Одяг і взуття

Специфічно-національна зовнішність українського костюма складалася, починаючи з XIV століття. При цьому селянський костюм був найбільш характерним для українського народу, оскільки селянство складало основну масу населення.

Матеріалом для костюма слугувало в основному льняне або конопляне полотно і сукно, як правило, домашнього виробництва. Приблизно з XVI ст. стала збільшуватись кількість вироблюваного ремісниками для реалізації на ринку одягу і взуття перш за все простіших, а отже, порівняно дешевих виробів, розрахованих на масового споживача. Подібне відбувалося і з хутряними виробами з овчини, вовчого, лисячого, заячого та іншого дешевого хутра, з якого шили шапки, кожухи, рукавиці.

Невід’ємною частиною українського чоловічого костюму XIV — першої половини XVII ст. була сорочка. Сорочку як нижній одяг носили люди, що належали до різних прошарків суспільства, але з різного за якістю матеріалу. Майже повсюдно в сорочках спереду робили низький, іноді до поясу розріз — пазуху, який біля коміра звичайно стягувався за допомогою шнура або тасьми. На більшій частині території України сорочки не мали комірів. Довжина їх була різною залежно від того, як їх носили — навипуск чи заправляючи в штани. Рукав, як правило, був прямим і досягав зап’ястя. Сорочки прикрашались вишивкою. Панські сорочки, виготовлені з тонкого полотна або серпанку, вишиті шовком, сріблом або золотом, відрізнялися від народних різноманітністю деталей, наприклад формою коміра. Така сорочка звичайно заправлялася в штани. На західноукраїнських землях, а також у Поліссі її досить часто носили навипуск, поверх штанів, як і за часів Стародавньої Русі.

У другій половині XIII — XV ст. на українських землях носили вузькі полотняні або суконні, прикрашені вишивкою порти, що не відрізнялися від староруських. Пізніше на більшій частині території України, виключаючи Полісся і Галичину, порти витісняються шароварами. В XVI ст. шаровари вже широко вико­ристовували на Подніпров’ї і Поділлі. Носили їх всі верстви населення. Повсякденні шаровари шилися з домотканого полотна або сукна, а для свят головним чином у заможних козаків і шляхти, — з шовку. Як правило, шаровари були дуже широкими, особливо в запорізьких козаків. Носили їх, заправляючи у взуття або навипуск. У Запоріжжі шаровари знизу зав’язували шнурками поверх чобіт. У Закарпатті носили широкі прямі штани — гачі. Призбирані в поясі, вони були схожі на спідницю. Іноді нижні краї гачів прикрашалися бахромою.

Велика увага в українському народному костюмі приділялася поясу, який зав’язувався поверх штанів. Він мав вигляд широкої (близько 15 см) смуги полотняної тканини з досить простим візерунком, прикрашеної на кінцях бахромою або кистями. З XVI ст. серед козаків, а також заможних верств населення розповсюдився пояс східного походження, так званий турецький.

Вирізаний з легкої шерстяної або шовкової тканини завдовжки в декілька метрів і завширшки близько півметра, він складався удвоє або вчетверо і кілька разів обмотувався навколо талії. Кінці нарядних поясів, нерідко обшиті золотими або срібними нитками або плетеними шнурками, козаки випускали збоку, звичайно зліва, а селяни — з двох сторін. У кольорі поясів переважала червона гамма.

У Поліссі носили відомий ще із давньослов’янських часів вузький пояс. В районах розвиненого скотарства був поширений широкий шкіряний пояс — черес. До чересу кріпилися люлька, кресало, гаманець. Запорізькі козаки часто використовували черес як патронташ і носили його в такому разі через плече. Черес прикрашався тисненням і металевими накладками, подібно до черкеських поясів на Кавказі.

Головним предметом повсякденного жіночого одягу на Україні була сорочка. Крім того, в українському жіночому костюмі широко застосовувався поясний одяг. Простий його вид — «обгортка» — прямокутний шматок тканини, яким туго обгортали стан нижче поясу. «Обгортка» була поширена на південно-західних землях України. На центральних і східних її територіях як поясний одяг жінки носили плахту, зшиту з двох шматків клітчастої шерстяної тканини. Доповнював жіночий костюм фартух. У вигляді фартуха поверх плахти носили також запаску, прикрашену горизонтальним візерунком. Дві запаски, спереду і позаду, надягали безпосередньо на сорочку. Зшиті спідниці були рідкістю в українському народному костюмі.

