Питання 20. Сучасна американська модель менеджменту. 2 страница

„Керуючи діями іншого обличчя, ― пише Н.Вінер ― я повідомляю йому сигнал; щоб моє управління було діючим, я маю стежити за будь-якими, що надходять від нього, сигналами, які можуть указати, що наказ зрозумілий і виконується.

Коли я віддаю наказ машині, то ситуація, що виникає в даному випадку, власне кажучи, не відрізняється від ситуації, що виникає в тому випадку, коли я віддаю наказ якій-небудь особі. Інакше кажучи, що стосується моєї свідомості, то я усвідомлюю відданий мною наказ і сигнал покори, що повернувся. Особисто для мене той факт, що сигнал у своїх проміжних ситуаціях пройшов через машину, а не через яку-небудь особу, не має ніякого значення й ні в якій мірі суттєво не змінить мого ставлення до сигналу. Таким чином, теорія управління людською, тваринною чи механічною технікою є частиною теорії інформації”.

Команди, за допомогою яких ми здійснюємо управління нашим середовищем, є видом інформації, переданої нами цьому середовищу. Як будь-яка форма інформації, ці команди піддаються дезорганізації під час передачі. Звичайно вони доходять у менш ясному вигляді та, зазвичай, не в більш ясному, чим були послані. В управлінні й зв’язку завжди ведеться боротьба проти тенденції природи до порушення організованого та руйнуванню змісту, проти тенденції до зростання ентропії. (Ентропія: а) міра ймовірності перебування системи в даному стані (Больцмана принцип);

б) характеризує в явищах, що спостерігаються зазвичай нами, і процесах розсіювання, знецінення енергії, що полягає в переході всіх видів енергії в теплову та в рівномірному розподілі останньої між усіма тілами природи.

Як ентропія є міра дезорганізації, так і інформація, що передається низкою сигналів, є мірою організації. Дійсно, передану сигналом інформацію про наше середовище можна тлумачити, власне кажучи, як заперечення її ентропії. Це заперечення має імовірнісний характер. Тобто чим більше ймовірне повідомлення (сигнал), тим менше воно (він) містить інформації.

Значний внесок у розвиток військового|воєнного| менеджменту на кібернетичному етапі внесли Іванов Д, А., Савельев В.П. і Шеманській П.В., які в своїх роботах обгрунтували функції управління: збір|збирання| і обробка даних обстановки, ухвалення|прийняття,приймання| рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань|, планування|планерування|, доведення бойових завдань|задач| до військ, організація і підтримка взаємодії, формування і підтримка високого морального духу військ і контроль виконання бойових завдань|задач|.

Інформаційна школа військового|воєнного| менеджменту охоплює сучасний етап військової|воєнної| управлінської думки|гадки| з кінця XX в. до теперішнього часу.|спільні|

На порозі ХХІ століття|віку| почалося|розпочалося,зачалося| широке впровадження нових інформаційних засобів і технологій у всі сфери діяльності людини, у тому числі і військову|воєнну|. Нові інформаційні засоби і технології – електронні ЗМІ, Інтернет, мобільний зв'язок, глобальна навігація, волоконні і бездротові мережі|сіті| передачі даних – ще більше збільшили потенційні можливості|спроможності| інформаційної дії у війні. Це відкриває|відчиняє| можливості|спроможності| інакше поглянути на всю проблему управління і говорити про нову – інформаційній ері менеджменту, відповідній рівню управління нового століття|віку|, коли такі глобальні інформаційні системи, який є|з'являється,являється|, наприклад, Інтернет, перетворять всю земну кулю на єдине гуманітарне цивільне|громадянське| суспільство|товариство|, комунікації якого не мають ні економічних, ні військових|воєнних|, ні політичних меж, в суспільство|товариство|, Сучасні дослідження цих процесів роздумують навіть про створення|створіння| нового альтернативного людського суспільства|товариства| того, що в рамках|у рамках| існує|наявний|. Зокрема інформаційна революція значно прискорює глобальний процес політичної демократизації: вільний інформаційний потік підриває основи диктатур, сприяє децентралізації політичної і економічної влади, позбавляє владу монополії на розум|глузд| і душі людей. Децентралізація і інтерактивна природа інформаційних технологій ставить під загрозу|погрозу| існування недемократичних суспільств|товариств|, у тому числі і військових|воєнних|, примушуючи|заставляючи| їх вибирати між збереженням|зберіганням| ізольованості або пристосуванням до «правил гри» і потреб інформаційної гонки, що стрімко розривається (що з|із| неминучістю стимулює відкриття|відчинення| в зовнішній світ).

