Специфіка архаїчної деморальної регуляції

Мораль має не лише історію, а й передісторію (доморальні засоби регулювання відносин між людьми), яку часто розглядають як особливу форму існування моралі.

Соціальну регуляцію в родовому суспільстві здійснювали синкретичні (такі, що поєднують у собі різнорідні елементи) звичаї, норми, приписи, тому мораль необхідно розглядати як аспект чи функцію цієї цілісної регулятивної системи.

Організаційним і нормативним принципом родового суспільства були кровнородинні відносини. Структура цього суспільства загалом збігалася із системою спорідненості. Наприклад, кожне плем'я корінних мешканців Австралії (в яких до XIX ст. зберігався первіснообщинний лад) поділялося на статевовікові групи: групу дорослих чоловіків, групу дорослих жінок і групу дітей та підлітків. Нечисленна верства стариків, які належали до групи дорослих чоловіків, керувала життям роду (племені). Цей поділ істотно впливав на стосунки між членами роду. Тому при аналізі відносин між людьми в родовому суспільстві велике значення мають поняття «матріархат», «патріархат», «кровна помста», «тальйон», «сорорат», «левірат», «кувада» тощо.

Про характер стосунків у родовому суспільстві свідчать і мовні факти. Так, у мові тасманійців (мешканців о. Тасманія, розташованого біля південно-східних берегів Австралії) не було слів «дядько», «дід», але були слова «тітка», «баба», що свідчить про стосунки між дітьми і батьками, між різними поколіннями.

Побутує думка, що зародження моральності передує виникненню моралі як ідеального (нематеріального) феномену. При цьому йдеться про відсутність у первісної людини нескутої волі, вибору, самосвідомості, а також про відсутність суперечності між сущим і належним. Насправді, така суперечність завжди існує, але долають її різними засобами. Наприклад, у родовому суспільстві це вдавалося робити завдяки діяльності інституцій родів і племен (ради родів, збори племен, ради старійшин та ін.). Елементи моралі як ідеального феномену в умовах первіснообщинного ладу містять первісні вірування: антропоморфізм (грец. anthropos — людина і morphe — форма) — наділення людськими якостями явищ природи, предметів, тварин; анімізм (лат. anima — душа, дух) — віра в існування духів, одухотвореність предметів, у наявність душі у людей, рослин, тварин; тотемізм (англ. totemism) — віра у спорідненість груп людей (роду, племені) з конкретними видами тварин, рослин, явищами природи; фетишизм (португ. fetiso — амулет) — віра в існування надприродних властивостей матеріальних об'єктів; різні види магії (грец. mageia — ворожба) — сукупність уявлень та обрядів, заснованих на вірі у можливість впливу на навколишній світ через надприродне (фетишів, духів) завдяки чаклунським дійствам; система заборон і обмежень (табу), міфологія, ритуали, обряди тощо. Їх аналіз свідчить, що деякі моральні відносини склалися ще за матріархату. Йдеться про усвідомлення необхідності працювати, захищати свій рід, родичів, про покірність і скромність, взаємні привітання родичів і співплемінників; обряди, ініціації (посвячення) — передання племінних норм життя поколінню, що досягло повноліття; табуації (заборони), метою яких був захист життєво важливих звичаїв і правил; жіночу ініціативу при встановленні шлюбного союзу; неприйняття кровноспоріднених шлюбів; кровну помсту та ін.

У патріархальному суспільстві виникли і нові норми, зорієнтовані на зміцнення ролі й авторитету чоловіка як глави патріархальної сім'ї. З цим пов'язані вимоги щодо вірності дружини, звичай левірату. Більш категоричним було ставлення до неправди; зросла роль примусу і суворих покарань за порушення норми. На патріархальну епоху припадає зародження самосвідомості людини, що, очевидно, спричинило необхідність жорсткої регламентації поведінки і покарань.