Жіночий костюм рясно прикрашався кольоровою вишивкою найрізноманітніших сюжетів — від геометричних фігур до рослин і тварин, серед яких іноземний мемуарист середини XVII ст. побачив навіть мавп. Звичайною прикрасою українських жінок були сережки, а деякі з них, за свідченням сучасників, носили в вухах дзвіночки. На шию надягали намиста з каменя, скла, металу, коралів, монет, бляшок, бісеру.

Найбільш поширеним, універсальним верхнім чоловічим одягом була свита. Від талії з боків в свиту вставлялися два трикутні «вуса», що збиралися складками. Звичайно свита не мала коміра, рукав її був трохи звужений донизу, застібалася вона на гачки. Підперізували свиту широким поясом. Селяни і козаки носили короткі свити по коліна, шляхта і городяни — переважно довгі, майже до підлоги. В холодну пору року свити підшивалися хутром.

Різновидом свити, очевидно, був кабат — одяг з розрізами спереду або ззаду, часто по всій довжині. Кабат був звичайним одягом городян Галичини, зокрема ремісників. На Волині носили свити. Одним з варіантів свити був подібний російському каптан — основний одяг запорізьких козаків. Він застібався на густо посаджені ґудзики шнурковими петлями, мав стоячий, шалевий або відкладний комір і дві прорізні кишені. Рукави каптана, що звужуються донизу, часто розрізали і закочувалися догори, утворюючи обшлаги — закавраші.

У якості верхнього одягу в середовищі заможних міщан, козацької старшини, шляхти, багатого селянства використовувався жупан. Від свити жупан

відрізнявся, головним чином, дещо іншою конструкцією бічних вставок, «ряс», які робилися з прямокутних клинів і укладалися складками. Рукави жупан мав широкі. Крім того, він кроївся упритул, без заходу і застібався на численні ґудзики.

Свити, жупани і каптани шилися з різних тканин — від простого грубого сукна до шовку і парчі, залежно від соціального становища і забезпеченості замовників. Джерело, що відноситься до 1643 р., називає, наприклад, серед інших товарів багатих купців пурпурні каптани, підбиті соболиним хутром. Селянські свити шилися з чорного, сірого, білого або коричневого сукна. На свити, каптани і жупани, які носили міщани і козаки, звичайно використовувалося сукно червоного, малинового, блакитного, синього і зеленого кольорів. Коміри і обшлаг виготовлялися з контрастно забарвлених тканин. Свити, жупани і каптани прикрашались вишивками і шнуровими аплікаціями вздовж швів.

Для основної маси селян і городян свита служила єдиним верхнім одягом. Представники заможніших верств населення поверх свити, жупана або каптана в негоду надягали додатковий одяг. Поширеним його видом була кирея (кобеняк, сіряк). Як свідчить Е. Лясота (1594р.), кобеняки служили також звичайним одягом козаків. Кирея була довгим, майже до п’ят, вільним одягом без рукавів типу сучасного плаща з капюшоном, іноді настільки глибоким, що для очей в ньому прорізалися спеціальні отвори. Кирею застібали на шиї, іноді підперізували поясом. Виготовлялася вона найчастіше з щільного сукна. Проте в шляхетському середовищі для пошиття киреї використовувалися і дорогі тканини, наприклад альтембас. На Запоріжжі киреї нерідко виготовлялися зі шкіри.

Узимку носили також довгу, іноді до п’ят, суконну або смушкову простору бурку з великим відкладним коміром. Бурка застібалася на шиї. У запорізьких козаків її нерідко шили з шкіри, фарбованої в сірий або коричневий кольори, зрідка — в білий.

Прямими і довгими були також і кожухи — смушкові кожухи хутром всередину з великими хутряними, найчастіше, чорними смушковими, комірами. Нарядні кожухи шилися з білої овчини і прикрашались вишивками і шнуровим шиттям, а також аплікацією з кольорової шкіри. Іноді кожухи покривалися зверху сукном і називалися байбараками.

Зимовий одяг з овчини в XIV — першій половині XV ст. був звичайним навіть для князів. Пізніше, особливо після Люблінської унії 1569 р., коли велика частина території України потрапила під владу Польщі, феодальна аристократія і навіть рядова шляхта, а також міська верхівка стала шити зимовий одяг з дорогих лисячого, рисячого і навіть соболиного хутер, звичайно хутром всередину.