Мирна інтелектуальна революція Інтернет кинула виклик сложившмся| уявленням|виставам,представленням| по всіх галузях і сферах людського суспільства|товариства| (економіка і військова|воєнна| справа|річ| стають комп'ютерними, суспільство|товариство| –цифровым, індустріальна і військова|воєнна| цивілізація – інформаційними, засоби комунікації – глобальними).

Абсолютно|цілком| ясно, що новому суспільству|товариству| і військовій|воєнній| сфері повинні відповідати і нові принципи управління, що засновують на сучасних досягненнях інформаційних технологій.

Відповідно до вище викладеними нова методологія управління в сучасній війні полягає в тому, що військовий|воєнний| менеджмент повинен розглядатися|розглядуватися| як процес ухвалення|прийняття,приймання| управлінських рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань|, в середовищі|середі| інформаційних технологій (рис. 1.4.).

|загалом|.

Рис. 1.4. Військове управління як процесс принятия рішень

|загалом|

Тут об'єктом управління стає військова|воєнна| організація, що складається з розумних військовослужбовців, що вільно реалізовують цілі спільно з|із| іншими розумними військовослужбовцями цієї військової|воєнної| організації, об'єднаними|з'єднаними| сучасними комунікаціями. Нова концепція управління військовою|воєнною| організацією із застосуванням інформаційних технологій зміщує акценти у бік розгляду головної змістовної суті військового|воєнного| менеджменту (комунікації і ухвалення|прийняття,приймання| рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань|) і забезпечує гармонійний синтез і практичну реалізацію всіх функцій управління Технічною і методологічною основою нової інформаційної концепції менеджменту є|з'являється,являється| наявність нового інструменту роботи військового|воєнного| менеджера, якими є|з'являється,являється| комп'ютер, оснащений відповідними програмним забезпеченням, а також комплекс методів і моделей ухвалення|прийняття,приймання| рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань|.

Безпосереднє управління угрупуваннями військ і сил на стратегічних напрямах|направленнях| покладається на командувачах військами військових|воєнних| округів або оперативно-стратегічні командування. Виходячи з цього, перспективна система управління повинна бути єдиною, багатофункціональною і автоматизованою, такою, що забезпечує управління, як ядерними силами, так і силами загального|спільного| призначення. Крім того, ця система повинна бути мобільною і створюватися не за відомчим принципом, а по єдиному задуму на перспективній елементарній базі упроваджуючи|запроваджуючи,впроваджуючи| в неї нові інформаційні технології.

При цьому необхідно: 1) обов'язкове впровадження уніфікованої вітчизняної системи кодування інформації, глобальної системи зв'язку і передачі даних; 2) створення|створіння| єдиного інформаційного простір на основі єдиних елементів інформаційних систем і систем класифікації; 3) створення|створіння| єдиної програмної, технічної і інформаційної бази, як основи побудови|шикування| єдиної взаємопов'язаної системи управління всією військовою|воєнною| організацією держави.

Система управління військовою|воєнною| організацією повинна: бути ценрализованной| не тільки|не лише| для сил і засобів масової поразки|ураження|, але і для сил і засобів загального|спільного| призначення; бути єдиною і багатофункціональною з|із| обхватом не тільки|не лише| силових структур, але і цивільних|громадянських| відомств; будуватися по єдиному задуму і плану; модернізуватися з урахуванням|з врахуванням| «мережевих|мережних|» структур; бути мобільною і автоматизованою; будуватися на перспективній вітчизняній елементній, програмній і технічній базі з|із| впровадженням нових інформаційних технологій; розвиватися на основі єдиної системи класифікації і кодування даних; використовувати для передачі даних глобальні мережі|сіті| і системи; бути стійкою до «кибертерроризму|».

Питання 31. Основний зміст|вміст,утримання| сучасного військового|воєнного| управління.

