Будинки і господарчі споруди

Свята, розваги, вірування.

Народний календар.

Обряди, звичаї.

Національна кухня.

Одяг і взуття.

Транспорт і шляхи сполучення епохи середньовіччя.

Будинки і господарські споруди.

Друга половина XVIII – XVIII ст.).

Тема 5 Побут і звичаї українського народу

В наш час, час відродження української культури, особливо зріс інтерес до звичаїв і культурних досягнень українського народу минулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні надбання сприяли збереженню української нації, підтримували дух народу.

Завдяки звичаям нашого народу, його любові до своїх традицій, мови і культури, які кореняться в глибокій старовині, українська національна самосвідомість змогла вижити за часів найважчих випробувань, переслідувань і репресій.

Знання національних традиційних звичаїв культури свого народу з давніх часів збагачує нас і в плані загальної ерудиції, і для розуміння феномена українського народу, який живе і розвивається на перехресті історико-культурних шляхів в центрі Європи.

У будівництві житла і господарських споруд в Україні в кінці XIII — першій половині XVII ст. продовжували розвиватися традиції, що склалися ще в період Київської Русі. Залежно від різних географічних і соціально-економічних умов житло і господарські споруди зводилися з різних матеріалів.

В багатих лісом Поліссі і Карпатах основним будівельним матеріалом слугувало дерево. На Поділлі і в Галичині при будівництві житла разом з деревом широко використовувався камінь. Житло, що плели з хворосту і мазали глиною (мазанки), споруджувалися в степових районах Поділля, на півдні Волині і Київщини. Використання різноманітних будівельних матеріалів спричинило застосування одночасно різних конструктивних прийомів. Так, наприклад, житло могло бути рубаним, а сіни і комора плетеними. В якості будівельного матеріалу частіше використовувались цегла і камінь, з яких будували, як правило, культові, адміністративні і фортифікаційні споруди, а також будинки багатих мешканців, особливо в великих містах.

Міське будівництво успадкувало стиль і композиційні прийоми народної архітектури. Архітектура міського житла аж до XVI ст. і навіть пізніше визначалася тим, що воно будувалось переважно з дерева. В основі архітектури кам’яних споруд також лежали традиції народної дерев’яної архітектури. Житло, побудоване в такому стилі в кінці XVI ст., збереглося у Львові, Кам’янці і деяких інших містах України. З каменя в містах споруджували також погреби, «пивниці» і складські приміщення.

У XV — першій пол. XVII ст. вдосконалювалося планування будівель. Будівництво багатокамерних будинків було привілеєм заможних верств населення. Такі споруди відрізнялись великими розмірами, впорядкованістю, багатством внутрішнього оздоблення і зовнішнього оформлення. Будівництво

житла для феодалів, особливо магнатів, пов’язане головним чином з архітектурою замкових і палацових кам’яних споруд. У якості основного матеріалу використовувалися цегла і камінь. Будівництво кам’яних замків було поширене переважно на Правобережжі Дніпра, на Поділлі і Волині, в Галичині, на Буковині і в Закарпатті, де був необхідний будівельний матеріал.

В українському народному будинку практикувався розпис стін і різьблення по дереву на лиштвах, кронштейнах, матицях. Зразки такого різьблення і розпису збереглися аж до наших днів на Поділлі і в Галичині, зокрема в житлах гуцулів.

Хоч і існували деякі локальні відмінності, внутрішнє планування житла було принципово однотипним для всієї території України. Біля входу розташовувалася піч, на протилежному боці по діагоналі — парадний кут («покуття»), вздовж стін, по фасадній стороні, стояли лави. Між піччю і торцевою стіною розміщувався піл, на якому спали. В багатих будинках і в громадських будівлях віконні отвори виконувалися великими, з рамами, в які вставлялося скло.

Господарські споруди: сараї, хліви, кошари — залежно від географічних умов також зводилися з різних матеріалів: у Поліссі і Карпатах — зроблені з колод, в інших районах України, зокрема на Поділлі, — плетені. Для зберігання сіна споруджували дерев’яні клуні і навіси, тут же зберігались і знаряддя праці. Для зберігання зерна та інших продуктів слугували комори. Якщо житло не мало комори для зберігання майна, то його ставили у дворі. Комори будувались переважно зрубові, однокамерні, з чотирьохскатним або двоскатним дахом, із стелею і підлогою. Вони не мали вікон, але майже під дахом розташовувався невеликий вентиляційний отвір. Подібні комори були складовим елементом господарських споруд на подвір’ях феодалів та заможних міщан і селян.

Для зберігання овочів, молочних та інших продуктів у дворі викопували льохи. Найбільш поширеним типом таких споруд були ями з плоским дахом на рівні землі у вигляді настилу з тонких стовбурів дерева, жердин, очерету або соломи, зверху присипаних землею. В льох спускались сходами через спеціальний отвір.