Знать, шляхта, міська верхівка і козацька старшина поверх одягу типу свити носила кунтуші і делії — одяг польського походження. Кунтуш відрізнявся від жупана довгими широкими рукавами з подовженими розрізами до ліктя. В них протягувалися руки. Нижня ж частина рукава вільно спадала приблизно до

середини стегна. Часто кунтуш підшивали хутром. Делія на відміну від кунтуша була приталеною, мала дуже широкий відкладний комір, часто хутряний, і відкидні рукави, нерідко фальшиві, у вигляді довгих смуг. Як і кунтуші, делії шилися з дорогих тканин.

Особливе місце в українському костюмі займав короткий верхній одяг, що сформувався в Карпатах. До нього належали, зокрема, камізелі лемків і буковинська бунда — безрукавки, зшиті з цілої овчини хутром всередину, з розрізом і шнуруванням збоку. Гуцульський кептар, на відміну від камізелі і бунди, мав розріз спереду. Безрукавки нарядно прикрашалися шнуровим шиттям, аплікаціями з шкіри, металевими бляшками. Поверх безрукавок часто надягали суконний сердак завдовжки до стегон. Короткі хутряні безрукавки і куртки на зразок сердака носили іноді запорізькі козаки і чумаки.

Зимовим одягом карпатським горцям служив короткий кожушок з рукавами з овчини хутром всередину. Плащеподібна гуня, що теж мала рукави, надягалася внакидку. Шили її з білої овчини з довгою шерстю, вивернутою всередину або назовні.

Жіночий верхній одяг конструктивно майже не відрізнявся від чоловічого.

Універсальним взуттям в українському народному побуті були постоли з свинячої або телячої шкіри з незшитими або зшитими, іноді заломленими догори носками. Лише в Поліссі, як і на російських та білоруських землях, носили личаки, які плели з лика. Постоли і личаки одягали босоніж або на онучі. Разом з постолами «онучі» закривали половину гомілки, з личаками — всю гомілку до коліна.

Поширеним взуттям були також чоботи. Повсякденно їх носили в заможних прошарках суспільства заможні городяни і козаки. В свята чоботи надягали і селяни. Чоботи запорізьких козаків мали дещо заломлені догори (на східний зразок) носки, були невисокі і прикривалися напуском шароварів. Феодалам, багатим городянам і козацькій старшині шили чоботи з м’якого кольорового сап’яну, нерідко «на високих підковах».

Городяни носили також черевики. Цей вид взуття мав, як правило, подовжені відповідно до європейської моди носки. Взуття феодалів і міського патриціату відрізнялося ще більш довгастими формами і виготовлялося з тонко виробленої шкіри. Дамські пантофлі прикрашалися перлами і коштовними каменями.

Значна частина селян і міської бідноти влітку обходилась взагалі без взуття.

В історичних джерелах часто зустрічаються згадки про продаж на Україні ногавиць, привезених з європейських країн. Вже в XIV ст. вони стали там обов’язковим елементом чоловічого костюма. Це були довгі, на всю ногу, суконні або замшеві шиті панчохи. З XV ст. ногавиці (деколи різного кольору) стали зшивати разом, і вони утворювали штани на зразок сучасних колгот. Іноді ногавиці підбивалися підошвою, що замінювала взуття. Ногавиці на Україні мали попит у шляхти і міського патриціату, які наслідували європейську моду.

Чоловіки носили зачіски з довгим і коротко стриженим волоссям. Популярною була стрижка за якої розчісували на всі боки від тім’я волосся «під

макітру». Козаки звичайно голили голову, залишаючи чуприну або «оселедець». Останній часто був настільки довгим пасмом волосся, що його не тільки закладали за вухо, але і намотували на нього. Цікава згадка візантійського історика Льва Діакона (Xст.) про давньоруського князя Святослава Ігоревича, який «на знак благородства» носив довгі вуса і на поголеній голові один жмут волосся. Природно тому припустити давньоруське походження оселедця, тим паче, що в козаків його вважали ознакою козацької доблесті і, як усі військові відзнаки, носили з лівого боку.

Історичні джерела свідчать про повсюдно існуючий на Україні звичай відрощувати вуса, іноді такі довгі, що кінці їх, як і оселедець, чоловіки також закладали за вуха.

Серед чоловічих шапок найбільш поширеними були високі смушкові (смушки). Нарядні козацькі шапки завершувались капелюхом — своєрідним конічним мішком з тканини, що звисав на ліву сторону. Козацька старшина носила шапки з дорогого сукна, оксамиту, шовку або парчі, облямовані хутром, часто з розрізом спереду і прикрашені пір’ям. Полковницькі шапки прикрашалися золотими пряжками — аграфами, а на гетьманських, які звичайно шилися з розрізною опушкою, до дорогоцінних аграфів прикріплялося страусине пір’я.