Відповідь

З прийняттям на озброєння армій основних капіталістичних держав і СРСР ракетно-ядерної зброї та космічних систем, що її забезпечують, а також впровадження в управління ними різноманітних АСУ на базі потужних обчислювальних комплексів і систем передачі інформації військова управлінська думка значно випереджає загальний менеджмент. Військові вчені раніше вчених, які займаються управлінням в економіці, обґрунтували:

доцільність переходу від „високих” ієрархічних структур до плоских (широких) структур управління;

зростання відповідальності за прийняті рішення на всіх рівнях управління, тому що помилка в ухваленні рішення може призвести до непередбачених наслідків;

зростання людського фактору в управлінні, а в зв’язку з цим зростання ролі функції мотивації;

доцільність охоплення стратегічним плануванням не тільки об’єднань, але й з’єднань і частин. Особливо це стосується стратегічних наступальних та оборонних видів і родів військ;

застосування військами спеціальних операцій, миротворчих дій;

широке впровадження кількісних методів у прийняття рішень за глобальними показниками ефективності бойового застосування видів і родів військ з урахуванням економічних складових.

З припиненням холодної війни й виникненням воєн проти міжнародного тероризму військова управлінська думка обґрунтувала найбільш живучу в порівнянні з іншими структурами мережну структуру управління військовими організаціями, основою якої є інформаційні мережі та сучасні інформаційні технології, у тому числі й „Інтернет”.

З викладеного в цій главі історії розвитку менеджменту й еволюції військової управлінської думки, можна зробити загальний висновок: практика й теорія менеджменту можуть бути застосовані для управління військовими організаціями з урахуванням визначеної специфіки збройної боротьби, а практика й теорія військового менеджменту можуть бути застосовані для управління організаціями в економіці з урахуванням специфіки конкурентної боротьби.

Тема 2. Військова організація і управлінська діяльність командира

2.2. Військова організація як складна соціальна і технічна система і як об’єкт управління.

Питання 1. Визначення та класифікація військових організацій.

Відповідь.

Все різноманіття організацій підрозділяється на класи й види, кожний з яких поєднує організації, однорідні за тим чи іншим критерієм.

На підставі критерію формалізації виділяються формальні та неформальні організації.

За формами власності організації можуть бути приватними, державними, муніципальними та іншими.

За ставленням до прибутку організації підрозділяються на комерційні та некомерційні. Виходячи з вищевикладеного виходить, що військові організації належать до формальних, державних і некомерційних організацій.

Таким чином, щоб вважатися військовою організацією, об’єднання людей має відповідати наступним вимогам:

1) наявність не менш двох військовослужбовців, що вважають себе частиною цього об’єднання;

2) наявність, принаймні, одного завдання чи мети (ці терміни взаємозамінні), що приймають як загальну всі військовослужбовці даного об’єднання;

3) наявність членів об’єднання, які навмисно виконують завдання разом, щоб досягти значимого для всіх результату.

З вищевикладеного випливає визначення поняття військова організація.

Військова організація ― це об’єднання військовослужбовців, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети.

За розмірами військові організації поділяються на дрібні, середні й великі. До дрібних військових організацій належать військові формування, в яких немає структурних підрозділів. Це взвод у роті, відділення у відділі (службі) органу управління або військової наукової установи, лабораторія кафедри військового навчального закладу і т.д. До середніх військових організацій належать формування, які мають у своєму складі структурні підрозділи. Це рота (батарея, авіаційна ланка), батальйон (дивізіон, авіаційна ескадрилья), відділ (служба) військової наукової установи або органу управління, кафедра вищого військового навчального закладу і т.д. До великих військових організацій належать військові формування, які у своєму складі мають середні та дрібні військові організації. Це полк, бригада, військова наукова установа, військовий навчальний заклад, ремонтний завод тощо.

Питання 2. Загальні характеристики військових організацій. Зовнішнє середовище військової організації.

Відповідь.
До загальних характеристик військових організацій належать: ресурси; залежність від зовнішнього середовища; горизонтальний поділ праці з виконання завдання військовою організацією; підрозділи вертикальний поділ праці; необхідність управління.

Ресурси О сновні ресурси, що використовуються військовою організацією, ― це люди (людські ресурси), капітал (фінанси), матеріали (військова техніка, зброя, предмети харчування й одягу тощо), технологія (порядок або програма виконання завдання, потоки зборки ракет, комп’ютери, телефони, друкарські машини тощо), інформація про обстановку.

Залежність військових організацій від зовнішнього середовища. Для більшості військових організацій фактори зовнішнього середовища поділяють на дві групи (рис.2.1):

фактори прямого впливу;

фактори непрямого впливу.