До господарських споруд відносяться також водяні й вітряні млини. Актові джерела вже в XIV ст. згадують їх разом з іншими господарськими спорудами в маєтках феодалів. Вітряні млини — «вітряки» — міцно і надовго увійшли до господарства і побуту українського народу, зберігши своє функціональне призначення аж до початку минулого століття. Разом з тим у селянському господарстві продовжували застосовувати і ручні жорна.

У другій половині XIII — першій половині XVII ст. в характері жител і господарських будівель, їх розмірах, упорядкуванні, плануванні все виразніше відображалася соціальна диференціація населення України, що поглиблювалась. Під час зимових холодів бідні селяни вимушені були тримати в хаті птахів, телят, ягнят і т.д. Освітлювались селянські житла переважно

лучиною. Заможні селяни і козаки жили звичайно в трикамерному (кімната + сіни + кімната або комора) будинку. Старшина, міські багатії і духовенство будували багатокімнатні будинки з прикрашеними кахлем печами і багатим інтер’єром.

У XVII ст. села і міста в Україні розташовувались, як правило, поблизу річок і озер. Міста з метою захисту від ворожих нападів окопувалися глибокими ровами, оточувалися дерев’яними стінами і земляними валами. Поселення часто мали в’їзд і виїзд з подвійними підйомними мостами. Серед численних типів і форм сільських поселень (сіл, хуторів) на Україні виділяються дві основні зони: для Полісся найбільш характерними були поселення вуличного типу, хоча зберігалось і безсистемне планування; в передстеповій і степовій Україні найбільш поширеним залишалося безсистемне планування, разом з яким існували вуличні, кругові і радіальні поселення, а також різні комбінації цих форм.

У XVIII ст. деякі зміни відбулися в будівництві житла в містах, містечках, селах, слободах, хуторах України. Разом із зрубовими житлами в лісостеповій і степовій зонах внаслідок відсутності або браку дерева частіше споруджували хатини-мазанки. Сільське населення тулилося переважно в невеликому за розміром двокамерному (світлиця і сіни), а то і однокамерному, такому, що не мало навіть сіней, курному житлі, критому соломою, з глинобитною підлогою. Внутрішнє оздоблення хати включало тільки необхідні речі і виглядало вкрай убогим.

Заможні селяни і козаки будували, як правило, трикамерні житла — дві світлиці і між ними сіни або світлиця з сіньми і коморою. В лісостеповій і степовій зонах в багатьох хатинах були вже витяжні димарі, підлога залишалась переважно земляною (долівка). Печі з лежанками або грубами в житлах заможних селян і козаків нерідко облицьовувались кахлем. В парадному кутку світлиці звичайно стояв дубовий стіл, уздовж стін розташовувались лави, між піччю і поперечною стіною приблизно на півметровій висоті від земляної підлоги влаштовували дощатий «піл» (спальне місце), на якому вдень лежали подушки і рядна (покривала). Обстановку хати доповнювали ослони (вузькі лавки), скриня для білизни і одягу, різноманітне кухонне начиння і т.д. За наявності в сім’ї грудних дітей над «полом» або біля нього висіла колиска, прикріплена до стельової балки.

У дворах, обгороджених тином, плотом, чагарником або оточених ровом з невеликим насипом, розміщувалися господарські споруди — сараї, навіси, а в садибах заможних козаків: комори, шопи, клуні, іноді лазні. Бідні селяни, козаки, підсусідки звичайно не мали господарських споруд.

Житло заможних городян і старшин відрізнялось багатокамерністю (мало два-чотири і більше покоїв). Воно було переважно дерев’яним, зрубовим, хоча у великих містах: Києві, Львові, Кам’янець-Подільському і інших зводилися також цегляні і кам’яні будинки. Дахи міських будинків крили дошками, дранкою, тесом або черепицею. Будівлі міської бідноти і ремісників майже не відрізнялися від житла бідних селян.

Поміщики, багата старшина, вище духовенство, царські чиновники споруджували собі багатокімнатні будинки. Їх інтер’єр у корені відрізнявся від інтер’єру народного житла. Разом з традиційним меблюванням з’явилися м’які стільці, крісла, ліжка з різьбленням і позолотою, комоди з срібним і кришталевим посудом. Лавки, що залишилися в будинку, оббивали кольоровим сукном або покривали спеціальними налавниками або килимами. Стіни кімнат оббивали кольоровими тканинами, позолоченими шкірами, завішували килимами (польського, турецького, персидського виробництва).

У спальнях влаштовували шиті з легких шовкових тканин пологи, що закривали пуховики в ажурних, червоного або іншого кольору атласних з позолотою наволочках, різного роду дорогі покривала. Столи накривали льняними або шовковими (червоними турецькими) скатертинами або зеленим сукном. Інтер’єр кімнат палаців доповнювали картини, музичні інструменти (клавесини), настінний годинник, дорога зброя, ікони, дзеркала.

Дата добавления: 2015-05-26