План лекції. 3.1. Сутність основних категорій етики

3.1. Сутність основних категорій етики.

3.2. Добро – провідна категорія моральної свідомості.

3.3. Моральна вимога, моральний ідеал, честь та гідність, совість, справедливість.

3.4. Сенс життя та щастя як категорії моральної свідомості.

3.1. Сутність основних категорій етики

Категорії етики відображають зміст, специфіку, найістотніші сутнісні сторони моралі, закономірності моральних відносин, нормативність моральних уявлень. Вони пов’язані між собою і знаходяться у постійному розвитку. На основі категорій людина осмислює дійсність, стосунки між людьми, формує своє бачення світу. До категорій моральної свідомості відносяться добро і зло, честь і гідність.

Совість, відповідальність, справедливість, моральний ідеал та інші.

3.2. Добро – провідна категорія моральної свідомості

Зміст категорії «добро» іноді ототожнюють із сутністю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядає добро як морально-позитивне начало, зло – як морально-негативне, а саму етику – як учення про добро і зло.

Добро – найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв’язку з ідеалом суспільства і особистості.

Людині постійно доводиться вдаватися до категорій «добро» і «зло», оскільки без співвіднесення з ними джерелом і критерієм моральних вимог не може бути ні її свідомість, ні громадська думка.

3 розвитком етики сформувалися численні точки зору на проблему сутності добра і зла. Найчастіше їх поділяють на дві групи – моральний абсолютизм і моральний релятивізм.

Абсолютистські концепції добра і зла. Їх представники онтологізують (надають статусу буття) добро і тлумачать зло як щось негативне, що протистоїть буттю, спотворює його. Добро і зло протиставляють, стверджують, ніби добро за будь-яких умов не може переходити у зло, і навпаки. Категорії «добро» і «зло» розглядають як незмінні, абсолютно істинні.

Основним недоліком абсолютистських концепцій є канонізація і догматизація існуючої моралі, що нерідко призводить до ригоризму (непохитного втілення якогось принципу в життя), а іноді й фанатизму, аскетизму, ханжества й фарисейства, тобто удаваної набожності, доброчесності, лицемірства.

Релятивістські концепції добра і зла. У цій системі поглядів поняттям моралі надається умовне, відносне значення, що призводить до суб’єктивізму в тлумаченні моральних понять і суджень, до заперечення в них об’єктивного змісту, нерідко – до нігілізму та імморалізму вселюдських моральних цінностей.

Релятивісти бачать лише те, що моральні поняття й уявлення різних народів, соціальних груп, людей, перебуваючи у зв’язку з їх потребами, інтересами, переконаннями й уподобаннями, мають суттєві відмінності, а також залежать від часу, місця, конкретних життєвих ситуацій.

Основна помилка релятивізму полягає в нездатний їх чи небажанні виявити абсолютне вселюдське в моралі (властиве всім історичним епохам у різних народів), її загальні тенденції розвитку.

Сучасні етики теж не дають однозначного тлумачення добра і зла, пояснюючи це такими особливостями:

1. Поняття «добро», яке охоплює всі позитивні моральні явища, якщо й буде визначеним, то виявиться беззмістовною абстракцією.

2. Добро, як правило, виконує в моральному судженні роль предиката (логічного присудка), і спроби поміняти місцями суб’єкт і предикат закінчуються невдачею. А щоб визначити будь-яке поняття, треба поставити його на місце суб’єкта. Родовим щодо нього є поняття «благо», «цінність», «належне». «Добро – це найвища, абсолютна вселюдська цінність». Вдаючись до філософського визначення, поняття «добро» зіставляють із протилежним йому поняттям – «зло», що дає змогу з’ясувати деякі їх суттєві ознаки і сутність моралі загалом.

3. Люди, мовляв, різняться між собою, тому загальне добро не може бути однаковим для всіх (це ще стверджували софісти і скептики). Певна річ, люди по-різному розуміють добро, та головне, що для кожної людини воно є (має бути) саме добром. В іншому разі вона буде нездатною адекватно орієнтуватись у сфері моральних цінностей.

