Питання 20. Сучасна американська модель менеджменту. 4 страница

– під час формування „дерева” мети варто виходити з того, що кожна гілка „дерева” описує результат (мету), а не спосіб її досягнення;

– окрема мета кожного рівня є незалежною;

– мета нижчих рівнів виводиться з мети вищих рівнів і має їм відповідати;

– система мети кожного рівня підкоряється системі мети більш високого рівня, до складу якої вона входить.

Кількість рівнів декомпозиції залежить від масштабів і складності поставленої мети, від прийнятої у військовій організації структури.

Для того, щоб ієрархія мети військової організації знайшла своє логічне завершення та стала реально діючим інструментом досягнення мети військової організації, вона повинна бути доведена до кожного військовослужбовця

Рис. 3.3. „Дерево” декомпозиції (розділення) мети

Питання 6. Управління військової організації за метою.

Відповідь.

Управління за метою, як процес, складається з чотирьох взаємопов’язаних етапів (рис. 3.4):

вироблення мети;

планування дій (оперативне планування);

перевірка й оцінка виконання завдання;

коригувальні заходи.

Рис. 3.4. Етапи процесу управління за метою

3. 2. Планування і контроль як функції управління військовою організацією

Питання 7. Визначення, сутність, види та етапи планування.

Відповідь.

Функція планування передбачає рішення про те, якою має бути дана мета та що повинні робити члени військової організації, щоб її досягти.

Сутність і віди планування

За своєю суттю функція планування передбачає відповідь на три наступні основні питання:

Де знаходиться військова організація в даний час? Командири повинні оцінювати слабкі й сильні сторони виконання завдань, що стоять перед військовою організацією. Усе це має на меті визначити, чого може реально досягти військова організація за наявності певних ресурсів.

Де повинна знаходитись військова організація в майбутньому? Оцінивши можливості й загрози в зовнішньому середовищі, такі як імовірний супротивник, сусіди, постачання, закони, політичні фактори, економічні умови, технології, соціальні та культурні зміни, командування визначає, якими повинні бути завдання військової організації та що може перешкодити військовій організації в досягненні цієї мети.

Що повинно зробити командування, щоб військова організація набула того стану, в якому її хоче бачити командування? Командири повинні вирішити що мають зробити члени військової організації для досягнення мети військової організації.

План – основа діяльності військової організації будь-яких розмірів, містить указівки, кому, яке завдання, в який час вирішувати, які ресурси необхідно виділяти на вирішення кожного завдання.

Єдиного методу планування, який би відповідав кожній ситуації не існує. Тип планування та акцент, який робить командир в процесі планування, залежить від його статусу в організаційній ієрархії військової організації, тобто процес планування здійснюється відповідно до рівня організаційної структури.

Таких рівнів три: вищий, середній і нижчий. Відповідно до цих рівнів розрізняють три рівні планування: стратегічне (довгострокове); тактичне (середньострокове); оперативне (короткострокове).

На вищому рівні організаційної структури застосовується стратегічне планування (рис.3.5).

Рис. 3.5. Процес стратегічного планування

Усі три типи планування складають загальну систему, що називається генеральним чи загальним планом, або бізнес-планом

Питання 8.Сутність, зміст, види, процес контролю

Відповідь.

Контроль – комплексна функція, що включає в себе функції обліку, оцінки, аналізу.

Контроль – це важлива та складна функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку варто враховувати в першу чергу, полягає в тому, що контроль має бути всебічним. Контроль не може бути прерогативою винятково спеціальних контролерів. Кожний командир, незалежно від свого рангу, має здійснювати контроль як невід’ємну частину своїх посадових обов’язків.

Контроль є фундаментальним елементом процесу управління. Ні планування, ні організацію, ні мотивацію не можна розглядати відокремлено від контролю. Дійсно, фактично всі вони є невід’ємними частинами загальної системи контролю у військовій організації. Ця обставина стане більш зрозумілою після того, як будуть розглянуті три види контролю: попередній, поточний та завершальний. За формою здійснення всі ці види контролю схожі, тому що мають одну мету: сприяти тому, щоб фактично одержувані результати були якнайближче до необхідних. Розрізняються вони тільки за часом здійснення.

