У третьому питанні практичного заняття виокремимо мілітарні та пацифістські аспекти сучасних політичних ідеологій

У підручниках з політології на теренах України мілітаризм як ідеологічна течія фактична проігнорована, у той час як у Росії ця актуальна проблема поставлена і вирішується.

Термін “мілітаризм” (франц. mitarisme; лат. – militaris військовий) вперше був застосований для позначення політичного режиму Наполеона III у Франції. Як соціально-політичне явище мілітаризм виник значно раніше, ніж вчені розпочали застосовувати цей термін - в епоху переходу від первісних неполітичних відносин первісного суспільства до періоду «воєнної демократії» античних полісів.

Мілітаризм є багатопланове соціально-політичнеявище і визначається як ідеологія і політика активного нарощування та систематичного використання воєнної сили держави; це домінування військових та воєнізованих органів та інститутів в державній тагромадянській сферах відносин.

Соціально-політична небезпека мілітаризму полягає у тому, що під його впливом економіка країни спрямовується на задоволення в принципі не можливої ситуації – насичення ринку зброї, адже та постійно застаріває, а також у тому, що в політиці домінують воєнно-силові засоби вирішення всіх завдань, що у вихованні людей закладається зневажливе ставлення до життя інших та й свого. Войовничість, агресія, боротьба лежать у основі психології мілітаризму.

Сучасний мілітаризм характеризується: широкою практикою використання військової сили для вирішення внутрішніх та зовнішньополітичних конфліктів, активною пропагандою мілітаристської ідеології, встановленням тісного зв’язку вищого військового керівництва з законодавчою та виконавчою владою, гіперболізацією воєнно-політичних аспектів суспільної масової свідомості, апологетикою та естетизацією збройного насильства.

Націоналізм є такою соціально-політичною течією, яка досягнення консерватизму використовує для обґрунтування пріоритетного розвитку певної (своєї) нації, бо для нього головна цінність у національній політичній концепції не людина чи соціальна спільнота, а нація як автономний, самоцінний, нічим не замінений у історії суб’єкт соціально-політичного життя.

Стосовно політичного змісту націоналізму продовжуються ідеологічні баталії. Теоретичним підґрунтям таких суперечок є критерії оцінки історичної ролі нації – культурологічні, філософські чи політичні. Коли націоналізм складається як реакція на гноблення завойовників чи колонізаторів, що намагаються підкорити націю, то він може розглядатись як антиколоніальний, якщо ж він є продуктом соціального розпаду та демографічних деструктивних процесів у багатонаціональній країні, то такий націоналізм може бути схарактеризований як націоналізм експансивного типу, що може трансформуватись у расизм та живити ксенофобію.

На початку ХХI зафіксовано сплеск націоналізму у поєднанні з сепаратистськими тенденціями відносно цілісності багатонаціональних держав. Іспанія – країна басків, Бельгія – Фландрія, Сербія – провінція Косово постали вузлом політичних міжнаціональних конфліктів з багатоаспектними наслідками. З одного боку є право націй насамовизначення, з іншого боку, ми спостерігаємо розклад раніше стабільних багатонаціональних держав за національними ознаками.

З практично-політичної точки зору слід враховувати на можливість виникнення війн на основі міжнаціональних суперечностей або складностей у взаєминах військовослужбовців з визначеними національними позиціями.

Пацифізм як яскраво виражена антивоєнно-політична ідеологія зовні виглядає ідейною течією протилежної спрямованості ніж мілітаризм, основна мета якої – зменшення масштабів мілітаризації суспільства, попередження громадськість про небезпеку війн для переможців і переможених. У своїх крайніх радикальних формах пацифізм виступає за принципову заборону війн і інших форм збройного насильства як таких, незалежно від соціально-політичної спрямованості війн. У радянські часи пацифізм розглядався однією з пасивних складових руху за всесвітній мир в дещо критичному аспекті за ідеалістичний, відірваний від воєнно-політичних реалій, характер. Крім того, пацифістів критикували за ідею відмови від служби у війську. Термін «пацифіст» раніше носив здебільшого негативні конотації.

