Й клас. Основи християнського світогляду і моралі

Й клас. Етика подружнього життя

Й клас. Морально-етичні цінності молоді

Й клас. Божі заповіді – моральний дороговказ для людини

Й клас. Ісус Христос – ідеал для наслідування

Й клас. Навчаємося мудрості

Й клас. Прагну робити добро

Й клас. Живу і навчаюсь у родині

Й клас. Хочу пізнавати світ

Розділ 1. Хочу пізнавати дивосвіт

Розділ 2. Пізнаю себе

Розділ 3. Хочу пізнавати Бога

Розділ 1. Моя сім’я і родина

Розділ 2. Мій рід і народ

Розділ 1. З радістю творимо добро

Розділ 2. Життєвий дороговказ

Розділ 3. Шляхом добра

Розділ 1. Уроки доброти

Розділ 2. Уроки справедливості

Розділ 3. Навчаємося виправляти життєві помилки

Розділ 4. Уроки працелюбності

Розділ 5. Уроки Божої мудрості

Розділ 1. Морально-етичні цінності християнства

Розділ 2. Християнські орієнтири людського життя

Розділ 3. Історичні витоки та розвиток християнства в Україні

Розділ 1. Життєві дороговкази християнина

Розділ 2. Моральні настанови у взаєминах людини з Богом

Розділ 3. Моральні підвалини заповідей щодо пошани ближнього

Розділ 4. Моральні настанови у виборі життєвого шляху

Розділ 1. Християнський життєвий вибір людини

Розділ 2. Моральні цінності у виборі професії

Розділ 3. Людина у суспільстві

Розділ 4. Молодь і християнська культура

Розділ 1. Морально-етичні основи християнської сім’ї

Розділ 2. Християнське покликання чоловіка і жінки

Розділ 3. Моральні підвалини життя християнської родини

Розділ 4. Сім’я у цивілізаційному вимірі

Розділ 1. Суть християнського світогляду

Розділ 2. Морально-етичний зміст блаженств

Розділ 3. Християнські моральні чесноти

Розділ 4. Християнство у релігійному просторі світу

Методологічною основою процесу навчання основ християнської етики є система наукових підходів, принципів, форм і методів, які допомагають належно реалізувати мету і завдання навчання. Ці наукові підходи, принципи, форми і методи перебувають у тісному діалектичному зв’язку. Так, підходи конкретизуються у принципах, принципи реалізуються у певних формах через відповідні методи.

Найголовнішими з підходів у навчанні основ християнської етики є:

· аксіологічний,

· соціокультурний,

· культурологічний,

· особистісний,

· діяльнісний,

· комунікативний,

· системний,

· компетентісний,

· синергетичний.

Аксіологічний підхід до навчання основ християнської етики передбачає, що джерелом християнських моральних цінностей для людини є десять Заповідей Божих, дві Заповіді любові, Нагірна проповідь Ісуса Христа, заповідь, яка називається "золоте правило християнської етики", моральне вчення книг Старого і Нового Заповіту, послання святих апостолів, пояснення моральних цінностей у працях Отців Церкви, живий досвід Церкви.

За аксіологічного підходу людина розглядається як найвище творіння Боже, а такі моральні цінності, як любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, лагідність, стриманість, гідність, обов'язок, совість, честь є важливими цінностями, зміст яких розкривається учням.

Культурологічний та соціокультурний підходи, у свою чергу, мають на меті, з одного боку, сприймати учня як спадкоємця і носія вітчизняної та світової культури, яка має глибоке християнське коріння, а з іншого, – готувати школяра до життя у сім’ї, громаді, а також у сучасному суспільстві, якому притаманне як посилення національної самоіндентифікації українців, так і розширення глобалізаційних процесів.

Особистісний підхід передбачає сприйняття кожного школяра як унікальну особистість, творіння Боже, яке має реалізувати задум Творця, а також передбачає усвідомлення, сприйняття і взаємодію учителя з учнем як суб’єктів навчання.

Діяльнісний підхід має на меті таку побудову процесу навчання основ християнської етики, яка б активізувала навчальні зусилля школяра через ігрову, навчальну та комунікативну діяльність, через виконання практичних завдань-проектів тощо.

Комунікативний підхід у процесі навчання передбачає організацію комунікативної взаємодії між учителем та учнями на уроці, в позаурочний та позанавчальний час на основі християнських моральних цінностей, що лежать в основі спілкування.