Фактори прямого впливу безпосередньо впливають на виконання завдань військовою організацією й випробовують на собі вплив діяльності військової організації. До них належать: постачальники ресурсів, імовірні противники, вищестоящі військові органи (споживачі), взаємодіючі військові організації, закони й державні органи.

Фактори непрямої дії можуть негайно прямо не впливати на виконання завдання військовою організацією, але вони все-таки впливають на діяльність військової організації. До них належать: стан економіки, фактори міжнародного оточення, соціально-культурні, політичні та географічні фактори, а також науково-технічний прогрес. Горизонтальний поділ праці з виконання завдання

військовою організацією. Ця загальна характеристика військових організацій очевидна. Якщо, принаймні, два військовослужбовці виконують одне завдання для досягнення визначеного результату, вони мають поділяти роботу між собою.

Поділ виконання бойового завдання на складові компоненти зазвичай називається поділом праці по горизонталі.

Підрозділи. Складні військові організації здійснюють чіткий горизонтальний поділ за рахунок створення структурних (організаційних) підрозділів, які виконують конкретні специфічні завдання й домагаються конкретних специфічних результатів. Такі підрозділи у військовій організації називаються взводами, ротами, батальйонами тощо.

Як і ціла військова організація, частиною якої вони є, підрозділи являють собою об’єднання військовослужбовців, діяльність яких свідомо спрямовується й координується для досягнення загальної мети.

Таким чином, більш великі військові організації складаються з дрібних військових організацій, створених для виконання спеціальних завдань. Так, рота (яка сама є підрозділом) у свою чергу підрозділяється на більш дрібні горизонтальні підрозділи (взводи), що виконують специфічні завдання (рис. 2.1.).

Рис 2.2. Підрозділи роти

Вертикальний поділ праці. Оскільки виконання бойового завдання у військовій організації розділяється на складові частини, хтось має координувати дії підрозділів у військовій організації для того, щоб вони були успішними.

Отже, у військовій організації існують дві форми поділу праці. Перша ― це поділ праці на компоненти, що складають частини загальної діяльності, тобто горизонтальний поділ праці. Друге, яке називається вертикальним, відокремлює роботу з координування дій від самих дій. Діяльність з координування роботи інших людей і складає сутність управління.

Необхідність управління. Для того, щоб військова організація змогла домогтися реалізації своєї мети (поставлених результатів), завдання мають бути скоординовані за допомогою вертикального поділу праці. Тому управління є істотно важливою діяльністю для військової організації. Однак у малих організаціях часто немає чітко виділеної групи керуючих (начальників).

Питання 3. Внутрішні змінні військові організації.

Відповідь.

Внутрішні змінні ― це ситуаційні фактори всередині організації. Для військової організації основними змінними, котрі вимагають уваги командирів, є мета, структура, завдання, технологія, люди й військова організаційна культура.

Мета є конкретний кінцевий стан військової організації або бажаний результат, який прагне домогтися група, виконуючи поставлене завдання.

Структура управління військової організації ― це логічні взаємовідносини рівнів управління та функціональних галузей, побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягати мети організації.

Завдання ― це запропонована робота, серія робіт або частина роботи, яка повинна бути виконана заздалегідь установленим способом у заздалегідь обговорений (визначений) термін.

Технологія розглядається як засіб перетворення ресурсів ― будь то люди, інформація, зброя чи фізичні матеріали ― у результати діяльності військової організації ― досягнуті рівні бойової підготовки в мирний час і кількість знищених сил і засобів противника ― у воєнний час.

Люди. Існує три основні аспекти людської змінної в ситуаційному підході до управління: поведінка окремих військовослужбовців, поведінка військовослужбовців у групах, характер поведінки командира. Вважається дуже важливим його функціонування в ролі лідера і його вплив на поведінку окремих військовослужбовців і груп. Розуміння й успішне управління людською змінною дуже складно. Немає у світі двох людей, в яких було б однакове сполучення характеристик. Отже, число конкретних характеристик нескінченно, і ймовірність, що два чоловіки будуть поводитися однаково в одній і тій же ситуації, практично дорівнює нулю.

Тому командири повинні у своїй роботі враховувати, що людина ― головний ресурс організації. Вона має якості, властиві тільки цій людині. Тому командирам необхідно вивчати підлеглих і враховувати їхні якості під час управління.

Військова організаційна культура ― це комплекс цінностей, бачень, очікувань, вірувань, традицій і норм поведінки, прийнятих більшою частиною членів військової організації.

