Епохи середньовіччя

Транспорт і шляхи сполучення

По мірі розвитку сільськогосподарського і ремісничого виробництва, зростання торгівлі збільшувалось значення транспорту. Найбільш поширеним був гужовий транспорт. Основним засобом гужового транспорту був чотириколісний, різного призначення дерев’яний віз. У господарстві для доставки сіна, соломи та іншої поклажі часто застосовувались різні типи волокуш — скріплені між собою довгі жердини, в які впрягали коня. У Поліссі і Закарпатті волокуші вживали для транспортування заготовленого лісу. Як тяглова сила використовувались воли і коні, останні застосовувались також для верхової їзди.

Для перевезень важких речей на дальні відстані, особливо в південних районах, широко використовувалися важкі вози — мажі, в які впрягалися воли. Мажа не мала жодної металевої деталі, навіть замість цвяхів вживалися дерев’яні шпильки. Конструкція мажі, міцність всіх її частин дозволяли перевозити на ній великі вантажі. Взимку для перевезення вантажу і пересування застосовувалися сани, в які впрягали коней.

Засобом пересування і транспортування вантажу по воді здавна служили комяги, байдаки, а також човни-довбні, зроблені з цілого дерева. Крім того, використовувалися плоти і пороми. Їх розміри залежали від призначення і від конкретного стану самих водних шляхів.

За збереження єдиних традиційно-народних форм засоби пересування представників пануючого класу відрізнялись якістю матеріалу, з якого вони виготовлялися, розмірами, багатством художнього оздоблення.

У цей період продовжували існувати старі і виникали нові шляхи сполучення. Вибір їх диктувався, перш за все, природними умовами. Обиралися шляхи, де були водопої і випаси для худоби і зустрічалося менше всього водних

перешкод, піщаних ґрунтів, боліт і гір, непереборних для важко завантажених возів. Традиційним, відомим ще з часів Київської Русі був тракт (шлях) до Центральної Європи. Він пролягав з Києва через Польщу, Моравію, Чехію і далі до Німеччини. Продовжував діяти і «соляний» тракт, що пов’язував Київ і Галич.

Із середини XV ст., після падіння Візантії, до орбіти зовнішньої торгівлі України безпосередньо включаються найвіддаленіші країни Сходу: Сирія, Єгипет, Індія та ін. Зберігався традиційний шлях на південь по Дніпру, але значення його різко впало внаслідок зміни напрямків торгових зв’язків, з одного боку, і збільшення небезпеки з боку Кримського ханства і Туреччини — з іншого. Натомість були прокладені інші, менш небезпечні шляхи, які пролягали по більш заселених землях Поділля і через Молдавію вздовж Дністра. Використовувались і інші сухопутні і річкові шляхи, що поєднували Галичину і Правобережну Україну з Кримом, зокрема водний шлях по Дністру.

Ще в кінці XIII ст. виник торговий шлях, що пов’язував Львів з Кримом. Він пролягав зі Львова через Поділля на Кам’янець і далі по степах Північного Причорномор’я до Криму, в генуезьку колонію Кафу, яка вела обширну торгівлю з Персією, Китаєм, Індією.

З європейськими країнами в цей період Львів пов’язували торгові шляхи, що пролягали в двох основних напрямах: північно-західному на Торунь — торгову столицю хрестоносців і західному — на Краків і Познань.

Второвані, добре відомі і зручні тракти, що пролягали з Росії і Польщі на південь, звичайно використовували кримські орди для вторгнення вглиб українських і російських земель. Для вторгнення па Правобережну Україну татарські феодали найчастіше використовували три основні тракти: Чорний, Кучманський і Волоський. Чорний починався в районі Львова, далі пролягав через центральні райони Поділля, між верхів’ями річок Росі, Тясмину, Інгулу і Інгульця, потім причорноморськими степами до пониззя Дніпра, перетинав його і через Перекоп вів до Криму.

Існувало також багато інших важливих і менш значних шляхів, що пов’язували різні райони України й Україну з Росією.

З розвитком чумацтва в другій половині XV — першій половині XVII ст. на Україні виникають нові тракти, що одержали назви чумацьких. Одна група чумацьких трактів пов’язувала центральні райони України з Кримом, друга вела до Галичини, третя — на Дон. Деякі з них частково співпадали з торговими трактами, що виникли раніше.

Численні річки України: Дніпро, Дністер, Прип’ять, Десна, притоки Західного Бугу та ін. — були природними шляхами, що пов’язували різні райони країни, розташовані в їх басейнах. Вони використовувались як для місцевих, так і для дальніх перевезень. Для сплаву судів з хлібом, поташем, лісом і іншими експортними товарами важливу роль відігравав Західний Буг і його притоки.

Дата добавления: 2015-05-26