Попередній контроль. У військовій організації попередній контроль використовується в трьох ключових сферах – відповідно до людських, матеріальних та фінансових ресурсів.

Поточний контроль здійснюється безпосередньо під час виконання завдання. Найчастіше його об’єктом є підлеглі, а сам він традиційно є прерогативою їхнього безпосереднього начальника.

Завершальний контроль. Під час виконання завдання в поточному контролі використовується зворотний зв’язок для того, щоб досягти необхідної мети та вирішити проблеми, що виникають, перш ніж вони вимагатимуть занадто великих витрат.

Процес контролю. У процесі контролю є три етапи, які чітко відрізняються один від одного: відпрацювання результатів, яких потрібно досягти виконанням завдання (стандартів та критеріїв), співставлення з ними реальних результатів та прийняття необхідних коригувальних дій.

3. 3. Організація і мотивація як функції управління військовою організацією

Питання 9. Сутність делегування, відповідальності та повноважень.

Відповідь.

Повноваження – це обмежене право використовувати ресурси військової організації й спрямовувати зусилля деяких її військовослужбовців на виконання визначених завдань.

Делегування означає передачу завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.

Відповідальність означає, що військовослужбовець відповідає за результати виконання завдань перед тим, хто передає йому повноваження.

Межа повноважень.

Узагалі межі повноважень поширюються в напрямі більш високих рівнів управління військовою організацією. Але навіть повноваження вищого командування обмежені. Воно не може підвищувати собі заробітну плату, призначати премії і т.д. без рішення відповідних державних органів.

Командири не можуть делегувати повноваження, які суперечать законам або культурним цінностям, принаймні, на тривалий термін.

Однак обмеження, які накладаються на повноваження, часто на практиці командирами порушуються. Щоб ліпше це зрозуміти, розглянемо різницю між повноваженнями та владою.

Повноваження та влада. Повноваження та владу часто плутають одне з одним. Повноваження визначається як делеговане, обмежене, притаманне даній посаді право використовувати ресурси військової організації. На відміну від цього влада являє собою реальну здатність діяти або можливість впливати на ситуацію та підлеглих. Можна мати владу, не маючи повноважень. Повноваження, іншими словами, визначають, що особа, яка обіймає будь-яку посаду, має право діяти. Влада ж визначає, що вона дійсно може робити.

Питання 10. Типи та варіанти розподілення повноважень.

Відповідь.

Лінійні повноваження – це повноваження, які передаються безпосередньо від командира підлеглому й далі до інших підлеглих. А саме лінійні повноваження надають командиру узаконену владу, яка спонукає підлеглих на досягнення поставленої мети.

Командир, який володіє лінійними повноваженнями, має право приймати певні рішення й діяти в певних питаннях без узгодження з іншими командирами в тих межах, які встановлені військовою організацією, законом або звичаєм. Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління військовою організацією. Процес створення ієрархії[6] називається скалярним[7] процесом.

Оскільки повноваження на право розпоряджатися людьми зазвичай передаються за допомогою скалярного процесу, результуюча ієрархія називається скалярним ланцюгом або ланцюгом команд. Військові певного рангу відрізняються від військових більш високого або нижчого рівня за обмундируванням та знаками розпізнавання; тут ієрархія називається ланцюгом команд. Ланцюг команд, створений делегуванням повноважень, є характерною рисою всіх формальних військових організацій, окрім найдрібніших.

Штабні (апаратні) повноваження. Штабними повноваженнями відносно лінійних структур можуть бути: рекомендовані повноваження, обов’язкові узгодження, паралельні повноваження, функціональні повноваження.

Варіанти розподілення повноважень і завдань

При делегуванні можливі два варіанти розподілення повноважень і завдань: за системою „ялинка” і системою „матрьошка” (рис. 3.6).

При використанні системи „ялинка” повноваження і завдання вищого командування поглинають частину повноважень і завдань нижчого командування. У даному випадку має місце бюрократична організація.

Система „матрьошка” є системою подвійного чи множинного підпорядкування. У ній повноваження та завдання вищого командування повністю поглинають повноваження й завдання всіх нижчих командирів. У цій системі дуже складно знайти „крайнього” через перерозподіл повноважень і завдань на усіх нижчих рівнів.