Системний підхід орієнтує на організацію навчально-виховного процесу з основ християнської етики як цілеспрямованої творчої діяльності його суб'єктів: учнів, сім’ї та школи в рамках класної, позакласної та позашкільної роботи. Він вимагає розгляду системотвірних зв'язків мети, завдань, змісту, форм, методів та засобів навчання не ізольовано, а у взаємодії компонентів педагогічного процесу, що дозволяє виявляти загальні системні властивості та якісні характеристики.

Компетентнісний підхід передбачає аксіологічну, мотиваційну, рефлексивну, когнітивну, операційно-технологічну та інші складові результатів навчання основ християнської етики, що відображають набуття не лише знань, навичок і вмінь, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до себе, батьків, інших людей, оточуючого світу з погляду Біблії. Компетентність у сфері пізнавальної, комунікативної, ігрової, практичної діяльності школярів, засвоєння християнських моральних цінностей, способів набуття знань, користування різними джерелами інформації є основою компетентності в інших сферах: у сімейній, громадянській, соціально-трудовій, культурно-естетичній діяльності, сфері дозвілля та ін. Ключова компетентність учня по суті є інтегративною, тому що її джерелом є різні сфери діяльності: духовна, етична, соціальна, інформаційна, екологічна тощо.

Синергетичний підхід, провідним принципом якого є самоорганізація, саморозвиток особистості, які здійснюються на основі постійно активної взаємодії людини з зовнішнім середовищем, що призводить до змін, становлення нових якостей та ін. Синергетика божественного і людського визначає специфіку навчання основ християнської етики, оскільки є не плодом людського розуму, а виявляється в результаті духовно-інтелектуальних зусиль і присутня у Святому Письмі, працях Отців Церкви, працях релігійно-філософського змісту.

Основними загальнодидактичними принципами, на яких ґрунтується процес навчання основ християнської етики, є:

· принцип доступності й дохідливості викладання;

· принцип свідомості й активності учнів;

· принцип наочності навчання;

· принцип науковості;

· принцип систематичності та послідовності;

· принцип міцності знань, умінь і навичок;

· принцип зв'язку навчання з життям;

· принцип індивідуального підходу до учнів;

· принцип емоційності навчання.

Принцип доступності й дохідливості викладання виявляється у дозуванні навчального матеріалу духовно-морального змісту на уроці і при виконанні домашніх завдань, у компенсуванні складнощів його змісту майстерним викладанням учителем, відповідною подачею у підручнику. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого – до складного.

Принцип свідомості й активності учнів виходить із того, що позитивний результат навчальної діяльності з християнської етики визначається активністю школяра. Передбачає широке використання у навчанні проблемних методів, використання всіх психічних процесів, які сприяють активізації засвоєння християнських моральних цінностей. Активне й свідоме засвоєння етичних знань, формування навичок і розвиток умінь неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії тощо), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

Принцип наочності навчання передбачає навчання основ християнської етики на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їхніх зображень. Використовуються різні види наочності: натуральна (рослини, тварини, зоряне небо, явища природи), образна (образи, ікони, картини, репродукції, таблиці, моделі, муляжі), символічна (географічні карти, схеми), аудіо (музичні твори, аудіо фрагменти Біблії, пісні духовно-морального змісту) та відеопродукція (екранізація біблійних сюжетів, документально-публіцистичні фільми).

Наочність сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає виявити зв'язок між етичними знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.

Не дозволяється використання наочності, що виставляє Творця, людину, процес взаємозв'язків людини з Богом, людини з людиною або людини з оточуючим середовищем у невідповідному (карикатурному, образливому) світлі.

Принцип науковості має за мету використовувати наукові знання в галузі фізики, хімії, астрономії, біології, історії, археології для підтвердження біблійних істин. Передбачає опору на досягнення психолого-педагогічної, історико-культурологічної та теолого-філософської науки для успішного викладання основ християнської етики.

Принцип систематичності та послідовності певною мірою є похідним від принципу науковості, оскільки християнська етика має свою систему і послідовність викладання у навчальному процесі. У школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, ви діленням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру етичних знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу у процесі викладання християнської етики забезпечує системність здобуття знань (і системність мислення, і відповідну поведінку) учнями.

Принцип міцності знань, умінь і навичок передбачає тривале збереження в пам'яті набутих етичних знань, умінь і навичок і формування відповідної поведінки у повсякденному житті. З цією метою використовується повторення навчального матеріалу за структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мислення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою його систематизації; при повторенні акцентування на основних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для їх нового трактування.

Принцип зв'язку навчання з життям полягає в застосуванні учнями отриманих на уроках християнської етики знань у сімейному житті, повсякденній навчальній та практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до цього принципу, отримані у навчально-виховному процесі знання, уміння та навички повинні підтверджуватися конкретною практикою повсякденного життя.

