Тема політичної гри

«Можливості застосування стратегії «не прямої дії» у політичних конфліктах ХХ столітті на Сході»

Методичні рекомендації для підготовки відповідей:

********

При підготовці відповіді на перше питання практичного заняття слід звернутись до історії зародження «політичних» поглядів, які ми називаємо протополітичними. Вони були примітивними, спрощеними, бо політичні явища зазвичай приховані, влада утаємничує себе, а наука як раціональна форма осягнення дійсності тільки складалась. Вважалось майже всюди, що на землі правлять Боги через обраних ними осіб – царів та фараонів, влада яких була божественною, неподільною, беззаперечною.

У перших пам'ятках політичної думки Стародавнього Сходу (близько 2100 до н.е.) були викладені поради царям по зміцненню існуючих порядків, хоча ті й мають божественне походження. Пропонувалося підвищувати вельмож, в них вбачали опору держави, радили царям зберігати існуючі стани (касти у Давній Індії), захищати своїх підданих. Вважалося, що діяльність чиновників є шляхетною справою на відміну від “недостойної ” праці простих людей.

Владна машина держав Близького Сходу будувалась на основі схожості відносин держави та армії – з її жорсткою вертикаллю повного підкорення, тобто державний апарат був аналогом цього першого суспільного інституту, який мав всеосяжний вплив, не був замкнений тільки на свій рід - плем’я. Таким чином, боги ще правлять на землі через своїх ставлеників – царів, однак останні власноруч повинні були зміцнювати порядок у державі. У ній соціально-політична нерівність та майже необмежена влада одного верховного правителя обґрунтовувались божественними причинами.

У Давньому Китаї було сформульовано впливові та протилежні зазмістом політичні концепції, змістовне ядро яких містилося у відношенні правителів держави до свого народу.

Найбільш відомим представником патерналістської парадигми політичного мислення був Конфуцій, погляди якого викладено його учнями в книзі "Лунь юй". Мислитель створює концепцію "правильного" державного мислення і надає з цього приводу конкретні поради чиновникам як завойовувати довіру народу, вчить мистецтву комунікації з народом. Влада імператора базувалась на його авторитеті і вихованні людей, їх звички до покори. Вона була аналогічною владі батька у сім’ї, а держава вважалась великою сією, таким чином, політичне чимось нагадувало сімейні відносини.

За думкою законників-легістів (від лат. Lex - закон), суворі закони являються найкращим засобом державного управління. Держава повинна ліквідувати розбещеність народу, встановити єдині нормативи для думок і дій громадян. Легісти здебільшого розробляли "техніку" здійснення влади, а у політичній теорії вбачали не сукупність уявлень про належне у державі, а вивірену програму загальнодержавних перетворень. Вони заперечували цінність виховання та спирались на примус та виправдовували війни.

На відміну від законників, моїсти, що продовжували вчення Мо Цзи, бачили в народі, воля якого співпадає з волею Неба, вищу цінність. Дотримуючись волі неба, - вчили вони, - правителі повинні любити народ. Вони також вимагали зміни існуючих методів управління, бо вбачали все зло у поганих радниках правлячих кіл. Правителі, за їх думкою, повинні підбирати “служивих” людей не по знанню і вмінню лестити їм, а по діловим якостям.

Концепція легістів, яка була реалізована у жорстокій деспотії імперії Цинь у Китаї, продемонструвала жорстокість та байдужість до власного народу, крайній антигуманізм, а тому і нежиттєздатність у історичній перспективі, але і більш помірковані положення вчення Мо-цзи щодо природної рівності людей не були реалізованими взагалі.

Таким чином, в країнах Стародавнього Сходу сформувались перші відмінні політологічні положення стосовно державної влади, керівництва суспільством, справами миру.

*******

При підготовці відповіді на друге питання слід звернутись до історії політологічної думки представників античної думки Древньої Греції та Риму.

Платон пропонує план «ідеальної держави» у якій структура держави відповідає структурі душі: розумовій частині відповідають філософи мудреці, вольовій части душі – стажі, а почуттєвій – землероби-ремісники.

Про мир він сповіщає в “Законах” як про минулий “золотий вік ”, коли люди жили заможно і любили один одного, мир виступає політичним результатом здійснення різнорідних міжнародних угод: з еллінами, варварами, персами та іншими народами.

Аристотель вслід за Платоном поділяє всі форми правління на правильні та неправильні, однак на відміну від свого вчителя помірковану демократію характеризує як правильну форму врядування.

Він зазначав, що закони і державний устрій багатьох держав (у Лакедеоні, на Кріті, у Македонії і Карфагені), виховання громадян спрямоване на війну, тому що більшість володарів вважають завданням політики деспотичне насильницьке владарювання, а те відповідно неможливе без воєнних засобів примусу.

