Завади (шуми) 2 страница

Крім того, під стилем керівництва розуміють манеру й засіб поведінки командира в процесі підготовки й реалізації управлінських рішень.

. Ось які стилі керівництва зустрічаються в літературі: автократичний, демократичний, ліберальний, цільовий, керуючий, диктаторський, направляючий, безупинний (послідовний), партисипативний, дистанційний, делегуючий, контактний, направляючий і аналітичний, новаторський і інтуїтивний, ситуаційний і консервативний, хороводний, командний, колективний тощо. Зрозуміло, що все це не сприяє можливості вивчення проблеми та створює значні труднощі.

Ми не будемо вивчати всі ці стилі, а зупинимося тільки на трьох основних стилях керівництва: авторитарному (диктаторському), демократичному та ліберальному (потуральному). За останні роки вчені досліджували безліч стилів керівництва, що є різноманітними сполученнями цих стилів управління. Відзначимо, що класифікація стилів управління дуже суперечлива й до кінця не розроблена. У деяких американських джерелах замість термінологічних сполучень „автократичний” і „ліберальний” стиль управління використовується відповідно сполучення „управління, орієнтоване на виконання завдання” і „управління, орієнтоване на людей”.

Із сучасних стилів керівництва найбільше застосування в практиці управління одержав стиль „управлінська решітка ― ГРІД”, розроблений у 1964 році американськими вченими Робертом Блейком і Джейн Моутон.

Питання 2. Характеристика авторитарного (диктаторського) стиля управління командира

Типовим для авторитарного (диктаторського) стилю керівництва є використання голого адміністрування постійно, навіть тоді, коли це шкодить справі. Командир безпосередньо втручається в більшість питань, самостійно їх вирішує, дає розпорядження й запитує необхідну інформацію, від підлеглих вимагається виконання завдань відповідно до вказівок командирів. Особистість і погляди підлеглих, у значній мірі, залишаються без уваги, а іноді й придушуються.

Авторитарний командир не допускає активної участі підлеглих у прийнятті рішень. Із поглядами підлеглих командир рахується лише в тій мірі, в якій підлеглим удасться його переконати. Така поведінка придушує позитивні стимули в роботі, не відповідає прагненням підлеглих..

Сам же командир ― автократ, як правило, лаконічний у спілкуванні з підлеглими. Завжди в його словах переважають начальницькі нотки. Він не терпить заперечень, зауважень, вираження власної думки підлеглих. Навіть зовнішньо найчастіше такі командири ―похмурі, постійно заклопотані люди, на їхніх обличчях написані зайнятість і величезна заклопотаність справами. Кожному командиру-автократу, деякою мірою, властиво захоплення владою, одержання задоволення не від творчості, а від одного права віддавати накази.

Для командира-автократа характерні догматизм і стереотипність мислення. Усе нове сприймається ним з обережністю або взагалі не сприймається тому, що в управлінській роботі він практично користується тими самими методиками, тобто вся влада зосереджена в його руках.

Це створює напружену обстановку тому, що підлеглі, в цьому випадку, бажали б уникати тісного контакту з таким начальником.

Іноді автократичний стиль керівництва набуває форми жорсткої диктатури. При цьому командир виявляє себе як самостійний правитель із необмеженою владою. На його думку, саме він вправі вирішувати, що добре, а що погано. Він вважає правильними тільки такі стосунки між начальником і підлеглими, коли останні беззастережно приймають до виконання його вказівки. Він увесь націлений на виконання вказівок вищих рівнів управління. Інтереси підлеглих його не хвилюють зовсім або він приділяє їм увагу в останню чергу.

Військовий колектив у підпорядкуванні такого командира внутрішньо нестійкий. Усі підлеглі (або деяка частина) потай бувають незгодні або байдужі до рішень командира, оскільки останні були прийняті без їхньої участі. Роль підлеглих зводиться тільки до виконання розпоряджень

Якість роботи такого підрозділу знаходиться в повній залежності від здатності командира, оскільки здатностей підлеглих у підрозділі не можуть бути використані повною мірою. Тут існує можливість виникнення конфліктів між деякими підлеглими через кар’єристичні прагнення, здійснення яких залежить, головним чином, від командира. У настрої та поведінці підлеглих може з’явитися агресивність, скритність, пригніченість, посилюється прагнення одержати задоволення в будь-чому, що не стосується служби.

