План лекції. 4.2. Моральні передумови людського спілкування: повага, співчуття, милосердя, любов

4.1. Моральний вибір.

4.2. Моральні передумови людського спілкування: повага, співчуття, милосердя, любов.

4.3. Моральні виміри спілкування в бізнесі та менеджменті.

4.4. Моральні аспекти поведінки в Інтернеті.

4.1. Моральний вибір

Моральний вибір – це акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і засобів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків. Моральний вибір пов’язаний зі свободою, тобто здатністю людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об’єктивної необхідності. Моральна свобода виявляється в тому, що людина, виходячи із свободи волі здатна вільно обирати ті чи інші моральні цінності. Моральний вибір пов’я-
заний з такими феноменами як моральний намір, моральна спонука, моральний мотив, моральна відповідальність.

Основними елементами морального вибору є наявність можливостей вибору та здібність вибирати.

Перше обумовлено способом життя людини, суспільними відносинами, ситуацією вибору, наявністю альтернатив і т.і.

Друге – індивідуальністю людини, її інтелектуальними якостями, вмінням аналізувати ситуацію, передбачати її результати, а також цінностними орієнтаціями (Фіхте, Шопенгауер, Ніцше).

В історії етики мали розвиток два напрямки щодо зовнішньої і внутрішньої детермінації вибору: моральний фаталізм с точки зору якого вибір обумовлюється об’єктивними обставинами (Демокріт, Гоббс, Спіноза).

Моральний волюнтаризм – вибір обумовлюється волею людини, без урахування моральної потреби (Фіхте, Шопенгауер, Ніцше). Але чи буде такий вибір моральним? Ні в такому разі моральна якість вибору усувається.

В моральному виборі існує подвійна детермінація:

1) моральні норми особи;

2) система моральних норм суспільства.

В моральній поведінці людини з точки зору вибору можна виділити наступні типи поведінки.

1. Донкіхотство – активна поведінка особи, яка ґрунтується на емоціях, пориві, ігноруючи об’єктивні обставини вибору. «Я йду, навіть якщо не бачу дороги, і не знаю куди я прийду» – Дон Кіхот.

2. Гамлетизм – поведінка людини, яка підходячи до вибору раціонально, намагається передбачити всі наслідки своєї активності в виборі із боязні зробити помилку. «Бути? чи не бути?» – Гамлет.

До цього типу відносяться люди, які часто запізнюються з прийняттям рішення. Рішення прийняте, але занадто пізно, воно вже не має актуальності.

3. Нейтралізм – тип поведінки, згідно з яким людина не втручається в прийняття рішення. Займає нейтральну позицію, тобто вона вибирає між ділемою втручатися чи не втручатися в сам процес прийняття рішення, а не в те яким може бути вибір (наприклад, моральним чи аморальним).

Проблема морального конфлікту. Моральний конфлікт виникає в свідомості людини, якщо їй треба прийняти рішення між двома моральними нормами, коли вибір однієї моральної норми приводить до порушення другої норми. Це вибір між двома стикаючимися моральними цінностями, які лежать в одній моральній площині: любов – обов’язок (В. Биков «Пойти и не вернуться»).

Моральний вибір передбачає відповідальність – поняття, в якому відображається характер відносин між собою і суспільством, а також особи по відношенню до себе.

Однією з проблем морального вибору є проблема співвідношення цілей і засобів людської діяльності. В історії філософської думки щодо цього питання сформулювалися три принципові позиції:

а) ціль виправдовує засоби;

б) ціль взагалі не може виправдовувати засобів;

в) ціль не виправдовує, а визначає засоби.

Ця позиція йде від Гегеля, тобто мета і закони діалектично зв’язані і засоби до яких ми змушені вдатися, залежать від того, яку саме ціль ми перед собою поставили.

Моральна ціль не може бути досягнена аморальними засобами.

Але жодна з окреслених позицій розуміння співвідношення цілей і засобів людської діяльності не позбавлена більших або менших вад, разом з тим вони не втратили своєї актуальності. До цього питання треба підходити ситуативно, з позиції принципу – добром творити добром.

4.2. Моральні передумови людського спілкування: повага, співчуття, милосердя, любов

Щоб спілкування між людьми могло відбутися, вони повинні перебувати в контакті, розуміти один одного, виконувати певні спільно визнані правила комунікативної поведінки; їм має бути притаманна воля до спілкування і певна, більш або менш виразна настроєність на своїх партнерів; що знову ж таки передбачає відповідні соціальні, культурні, психологічні, семіотичні умови та ін.

Ефективність спілкування досягається при дотриманні певних умов, серед яких, насамперед, треба відзначити: виявляйте дружне ставлення до людей, вітайтесь і усміхайтесь; перші, виявляйте ініціативу в приязному ставленні до інших; намагайтесь вести розмову в довірливому тоні; пристосовуйте свою поведінку й манеру розмови до обставин; сумніви й підозри висловлюйте обережно; будьте тактовні; не будьте сварливими тощо.