Римський політичний мислитель Цицерон найкращою формою політичного правління вважав змішану, утворену з досягнень монархії, аристократії та демократії. Сенека у свою чергу не визнавав поділу суспільств на національні держави, вважав увесь земний шар «Космополісом», започаткувавши космополітизм, який суперечить патріотизму.

********

При підготовці до відповіді на третє питання слід зважати на те, що у результаті розвитку політологічної думки у Середні віки стала поява політико-теологічних концепцій. Їх особливістю було:

· використання теоретичної спадщини Платона й Аристотеля;

· обґрунтування першості духовної влади над владою світської у всіх сферах, у галузі політичної боротьби та економіки;

Фома Аквінський розробив складну теологічну парадигму, у якій народ має право на повалення безбожної влади, а кращою формою політичного правління вважав монархію. Світська влада монарха у нього підпорядковувалась церковній владі папи Римського (порівняйте просту та складну теологічну парадигми).

Рекомендується самостійно опрацювати питання політичних поглядів арабських мислителів цього періоду, звернувшись до джерел № 11 у списку літератури. Спробуйте знайти віддзеркалення політичних теорій та поглядів арабських мислителів у діях урядів мусульманських країн в історії та у сучасних умовах.

*************

При підготовці виступів з четвертого питання семінару слід звернутись до політичних доктрин епохи Відродження і Нового часу, тобто до часів становлення феодального суспільства.

Політична теорія у флорентійського мислителя Ніколо Макіавеллі постала як самостійна наука, що відокремлена від філософії та релігії. Його основний твір «Державець» має теоретичне значення і являє собою посібник для освіченого монарха, який бажає проводити сильний політичний курс. Політичним ідеалом Макіавеллі була Римська республіка як втілення ідеї міцної держави, що вміє зберігати внутрішній порядок та поширювати свій культурний вплив на інші народи. Мислитель мріяв про політичного керівника (державця) який міг би поєднати силу лева та хитрість лисиці.

Найбільшу славу Макіавеллі надав його "реалістичний" підхід до здійснення політичного курсу. „Велика мета виправдовує засоби ” – це висловлювання виокремлювало політику від усілякої моралі. Методи і заходи політики оцінюються лише з точки зору досягнення поставлених нею завдань. Тому прийнятним у політиці, на його думку, може бути все, що забезпечує успіх: зрадництво, вбивства, брехня, підкуп, отруєння, залякування противників. У подальшому «макіавеллізмом» стали називати дії, які нехтують вимогами загальноприйнятої моралі для досягнення політичних цілей, тобто політичний аморалізм.

Політичні вчення соціалістичного спрямування набули поширення серед пригноблених як один з напрямків політологічної думки, пов'язаного з мрією про світлий майбутній ідеальний справедливий політичний устрій – це утопічні вчення Т.Мора і Т.Кампанелли. Твори подібного типу завжди починаються з рішучої критики існуючих політичних буржуазних порядків, державних установ, заснованих на приватній власності, пропонують власний варіант суспільно-політичного життя, принципово нездійсненний.

Утопічно-нездійсненні вчення Мора і Кампанелли стосовно утворення суспільства рівних та вільних громадян стали явищем політичної культури світового масштабу, вони мали у подальшому послідовників серед тих мислителів, хто їм співчував, проте значно відрізнялися від ліберально-демократичного напряму політичної думки Заходу. Ідеї зрівняльності у всьому, матеріальному та духовному, аскетизм у споживанні та близькість до природи, розчин індивідуального у суспільному вступали у змагання з іншими концепціями політичного устрою, зокрема з теоріями зверхності прав окремої людини, свободи вибору основ соціально-політичного та економічного життя, політичного плюралізму. З тих часів історія розвитку політології почала визначатися взаємним протиборством та взаємним впливом на суспільну (політичну) свідомість цих та інших напрямів: консервативного, утопічного, націоналістичного, комуністичного.

Т.Гоббс стає засновником розгорнутої договірної теорії держави, згідно з якою люди разом вирішили придержуватися ухвалених ними правил поведінки у суспільстві. Держава стежить за тим, щоб люди не порушували свободу один одного, припиняє війну всіх проти всіх. "Суспільний договір" Гоббса полягав у тому, що більшість передавала частину своїх прав авторитетній особі (державі), та зобов‘язувалась діяти на користь усіх.

Державу Гоббс вважав злиттям могутності і всіх сил громадян. Він припускав можливість усунути з суспільних відносин за допомогою держави “війну всіх проти всіх ”, обумовлену додержавним природним станом людей, але при цьому зовнішні війни в арсеналі державних засобів зберігалися.