Умови тогочасного буття поступово відкривали простір і водночас спонукали до морального вибору. Важливу роль у цьому процесі відіграли норми поведінки, табу та приписи, які можна було тлумачити по-різному. Це, зокрема, стосується й міфу (грец. mythos — розповідь, переказ) — наївно-символічного уявлення людей про світ. Міфології кожного народу властивий моральний аспект. Проте її не можна розглядати як зібрання моральних норм. Хоч багато міфів містять оцінки суспільно-значущих фактів, це, однак, не дає підстав стверджувати про наявність у них чітко сформульованих моральних норм.

Отже, сукупність фактів буття людини у родовому суспільстві переконує, що мораль виникла саме на цьому етапі розвитку цивілізації.

8 Основні форми доморальної регуляції (табу, звичаї, таліон)

Виробле­на в родовому суспільстві система заборон — табу або табуація (з полінезійської). Те, що відомо сучасним дослідникам про феномен табу, дає підстави вбачати в ньому складний, але цілісний комплекс уявлень, в основі якого — категорична заборона певних дій і намірів, спрямованих на «недоторканні» об'єкти, що збуджують відчуття смертельного жаху, загрози — й водночас благоговіння, принадності, якщо не звабли­вості.
Табу були першими соціальними регуляторами первісного суспільства, вони являли собою заборони на певні дії, засновані на незаперечний авторитет традиції (а не на логічному поясненні) і спираються на жорстку фізичну санкцію (вбивство або вигнання з роду). Табу відрізняються від моралі тим, що:

• 
  вони забороняють, але не наказують позитивної поведінки;
• 
  вони носять колективний характер і не дотримуються індивідуально;
• 
  вони не вимагають усвідомлення і обгрунтування.

До числа основних відносяться табу:

• на їжу (м'ясо священної тварини, їжу вождя і т.п.);
• на шлюби між близькими родичами;
• на слова (священні імена, а з часом і матюки, тобто описують світобудову в термінах статевого акту).

Звичаї - наступний рівень соціальної регуляції. За змістом вони часто схожі на мораль, але відрізняються від неї за способом регуляції поведінки:

1) звичай поширюється в локальному співтоваристві, а норми моралі претендують на загальне значення;

2) звичай являє собою конкретну рекомендацію, а правила моралі формулюються узагальнено;

3) звичай обгрунтовується аргументом «так прийнято», моральний вчинок обгрунтовується аргументом «це добро»;

4) при оцінці поведінки за звичаєм мотиви вчинку не враховуються, в моральній ж оцінкою вчинку облік мотивів обов'язковий;

5) за дотриманням звичаю стежить громадська думка, моральний самоконтроль поведінки здійснюється совістю індивіда;

6) якщо звичай не виконується, він зникає, а при недотриманні норм моралі виникає почуття провини і каяття, тобто моральні ж переживання.

Основні звичаї утворюють календарний цикл (зустріч весни - свято першого снопа - дожинки - колядки) та життєвий цикл (батьківщина - весільні - похоронні).

Принцип обміну регулював відносини між первісними общинами (табу і звичаї поширювалися тільки на «своїх»):

1) Таліо́н — правовий принцип, за яким в разі нанесення якоїсь шкоди винуватцю завдають таку саму шкоду. Класичним прикладом таліону є біблійне «око за око, зуб за зуб». Таліон характерний для різноманітних примітивних систем права. Він позірнологічний та справедливий тож користувався неабиякою популярністю в давнину, а в масовій свідомості часто вважається правильним і досі.

«Око за око» - негативний варіант таких відносин. Дія за цим принципом передбачало відплата:

• 
  симетричне (за пошкоджене око віднімати око, а не ціле життя);
• 
  відповідь (чинена у відповідь на активність сусідів);
• 
  колективне («всім світом» мстити не тільки конкретного винуватця, але і всім родичам по крові - «кровна помста»).

2) Дарування - позитивний варіант обміну між громадами. Церемоніальне дарування припускало, що згодом сусіди відповідять взаємністю, причому в більшому обсязі. Таким чином, якщо принцип «око за око» обмежував безконтрольне поширення зла, то принцип дарування припускав наростання обсягу добра.

Дата добавления: 2015-05-26