У зв’язку з цим у військових організаціях може застосовуватися тільки варіант „ялинка”, який базується на єдиноначальності. Управління „через голову” тут є неприпустимим, бо спричинить руйнування основ військової організаціївисокою чіткістю фіксації повноважень і завдань командира кожного рівня управління.

.

Система „матрьошка” може застосовуватися у тих випадках, коли вищий керівник є власником повноважень. Тимчасово передаючи ці повноваження підлеглим, він повністю залишає їх за собою, що дозволяє йому в будь-який момент втрутитися в дії всіх нижчих рівнів управління. У системі ж „ялинка” це вважається неприпустимим.

Питання 11. Визначення, суть і модель мотивації

Відповідь.

Під мотивацією вважається процес, за допомогою командир спонукає підлеглих до виконання завдання для досягнення мети військової організації (можна додати також, що це процес спонукання себе до діяльності для досягнення особистої мети).

Процес мотивації включає: установлення незадоволених потреб; формування мети, спрямованої на задоволення потреб; визначення дій, необхідних для задоволення потреб.

Потреба – це усвідомлення відсутності чого-небудь, що викликає спонукання до дії. Потреби неможливо безпосередньо спостерігати чи вимірювати. Про їх існування можна судити лише з поведінки підлеглих. Психологи, спостерігаючи за людьми, визначили, що потреби служать мотивом до дії. Мотивація складає серцевину й основу управління людиною. Ефективність управління у значній мірі залежить від того, наскільки успішно здійснюється процес мотивації.

Прихильники історично ранніх поглядів на мотивацію до праці, наприклад, політика „батога й пряника”, дотримуються думки про те, що людина за своєю природою ледача, хитра, егоїстична, хоче якнайменше дати та якнайбільше взяти. Отже, необхідно постійно примушувати її до праці й систематично заохочувати для досягнення високих результатів.

Сучасні теорії мотивації розподіляються на дві категорії: змістові та процесуальні.

Змістові теорії ґрунтуються на ідентифікації тих внутрішніх потреб, які змушують людей діяти так, а не інакше.

Процесуальні теорії ґрунтуються в першу чергу на тому, як поводяться люди з урахуванням їхнього сприйняття й пізнання. Спрощена модель мотивації через потреби представлена на рис. 3.7..

Потреба, що з’явилася за браком будь-чого, викликає спонукання, яке й визначає поведінку людини, спрямовану на задоволення потреби. Характерно, що потреба може й не виявлятися усвідомлено, але в будь-якому вигляді вона формує спонукання. Залежно від міри задоволення потреби корегується поведінка індивіда. Наприклад, якщо мета досягнута, то виконання завдання в цьому напрямі може припинитися. У разі неповного задоволення чи відсутності такого, спонукання також може змінитися: воно слабшає або підсилюється. Практично цей процес проходить набагато складніше внаслідок впливу особистісних якостей індивіда: для одного виниклі труднощі стають нездоланними, інший одержує від цього додатковий заряд життєвих сил і досягає поставленої мети.

Домігшись поставленої мети, підлеглий одержує задоволення, під яким розуміють усе те, що людина вважає цінним для себе. Це можуть бути гроші, нерухомість, любов або спілкування з друзями.

Питання 12. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Відповідь.

У розробленій Абрахамом Маслоу теорії всі потреби розташовуються у вигляді фігури з п’яти рівнів, що одержала назву „піраміда потреб А. Маслоу”. Таке розташування потреб підкреслює їх ранжирування (рис.3.8).

Первинні потреби закладені в людині генетично під час народження. До них належать фізіологічні потреби та потреби безпеки й упевненості в майбутньому. Вторинні потреби пов’язані з прагненням людини до певного соціального статусу, поваги колег, самовираження, тобто набуваються людиною в процесі трудової діяльності. До них належать: потреби приналежності та причетності, потреби визнання й самоствердження, потреби самовираження.

1. Фізіологічні потреби. До цієї групи потреб належать потреби в їжі, воді, повітрі, притулку та ін., тобто потреби, які людина має задовольнити, щоб вижити та підтримувати організм у життєздатному стані.

2. Потреби безпеки й упевненості в майбутньому. Ця група потреб пов’язана з прагненням і бажанням військовослужбовців знаходитися в стабільному й безпечному стані, що захищає від страху, болю, хвороб та інших страждань, які можуть виникнути в житті людини.

