При підготовці слід розглянути поширені сьогодні схеми класифікації історичних джерел

Класифікація письмових джерел

Заняття 4

(6 годин)

а) (2 години)

1.Проблема класифікації джерел в історіографії.

2.Принципи класифікації джерел.

б) (2 години)

3.Видова класифікація історичних джерел.

в) (2 години)

4. Історичні залишки та традиція.

Література:

1. Пушкарев Л.Н. Классификация источников по отечественной истории. —М., 1975.

2. Вопросы теории и методики исторического исследования. —М.: Высшая школа, 1986. —208 с.

3. Джерелознавство історії України. Довідник. —К., 1998. —212с.

4. Медушевская О.М, Источниковедение: история и метод / Отв. Ред. М.Ф.Румянцева. —М.: Рос. Гос. Гуманитарный егентимен, 1996. —80с.

5. Фарсобин В.В.Источниковедение и его метод. анализа понятий и терминологии. — М.: Наука, 1983. — 232с.

При підготовці до семінарського заняття стосовно класифікації історичних джерел студенти повинні зрозуміти головне. Це те, що класифікація історичних джерел не є самоціллю. Класифікація історичних джерел це об’єктивний аналітичний процес, засіб, і разом з тим метод історичної науки. Класифікація, замінює експеримент, який притаманний для природничих наук. А чому? Тому, що класифікація набирає форму об’єктивного, незалежного від людини процесу. Це витікає з об’єктивної природи самого джерела. А це означає, що ми не можемо довільно класифікувати джерела так, як нам це захочеться.

Ітак, завдання класифікації, як дослідницької процедури полягає у виробленні принципів самої класифікації, виявленні внутрішньо властивих джерелам специфічних ознак, зведенні джерел за цими ознаками в крупи (класи). При цьому слід обов’язково враховувати і контролювати, щоб ознаки, на основі яких проводиться класифікація, не були випадковими, а були найбільш суттєвими. Саме це надає можливості виробити спільні для джерел кожної групи методи й прийоми їх використання. Адже характерні й повторювані ознаки джерел відбивають закономірності їх утворення.

Водночас слід зрозуміти і не слід плутати теоретико методологічну сторону класифікації та прикладну сторону класифікації.

Як прикладна класифікація, носить службовий характер. В цьому відношенні дослідники звертаються до неї як до методу підвищення ефективності використання джерел. Через це в залежності від завдання, яке стоїть перед дослідженням, дослідником, певні ознаки джерел можуть набувати пріоритетного характеру, тобто можливе вживання різних, за різними ознаками класифікаційних систем. При цьому утворюються різні за універсальністю й обсягом класифікаційні схеми.

6) Найбільш загальною та поширеною є класифікація джерел за способом кодування інформації на різні типи. На сьогодні за засобом кодування інформації прийнято ділити джерела на 7 типів: 1) писемні; 2) речові; 3) усні, або фольклорні; 4) етнографічні; 5) лінгвістичні; 6) фотокінодокументи; 7) фонодокуметни.

Слід сказати, що існують й інші типологічні схеми класифікації джерел. Так С.О.Шмідт запропонував таку схему класифікації джерел: 1) речові (від археології до сучасних машин; 2) зображальні, тобто всі, які можна зобразити (картини, фото, кіно, зображально-графічні тобто, все, що сприймається на око; 3) словесні (розмовна річ, егентименти, усне творчество (фольклор) та письмові джерела); 4) поведінкові — ті, які можна візуально спостерігати, або відтворити (обрядово-колективні діяння — трудові, сімейно-побутові, святкові, спортивні). Деякі з них можуть бути мімічні, інші супроводжуватися словами та музикою, являючись комплексним джерелом і, нарешті, 5) конвенціональні джерела (ті що передають інформацію знаками (ноти, формули), а також, яккі передають інформацію знаками — штучні машинні мови, зображально-схематичні — кардіограми, осцилограми; 6) звукові (шуми, дзвони, голоси птахів, машин тощо).