Добро слід розглядати як процес, якому властиві такі стадії розвитку: ідея добра; добро як спосіб буття людини; (високоморальна діяльність) і поведінка та відповідні моральні якості особистості); моральна і духовна культура людства тощо.

3.3. Моральна вимога, моральний ідеал, честь та гідність, совість, справедливість

Моральна вимога – це найпростіший елемент моральних відносин. Спільними ознаками для всіх моральних вимог є такі: імперативність, усезагальність, усепроникливість, безособовість, неадекватність виражальним засобам.

Категорія обов’язку фіксує набуття загальних уявлень про належне формування конкретної вимоги, зверненої до людського суб’єкта відповідно до його становища і ситуації, в якій він перебуває в даний момент. Тобто людина повинна відчувати свою суб’єктивну причепність до реалізації цього належного, усвідомлювати, що без власних її цілеспрямованих зусиль воно, можливо, ніколи й не буде здійснене. Універсальна, загальнозначуща форма морального обов’язку відображається в “золотому правилі” моральності, принципі “золотої середини”.

Категорія моральної відповідальності тісно пов’язана з уявленням людини про свободу та моральний вибір. Під відповідальністю розуміють адекватне усвідомлення реальних обставин людиною, її внутрішній стан, здатність до відповідної дії, ймовірних бажань і небажаних результатів останньої, актуальності альтернативних варіантів поведінки, тощо. Потенціал моральної відповідальності має два виміри: за що відповідає людина і перед ким вона відповідає.

Категорії гідність і честь розкривають моральне ставлення людини до себе та іншого (людей, суспільства).

Гідність – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності і моральної рівності з іншими людьми; ставлення людини до інших людей, в якому визначається її безумовна цінність.

Гідність як абстрактна властивість конкретизується у процесі становлення людини як особистості, реалізуючись у її конкретних моральних чеснотах.

Є принаймні два значення поняття «гідність», одне з яких пов’язане з визнанням самоцінності кожної людини безвідносно до її реальної життєдіяльності й соціального становища, друге – з конкретними чеснотами людини, її соціальним статусом (у цьому сенсі воно близьке до поняття «честь»). Гідність як визнання самоцінності людини даровано кожному разом із життям. А гідність як визнання чеснот, статусу людини заробляється, заслуговується. Вона може і втрачатися, якщо людина здійснює негідні вчинки.

На відміну від гідності моральна цінність людини в понятті «честь» пов’язується з її реальною життєдіяльністю, соціальним статусом, визнаними чеснотами. Якщо уявлення про гідність особи ґрунтується на принципі рівності всіх людей у моральному сенсі, то в понятті «честь» люди оцінюються диференційовано, що знаходить відображення в понятті «репутація» («добра репутація», «погана репутація»).

Честь – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до не, суспільства, яке рахується з її репутацією.

Честь людини, на думку Г.-В.-Ф. Гегеля, полягає в тому, щоб стосовно задоволення своїх потреб вона за лежала тільки від свого працелюбства, від своєї поведінки і від свого розуму. «...Честь – це нагорода, яка – я за доброчесність... Для кого навіть честь – дрібниця, для того і все інше [нікчемне]» (Арістотель). «Протилежністю честі є безчестя, або ганьба^ яка полягає в поганій думці і презирстві інших» (Б. Мандевіль).

Категорії честь і гідність в чомусь доповнюють одна одну. Свідомість честі вчить нас солідарності з ближнім, свідомість гідності – відповідальності перед дальнім. Домінуючу роль взаємодії честь – гідність, безперечно відіграє гідність, без неї ідея честі втрачає своє моральне значення.

Моральний ідеал – найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими доброчесностями, кожна з яких максимально досконала.

Одні етики виводять це поняття з уявлення про природу і сутність добра, а інші вважають, що уявлення про добро і належне орієнтовані на моральний ідеал, тобто є похідними стосовно нього.

