Етичні течії – евдемонізм – етичний раціоналізм

Етика Нового часу характеризується глибокими змінами в духовній, політичній, економічній сферах життя суспільства. Розум все більше бере на себе те, що раніше вважалося привілеєм Бога – відповідальність за моральний світолад, визначення мети та значення людської життєдіяльності. Тому головними рисами етики Нового часу стає емпіризм, раціоналізм, зведення етики до галузі природознавства, яка повинна мати справу не з божественним велінням й ідеальним світом, а з природним буттям людини, його потребами, прагненнями та інтересами. Тільки таким чином можна зрозуміти його мету і значення діяльності.

Розробка етичних проблем займає в творчості І.Канта особливе місце. Їм присвячено декілька робіт: “Основи метафізики моральності” (1785), “Критика практичного розуму” (1788), “Метафізика норм” (1797). Однією з найважливіших завдань філософії І.Кант вважав розуміння сутності моральності, яка регулює поведінку людини. Основа моральності лежить, по І.Канту, апріорі в поняттях чистого розуму. В цьому випадку І.Кант розуміє розум як практичний, а не теоретичний, як раніше. Практичний розум – це і є моральність, що має справу з проблемами свободи і вільної волі. Чистий розум функціонує як практичний, коли він визначає волю, і вона стає вільною волею. І.Кант виходить в побудові своєї системи моральності з наявності “доброї волі” як сутності моральності. Воля визначається лише моральним законом. Окрім понять доброї волі і морального закону, основним поняттям моральності є поняття обов’язку, яке містить в собі поняття доброї волі. Волю І.Кант фактично ототожнює з практичним розумом і розуміє як автономну, не залежну від якої-небудь зовнішньої дії: як від матеріального, у тому числі соціального, так і від релігійного. Моральна воля, по І.Канту, містить практичні основоположення, які підрозділяються на аксіоми і закони. Максима – це суб'єктивний принцип воління, закон – це об’єктивний принцип воління. Закони як імперативи підрозділяються у свою чергу на гіпотетичні і категоричні. Категоричний імператив І.Канта має декілька формулювань, у яких він відточував цей закон. Остаточно він формулюється так: “Роби так, щоб максима твоєї волі могла в той же час мати силу принципу загального законодавства” (т. 4. ч. 1.,с. 331).

Кантівська етична система являє собою вищий зразок етичного абсолютизму. Категоричний імператив є зверненим до кожної людини моральним велінням, не залежним ні від яких конкретних умов місця, часу й обставин так само, як фундаментальні закони фізики, що керують рухом тіл, не залежать від подібних умов. Мораль вже сама по собі є, за І.Кантом, абсолютним моральним законом, що виражає безумовний обов'язок людини, яка перевищує всю решту людських зобов’язань. І.Кант детально досліджує питання про первинні прояви добра в людській природі й про схильність людини до зла. У цій схильності розрізняються три ступеня: ламкість людської природи (слабкість людського серця – хочу добра, але не можу його вчинити; несумлінність, коли моральний мотив змішується з іншими; злий норов – схильність віддавати перевагу неморальним мотивам дій.

І.Кант підкреслює, що людина вже зрікається морального закону, але прив’язана до мотивів чуттєвості. Відмінність між доброю та злою людиною не в мотивах, які діють, але в їх субординації. Лиху вдачу треба розуміти не як переконання в тому, що слід робити зле, а швидше, як викривлення серця, не готового приймати моральний закон як єдиний мотив вчинків. І.Канта часто називають родоначальником моральної філософії, тобто етики. На відміну від своїх попередників, І.Кант прагнув розробити “чисту, моральну філософію”. На його думку, моральна поведінка реалізується не з вигоди і симпатій, а з одної лише пошани до морального закону. Інакше кажучи, етика це вчення не про суще, а про належне. Вона досліджує абсолютно інший світ – світ свободи. Якщо, наприклад, фізика є наукою про природу, то етика – про закони волі. У цьому полягає новаторство німецького філософа.

Таким чином, до кінця XVIII століття відбувся підготовчий етап у розвитку етичної думки. Саме в цей час філософи: (Гоббс, Дідро, Гельвецій, Гольбах, Гегель, Кант) усвідомили, що мораль не зводиться ні до релігії, ні до психології, ні до інших явищ культури, а має свої принципи, поняття, відіграє важливу роль у житті особи і суспільства.

Дата добавления: 2015-05-26