Періодика як вид джерел

Заняття 9

(4 години)

1.Видова строкатість періодики.

2. Жанри періодики.

— Передові статті;

— Узагальнюючі статті;

— інформація;

— Кореспонденції;

— Репортажі;

— Інтерв’ю;

3. Проблема достовірності періодики.

2.Становлення та розвиток української періодики.

Література:

1. Некоторые проблемы отечественной историографии и иисточниковедения. Сборник научных трудов. — Днепропетровск, 1978.

2. Копотиенко И.И. К вопросу о структуре газетных материалов // Некоторые проблемы отечественной историографии и иисточниковедения. Сборник научных трудов. — Днепропетровск, 1978.

4. Источниковедение истории СССР // Под ред. И.Д.Ковальченко. — М.: Высшая школа, 1981. — 496с.

6. Источниковедение. — М., 2000.

7. Животко А. Історія української преси. — К., 1999.

При підготовці до семінарських занять студенти повинні послідовно розібратися з історією періодики, видами та жанрами періодики, проблемою достовірності періодики. вид комплексних джерел, представлений газетами, журналами та іншими періодичними виданнями. Дже­рельне значення зумовлено місцем газет і журналів у суспільно-політичному, соціально-економічному та духовно-культурному житті суспільства. Періодика виступає носієм офіційної інформації, публікуючи державні акти, документи урядових установ, полі­тичних партій. Але особливим видом джерел її робить наявність у ній різних публіцистичних жанрів, які фіксують події і явища, відбивають дух часу, певної історичної долі. Специфіку газетно-журнальної публіцистики як джерела визначають громадянське і політичне обличчя видавця, обсяг, періодичність, місце і мова видання, спрямування на певного читача, професіоналізм творчого колективу.

Виходячи з цього в джерелознавстві застосовують різні критерії класифікації періодики: а) За видавцями: державна, партійна, приватна і т.д.; б) За політично-програмовими ознаками: демокрагична, ліберальна тощо.; в) За призначенням: жіноча, молодіжна, селянська, наукова та ін.; г) За місцем видання: центральна, місцева, багатотиражна; д) За періодичністю: щоденна, тижневики, щомі­сячники тощо. Свої інформативні можливості мають публіцистичні жанри, що їх використовують газети і журнали: статті, кореспон­денція, звіти, нариси, огляди, хроніка, оголошення, рецензії, некро­логи тощо. Жанри газетної публіцистики несуть в собі подвійний шар інформації: про події, ними відбиті, й про ставлення до цих подій, їхню інтерпретацію авторами та видавцями преси. Цей другий шар інформації відбивається не лише в певних коментарях зображуваних подій, а й доборі інформації для публікації, навіть у її розміщенні і т.д.

Зародження газет сягає часів античного Риму і стародавнього Китаю, а в Європі - ХУІ ст. Витоки української преси - в гетьман­ських універсалах, які поряд з офіційними указами містили й поточні вісті. Газети на Україні з'явилися у ХУШ ст. у Львові (польською і французькою мовами). Російською мовою видавались в Харкові, Києві, Одесі в XIX ст. Започатковані в 1838 р. в губерніях Тубернские ведомости" були далекі від української проблематики, але вміщували історико-краєзнавчі матеріали і місцеву хроніку.

Початок українського культурно-національного відродження позначився виданням кількох журналів та альманахів у Харкові, Києві, Львові ("Украинский вестник" 1816-1819 рр., "Киевлянин" 1840 р., "Хата" в 1860 р. та ін.). Перші газети українською мовою "Зоря Галицька" і "Дневник руський" почали виходити у Львові з 1840 р. Важливою пам'яткою розвитку української суспільної думки є місячник "Основа", заснований П.Кулішем у Петербурзі (1861), а також "Черниговский листок" (1861) Л.Глібова. Суспільний рух національно-демократичного і радикального спрямування представ­ляють газети, започатковані [.Франком в Галичині. Після революції 1905 р. стали виходити в Києві "Громадська думка", "Рада", "Рідний край", у Лубнах "Хлібороб", а також видання соціал-демократичної орієнтації.

У період української революції і утворення Української Народної Республіки в Києві постали газети "Нова Рада", "Робітнича газета", "Народна воля", у повітових містах "Робітник", "Рух". Виходив журнал "Україна" (продовжувач "Киевской стариш/' (1882) та ін.

Після встановлення радянської влади в Україні була заборонена вільна українська преса, утвердилася монополія більшовицьких газет і журналів "Комуніст" (1918), "Вісті ЦК КП(б)У", "Вісті ВУЦВК", "Більшовик України", широкий розвиток дістала місцева партійно-державна преса, багатотиражки. На грунті політики "українізації" зросло число україномовних видань та преси національних меншин: поляків, німців, євреїв, болгар та ін., але в ЗО-х рр. пріори­тетними стали російськомовні газети і журнали, що перетворились у рупор тоталітарної системи та знаряддя репресій. У середині 70-х рр. УРСР видавалось 19 республіканських, 72 обласних, 525 міських і районних газет, 639 багатотиражок, 109 журналів.

З проголошенням незалежності України (1991 р.) відбулася демонополізація преси, став забезпечуватись плюралізм і свобода друку, було засновано сотнінових газет та журналів на засадах демократії, гласності, вільного доступу до інформації.

Цінні матеріали з історії українського народу містить періодична преса української діаспори, в тому числі державницьких центрів, що діяли в екзилі, а також Українського Вільного Університету, Української Вільної Академії Наук, громадських товариств та патріотичних об'єднань. Після проголошення незалежності України частина діаспорських видань переведена на матірну землю: "Сучасність", "Український історик", "Державність", "Розбудова держави" та ін.

Джерелом з української історії слугують і періодичні видання колишнього СРСР, а також зарубіжні видання.

Студенти повинні чітко визначитися, що цінність та достовірність матеріалів газет і журналів встановлюються насамперед шляхом співставлення з іншими джерелами, передусім документами. Справитись з великим масивом публіцис­тичних матеріалів допомагають математично-статистичні, кількісні методи вивчення масових джерел, а їх пошук полегшує бібліо­графічні довідки, літописи періодичних видань, що їх публікують книжкові палати та бібліотеки.

Дата добавления: 2015-05-26