До числа власне моральних передумов людського спілкування передусім слід віднести повагу, співчуття і любов.

Повага, повагу в етиці визначають як таке ставлення до людини, що реалізуй на практиці певних діях, поведінкових актах, формах суб’єктивного відношення) визнання людської гідності. Людська гідність, як ми пам’ятаємо, в категоріальному плані співвідноситься з честю; якщо гідність притаманна особистості власне як людині, носієві загальнолюдських ціннісних властивостей, то честь утілює моральну оцінку й самооцінку особи відповідно до її конкретного соціального стану, належності до тієї чи іншої спільноти, а також її власних чеснот і здобутків. Подібним чином повага як практична реалізація визнання людської гідності знаходить доповнення в пошані, що реалізує насамперед визнання особистих чеснот індивіда та його, належності до певних спільнот.

Повага як реалізація принципу гідності в практиці людського спілкування передбачає добротворення, справедливість, врахування вільного самовизначення й обраного напряму самореалізації особи; разом з тим вона базується на рівності прав і свобод, орієнтує на довіру й уважне ставлення до людей, вимагає чуйності, доброзичливості, ввічливості. З повагою несумісні насильство, пригноблення, придушення свободи, жорстокість, приниження, брутальність.

Співчуття. Неважко побачити, однак, що для культури спілкування повага є передумовою хоча й необхідною, але недостатньою. Можна скільки завгодно поважати людину на відстані, зовсім не прагнучи вступити в спілкування з нею. Спілкування передбачає, що ми не просто цінуємо нашого партнера, поважаємо його гідність, а й активно прагнемо мати з ним справу, що неможливо без вникання і в його турботи й проблеми, без духовно-чуттєвої підстановки себе до його власної суб’єктивності.

Здатність до співчуття виявляється рисою фундаментальною, але при цьому занадто вже абстрактною, коли йдеться про власне людську моральність. «Співчувати» можна й особі, що потерпає від нестачі гумору в її співбесідника, і нещасному, котрого ведуть на страту, – і швидше першій, ніж другому. «Я вам співчуваю» – ввічливий, але дещо холоднуватий вислів, він не гріє душу, не додає надії.

Справді, співчувати людині – значить поділяти її радість чи тугу, пристрасть або страждання, захоплюватися її успіхами – чи жаліти її в її болях і невдачах. Є досить поверхова, хоча й небезпідставна моральна сентенція: справжній друг той, хто здатний не тільки сумувати з приводу ваших невдач, але й щиро радуватися вашим досягненням. Для егоїстичної свідомості співрадість часто уявляється чимось важчим, душевно менш досяжним, ніж жаль або спів-
страждання. Проте є підстави твердити, що онтологічне (тобто за своєю заглибленістю в реальне людське буття) співстраждання глибше; недарма саме цей відтінок домінує все ж таки в нашому стертому терміні «співчуття».

За висловом В.М. Шукшина, «культурна людина... це той, хто в змозі співстраждати. Це гіркий, болісний талант». Слід гадати, що ці слова зберігають свою актуальність і сьогодні – як позначення морального імперативу, котрий ніколи не був чужий ні для російської, ні для української інтелігенції.

Милосердя можна визначити як діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу. За своїм об’єктивним змістом милосердя «досить близьке до співчуття, проте розглядати його просто як вияв останнього було б неправомірно, оскільки у своїй екзистенційній основі вони зовсім не обов’язково збігаються. Якщо співчуття, тим більше співстраждання, пов’язане, як ми бачили, з тим, що особа переймається турботами й стражданнями інших, до певної міри розчиняючи в них власне Я, то милосердя, навпаки, передбачає чітко окресленого суб’єкта, який, керуючися моральними прагненнями, від надміру власного буття чинить добро тим, кого усвідомлює саме як Інших, відмінних від себе – хоча здебільшого, й не без сердечної схильності до них. Милосердя саме по собі є високою етичною цінністю».

Що таке любов? Визначень її та різноманітних поглядів на неї існує величезна кількість. Якщо давньогрецький філософ Емпедокл (близько 490 – близько 430 до н.е.) вбачав у любові безособове начало поєднання, яке пронизує собою всі стихії буття, а китайський мудрець Мо-цзи (V ст. до н.е.) – принцип загальної злагоди й взаємного добротворення, що його відкриває людям саме небо, то сучасні мислителі здебільшого пов’язують її саме з граничним проявом людської особистості: «Любов є відповідальність Я за Ти» (М. Бубер). Для романтиків любов асоціюється передусім з чимось неповторним, виключним, уразливим, таким, що не вкладається у рамки жодних загальних норм і розпорядків.

