Теоретичні питання. Питання зі спеціальної педагогіки і психології

Питання зі спеціальної педагогіки і психології

III. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ

II. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ

Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період
Матеріальні затрати
Витрати на оплату праці
Відрахування на соціальні заходи
Амортизація
Інші операційні витрати
Разом

Назва статті	Код рядка	За звітний період	За попередній період
Середньорічна кількість простих акцій
Скоригована середньорічна кількість простих акцій
Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію
Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію
Дивіденди на одну просту акцію

Керівник

Головний бухгалтер

1. Дати визначення спеціальної педагогіки як науки. Визначити об’єкт, предмет і завдання. Висвітлити її значення та зв’язки з іншими науками. Спеціальна педагогіка - це пед.наука про закономірності й особливості розвитку навчання і виховання дітей з ОПФМ, спеціальні методи і прийоми та засоби освіти. Значимий вклад у становлення спец. педагогіки зробили Л.Виготський, Л.Занков, Ж.Шиф, І.Єременко, В. Бондар, О.Хохліна та ін. Об'єктом спецпедагогіки є спеціальна освіта людей з особливими освітніми потребами як соціокультурний, педагогічний феномен. Предметом є теорія і практика спеціальної освіти, що включає вивчення особливостей розвитку та навчання дитини з ОПФМ, її становлення і соціалізації як особи, використання цих знань для знаходження якнайкращих шляхів, засобів, умов, які могли б забезпечити корекцію фізичних або психічних недоліків, компенсацію діяльності порушених органів і систем організму і освіту такої людини з метою її соціальної адаптації і інтеграції в суспільство. Мета: забезпечити оптимальні умови для розвитку навчання і виховання дітей із ОПФМ та підготовити до самостійного, незалежного життя в межах їх можливостей дев'яти категорій осіб з особливими потребами: нечуючі (глухі), слабочуючі, незрячі, слабозорі, особи з порушеннями мовлення, розумово відсталі, особи із ЗПР, особи з порушеннями опорно-рухового апарату та особи з порушеннями емоційно-вольової сфери. Завдання: вивчає педагогічні закономірності розвитку особи в умовах обмежених можливостей життєдіяльності; виявляє корекційні і компенсаторні можливості конкретної людини відповідно до структури порушення і соціально-особистісних умов її існування; визначає і обгрунтовує побудову педагогічних класифікацій різних категорій людей з обмеженими можливостями життєдіяльності; досліджує і встановлює закономірності спеціальної освіти, реалізує існуючі педагогічні системи освіти людей з обмеженими можливостями, прогнозує виникнення і затвердження нових педагогічних систем; розробляє наукові основи і принципи освіти, її зміст, методи, технології і організаційні умови; створює і реалізує освітні корекційно-педагогічні, компенсаторні та реабілітаційні програми, відповідні потребам людей з обмеженими можливостями; вивчає процеси соціальної адаптації, абілітації, реабілітації і інтеграції людей з обмеженими можливостями і сприяє їх реалізації на різних ступенях життєвого циклу; розробляє і реалізує програми професійної підготовки, профконсультування, профорієнтації, соціально-трудової адаптації людей з обмеженою працездатністю; взаємодіє з соціальною педагогікою за всіма проблемами, що відносяться до людей з обмеженими можливостями життєдіяльності і що виходить за рамки загальноприйнятого соціокультурного стандарту; досліджує, створює і реалізує педагогічні засоби і механізми профілактики виникнення порушень розвитку; спільно із загальною педагогікою розробляє і впроваджує у життя концепцію інтеграції в освіті і соціокультурній сфері, здійснює психолого-педагогічну підготовку батьків, що мають дітей з обмеженими можливостями здоров'я і життєдіяльності.