Рис. 3.8. Піраміда (ієрархія) потреб А. Маслоу

3. Потреби приналежності та причетності. Особа з такими потребами прагне до участі в спільних діях, вона прагне дружби, любові, бути членом якихось об’єднань людей, брати участь у громадських заходах і т.і.

4. Потреби визнання та самоствердження. Ця група відкриває бажання військовослужбовців бути компетентними, сильними, здатними, упевненими в собі, і щоб оточуючі визнавали їх такими та поважали їх за це.

5. Потреби самовираження. Ця група поєднує потреби, що виражають прагнення військовослужбовця до найбільш повного використання своїх знань, здібностей, умінь і навичок. Дані потреби в набагато більшій мірі, ніж потреби інших груп, мають індивідуальний характер.

Розташовуючи потреби за рівнями (рис. 1), А. Маслоу хотів показати, що в першу чергу вимагають задоволення потреби низьких рівнів (первинні потреби), а після того, як вони будуть задоволені, виникає необхідність задоволення потреб більш високого рівня.

3. 4. Структури управління військовою організацією.

Питання 13. Визначення, елементи і класифікація структур управління військової організації.

Відповідь.

Під структурою управління військовою організацією необхідно розуміти впорядковану сукупність взаємопов’язаних елементів, що знаходяться між собою в стійких взаєминах, які забезпечують їхнє функціонування й розвиток як одного цілого. Елементами структури є окремі військовослужбовці, служби, штаби, командири, керівники та інші елементи управління. Взаємини між ними підтримуються, завдяки зв’язкам, які прийнято підрозділяти на горизонтальні та вертикальні. Горизонтальні зв’язки мають характер узгодження. Вони є, як правило, зв’язками одного рівня. Вертикальні зв’язки ― це зв’язки підпорядкування. Необхідність у них виникає в разі ієрархічного управління, тобто в разі наявності кількох рівнів управління.

Крім того, зв’язки у структурі управління можуть мати лінійний або функціональний характер. Лінійні зв’язки відображають рух управлінських рішень та інформації між, так званими, лінійними командирами, тобто особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів. Функціональні зв’язки мають місце по лінії руху інформації й управлінських рішень із тих чи інших функцій управління.

У межах структури управління проходить управлінський процес (рух інформації й прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені завдання та функції управління, а, отже, права й відповідальність за їх виконання. Із цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу й кооперації управлінської діяльності, у рамках якої відбувається процес управління, який спрямований на досягнення наміченої мети управлінняу.

Питання 14. Вимоги, що ставляться до структур управління військової організації

Відповідь.

Таким чином, структури управління за своїм змістом є багатоелементними.

Виходячи із багатоелементності структур управління, до них ставляться наступні вимоги:

структура має бути керованою, тобто мати мінімальну кількість рівнів і ланок управління, щоб команди вищого рівня управління доходили до виконавця й виконувалися ними, не втративши актуальності;

структура має бути динамічною, тобто здатною реагувати на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі, перебудовуватися відповідно до змін обставин, зберігаючи при цьому своє призначення;

структура має бути „чутливою” й володіти зворотним зв’язком, тобто її рівні й ланки повинні чітко сприймати команди, не допускаючи їх перекручення (щоб не вийшов „зіпсований телефон”, знайомий з дитячих ігор), володіти спроможністю виконувати ці команди й надавати інформацію на відповідні, більш високі, рівні про виконання команд;

структура має бути „чутливою” не тільки до проходження команд, але й до взаємодії ланок, тобто будь-яка позитивна зміна в діяльності якоїсь ланки чи рівня управління повинна отримувати адекватне рішення у стані всього об’єкта управління; на жаль, це стосується й негативних змін, хоча в даному випадку треба прагнути мінімізувати негативну дію на систему;

керівники всіх ланок і рівнів структури повинні бути реально дієздатними й активно впливати на досягнення мети управління;

структура повинна мати „дублюючу владу”, тобто бути здатною вирішувати завдання в разі тимчасового виходу із строю її керівника (відпустка, хвороба, відрядження, смерть) без залучення додаткових осіб до управління. Обов’язки керівника (командира) автоматично має прийняти інша особа в управлінні, яка інколи навіть не є офіційним заступником цього керівника (командира).Особливо це стосується військових структур управління;

структура має бути економічною, тобто забезпечувати мінімум витрат ресурсів на управління порівняно з отриманим ефектом від реалізації управлінського рішення.