В історії людської думки знайдемо й осмислення любові як простої чуттєвості, й суто інтелектуалістське її тлумачення («інтелектуальна любов до Бога», як вона постає в «Етиці» Б. Спінози).

Вся ця строкатість існуючих уявлень про любов відбиває реальне багатоманіття видів і проявів цього основоположного людського почуття. Справді, існують любов-утіха і любов-самопожертва, любов-пристрасть і любов-інтерес, любов-хіть і любов-благоговіння, «любов небесна» і «любов земна» (контраст між останніми уособлюється платонівським протиставленням Афродіти-Уранії – «небесної» і Афродіти-Пандемос – «всенародної»). Існують також подружня, батьківська, дочірня або синівська любов, любов до особи, спільноти, ідеї або системи цінностей та ін. У кожного з названих і не названих нами різновидів любові є своя внутрішня логіка, і зачіпають вони людину по-різному.

Цікава типологія любові була зафіксована ще давньогрецькою мовою, де розрізнялися вирази «ерос», «філія», «сторге», «агапе».

«Ерос» – любов-захват, любов-закоханість, стихійна й пристрасна самовіддача заради когось чи чогось, що визнається більш високим і довершеним, ніж її суб’єкт (свого роду «тяжіння вгору», як охарактеризував цей різновид любові М.О. Бердяєв).

«Філія» – любов-приязнь, любов-дружба, що зумовлена як соціальними стосунками, так і особистим вибором людини.

«Сторге» – любов-прихильність, особливо в родинних зв’язках. Нарешті, «агапе» – жертовна й вибачлива любов, що сходить до ближнього, сповнена жалю до нього.

Таким чином, любов – це духовний стан людини, пов’язаний з її екзистенцією та ставлення до інших як вищих цінностей.

4.3. Моральні виміри спілкування в бізнесі та менеджменті

Етика бізнесу – складова етики ділових відносин, яка досліджує особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької, комерційної діяльності і формулює для цієї сфери відповідні рекомендації.

Теоретико-методологічною основою наукового розуміння співвідношення етики і бізнесу є вчення про людину, її сутнісні сили, різноманітні відношення до світу (практично-утилітарне, моральне, естетичне тощо). Вступаючи у певне відношення, людина орієнтується на відповідні цінності: за естетичного відношення – на красу; за морального – на своє уявлення про добро; за практично-утилітарного – на користь, матеріальну вигоду.

З розвитком людства змінювалися погляди на сутність і роль багатства. Одними з перших почали задумуватися над моральним буттям, не детермінованим матеріальною вигодою, античні мислителі. Наприклад, Арістотель вважав, що щастя людини полягає не в благородному походженні, здоров’ї, багатстві й удачливості, а в благородній поведінці за будь-яких обставин. Він доводив, що чесноти є породженням розуму. За переконаннями Л.-А. Сенеки, наділений моральною стійкість, непохитністю мудрець надає перевагу багатству, а не бідності, оскільки це відкриває для нього ширші можливості. Однак багатство відіграватиме в його житті службову роль, а в житті дурня – домінуючу.

Значний крок у подоланні утилітаризму було здійснено в епоху середньовіччя, коли передусім цінувалося не багатство, а знатне походження. Відчутно вплинуло на цей процес християнство, яке утверджувало благородний, безкорисний характер морального ідеалу.

У Нові часи (із зародженням капіталізму) знову почало домінувати практично-утилітарне ставлення до дійсності, а в ранг основних життєвих цінностей було возведено власність, багатство, гроші, соціальне становище. Разом із забезпеченням суверенності особистості, захистом її прав і свобод, розкріпаченням ініціативи і творчих сил сформувалися передумови для пробудження людських пристрастей, загострення соціальних протистоянь.

Сучасний менеджер повинен мати бути висококомпетентним в організації виробництва, психологічно грамотним лідером колективу, володіти ґрунтовними управлінськими знаннями, високими моральними якостями. З погляду соціології та етики, найважливішими для нього є такі ділові й моральні якості:

– здатність діяти відповідно до чинного законодавства держави, правил економічної поведінки, традицій і норм моралі;

– визнання недоторканності приватної власності;

– повага до людей, обов’язковість, вірність слову; турботливість про клієнтів і співробітників;

– відданість фірмі (здатність берегти її репутацію, секрети тощо);

– уміння жити відповідно до своїх статків;

– високий професіоналізм, наявність відповідних знань, умінь і навичок;

– наділеність творчим мисленням, чутливість до інновацій;

– вміння оперативно орієнтуватися в мінливих ситуаціях економічної кон’юнктури;

– здатність прислухатися до думки підлеглих;

– готовність іти на ризик;

– працелюбність, цілеспрямованість, наполегливість, невгамовна енергія;

– вміння переборювати труднощі, перешкоди на шляху до мети;

– висока репутація, позитивний імідж, порядність, добросовісність, чесність і правдивість; досконалість навіть у дрібницях.