Пацифізм наших часів активно почав поширюватись по планеті як суспільно-політична реакція на гонку ядерних озброєнь та як протест проти „брудної” війни у В’єтнамі у 70-х роках ХХ століття і тепер він стає модним способом молодіжної поведінки. У Німеччині на хвилі засудження агресивної політики часів Гітлера пацифізм поширений серед молоді призовного віку, тому реформа збройних сил – бундесверу з 2011року, вказують аналітику, зіштовхується з не6бажанням десятків тисяч молодих німців йди до армії.

Крім політичного аспекту, пацифізм став одним з типів молодіжної субкультури з символікою, стилем поведінки, зовнішньою формою. Рокові музиканти, інтелектуали, студентська молодь сьогодні являються основними носіями психології пацифізму, у той час як ідеологія (теоретична основа) його розробляється не так активно.

Фашизм (від лат. fascio пучок, зв’язка, об’єднання) є така світоглядна соціально-політична позиція, що виходить з ідей пріоритету расових угрупувань найвищого ґатунку перед всіма іншими (нижчими) спільнотами, визнання примату колективної волі, ірраціональних потягів до верховенства та влади. Фашизм нерозривно пов'язаний з мілітаризмом, тоталітарною політичною системою, одержавленою націоналістською партією, монокультурою, ірраціоналізмом та символізмом, агресивною зовнішньою політикою, опорою на збройну силу та мілітаризацією всього суспільного, а то й приватного життя.

Фашизм зародився в період між світовими Першою та Другою війнами ХХ століття у Італії та надалі перекинувся у Німеччину. Фашистська диктатура Б. Муссоліні та А. Гітлера закріпили вплив цієї ідеології політичною практикою. У фашизмі присутнє потужне „анти” – протест проти раціоналізму, рівності, буржуазного прогресу, інтелектуалізму, християнства, загальнолюдської моралі, інтелектуалів, совісті тощо. Фашистській ідеал – людина з колективістською мораллю відданості державі, вождізму,почуттям честі і військової чесноти, готовий до самопожертви, зверхності до інших націй, готовий до боротьби у біологічній площині.

Війна, за переконанням фашистських ідеологів, робить націю сильною і загартованою. Кожне покоління повинне мати свою війну, той народ, який не зможе завоювати собі життєвий простір, має загинути, - стверджував А.Гітлер. Фашизм заперечує наявність економічних та політичних прав особистості, зокрема, виступає проти профспілок, громадянського суспільства, парламентаризму, буржуазної демократії.

Слід враховувати звинувачення деяких європейських країн у поблажливому ставленні до неофашистських молодіжних формувань, що сприяє буденному насильству та небезпеки відродження фашизму.

Таким чином, головні соціально-політичні ідеології віддзеркалюють позиції певних соціальних груп та спрямовують владні інституції у виразний шлях здійснення соціально-політичних пріоритетів. Демократичному розвитку країни більше відповідають ліберальні та неоліберальні, а також неоконсервативні течії, у той час як націоналізм та особливо фашизм спонукають до радикальних та екстремістських дій.

Мілітаризм виник як ідеологія обґрунтування необхідності та доцільності війн і продовжує були загрозливим соціально-політичним фактором деформації всього суспільства, у той час як пацифізм (здебільшого це суспільний рух) виступає проти війн із абстрактних моральних міркувань неприйнятності будь-якого збройного насильства.

ВИСНОВКИ:

1. Політична діяльність завжди буває «осмисленою» на будь-якому рівні, починаючи від буденного розуміння мети і засобів політики і завершуючи цілісними концепціями стосовно використання політичної влади насильницьким шляхом, тому політична свідомість завжди присутні у політичних процесах.

2. Політична свідомість на науково-теоретичному рівні виступає у вигляді ідеологій самого широкого спектру – ліберальної, ліберально-демократичної, демократичної, соціалістичної, комуністичної, націоналістичної, фашистської тощо.

3. У широкому діапазоні політичних ідеологій вирізняються ті, що мають яскраво виражене мілітарне спрямування – вони спрямовані на підтримку військових зусиль держави чи навпаки, на заперечення соціальної цінності будь-якої війни та збройних змагань. При оцінці політичної обстановки варто звертати увагу на домінуючи настрої в суспільстві щодо політики уряду, на перевагу войовничих чи пацифістських ідей, концепцій, настроїв серед місцевого населення, а також у середовищі робітників транспорту.

===============================================

Дата добавления: 2015-05-26