Цей стиль не стимулює ініціативу підлеглих, вона, навпаки, часто карається командиром-автократом, який унеможливлює підвищення ефективності роботи підрозділу. Під началом командира-автократа неприємно працювати, бо звільнення чи переведення неугодних підлеглих є метою його управлінської діяльності. У суперечці він часто вимовляє сакраментальну фразу „Ми з тобою не спрацюємося”. У таких умовах природно відсутня задоволеність службою, тому що підлеглі вважають, що їхні творчі сили не знаходять належного застосування.

Не слід, проте, вважати, що жорстка диктатура цілком непридатна і в сьогоденні, хоча це одна із крайностей. В екстремальних умовах командир-автократ, володіючи достатньою владою, має без коливань застосовувати її, щоб досягти наміченої мети.

Командир неминуче стає автократом у двох випадках:

1) коли він за своїми особистими якостями та рівнем кваліфікації стоїть нижче людей, якими має управляти;

2) якщо його підлеглі мають занадто низьку спільну й фахову культуру та в колективі відсутній професіоналізм і цілеспрямованість.

Питання 3. Характеристика ліберального (попустітелського) стиля управління командира

Типовим для ліберального ( потурального ) командира є низька міра прояву влади й особистого впливу на підлеглих. Такий командир практично не втручається в діяльність колективу, а підлеглим надана повна самостійність, можливість індивідуальної й колективної творчості. Він вважає підлеглих рівними партнерами в процесі підготовки рішень. Тут спостерігається високий рівень довіри командира своїм підлеглим, але відсутня в них належна повага до командира. Останній, не демонструє своєї влади під час підготовки рішень. Більш того, він приймає рішення, запропоноване групою підлеглих, навіть якщо воно не збігається з його власним. У ряді випадків це є результатом фахової слабкості командира.

Такий командир із підлеглими звичайно ввічливий, готовий скасувати раніше прийняте ним рішення, особливо якщо це загрожує його популярності. Відрізняє командирів-лібералів безініціативність, неосмислене виконання директив вищих органів управління.

Командир-ліберал має орієнтацію на міжособисті стосунки, робить натиск на взаємодопомогу. Він уникає дріб’язкової опіки над підлеглими, більш того ― не втручається в їхні дії, іноді зайво довіряючи й не забезпечуючи належного контролю. Із наявного арсеналу способів впливу на колектив основне місце в ліберала займають умовляння й прохання. Під час виконання управлінських функцій пасивний, можна сказати „пливе за течією”. Командир-ліберал боїться конфліктів, в основному погоджується з думкою підлеглих. Водночас ліберал піклується про підлеглих, рахується з їхніми нуждами, допомагає їм вирішувати навіть побутові проблеми, надаючи їм повну свободу. Не випадково ліберальний стиль керівництва часто називають стилем невтручання, пасивним, таким, що потурає.

М’якість у спілкуванні з людьми заважає йому набути реального авторитету, оскільки окремі підлеглі вимагають від нього потурань, що він і робить, побоюючись зіпсувати з ними взаємини. Наслідком цього може бути панібратство, а „дистанція” командира зі своїми підлеглими на роботі вкрай незначна.

У решті-решт командир ліберального стилю не виявляє скільки-небудь виражених організаційних здатностей, слабко контролює й регулює дії підлеглих і, як наслідок, його управлінська діяльність не результативна.

Ліберальний стиль у чистому вигляді у військових організаціях зустрічається досить рідко, тому що забезпечення високої ефективності бойового застосування підрозділу (частини) не сумісно зі слабкістю управління.

Питання 4. Характеристика демократичного стиля управління командира

Цей стиль займає проміжне місце між автократичним і ліберальним типами, із яких перший відрізняється недостатньою, а другий ― надмірною самостійністю підлеглих.

Демократичний командир зберігає за собою належні права, але водночас рахується з думкою своїх підлеглих і забезпечує їхню участь у прийнятті рішень.

Командир-демократ прагне, якнайбільше питань вирішувати колективно, систематично інформувати підлеглих про стан справ у підрозділі, правильно реагує на критику. Ліпшим способом для цього є не тільки індивідуальна взаємодія між підлеглими і командиром, але й взаємодія колективна, сукупна діяльність усієї групи в цілому.

Найбільш раціональною формою колективної взаємодії в демократичній групі є нарада за участю всіх її членів. На таких нарадах вирішуються найважливіші питання, що стосуються всіх або більшості членів цієї групи.