Головним убором, характерним для польської і споляченої української шляхти, була чотирикутна шапка. Жителів українських земель, що піддавались особливо частим татарським нападам, місцева влада зобов’язувала мати в числі предметів військового спорядження металеві каски. Такі каски під час бою одягали і козаки. В звичайний же час вони носили їх збоку, біля сагайдака для стріл.

Повсякденним літнім головним убором селянським і міським дівчатам служила смужка тканини або орнаментована стрічка, що пов’язувалася навколо голови. В свята дівчата прикрашали голову вінками з живих або штучних квітів. Боплан писав, що дівчата на Україні вважали ганьбою для себе покривати голову. Заміжні жінки пов’язували голову білими хустками — очіпками. В свята голова покривалася довгим шматком білого полотна — наміткою. Її зав’язували ззаду, залишаючи довгі кінці. Взимку жінки носили теплі хустки і хутряні шапки.

Розвиток костюма на Україні віддзеркалював соціальну диференціацію суспільства, що поглиблювалась. Для шиття костюма феодали й інші заможні верстви населення використовували переважно імпортні тканини. В шляхетському середовищі особливою популярністю користувалися тонкі західноєвропейські полотна і сукна, східні шовки. Одяг феодалів, навіть літній, прикрашався соболиним, горностаєвим, рисячим і іншим дорогим хутром. Нерідко верхній одяг, перш за все зимовий, цілком шився з дорогого хутра. Костюм феодальної знаті прикрашався золотим і срібним шиттям, численними ґудзиками і пряжками, виготовленими із золота і срібла і часто прикрашеними коштовним камінням. Незмінно модними були багато вишиті золотом, сріблом

і перлами коміри. Доповнювали такі костюми різні ювелірні прикраси: золоті кільця, персні з коштовними каменями і т.д. З кінця XV ст. українські феодали стали все більше орієнтуватись на європейську моду, в зв’язку з чим імпорт дорогих тканин, розкішного одягу і коштовностей швидко зростав.

Після Люблінської унії особливо сильно в костюмі української знаті почав позначатись польський вплив. Прагнучи підкреслити свою спільність з польською шляхтою, українська знать наслідувала її в побуті і в костюмі. Про зухвалу розкіш одягу феодалів свідчить велика кількість джерел. Так, Боплан писав, що йому доводилося бачити в магнатів на Україні костюми з соболиного хутра вартістю більше двох тисяч талерів, прикрашені великими ґудзиками із золота, рубінів, смарагдів, алмазів та іншого коштовного каміння. Значно скромніше одягалися дрібні шляхтичі, представники козацької старшини і середніх верств міського населення.

Повсякденний одяг трудового селянства, міських низів і маси козацтва був простим і скромним, а козацької голоти і бідного селянства — часто жебрацьким. Французький мемуарист середини XVII ст. Дельбурк згадує, що козаки, мабуть бідні, виглядали як жебраки, а оршанський староста Філон Кміта презирливо називав козаків голотою. Про соціальну диференціацію в козацькому середовищі кінця XVI ст., що відобразилася і в одязі, свідчить відомий мемуарист Еріх Ляссота: рядові козаки були одягнені дуже скромно, в той самий час у середовищі козацької старшини не були рідкістю шуби з куниці і шапки з хутра чорних лисиць. З гірким гумором «костюм» представника козацької голоти описує українська народна дума про козака Голоту:

Правда, на козаку одяги дорогі —

Три семеряги лихі:

Одна нехороша, інша негожа,

а третя і для хліва не погожа...

Правда, на козаку шапка-бирка.

Зверху дірка, травою зшита, вітром

Підбита,

куди дме, туди і продуває

Молодого козака прохолоджає.

У другій половині XVII ст. жіночий костюм сільської і міської бідноти складався з вишитої полотняної сорочки із складками біля коміра. Сорочка підв’язувалася звичайно різнокольоровими поясами. В якості поясного одягу слугувала шерстяна спідниця (запаска). На голові жінки носили очіпки, огорнені подібними до рушників намітками. В прохолодну погоду дівчата пов’язували хустки, а влітку ходили з непокритою головою, часто прикрашали її квітами.

Найбільш поширеним верхнім одягом була опанча, виготовлена з домотканого білого або сірого сукна. Взимку жінки і чоловіки надягали довгі кожухи, прикрашені звичайно аплікаціями, з великими смушковими комірами. Влітку селяни ходили босі, взимку взувалися залежно від заможності в чоботи або

постоли. В якості головних уборів чоловіки взимку носили смушкові, восени й весною - валяні шапки, а влітку — солом’яні капелюхи.