2. 2. Управлінська діяльність командира.

Питання 4. Командир – професійний військовий керівник.

Відповідь.

Командир ― це член військової організації, який здійснює управлінську діяльність і виконує управлінські завдання. Військова організація не може функціонувати без командирів. Їхня управлінська праця в порівнянні з іншими видами праці в організації має низку особливостей, обумовлених характером самої праці, її предметом, результатами та засобами, що застосовуються.

Специфіка завдань, що виконуються, визначає переважно розумовий, творчий характер управлінської праці. Основний її зміст: постановка мети; прийняття рішень; розробка способів і прийомів управління для досягнення поставленої мети; організація спільної діяльності людей для виконання прийнятих рішень.

Предмет праці командира особливий ― інформація, перетворивши яку він приймає рішення, необхідні для зміни стану керованого об’єкта (підлеглого, військового колективу, військової організації). Тому як знаряддя праці виступають, насамперед, засоби роботи з інформацією. Результат же його діяльності оцінюється по досягненні поставленої мети.

Щоб виконувати свої складні й відповідальні функції, командир повинен мати спеціальні знання та здатність використовувати їх у повсякденній роботі з управління військовою організацією.

Питання 5. Вимоги, які висовуються до сучасного командира.

Відповідь.

Вимоги до професійної діяльності командирів можна умовно розбити на дві групи.

Перша група вимог: розуміння природи управлінської праці та процесів військового управлінняу; знання посадових і функціональних обов’язків командира, способів досягнення мети й підвищення ефективності роботи військової організації; уміння використовувати сучасну інформаційну технологію та засоби комунікації, необхідні в управлінському процесі. Для цього командиру необхідні знання й уміння, для того щоб виконувати професійну роботу в такій спеціальній галузі, як управління військовою організацією. Вони включають:

уміння обґрунтовувати й приймати рішення в ситуаціях, для яких характерні висока динамічність і невизначеність;

інформованість (інформація ― це знання) з питань розвитку Збройних Сил України; стану досліджень, військової техніки, озброєння і технологій; нормативних актів; динаміки процесу управління тощо;

знайомство з досвідом управлінняу в організаціях інших відомств;

здатність керувати ресурсами, планувати й прогнозувати діяльність військової організації;

володіння способами підвищення ефективності управління військовою організацією;

уміння використовувати сучасну інформаційну технологію, засоби комунікації та зв’язку.

Для того щоб придбати ці знання й уміння, необхідно вивчати військову управлінську думку (військове управління). Але так як військове управління висуває й розробляє все нові ідеї та концепції управління, то командир повинен навчатися безупинно, щоб бути професіоналом.

Друга група вимог до професійної діяльності командира, пов’язана з його здатністю працювати з людьми й керувати самим собою (самоуправління).

До цих вимог належить:

володіння мистецтвом управління людськими ресурсами;

володіння мистецтвом налагодження зовнішніх зв’язків;

здатність до самооцінки, уміння робити правильні висновки й безупинно підвищувати кваліфікацію ― знання та вміння.

Питання 6. Управлінські якості сучасного командира

Відповідь.

Для того, щоб бути командиром, необхідно мати наступні основні уміння і якості:

– бути доступним кожному підлеглому, тон обговорення будь-яких проблем незмінно доброзичливий;

– залучає себе до процесу управління військовою організацією, особисто

бути знайомим зі значною кількістю безпосередніх підлеглих, багато часу приділяти пошуку підходящих кадрів і їх навчанню;

– не може терпіти кабінетного стилю управління, воліє з'являтися серед рядових військовослужбовців і обговорює проблеми на місцях, уміє слухати і чути, рішучий і наполегливий, охоче бере на себе відповідальність і часто йде на ризик;

– терплячий до висловлювання відкритої незгоди, делегує повноваження виконавцям (підлеглим), і має конфіденційні відносини;

– провину завжди бере на себе, не шукає винуватців, для нього саме головне виправити помилку;

– при висуванні на відповідальні посади рекомендує здатних підлеглих зі своєї військової організації і лише у виняткових випадках приймає фахівців зі сторони;

– заохочує самостійність таких підлеглих, які своїми здібностями відповідали б професіоналізмові військовослужбовця;

– без необхідності у діяльність підлеглих не втручається, а контролює тільки кінцевий результат і ставить нові завдання;

– упевнений у собі і власних силах, невдачі сприймає як тимчасове явище;

– постійно перебудовує свою роботу, шукає і впроваджує нове, тому очолювана ним військова організація виявляється більш мобільною і стійкої в складних ситуаціях, ефективно функціонує й інтенсивно працює.