Учасники наради мають можливість висловити свою думку, і вона враховується в процесі прийняття рішень. Усе це забезпечує благополучну атмосферу та взаємну довіру між командиром і підлеглими

Командир-демократ у спілкуванні з підлеглими гранично ввічливий і доброзичливий, перебуває в постійному контакті, частину управлінських функцій делегує іншим фахівцям, довіряє підлеглим, вимогливий, але справедливий.

За описаних умов робота в такій групі набуває певної притягальної сили. Підлеглі відчувають свою роль і значення, одержують додаткові стимули до роботи й охоче подають у розпорядження групи якомога більшу кількість інформації. Тут складаються найбільш сприятливі умови для мотивації.

Особливо сприятливо впливає те, що підлеглі відчувають велике особисте задоволення від своєї роботи, а з боку командира одержують належну оцінку своїх трудових зусиль, результатів роботи, пропозицій, ідей.

Успіхи в цьому випадку визнаються не тільки за командиром, але й за всім колективом, що теж цінно для людини. Вплив групи на виховання виявляється більш сильним, ніж тільки вплив із боку командира або окремих колег.

Демократичний стиль передбачає дорадчий характер прийняття рішень, робить відкритою можливість для висування нових альтернатив, які командир враховує, але остаточне рішення приймає командир, причому одноосібно й цілком бере на себе відповідальність за це рішення, навіть якщо воно базується на порадах підлеглих, які виявилися невдалими.

Питання 5. Порівняльна оцінка трьох основних стилів управління

Дослідження німецьких учених виявили залежність між результатами праці та стилем керівництва. Ефективність різних стилів оцінювалася протягом трьох років. Самі високі результати виявилися в колективі, де переважав демократичний стиль керівництва, і самі низькі ― де переважав ліберальний та авторитарний (рис.5.1).

Проте, дослідження, проведені відомим американським вченим Куртом Левиним, показали, що працівники віддавали перевагу демократичному керівникові, але були більш продуктивні в разі авторитарного керівництва.

Дослідження останніх років також підтвердили факт, що демократичний стиль не завжди є найбільше продуктивним. Працівники таких професій, як пожежники, поліцейські, адміністративні (які близькі до військовослужбовців) віддавали перевагу й були задоволені роботою з авторитарним керівником.

Варто мати на увазі, що кожний із трьох стилів керівництва в чистому вигляді зустрічається дуже рідко.

Гнучкість командира й полягає в тому, щоб використовувати переваги кожного стилю та застосовувати його залежно від особливостей ситуації. На цьому твердженні заснована система ГРІД.

Доведено, що біля 60 % діяльності командира-автократа складається з наказів, команд, указівок, а у командира-демократа накази й команди складають лише 5 %.

У таблиці 5.1 наведені основні характеристики трьох стилів керівництва.

В остаточному підрахунку все зводиться до технології прийняття управлінських рішень, зокрема командир:

1) одноосібно приймає рішення й сповіщає про нього („чистий автократ”);

2) дозволяє підлеглим діяти без обмежень, установлених керівництвом „зверху” („чистий ліберал” ― „чисте невтручання”);

3) розкриває суть проблеми, дає вказівки, оцінює пропозиції, приймає рішення („чистий демократ”).

№ з/п	Параметри взаємодії командира з підлеглими	Стилі керівництва
Авторитарний (автократичний)	Демократичний	Ліберальний

	Прийоми ухвалення рішення	Командир одноосібно приймає всі рішення	Перед ухваленням рішення радиться з колективом або приймається колективне рішення	Чекає вказівок вищестоячого командира або підкоряється рішенням групи чи зборів військовослужбовців
	Спосіб доведення рішень до виконавців	Наказує, командує, розпоряджається	Пропонує, затверджує запропоноване підлеглим, доручає	Знімає з себе усяку відповідальність
	Розподіл відповідальності	Бере на себе або перекладає на конкретного виконавця	Розподіляє відповідальність разом з повноваженнями і завданням	Знімає з себе усяку відповідальність
	Відношення до ініціативи	Повністю придушує	Заохочує і використовує в інтересах справи	Віддає ініціативу в руки підлеглих
	Відношення до підбора кадрів	Боїться досить кваліфікованих і думаючих підлеглих	Підбирає далових, грамотних підлеглих із широким кругозором	Підбором кадрів не займається
	Відношення до недоліків власних знань	Гіпертродирована зарозумілість	Постійно навчається, враховує критику, заохочує підлеглих до навчання	Поповнює свої знання, заохочує цю рису в підлеглих
	Стиль спілкування	Жорстко формальний	Побудований дружньо, спілкується охоче	Боїться спілкування, спілкується з підлеглими лише з їх ініціативи, допускає фамільярне звернення
	Характер відносин з підлеглими	Диктується настроєм	Рівна, дружелюбна манера поводження з високим ступенем самоконтролю	М’який, легковірний
	Відношення до військової дисципліни	Прихильник твердої формальної дисципліни	Розумна дисципліна, диференційний підхід до людей	Вимагає формальної дисципліни, не вміючи її забезпечити
	Відношення до морального впливу на підлеглих	Покарання – основний метод впливу	Постійно використовує різні види стимулів	Використовує заохочення частіше ніж покарання