Питання 15. Лінійна структура управління військової організації.

Відповідь.

Це одна з найпростіших структур військової організації. Вона характеризується тим, що на чолі кожного структурного підрозділу знаходиться командир ― єдиноначальник (зосереджує у своїх руках усі функції управління), наділений усіма повноваженнями та здійснюючий одноосібне управління підлеглими (рис. 3.9).

.

У даному випадку діє принцип єдиноначальності, суть якого полягає в тому, що підлеглі виконують розпорядження тільки одного начальника.

Вищий орган управління не має права віддавати розпорядження будь-яким виконавцям, минаючи їхнього безпосереднього начальника

Як видно з рис. 3.9, у лінійній структурі управління кожний підлеглий має начальника, а кожний начальник має декілька підлеглих. Така структура функціонує в невеликих військових організаціях на низовому рівні управління (взвод, рота, батальйон без штабу і т.п.).

Лінійна структура управління військовою організацією має свої переваги та вади:

а) переваги: єдність і чіткість упорядкування; погодженість дій виконавців; простота управління (один канал зв’язку); чітко виражена відповідальність; оперативність у прийнятті рішення; особиста відповідальність командира за кінцеві результати діяльності свого підрозділу;

б) вади: високі вимоги до командира, який має бути підготовлений усебічно, щоб забезпечувати ефективне управління з усіх функцій управління; відсутність ланок з планування та підготовки рішень; перевантаження інформацією, велика кількість контактів із підлеглими, вищими й суміжними структурами; труднощі у зв’язках між інстанціями; концентрація влади в управляючій верхівці.

Питання 16. Багатолінійна (функціональна) структура управління військової організації.

Відповідь.

Функціональне управління здійснюється деякою сукупністю підрозділів, які спеціалізовані на виконання конкретних видів діяльності, необхідних для прийняття рішень у системі лінійного управління (рис. 3.10). Ідея полягає в тому, що виконання окремих функцій із конкретних питань покладається на фахівців, тобто кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконання окремих видів діяльності.

У військовій організації, як правило, фахівці одного профілю об’єднуються в спеціалізовані структури (відділи, служби), наприклад, оперативний відділ, інженерний відділ, бухгалтерія, відділ кадрів і т.п. Таким чином, загальне завдання управління організацією розподіляється, починаючи із середнього рівня, за функціональним критерієм. Звідси й назва ― функціональна структура управління. Функціональне управління існує поряд з лінійним, що створює подвійне (потрійне і т.д.) підпорядкування для виконавців. Звідси й інша назва ― багатолінійна структура управління.

Як видно з рис. 3.10, замість універсальних командирів (див. рис. 1), які повинні розбиратися й виконувати всі функції управління, з’являється штат фахівців, що мають високу компетентність у своїй галузі й відповідають за визначений напрям (наприклад, планування й прогнозування). Така функціональна спеціалізація апарату управління значно підвищує результативність діяльності військової організації.

Рис. 3.10. Багатолінійна функціональна структура

Функціональна структура має свої переваги та вади:

а) переваги: висока компетентність фахівців, що відповідають за здійснення конкретних функцій; вивільнення лінійних командирів від вирішення деяких спеціальних питань; стандартизація, формалізація й програмування явищ та процесів; уникнення дублювання й паралелізму в управлінських функціях; зменшення потреби у фахівцях широкого профілю;

б) вади: надмірна зацікавленість у реалізації мети та завдань „своїх” підрозділів; труднощі в підтримці постійних взаємозв’язків між функціональними службами; виникнення тенденцій надмірної централізації; тривала процедура прийняття рішень; відносно застигла організаційна форма, що важко реагує на зміни

Питання.17. Лінійно-функціональна (лінійно-штабна) структура управління військової організації

Відповідь.

Лінійно-штабна структура (рис.3.11) передбачає функціональний розподіл управлінської праці в штабах і службах різних рівнів. Для військових організацій лінійно-штабна структура починає діяти з окремого батальйону. Штабний персонал володіє великими спеціальними знаннями, необхідними для лінійних командирів під час прийняття управлінських рішень.