Одяг феодалів помітно відрізнявся від одягу селян, міщан і рядових козаків. Для пошиття одягу разом з домотканими старшина широко використовувала куплені на ярмарках матеріали: атлас, оксамит, китайку і т.д. Шляхта носила опанчу, як правило, з купованого матеріалу, багатше прикрашену. Найбільш поширеним верхнім одягом у старшини були кунтуші, в холоди — різні шуби; взуттям слугували добротні сап’янові чоботи.

У XVIII ст. соціальне розшарування українського суспільства особливо яскраво віддзеркалював одяг населення. Наряди аристократії корінним чином відрізнялися від одягу народних мас, крім того, багато своєрідних особливостей з’явилося в одязі різних категорій населення — селян, ремісників, козацької старшини та інших залежно від їх суспільного або службового становища і майнового стану. Якщо селяни і рядові козаки шили одяг з полотна, сукна і овчини домашнього виробництва, то старшина, заможні городяни, адміністрація носили дороге плаття з парчі, шовку, оксамиту, китайки, мануфактурного сукна, тонкого полотна і т.п., а для виготовлення шуб широко використовували заячі, лисячі, білячі, ведмедячі, лосині хутра. Шуби багатії прикрашали дорогим хутром, а опанчі, кунтуші (плечовий верхній одяг) — золотим шиттям і т.д.

Загалом, матеріал, складові елементи, крій одягу населення, його прикраси в цей період стали різноманітнішими. Селянський костюм, не зважаючи на наявність місцевих особливостей, на всій території України був єдиним нарядом. Основою його у жінок була звичайно вишита, підв’язана поясом сорочка і на стегнах, у вигляді незшитих або напівзшитих шматків матерії, запаски, плахти, що в прохолодну погоду доповнюються безрукавками, корсетками, киптарями. Чоловіки носили сорочку з вузьким стоячим, на Лівобережжі звичайно червоним коміром, застебнутим спереду шнурком, і штани, на Поліссі і в Карпатах в основному вузькі, в центральних і південних районах — широкі (шаровари).

Верхнім чоловічим і жіночим одягом для осінньо-зимового сезону залишалися свита і опанча (кафтаноподібні види плечового одягу), зшиті звичайно з білого, сірого або чорного домотканого сукна. Жіноча свита кроїлася по талії. Бідняцькі сім’ї нерідко не мали навіть такого простого одягу. Часто на всіх членів сім’ї була одна свита. Діти бідняків носили обноски. В дощову погоду заможні селяни зверху свити одягали кобеняк — плащеподібний суконний одяг з капюшоном, взимку — різноманітні кожухи, іноді покриті сукном. Заможні жінки-городянки носили в яклсті поясного одягу спідниці з шнуруванням, пов’язуючи поверх них фартух. Багато хто з них мав жупани — зшитий в талії з китайки або різноколірного сукна плечовий одяг. Одяг бідних городян мало чим відрізнявся від селянського.

Дівчата заплітали дві коси, укладаючи їх навколо голови. В свята в коси вплітали різнокольорові стрічки і квіти, голову прикрашали вінками. Взимку

вони пов’язувалися різнокольоровими хустками. Заміжні жінки носили очіпки, пов’язуючи поверх рушникоподібні намітки або серпанки. Костюм доповнювався прикрасами: червоним намистом, перснями і т.п. Головним убором чоловіків в теплу пору року служили солом’яні капелюхи (брилі) і шапки з повсті, а взимку перш за все в заможних селян і козаків — з овчини, часто смушкові шапки, довгасті або круглі (кучми), нерідко з червоним верхом.

Святковий чоловічий костюм доповнювався строкатими поясами і вишитими хустками до них.

Чоловічий костюм старшини і взагалі феодалів складався з сорочки (кошулі), брюк (портів), зшитих іноді з клітчастого штофа, суконної черкески, каптана або кунтуша. Кунтуші для холодної погоди підшивалися хутром. Взувалися феодали, як правило, в сап’янові чоботи і черевики. В якості головних уборів в теплу пору року вони використовували суконні або оксамитові кашкети, що з’явилися в той час, взимку — соболині шапки. Костюм феодальної верхівки доповнювався поясами, рукавичками з лосиної шкіри, різними дорогоцінними прикрасами. З середини XVIII ст. феодальна знать починає одягатися на французький, німецький або англійський зразок, остаточно відійшовши від народних традицій в одязі.

Дата добавления: 2015-05-26