Спеціальна педагогіка є самостійною педагогічною наукою й поєднує такі галузі: сурдопедагогіку, тифлопедагогіку, олігофренопедагогіку, логопедію, а такожспеціальну психологію, яка поділяється на такі складові: олігофренопсихологія - психологія особи з порушеннями інтелектуального розвитку. тифлопсихологія - психологія осіб з порушеннями зору; сурдопсихологія - психологія осіб з порушеннями слуху; логопсихологія - психологія осіб з мовленнєвими порушеннями; психологія осіб з порушеннями опорно-рухового апарату; психологія осіб з порушеннями емоційно-вольової сфери і соціальної поведінки. Відповідно різні галузі спеціальної психології вивчають своєрідність психіки осіб з порушеннями психофізичного розвитку різних категорій. Основні педкатегорії: розвиток, навчання і виховання, корекція, компенсація, соцреабілітація й адаптація. Спецпедагогіка досліджує питання розвитку диференційованої системи спеціальних освітньо-виховних закладів для дітей з ОПФМ, особливостей їхнього інтегрованого навчання та виховання в умовах масової школи, кожного типу спеціальних шкіл, сімейного вих-ня дітей з ОПФМ, надання псих-пед. допомоги дорослим з ОПФМ, псих-пед. супроводу у процесі післяшкільної соціальної адаптації. Має тісні внутрішньо системні зв'язки з психолого-педагогічними науками та міжсистемні зв'язки з медико-біологічними та лінгвістичними науками.

2 Розкрити науково-теоретичні основи спеціальної педагогіки, історію її розвитку та становлення як педагогічної науки. Спеціальна педагогіка пройшла тривалий шлях свого розвитку протягом тисячоліть й певний відрізок становлення української спец педагогіки був спільним з Росією. І. Яременко - укр. дефектолог визначив історичні періоди розвитку спец. педагогіки України: 1. Дореволюційний - до 1918р., коли проблеми розвитку дітей були справою тільки батьків, держава дітьми з ОПФМ не цікавилася. 2. Післяреволюційний період- після 1918р. Із запровадженням закону «Про всеобуч» все дитяче населення було зобов’язане навчатися в школі й виявилося, що не всі здатні оволодіти програмою. Це сприяло організації: системи спец. освіти для дітей з ОПФМ; Інституту дефектології (дир.Л.Виготський); створенню лабораторії по вивченню навчальних можливостей таких дітей. Зокрема, лабораторія Соколянського у Харкові. В системі охорони здоров'я створювалися відділення для дітей з ОПФМ. Система соц. забезпечення організовувала притулки. Почали розроблятися (з 1930р.) теоретичні основи (на той час) дефектології, що грунтувалися на теорії Л.Виготського про складну структуру аномального розвитку, первинний дефект й вторинні наслідки. 3. Післявоєнний період - 1945р. Відновилася система спец освіти і доповнилася освітніми закладами для дітей з порушеннями мовлення, ЗПР, опорно-рухового апарату. Спец педагогіка інтенсивно розробляла питання теорії навчання і виховання, методи, прийоми та засоби. Були досягнення світового значення. Зокрема, учениця Соколянського - Ольга Скороходова (сліпо-глухо-німа), яка закінчила школу, інститут і стала кандидатом пед. наук. Написала книги «Як я сприймаю навколишній світ» і «Як я сприймаю і уявляю навколишній світ». 4. період – з 1990р. Разом з вибором Україною незалежного та демократичного напряму розвитку суспільства, у 1991 р. нашою державою визнано Конвенцію ООН «Про права дитини», посилено увагу до якості й доступності освіти для дітей з особливими освітніми потребами. Так, Конвенція ООН «Про права дитини» зазначає, що «...усі діти мають право на освіту, і, як наслідок цього, право на прогрес». Українська спец педагогіка набула подальшого розвитку і спрямування, а саме навчання і виховання дітей здійснюється в 8-ми типах спец. закладів; розроблені освітні стандарти для початкової школи; з 2001 р. Всеукраїнський фонд «Крок за кроком» спільно з Міністерство освіти і науки України та Інститутом спеціальної педагогіки АПН України започатковано науково-педагогічний експеримент «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з ОПФМ шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх закладах».

Дата добавления: 2015-05-29