Основне призначення штабних підрозділів в організації у тому, щоб кожний член лінійного підрозділу міг у будь-який час скористатися перевагами штабних знань і штабної допомоги.

Відповідно до концепції генерального штабу в разі виникнення складної військової проблеми вона (проблема) розбивається на декілька окремих питань, кожне з яких вивчається одним з офіцерів (однією з груп) штабу. Потім у штабі збирається й узагальнюється вся сукупність інформації з даної проблеми та повідомляється воєначальнику (лінійному керівнику), який наділяється правом прийняття остаточного рішення з даної проблеми й несе персональну відповідальність за наслідки прийняття цього рішення. Кожний ієрархічний ступінь управління створюється для поліпшення обслуговування нижчого ступеня, а не для забезпечення існування вищих ланок управління. Головне завдання лінійних керівників (командирів) - це координація дій функціональних служб (ланок) і спрямування їх у русло загальних інтересів військової організації.

Тема 4. Зв’язуючи функції процесу управління військовою організацією

4.1. Інформаційне забезпечення процесу управління військовою організацією

Питання 1. Кібернетичне поняття і схема передачі інформації

Відповідь.

Кібернетичне поняття інформації. Норберт Вінер дає наступне кібернетичне визначення інформації. „Інформація ― це позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього наших почуттів. Процес одержання й використання інформації є процесом нашого пристосування до випадків зовнішнього середовища й нашої життєдіяльності в цьому середовищі... Дійсно жити ― це, виходить, жити, маючи у своєму розпорядженні правильну інформацію”. Він велике значення в теорії інформації надавав таким поняттям як сигнал, повідомлення та зворотний зв’язок.

Виходячи, з визначення й кібернетичної суті інформації випливає:

1) у кібернетиці під інформацією розуміється не її зміст і не її спосіб, яким вона передається. Кібернетику цікавить тільки наявна якась послідовність якихось сигналів, сигналів, які передані й дійшли до нас в якомусь вигляді, і ймовірність їхніх перекручувань під час передачі;

2) у тому чи іншому кібернетичному об’єкті для здійснення автоматичного управління й одержання доповідей про хід виконання команд чи про стан процесу використовується передача по каналах прямого та зворотного зв’язку сигналів інформації та обробка цієї інформації в регуляторах (ЕОМ);

3) передача інформації здійснюється за допомогою повідомлень (сигналів), що являють собою деяку сукупність сигналів, переданих по тому чи іншому каналу зв’язку. Очевидно, що повідомлення (сигнал), якщо його не можна передбачити на підставі раніше отриманих даних, є еквівалентом нової інформації;

4) система, що трансформує інформацію в повідомлення (сигнал), передані по каналу зв’язку, називається передавачем, а система, яка забезпечує зворотне перетворення ― приймачем інформації;

5) інформація може бути перекручена в результаті впливу завад на приймач, передавач або канали зв’язку із зовнішнього середовища або внутрішніх шумів у цих елементах;

6) у самій основі поняття інформації лежить припущення про те, що заздалегідь не відомо, яка саме подія з ряду можливих матиме місце;

7) між передавачем і приймачем має бути „спільна мова”, тобто код чи узгодження стосовно елементів, за допомогою яких відбувається обмін інформацією.

Отож, з цього виходить, що будь-яке управління не може існувати без обміну інформацією.

Схема передавання інформації (Рис. 4.1).

Рис. 4.1.Схема передавання інформації

Питання 2. Вимоги до інформації

Відповідь.

До інформації про обстановку ставляться наступні найважливіші вимоги: своєчасність її одержання, повнота, вірогідність і точність.

Такого роду вимоги ставилися й раніше. Тепер же вони набувають багато в чому нового значення у зв’язку з невизначеністю зовнішнього середовища у війнах з міжнародним тероризмом.

У першу чергу це стосується своєчасності інформації. Вона має забезпечити прийняття командирами рішення чи його уточнення в ході виконання завдання в такий термін, що давав би можливість вчасно ставити завдання підлеглим, підготувати особовий склад і бойову техніку до виконання завдань, випередити супротивника в діях.

Дата добавления: 2015-05-26