Моральний ідеал ґрунтується на всьому кращому, що акумульовано в моралі на конкретному етапі її розвитку і поєднано в образі ідеальної особистості, на який потрібно рівнятися. Моральний ідеал є нескінченним процесом пошуку доскональності людини.

Совість і сором виконують функцію контролю в осмисленні моральних настанов людини. Совість – це внутрішнє духовне осмислення людиною цільності своєї життєвої реалізації під кутом зору її принципової моральної оцінки. Совість виконує запобіжну та ретроспективну (пов’язану з оцінкою минулих дій) функції. Муки совісті спрямовані на моральний вибір і відповідний вчинок, які вже відбулись.

Совість перебуває у зв’язку зі страхом, соромом, вимогою, каяттям та ін. Страх є етапом тривоги, неспокою, спричиненим загрозою втрати честі, сором – переживанням невідповідності своєї поведінки моральним вимогам перед людьми, вина – переживанням цієї невідповідності перед внутрішнім “Я”, або Богом; каяття є одним з найефективніших механізмів морального самовдосконалення особистості, що виявляється як почуття жалю з приводу скоєних вчинків.

Справедливість – це категорія, яка фіксує саме той належний порядок людського співжиття, належний стан справ загалом, який має бути встановлений внаслідок відповідального виконання людьми свого обов’язку. На відміну від інших категорій, категорія справедливості передбачає не просто оцінку того чи іншого єдиного явища (добро це чи зло, тощо), а співвідношення кількох моментів, між якими й належить установити етичну відповідальність, так справедливо, щоб гідному вчинкові відповідала заслужена винагорода, злому – кара. Справедливість загалом має об’єктивний характер. Сфера застосування поняття “справедливість” безмежна – від економічних, політичних систем до вчинків, позицій людини. Щодо людей, справедливими вважають тих, хто дотримується правових і моральних норм, даного слова, виконує свої обов’язки, відповідає добром на добро, несправедливими – тих, хто чинить свавілля, порушує права людей тощо.

З огляду на мотиваційні спонуки, розрізняють відплатну справедливість, яка вимагає відповідності покарання людини вчиненому нею злочину, та розподільчу справедливість, яка передбачає однаковий розподіл благ, цінностей в суспільстві. Остання охоплює два підтипи – справедливість зрівняльну і пропорційно-розподільчу, тобто розподіляються певні цінності між людьми порівну чи відповідно до конкретних заслуг кожного з них.

3.4. Сенс життя та щастя як категорії моральної свідомості

Смисл (сенс) життя. Поняття «смисл життя» належить до найважливіших понять етики. Цим терміном позначають і уявлення, яким послуговується моральна свідомість на буденному рівні.

Смисл (сенс) життя – морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона зіставляє себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

Проблема місця, ролі, призначення людини у світі, сенсу її життя є вічною. За словами Е. Фромма, людина – єдина тварина, для якої власне існування є проблемою; вона повинна її розв’язати, і їй від цього нікуди дітися. Поява цієї проблеми у свідомості людей пов’язана з нуждою, хворобою, муками совісті, зрадою, нерозділеним коханням тощо. Однак основна причина її виникнення полягає в усвідомленні людиною своєї смертності, скінченності свого існування.

Іноді смисл життя ототожнюють з метою, яку ставить перед собою індивід. Прагнення реалізувати мрію наповнює життя особистості відповідним змістом. Проте смисл життя не можна звести до окремої мети. Рано чи пізно людина має перейти, як писав сучасний російський філософ і психолог Ігор Кон, від питання «Ким бути?» до питання «Якою бути?». Саме тоді й виникає питання про смисл життя.