Принцип індивідуального підходу до учнів означає врахування рівня розумового розвитку, релігійного та духовно-морального досвіду, знань та вмінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, особливостей їхніх пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їхнього ставлення до навчання.

Принцип емоційності навчання реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу з основ християнської етики, мову вчителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання цікавих прикладів, застосування наочності й технічних засобів навчання, створення в учнів почуття радості й умиротворення від пізнання Бога через Його моральну досконалість та Його моральні настанови для людини.

Поряд із дидактичними принципами навчання використовуються педагогічні принципи виховання:

· цілеспрямованість виховання;

· зв'язок виховання з життям;

· єдність свідомості та поведінки у вихованні;

· виховання в у праці;

· принцип комплексності у вихованні;

· виховання особистості в колективі;

· поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів;

· поєднання поваги до особистості вихованця з ро зумною вимогливістю до нього;

· індивідуальний підхід до учнів у вихованні;

· принцип системності, послідовності й наступності у вихованні;

· єдність педагогічних вимог сім'ї, школи і громадсь кості;

· народність;

· природовідповідність;

· культуровідповідність;

· гуманістичність;

· демократизм;

· національне самоусвідомлення.

Принцип цілеспрямованості виховання передбачає спрямування виховної роботи з християнської етики на досягнення основної мети виховання – високодуховної й моральної особистості, підготовки її до самостійного життя, свідомої й активної трудової діяльності.

Цей принцип реалізується за умови підпорядкованості виховної роботи з основ християнської етики загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

Принцип зв'язку виховання з життям, суть якого полягає в тому, що виховна діяльність з християнської етики має орієнтувати учнів на те, що вони покликані жити за християнськими духовно-моральними принципами, брати посильну участь у житті вже за шкільною партою й готуватися до життя в сім’ї, громаді, до трудової та благодійної діяльності.

Реалізація цього принципу передбачає систематичне ознайомлення та залучення учнів до громадсько-політичного життя в країні, регіоні, місті, селі, залучення їх до посильної участі у громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, можуть і повинні брати посильну участь у доброчинній діяльності. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна та практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

Принцип єдності свідомості та поведінки у вихованні базується на твердженні, що поведінка людини – це її свідомість у дії. Виховання такої єдності моральної свідомості – складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної етичної поведінки виявляється набагато складнішим, ніж виховання свідомості.

Для подолання цієї суперечності необхідне правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності протистояти їм.

Принцип виховання у праці, в основі якого закладена ідея, що формування духовно-моральної особистості на християнських цінностях безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі у праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість як прагнення дитини до активної діяльності.

Реалізація принципу виховання у праці можлива за умови усвідомлення учнями, що праця – важливе джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, чинник усебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до неї – винятково позитивна риса. Передбачається залучення учнів до взаємодопомоги, допомоги слабшим, доброчинної діяльності, добровільної практичної участі у житті класу, школи, громади, допомоги самотнім, літнім людям, усім, хто потребує допомоги.

Принцип комплексності у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту духовно-морального виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

Принцип виховання особистості у колективі зумовлений об'єктивними закономірностями духовно-морального розвитку дитини й відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає: усвідомлення учнями того, що колектив – могутній засіб виховання, що певні риси особистості формуються лише в колективі; згуртованість колективу та значення його думки для виховання школярів; участь учнів у самоврядуванні, що сприяє розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін. Найбільша виховна цінність колективу в тому, що між його членами виникають найрізноманітніші стосунки: взаємної відповідальності й залежності, організаторів і виконавців, між вихователями і вихованцями, між старшими й молодшими, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

Принцип поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів полягає в тому, що педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів належного життєвого досвіду; виховання творчої високодуховної й високоморальної особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність.

Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінка досягнутих результатів.

Принцип поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього передбачає: єдність вимог до вихованців із боку батьків, педагогів у процесі навчання християнської етики, контроль за їхньою поведінкою, гуманне ставлення до них, повагу до їхньої думки та ін. Його втілення в життя ускладнюється тим, що серед учнів нерідко є діти з різним релігійним досвідом, різним духовно-моральним рівнем, з неблагополучних сімей. Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей без винятку, поважати їхню людську гідність. Розумна вимогливість є також свідченням поваги до особистості дитини. Її виховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, випливає з потреб виховного процесу, із завдань духовно-морального розвитку особистості.

