даних з раціонального використання природних ресурсів, асигнування природоохоронних заходів, та використання цих матеріалів в екологічному вихованні учнів;

- укладати угоди про співпрацю школи і вузу з метою визначення видового складу рослин і тварин, їх статусу, створення характеристик екотопів (комплексні експедиції студентів-біологів, географів та учнів шкіл під час польових практик), розвитку наукової роботи учнів, результатом якої будуть сумісні наукові праці, виступи на конференціях та ін.;

- створення екологічних куточків: стенди, планшети, які містять матеріали з характеристики довкілля – річок, водойм, рельєфу, видового складу рослин і тварин даної місцевості; гербарії, ілюстрації рідкісних видів, видів Червоної книги; Закони про охорону довкілля, рослинного і тваринного світу; анотовані списки екологічної літератури; підбірки публікацій краєзнавчого характеру в періодичній пресі району, області: план масових екологічних заходів з екологічної пропаганди та роботи в зонах екологічної дії; найкращі щоденники фенологічних спостережень та відгуки про наукові роботи учнів на екологічні теми;

- залучення представників місцевої влади до зустрічей із школярами з екологічних проблем рідного краю;

- включення екологічних питань в зміст роботи гуртків і факультативів сільськогосподарського профілю;

- проведення конкретних справ з охорони лісів, парків, очищення берегів водойм, заготівля гілкового та іншого корму, тощо;

- на уроках біології використовувати інформаційні екологічні листки як результат випереджувальних завдань для учнів з метою прогнозування екологічних ситуацій в даному районі, моделювання процесів в популяціях, екосистемах, тощо;

- проведення нестандартних уроків (“Лицарі зоології”, “ По сторінках Червоної книги нашого району”, “Екологічна прес – конференція”…).

- розігрування нестандартних ситуацій на уроках природоохоронного змісту.

Подолання основного протиріччя між знаннями та їх використанням на практиці, в конкретних ситуаціях, діях будуть сприяти формуванню свідомого правильного відношення до природи, екологічної свідомості. Важливого першочергового значення при цьому набуває активна краєзнавча робота в школі в системі дисциплін природничо-наукового циклу, екскурсіі та експедиції по рідному краю.

Варті уваги глибокі думки В.О. Сухомлинського про використання природи в цілях розумового та морально-естетичного виховання. В його працях переконливо показано, що турботливе відношення до природи формується тільки тоді, коли дитина покращує оточуюче середовище своєю працею.

8.Критерії визначення рівня екологічної культури школярів різного віку – наукові, емоційно-ціннісні, нормативні, діяльнісні.

У діагностичній методиці їх сформульовано так:

екологічні знання

екологічні мотиви і цінності

поведінка в природі

спосіб життя (стосовно навколишнього середовища та свого здоров’я)

посильна участь в екологічній діяльності.

Ці критерії враховано для трьох рівнів екологічної вихованості учнів.

Ι рівень – низький: поверхові, фрагментарні екологічні знання; споживацька орієнтація щодо навколишнього середовища, байдужість до випадків заподіяння йому шкоди; порушення правил поведінки в навколишньому природному середовищі; нездоровий спосіб життя (багато необов’язкових, надмірних видів споживання, нераціональне харчування, відсутність намагання зменшити витрати енергетичних і матеріальних ресурсів, відсутність прагнення зменшити кількість побутових відходів, наявність шкідливих звичок); неучасть у посильній екологічній діяльності.

ΙΙ рівень – середній: досить глибокі екологічні знання з окремих питань, але загалом недостатньо систематизовані; орієнтація на необхідність збереження та охорони навколишнього середовища, небайдужість до випадків порушення вимог до правил поведінки в ньому; утримання від порушень правил поведінки в навколишньому природному середовищі; не зовсім здоровий спосіб життя (окремі необов’язкові види споживання, нераціональне харчування, намагання зменшити витрати енергетичних і матеріальних ресурсів, прагнення зменшити кількість побутових відходів, відсутність шкідливих звичок); посильна участь в екологічній діяльності.