Дж. Локк став засновником політичної течії лібералізму, яка визнавала пріоритет прав та свобод людини, тому завданням держави (ліберальної) було забезпечення прав та свобод через мінімальне втручання її у всю сукупність суспільних відносин, починаючи з економічних, перекладаючи регуляторні функції на ринок.

У загальнополітичному аспекті Вольтер і Руссо дотримувались ідеї звільнення політики від втручання церкви, пропагували ідеї рівності, братерства, боротьби проти сослівних привілеїв, за розумні основи суспільного життя.

Таким чином, погляди на мир, владу у цей період стають більш реалістичними, світськими, позбавленими впливу догматів церкви та попередніх ідейних феодальних нашарувань.

Імануїл Кант ще в середині XVIII століття познайомився з проектом абата Сен-Пєра щодо встановлення всесвітнього миру і дав своє трактування принципу “природного стану ” держави, відповідно до якого війна сприяла розселенню людей на землі та утворенню національних держав.

Хоча Кант розробив оригінальний для свого часу план усунення воєн і зміцнення миру між народами: розпуск постійних армій, республіканський лад держави, надання права народу оголошувати війну, його проект залишився соціально-політичною утопією. Вона була принципово нездійсненою

Стосовно плану вирішення питань загального миру шляхом створення всесвітнього союзу народів згідно теорії Канта, Гегель критично вказував, що всесвітнє об'єднання країн для “вічного миру ” не може бути тривалим, тому що всяке об'єднання народжує свою протилежність – відносини ворожнечі і суперництва, які приводять до війн.

Держави, на думку, Гегеля є вільні, суверенні індивідуальні утворення, тому над ними ніхто не може стояти у якості третейського судді, а їх суперечність може вирішуватись тільки війною.

Італійські соціологи і політологи, представники теорії політичних еліт Вільфредо Парето, Гаєтано Моска, Роберт Міхелс кінця XIX - початку ХХ століття вважали, що політична влада має бути в руках кращої меншості, якщо ж вона переходить з одних рук до інших, то лише від однієї обраної меншини до іншої. Цю правлячу (кращу, добірну, підготовлену) меншість вони називають елітою.

Г. Моска стверджував, що жоден з напрямків політології не повинен припускати правління мас, бо навіть демократичні системи правління базуються на демократичній еліті, але в ніякому разі не на простій більшості. В. Парето вивчав проблеми стійкості правлячих еліт та дійшов висновку, що їх склад має поповнюватися особистостями з «елітарними якостями». Тому що часто цього не допускають представники правлячих еліт, зростає вплив і політична сила протилежної сили - контреліти. Контреліта може при підтримці інших соціальних прошарків посісти місце правлячої еліти.

Марксистська політологічна концепція, розроблена К. Марксом, Ф. Єнгельсом та продовжена у нових умовах початку ХХ століття В. Леніним, базувалась на таких засадах: пріоритету матеріального над духовним, на першості економічних виробничих відносин серед інших ідеологічних (духовних) відносин, у тому числі і політичних, на положеннях зміни політичного устрою суспільств через соціальні революції, на необхідності насильницького захоплення політичної влади, на зламі буржуазної держави як знаряддя насильства і побудові у кінцевому підсумку безкласового суспільства через встановлення повного єдиновладдя пролетаріату, а у подальшому це приведе до самоуправління мас.

Спробуйте знайти віддзеркалення політичних теорій та поглядів українських мислителів, зокрема Богдана Хмельницького та гетьмана Мазепи у діях українського війська в політичній історії та у сучасних умовах

Політична думка, котра на протязі більш ніж 3,5 тис. років намагалась осягнути все розмаїття проблем політики, держави і влади, політики соціальних перетворень у XXI ст.. постала перед необхідністю вирішення універсальних "наскрізних" проблем і відповісти на найскладніші питання:

· в якому суспільстві ми живемо?

· який лад краще за все відповідає запитам людства?

· який політичний устрій очікує на нас у майбутньому?

· як уникнути масштабних воєн та кривавих внутрішніх конфліктів?

· Що представляє собою міжнародний тероризм?

· чи можливо політичними засобами врегулювати воєнно-політичні кризи і ризики глобалізаційного суспільства?

ВИСНОВКИ:

В результаті дослідження тисячолітньої історії розвитку політичних та поглядів ми встановили, що сучасна політологічна думка має витоки у більш ніж 2500 літньому розвитку, починаючи з протополітичних ідей щодо політики, держави, влади до сформованих цілісних концепцій пояснення публічної політики на наукових засадах XXI століття.

Практичне заняття теми 4.2.

Дата добавления: 2015-05-26