Принцип індивідуального підходу до учнів у вихованні є важливою вимогою до організації виховного процесу й однією з умов підвищення його ефективності. Виховні заходи з християнської етики, які не враховують цієї вимоги, не торкаються внутрішніх сторін особистості вихованця, – малоефективні. Результати виховного процесу з християнської етики значною мірою залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів.

Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні передбачає, передусім, підбір змісту й методики виховної роботи з християнської етики залежно від віку та рівня розвитку учнів. З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх аспектах його діяльності. Зростають і вимоги вихователів. Важливо прогнозувати можливі наслідки заходів духовно-морального впливу на школяра. Індивідуальний підхід потрібно застосовувати до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється незвичною поведінкою. Досвідчені педагоги намагаються сприймати кожного учня таким, яким він є, і відповідно будувати виховну роботу з класом.

Принцип єдності педагогічних вимог сім'ї, школи та громадськості передбачає охоплення всіх сторін навчально-виховної роботи сім'ї, школи, всіх форм діяльності учнівського та педагогічного колективів, громадських та благодійних організацій, виявляється у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу з християнської етики. Школа як провідна ланка у системі духовно-морального виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й давати їм основи психолого-педагогічних знань, передовий досвід виховання, дбати про підвищення етичної та педагогічної культури батьків, виховувати толерантне ставлення до інших конфесій.

Принцип народності має на меті національну спрямованість виховання, досконале оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, релігій, вірувань усіх народів, що населяють Україну і світ.

Принцип природовідповідності базується на врахуванні багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх духовних, анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних, релігійних та регіональних особливостей.

Принцип культуровідповідності ґрунтується на органічному зв'язку з історією народу, його мовою, релігією, культурними традиціями, з народним мистецтвом, на забезпеченні духовної єдності поколінь.

Принцип гуманістичності передбачає створення умов для формування духовно-моральних якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізацію взаємин вихователя і вихованців; сприйняття виховання – як центру навчально-виховного процесу, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіри до неї; виховання гуманної особистості. Передбачає розуміння принципової відмінності між християнським і світським гуманізмом і, відповідно, місця людини в цих ціннісних системах.

Принцип демократизму має на меті усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання права школяра на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Передбачає глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини та громадянською відповідальністю.

Принцип національного самоусвідомлення вимагає наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Це і забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу, а також відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічних елементів, що є в кожній нації, виховання їх типовими носіями національної культури.

Крім загальнодидактичних принципів, у процесі навчання основ християнської етики використовуються спеціальні принципи:

· принцип теоцентризму;

· біблійної основи навчання;

· міжконфесійності;

· толерантності до релігійних відмінностей і особливостей;

· добровільності у виборі предмету.

Принцип теоцентризму означає, що джерелом духовно-моральних цінностей є Бог. Ці цінності є об’єктивними, вічними й незмінними. Ці моральні принципи передані людям Богом через Біблію. Боголюдина Ісус Христос виконав і доповнив ці моральні принципи. Відтоді вони називаються християнськими.

Принцип біблійної основи навчання передбачає, що основою навчання є християнські моральні цінності, подані у Біблії, які є спільними для всіх християнських конфесій.

Принцип міжконфесійності скеровує учителя й учня до вивчення спільних для всіх християнських конфесій моральних цінностей. Пропаганда окремої конфесії і деякою мірою приниження іншої – не допускаються.

Принцип толерантності до релігійних відмінностей і особливостей передбачає шанобливе й терпляче ставлення до представників різних конфесій, а також до атеїстів та людей із відмінними переконаннями.

Принцип добровільності передбачає добровільний вибір предмету батьками та учнями й написання для цього відповідної заяви.

Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку з урахуванням конкретних можливостей і умов.

Принципи навчання й виховання реалізуються у певних формах навчання і виховання.

Основними формами навчальної діяльності на уроках християнської етики є фронтальна, індивідуальна, парна, групова.

Фронтальна форма роботи передбачає навчальну діяльність учителя з усім класом.

Індивідуальна форма роботи має на меті виконання завдання окремим учнем.

Парна робота передбачає навчальну взаємодію двох учнів, переважно тих, що сидять за однією партою.

Групова робота передбачає поділ класу на невеликі групи по 4-5 осіб для виконання групових завдань.

Форми навчально-виховної роботи на уроках із християнської етики втілюються у практику навчання й виховання з допомогою відповідних методів.

До основних методів навчання на уроках із основ християнської етики належать словесні та наочні методи:

· пояснення;

· розповідь;

· бесіда;

· дискусія;

· робота з підручником;

· дидактична гра;

· демонстрування та ілюстрування;

· самостійне спостереження.

Дата добавления: 2015-05-26