Питання 6. Стиль управління „ управлінська решетка - система ГРИД”

Найбільш відомою сучасною концепцією цього типу є „управлінська решітка ― система ГРІД”, яку розробили в 1964 році американські вчені Роберт Блейк і Джейн Моутон.

Вона являє собою матрицю, утворену пересіченням двох змінних або вимірів (рис 5.2)

1) турбота про виконання завдання (вісь X) ― прагнення командира до одержання позитивних результатів у виконанні завдання;

2) турбота про підлеглих (вісь У) ― прагнення командира до досягнення кінцевих результатів на підставі довіри та поваги підлеглих, симпатії один до одного, розуміння й підтримки

Взаємозв’язок вимірів для визначення стилю управління схематично може бути уявлений у вигляді решітки з 9-ти бальною оцінкою. У таблиці ГРІД 1 бал ― це низький ступінь виміру, а 9 балів ― високий. Інші показники позначають проміжні ступені того або іншого виміру

Із використання цієї моделі можна уявити 81 стиль управління, кожний із яких характеризується значеннями X і У.

Із цієї сукупності стилів управління можна виділити п’ять граничних стилів, які характеризуються властивостями поведінки командира та його стосунками з підлеглими:

стиль управління 9.1 ― максимальна турбота про ефективність виконання завдання (9 балів) сполучається з мінімальним піклуванням про підлеглих (1 бал). Командир зі стилем управління 9.1 віддає пріоритет максимізації результатів виконання завдання, диктуючи підлеглим, що й як вони мають робити. Такий стиль управління називають управлінням на основі виконання завдання; стиль управління 1.9 ― мінімальна турбота про ефективність виконання завдання (1 бал) сполучається з максимальним піклуванням про підлеглих (9 балів). Основна увага приділяється збереженню дружніх стосунків між військовослужбовцями, нехай навіть за рахунок результатів виконання завдання. Такий стиль управління називають управлінням підлеглими;

стиль управління 1.1 ― мінімальна турбота про виконання завдання й про нужди підлеглих. Командир цього стилю управління прикладає лише мінімальні зусилля, які необхідні для того, щоб зберігати своє місце в підрозділі або організації в цілому. Такий стиль управління називають убогим управлінням;

стиль управління 5.5 ― це командир із філософією „золота середина”. В її основі лежить система допущень, яка забезпечує мирне співіснування командира й підлеглих;

стиль управління 9.9 ― високий рівень турботи про виконання завдання, синтезований із високим рівнем піклування про підлеглих. У діях командира стилю 9.9 переважають демократичні прийоми вирішення завдання та взаємин із підлеглими. Такий стиль управління отримав назву колективне управління.

Обстеження значного числа командирів підтвердило гіпотезу засновників моделі ГРІД про те, що, незалежно від ситуації, стиль 9.9 є ліпшим. Ця модель використовується командирами для вироблення ліпшої лідерської поведінки через участь у програмах навчання та підготовки, спеціально розроблених для вироблення в них стилю 9.9.

Питання 7. Влада командира: визначення, баланс влади.

Вплив ― це будь-яка поведінка одного індивіда, що змінює поведінку, ставлення, відчуття тощо іншого індивіда.

Влада ― це можливість впливати на поведінку інших.

Мати владу ― значить уміти впливати на підлеглих, змінювати поведінку або ставлення людини або групи людей.

Баланс влади. В умовах військової організації влада тільки почасти визначається ієрархією. Обсяг влади в цій ситуації визначається не рівнем формальних повноважень, а мірою залежності від іншої особи. Це можна висловити наступною формулою: рівень впливу наділеної владою особи К на особу П дорівнює мірі залежності особи П від особи К.