Для ефективного виконання своїх функцій менеджер повинен прогнозувати й уникати моральних проблем, з якими може бути пов’язана його діяльність. Ідеться передусім про такі з них:

– правові конфлікти, втручання влади; політична заангажованість; культурні відмінності; фінансові зловживання, проблеми ціноутворення (цінова дискримінація, несправедливе ціноутворення; цінова змова конкурентів);

– проблеми закупівель;

– проблеми, пов’язані з персоналом;

– проблеми несправедливості (упередженість, несправедливе ставлення до працівників і менеджерів; несправедлива кредитна практика; несправедливе ставлення до клієнтів; несправедливе ставлення до постачальників, продавців, ЗМІ);

– проблеми нечесності (в конкурентній боротьбі, при укладенні і виконанні контрактів, недотримання конфіденційності);

– проблеми, пов’язані з рекламуванням шкідливих для здоров’я, некорисних або неетичних товарів і послуг;

– обман клієнтів, маніпулювання даними; створення соціально небажаних рекламних матеріалів, які вводять в оману споживачів товарів;

– хабарі, подарунки, послуги, розваги та інші форми вираження вдячності;

– невідповідність маркетингу соціальним потребам;

– порушення авторських прав; ухиляння від сплати податків, дискримінація, примус, злодійство.

Менеджмент, який не протидіє, а потурає таким явищам, намагається, використовуючи їх, досягти миттєвих меркантильних цілей, деградує професійно і морально, підриває ділову репутацію фірми, наносить непоправної шкоди її майбутньому.

4.4. Моральні аспекти поведінки в Інтернеті

Науково-технічний прогрес ХХ століття вніс свою лепту в людські відносини, яка проявилась в механічному еквіваленті (машини, апарати, комп’ютерна техніка). Технічні засоби спілкування часто створюють тільки ілюзію його. Сьогодні виникає руйнування феномену реального сусідства, тобто безпосереднього спілкування людей в певному часі та просторі. Всебічна комп’ютерізація призводить до соціальної ізоляції людини, до психологічної залежності від Інтернету, до об’єднання реального та віртуального світів у єдиний світ. Віртуальність – це не штучна реальність, а відсутність розподілу реальностей на істинні та ілюзорні, що може призвести людину до аморальних вчинків, “інтернетоманії”. В зв’язку з цим в етиці розробляється нова “галузь” етикету – нетикет, який пов’язаний з необхідністю моральної оцінки інтернет-технологій. Нетикет виступає як засіб нормативної регуляції поведінки і спілкування в Інтернеті. Основними моральними чеснотами користувача Інтернету повинні виступати совість і добро, гідність і честь, справедливість і відповідальність, пошана і благородство. Інтернет орієнтує користувачів на відкритий діалог, толерантність, взаємоповагу.

Запитання до самоконтролю

1. Що таке спілкування? В чому полягає його специфіка як типу людських відносин?

2. Перерахуйте основні правила культури спілкування.

3. В чому полягає антикультура в спілкуванні?

4. Чим відрізняється ділове спілкування від світського спілкування?

5. Які риси ділового спілкування, з Вашої точки зору, притаманні українському народу?

6. Які Ви знаєте моральні передумови спілкування?

Література

1. Малахов В. Етика: Курс лекцій; Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 257-300.

2. Тофтул М.Г. Етика: Навч. посібник. – К.: Академія, 2005. – С. 159-167, 172-197, 233-236.

3. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. – М.: Гардарики, 2002. – С. 349-360, 363-370, 425-439, 443-457.

4. Этика: Учеб. пособие / Под ред. Т.В. Мишаткиной, Я.С. Яскевич – 2-е изд. – М.: Новое знание, 2002. – С. 342-359, 370-410.

5. Шрейдер Ю.А. Этика. – М.: Текст, 1998. – С. 232-240.

6. Веденская Л.А., Павлова Л.Г. Деловая риторика: Учеб.пособие для ВУЗов. – Ростов н/Д: МарТ, 2001. – С. 37-49, 61-128, 135-146, 154-165.

7. Этика и эстетика: Учеб. пособие для самостоятельного изучения дисциплины / Пальм Н.Д., Гетало Т.Е. – Х.: «ИНЖЕК», 2004. – С. 84-100.

8. Рыбалко Т.С. В лабиринтах современного этикета / Т.С. Рыбалко, Н.А. Петраков и др. / Под ред. проф. Г.В. Ангелова / Учеб. пособие: КПОГТ. – Одесса, 2012. – С. 98-124, 185-188, 453-457.

Тема 5

етикет

Дата добавления: 2015-05-26