2) Найстаріша класифікація, запропонована ще Лаппо-Данілєвським, то є класифікація на історичні залишки (рештки) й історичну традицію. Цієї класифікації дотримувалися також Дройзен та Бернгейм.

Така класифікація несла в собі не тільки прагматичну, але й теоретичну основу. Адже історична рештка (остаток) є наслідком причин, які викликали факт, а тому самі є частиною цього факту. Саме тому при сприйнятті залишку, історик, за Данілєвським “переживает еген или менее цельній чувственній образ, в большей или меньшей степени соответствующий бівшему факту”. Згідно цьому, робота над історичним залишком не потребує особливих прийомів джерелознавчої критики. Достатньо довести лише автентичність документа, його “подлинность”, для того щоб реконструювати історичний факт, частиною якого цей документ є. В той же час, на думку Данілєвського історична традиція (предания) зберегли не тільки історичний факт, але й оцінку його тією особою, що створила джерело. Саме тому для відтворення історичного факту слід провести історичну критику історичного джерела.

Іншими словами Історичні рештки виникають у процесі подій, відбитих джерелами на цій, первісній стадії існування, вони ніби “брали участь” у подіях, були їхньою ланкою (речі документи та ін). Вони стоять найближче до подій, а тому вже по своїй суті є достовірними. Другі виникають на основі вражень, що відклалися від подій у авторів джерел (мемуари, подорожні, щоденники, газетні публікації).

Недосконалість цієї класифікації полягає в тому, що одне й те ж джерело може виступати щодо одних і тих же подій як оповідне, щодо інших — як їхні залишки.

3) Наступна схема класифікації — за походженням. При чому підстави класифікації за походженням можуть змінюватися. За цією ознакою розрізняють: а)джерела особового й колективного походження; б) за походженням різних спільностей людей (націй, класів, народностей, верств); в) документи різних адміністративних, громадських та партійних установ (місцеві, регіональні, державні); г) авторства.

4) Ще одна схема — за призначенням. За ознакою призначення джерел при їх створенні вони поділяються на нормативні, які фіксують певні людські наміри, норми, настанови (законодавчі акти, укази, накази, плани, резолюції тощо) і виконавчі, які відбивають те, що дійсно відбулося (звітний матеріал, оперативне донесення, листування, аналітичні жанри газетної публікації).

5) Наступна схема класифікації — це класифікація письмових джерел на роди. Що таке Рід письмових джерел. Рід — це велика група письмових джерел, які об’єднуються в залежності від ступеня відображення, або втілення (воплощения) об’єктивної реальності. Якщо джерело безпосередньо відбиває дійсність — то це документальне джерело, а якщо відбиває реальність через призму суб’єкту, то це повествовательне джерело, або наративне джерело. І так маємо дві великі групи джерел: документальні та нарративні. Документальні, це законі, укази, грамоти, постанови, реєстри, описи, статистика, розпорядження, прохання, донесення, рапорти і т.д.), а нарративні: літописи, хроніки, мемуари, щоденники, епістолярія, але у тій частині, де не носить офіційного, розпорядчого характеру.

6) Найпоширенішою класифікацією є видова класифікація джерел. Знов таки, це стосується лише письмових джерел. Згідно видової класифікації роди письмових джерел поділяються на види та різновидності. При цьому під видом розуміється єдність форми та змісту. На сьогодні прийнято розподіл на такі види: 1) актові; 2) справочинні; 3) статистичні; 4) мемуарні; 4) епістолярні; 5) періодика; 6) літописи; 7) публіцистика та політичні твори; 8) наукові праці; 9) літературні пам’ятники; 10) картографічні пам’ятники. В свою чергу види поділяються на підвиди. Так актові документи поділяються на: а) законодавчі акти та б) приватні акти.

Дата добавления: 2015-05-26