Соціологічний психологізм

Соціологічний психологізм сформувався наприкінці ХIХ століття під впливом експериментальної психології, поширював на суспільство закони психології чи доводив психологічну детермінованість соціальної поведінки людей. Соціологи вивчали психологічні механізми соціального поведінки, їх мотивацію. До психологічному напрямку соціальної філософії відносяться:

- «психологія народів»;

- психологічний еволюціонізм;

- інстинктивізм;

- групова психологія тощо.

Вільгельм Вундт – засновник школи «психології народів», яка склалася Німеччині у середині ХIХ століття. У його поняття «національного характеру» і «народний дух» використовувалися до пояснень «психології народів», зрозумілою їм, як надіндивідуальну реальність народної душі. Вундт представляв народну свідомість як творчий синтез індивідуальних свідомостей, у результаті якого постає нова надіндивідуальна реальність,що містить продукти надособистісної діяльності – мові, міфи і мораль. Він пропонував вивчати реальні прояви групової, масової поведінки, психологічних і соціальних механізмів, що забезпечують передачу соціальних норм і вірувань та адаптації індивідів одне до одного.

Наприкінці ХIХ – початку ХХ ст. популярними були роботи французького публіциста, лікаря Гюстава Лебона (1841 - 1931) – «Психологія натовпу» (1895), «Психологічні закони еволюції народів» (1894). Він вважає, що європейське суспільство перейшло лише у період свого розвитку – в «еру натовпу», коли розумний критичний початок, втілений в особистості, придушується ірраціональною масовою свідомістю. «Натовп» чи «маса» – це група людей, присутніх в одному місці, охоплених спільними почуттями і здатних слідувати за своїм лідером. Підкорити стихію масової свідомості неспроможна раціональна сила, позаяк у натовпі думки окремої людини направляються загальним настроєм. І чим довше людина перебуває у натовпі, тим менше в неї почуття реальності й тим більше вона піддається впливу лідера. Деякі лідери - мають різко виражені психічні відхилення, але мають здібності «заражати» натовп.

Лебон різко засуджував революційні руху, і виступав проти соціальної рівності і стабільності демократії, доводив, що цивілізації – результат діяльності еліти. Погляди Лебона критикувалися за абстрактно ідеалізоване розуміння «натовпу», безсистемність і довільність доказів, некритичне перенесення властивостей злочинної групи, нижчих форм масових станів на вищі.

Французький соціолог Габріель де Тард (1841 - 1904) звів вивчення суспільства до «інтерментальної психології», тобто. соціальної (колективної) психології, яка має вивчати взаємодію індивідуальних свідомостей. Багато ідей Тарда сформувалися у полеміці з Е. Дюркгеймом. Обидва мислителі виступали проти біоорганічних теорій і вірили у необхідність вивчення соціальних норм. Але Дюркгейм первинним називав суспільство, продуктом якого є індивід, а Тард вважав суспільство продуктом взаємодії індивідів.

Громадські процеси Тард пояснював дією психологічного механізму наслідування, у якому будуються людські стосунки. Тард зосередився на вивченні різних форм масової комунікації і міжособистісного спілкування. Він вивчав громадську думку і «психологію натовпу», але на протилежність Лебону вважав, що ХХ століття є століттям «публіки» – духовної інтелектуальної спільноти і простежує історію її становлення («Думка і натовп», 1901).

Дата добавления: 2015-05-26