У розумінні проблеми смислу життя сформувалося дві принципові точки зору. Одна полягає в турботі людини лише про себе, своє спасіння, самовдосконалення, благополуччя, самореалізацію. Згідно з другою точкою зору, смисл життя не обмежується існуванням індивіда і полягає, наприклад, у служінні Богу, певній ідеї тощо. Окрему людину при цьому розглядають лише як засіб. Такий підхід іноді видається дуже високим, а тому привабливим. Проте історія свідчить, що заради сумнівних і псевдовеликих ідей загублено мільйони людських доль. Очевидно, смисл життя треба шукати між цими крайнощами – граничним егоїзмом і фанатичним альтруїзмом. Точка зору, згідно з якою смисл життя цілком заперечується, неприйнятна, аморальна.

Існування різних точок зору на проблему смислу життя є природним явищем. Важливо тільки враховувати, що в моральному житті віра в наявність смислу життя відіграє істотну роль. Без неї життя людини справді втрачає смисл.

Щастя. Проблема щастя постійно фігурує в буденному спілкуванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі, насамперед евдемоністи, вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми – похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлення про щастя, розуміння його сутності істотно впливають (принаймні можуть впливати) на життєдіяльність особистості.

Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно витлумачити це поняття.

Аналіз феномену щастя можна розпочати з робочого визначення, згідно з яким воно тлумачиться як особливий психічний стан, складний комплекс переживань людиною найвищої вдоволеності своїм життям. «Щастя, – на думку Дж. Локка, – у своєму повному обсязі є найвище задоволення, на яке ми здатні, а нещастя – найвище страждання». Можна жити змістовним, творчим життям і не переживати такого інтенсивного почуття, яким є почуття щастя. Проте бути щасливим без нього не можна. Це свідчить про істотність суб’єктивного начала в щасті.

Щастя – стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

Об’єктивною основою щастя є міра доброчесності людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров’я, матеріальний добробут, везіння тощо).

Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя.

За словами Л. Толстого: «Щастя є відчуття повності фізичних і духовних сил в їх суспільному застосуванні». Неодмінною умовою щастя є самореалізація особистості, щастя індивідуально неповторне. Справді щасливою може бути людина поведінка і життєдіяльність якої орієнтовані на вселюдські цінності.

Запитання до самоконтролю

1. Які категорії етики Ви знаєте?

2. В чому полягає різниця між категоріями етики та естетики?

3. Які ознаки є спільними для всіх моральних вимог?

4. В чому Ви бачите відмінність між абсолютними та релятивістськими концепціями добра?

5. Чи всякий моральний обов’язок категоричний?

6. Як співвідносяться моральний обов’язок і совість?

7. В чому Ви бачите різницю між категоріями “гідність” і “пошана”?
Що Ви розумієте під “професійною гідністю”?

8. Совість і сором. Що чому попередує?

9. Чому відповідальність людини зростає з ростом свободи?

10. Що відбиває категорія “справедливість”?

11. В чому Ви вбачаєте сенс існування та призначення людства.

Література

1. Малахов В. Етика: Курс лекцій; Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. –
С. 88-94, 95-115, 147-180, 181-215.

2. Тофтул М.Г. Етика: Навч. посібник. – К.: Академія, 2005. – С. 28-75.

3. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. – М.: Гардарики, 2002. – С. 241-250, 257-265, 295-305, 326-348, 349-359.

4. Некрасов А.И. Этика: Учеб. пособие – Х.: ООО Одиссей, 2003. –
С. 302-320, 360-374.

5. Этика: Учеб. пособие / Под ред. Т.В. Мишаткиной, Я.С. Яскевич – 2-е изд. – М.: Новое знание, 2002. – С. 138-150, 153-170, 198-205, 208-220, 224-240, 243-260.

6. Этика и эстетика: Учеб. пособие для самостоятельного изучения дисциплины / Пальм Н.Д., Гетало Т.Е. – Х.: «ИНЖЕК», 2004. – С. 54-70.

7. Этика. Энциклопедический словарь. – М.: Гардарики, 2001. – С. 113-114, 119-121, 154-156, 449-451, 542-545.

Тема 4

моральні аспекти людських відносин
та поведінки

Дата добавления: 2015-05-26