Питання 7. Командир ХХ1 століття

Відповідь.

Виходячи з історії розвитку військового менеджменту й даних цих опитувань, можна запропонувати, з можливою невеликою помилкою, основні елементи військового менеджера XXІ століття.

Військовий менеджер майбутнього- це насамперед:

1. Головний стратег ― керуючий, наділений владою, приймає рішення в умовах невизначеності й ризику, твердо проводить їх у життя та керує колективом військової організації.

2. Лідер, здатний вести за собою підлеглих, використовуючи свій авторитет, високий професіоналізм, позитивні якості й емоції.

3. Творчий політик і дипломат, який дотримується всіх правових норм і вимог нормативних документів держави й міжнародних організацій, установлює контакти з партнерами, владою, успішно переборює внутрішні й зовнішні конфлікти.

4. Генератор ідей, який прагне заглянути в суть проблеми й докопатися до істини.

5. Організатор, який користується повагою та вміє працювати з людьми.

6. Ентузіаст, сповнений енергії, який береться не тільки сам за будь-які завдання, але й надихає на це інших людей.

7. Контролер, аналітик, гарант якості, здатний оцінити виконане завдання, висунуту ідею, знайти в ній сильні й слабкі риси.

8. Вихователь, який володіє високими моральними якостями, здатний створювати колектив військової організації й спрямовувати його розвиток у потрібне русло.

9. Новатор, який розуміє роль науки в сучасних умовах, уміє оцінити й без зволікання впровадити у військовій організації той чи інший винахід „ноу-хау”. Знавець технологій, у першу чергу комп’ютерних, тому що в майбутніх війнах будуть застосовуватися методи боротьби з інформацією в мережах з метою порушення роботи автоматизованих систем управління зброєю та військами.

10. Шукач вигоди, який цікавиться зовнішньою стороною справи, може бути гарним посередником між військовослужбовцями, оскільки звичайно має підвищену популярність.

11. Виконавець, гарний адміністратор, здатний не тільки висунути, але й утілити ідею в життя.

12. Роботяга, подобається всім, насамперед тому, хто не прагне зайняти нічиє місце, зате здатний вислухати та схвалити.

13. Шліфувальник, необхідний, щоби зв’язувати розірвані кінці.

14. Просто людина, яка володіє глибокими знаннями та різнобічними здібностями, високим рівнем культури, чесністю, рішучістю характеру. хоробрістю, стійкістю до всіх стресів, фізично здоровий, дотримується етичних норм і правил, планує свою роботу і т.д., а також має розважливість, здатність бути взірцем у всьому.

Велика роль військового менеджера XXІ століття. Світова практика переконує: немає поганих військових організацій, немає поганих колективів, є погані керівники. Можна навести багато прикладів, коли військова організація ледве трималася на плаву, знаходила другий подих і ставала ефективно виконуючою завдання, тільки завдяки тому, що її очолив талановитий військовий менеджер.

Питання 8. Загальні фактори управлінської діяльності командира

Відповідь.

До загальних факторів управлінської діяльності командира належать:

сутність управлінської діяльності командира;

управлінські ролі командира;

функції військового управлінняу.

Сутність управлінської діяльності командира полягає в тому, щоб прийняти рішення стосовно того, що потрібно робити, та організувати людей на виконання цього рішення. завдань.
Управлінські ролі командира класифікуються в три великі категорії: міжособистісні ролі, інформаційні ролі й ролі з прийняття рішень.

Перша категорія ролей використовується для побудови міжособистісних стосунків; друга ― для побудови інформаційних систем і третя ― для прийняття управлінських рішень. Міжособистісні ролі:головний керівник (взірець для наслідування), лідер, ланка, що пов’язує (інтегратор). Інформаційні ролі: приймач інформації (збирач

інформації), розповсюджувач інформації, представник. Ролі, пов’язані з прийняттям рішення: підприємець, усуваючий порушення (командир кризових ситуацій), розпорядник ресурсів, ведучий переговори.

Усі ці 10 ролей не можуть бути незалежні одна від одної. Навпаки, вони взаємозалежні та взаємодіють для створення єдиного цілого.

Дата добавления: 2015-05-26