ΙΙΙ рівень – високий: системні знання про екологічні закономірності, екологічні проблеми людства та шляхи їх розв’язування; розуміння необхідності докорінних змін у взаємодії людини з природою з метою її відновлення, вияв грамотної громадянської позиції щодо випадків порушень правил поведінки в навколишньому середовищі; недопущення порушень правил поведінки в природному середовищі; здоровий спосіб життя (окремі необов’язкові види споживання, намагання раціонально харчуватися, зменшити витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, прагнення зменшити кількість побутових відходів, відсутність шкідливих звичок); посильна з власної ініціативи участь в екологічній діяльності.

Таким чином, у сучасній екологічній ситуації центральним напрямком у вихованні сучасної молоді має бути екологічне виховання.

Екологічне виховання учнів повинно стати невід’ємною частиною шкільної освіти. Воно повинно здійснюватися в межах кожної шкільної дисципліни.

Чітко виділяються проблеми щодо правильної організації екологічного виховання. Перш за все - проблема впровадження краєзнавчого матеріалу в шкільну біологічну освіту. Нині діючі програми з біології ще не повністю задовольняють потреби екологічної освіти і виховання учнів. Зокрема тому, що у більшості з них природа розглядається переважно з точки зору її народногосподарського значення, але недостатньо з точки зору естетичної та оздоровчої цінності. Більше уваги слід було б приділяти міжпредметним зв’язкам, оскільки охорона природи – проблема комплексна і вимагає ломки традиційних міжпредметних бар’єрів. Цьому може посприяти введення у державні стандарти середньої освіти інтегративного курсу з «Основ екології».

Немає сумніву, що від успішного здійснення екологічної освіти, формування нового екологічного мислення значною мірою залежить майбутній стан природного середовища.

Питання для самоперевірки:

1. Назвіть екологічні проблеми людства

2. В чому ви вбачаєте проблеми екологічного виховання учнів?

3. Які основні принципи екологічного виховання?

4. Як ви розумієте поняття» Екологічна свідомість»?

5. В чому суть поняття» Екологічна культура»?

6. Назвіть групи екологічних понять шкільного курсу біології

7. Сформулюйте мету екологічної освіти

8. Назвіть об’єкти сучасної екології та екології майбутнього

9. Які суть, мета і завдання екологічного виховання.

10. Назвіть принципи екологічного виховання

11. Розкрийте форми і методи екологічного виховання

12. Охарактеризуйте критерії визначення рівня екологічної культури школярів

Література:

1. Боплан Гійом. Опис України //Газ. «Молодь Укаїни».- 12-21 березня 1990р.

2. Гайдай Л.В., Євтушенко Є.Х., Євтушенко Е.О. Сучасні вимоги до загальноекологічної підготовки учнів та умови їх реалізації / Матер. 11 Міжнар. наук.-практ. конф. «Пробл. фундамент. І прикладної екології, екол. геології та раціон. Природокорист.».- Кривий Ріг. 2005.- С. 55-57.

3. Євтушенко Є.Х., Бугай Т.В. Проблеми екологічного виховання учнів на початку 111 тисячоліття / Матер.І Міжнародн. Наук.-практ. Конф..-Кривий Ріг: Мінерал, 2004.- 3.- С. 187-191

4. Євтушенко Є.Х., Мотуз Т.В. Розвиток інтересу до вивчення живої природи в учнів 6-х класів засобами позакласної роботи з біології / Матер.І Міжнародн. Наук.-практ. Конф..-Кривий Ріг: Мінерал, 2004.- С. 220-222

5. Методичні рекомендації до проведення фенологічних спостережень у школі /Е.Х. Евтушенко, Т.І. Виноградова, Е.О. Евтушенко. Кр. Ріг: КДПУ, 2002.-35 с.

6. Євтушенко Є.Х., Заруднєва М.Т. Розвиток творчих здібностей учнів у процесі екологічної освіти / Матер. 111 Міжнар. наук.-практ конф.»Проблеми екології та екол. освіти».- Кривий Ріг:ТОВ «Етюд-Сервіс», 2004.- С. 71-74..

7. Загальна методика навчання біології /за ред. І.В.Мороза.-К.:Либідь, 2006

8. Школьный экологический мониторинг: Учебно-методическое пособие / Под ред. Т.Я. Ашихминой.- М.: АГАР, 2000.-385 с.

Дата добавления: 2015-05-26