Особливості структурної побудови фінансового сектору в країнах з ринковою економікою

Дослідження сутності фінансового сектору обумовлює необхідність вивчення особливостей його структурної побудови. Перш за все з’ясуємо підходи до тлумачення поняття структури.

Відмінною рисою сучасної світової фінансової системи є її самоорганізація. Це означає, що перебудова чи рекомбінація притаманних їй організаційних та інституційних форм поєднується зі створенням абсолютно нових, отже формується нова архітектура світової фінансової системи. Аналізуючи ці процеси, деякі науковці вважають доцільним вести мову про фінансовий простір, фінансове середовище, ніж про чітко структуровану систему.

Отже, проаналізувавши підходи до тлумачення категорії “структура”, можна визначити структуру фінансового сектору як сукупність стійких зв’язків між елементами фінансового сектору, що забезпечують його єдність, цілісність та належне виконання покладених на нього функцій. Відповідно до цього визначення основними критеріями структуризації фінансового сектору можуть бути: організаційні; інституційні; функціональні

Організаційні складові структури фінансового сектору – це сукупність стійких відносин (характеристик об’єкта), що забезпечують збереження його основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Властивості цих елементів характеризуються через використання відповідних показників. Так, зарубіжні вчені традиційно розглядають організаційні елементи системи в розрізі окремих секторів (підструктур), акцентуючи увагу, перш за все, на кількісних та якісних показниках їх діяльності.

Інституційні складові фінансового сектору слід розглядати як сукупність інститутів у межах певної системи, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, утворюючи певну цілісність, єдність.

Функціональні складові визначаються як сукупність стійких (що циклічно повторюються) операцій і процедур (функцій), а також їх зв’язків, орієнтованих на кінцевий результат, життєво важливий з погляду всієї системи або її окремих частин.

Слід зазначити, що дослідження структури фінансового сектору як, правило, здійснюється з позицій інституційного підходу, виходячи з кількісних оцінок Monetary Financial Institute (MFI) – кредитно-грошових фінансових установ (за банківською статистикою ЄЦБ) або інших фінансових інститутів.

Система фінансових установ у світі є різноманітною і за формою, і за напрямами діяльності. Так, банківська статистика ЄЦБ використовує термін Monetary Financial Institute (MFI – грошово-кредитна фінансова установа). В країнах єврозони, за даними ЄЦБ, у 2006 р. нараховувалося біля 10 тис. MFI– банків і депозитно-кредитних установ. У більшості випадків, відповідно до законодавства, в таких країнах, як Італія, Іспанія, Бєльгія до банківської діяльності віднесено професійну діяльність із залучення депозитів та видачі кредитів. У Німеччині та Франції термін “банк” визначається більш широко, охоплюючи фінансові установи, ділові банки та ощадні каси. У Великій Британії до банківського сектору відносять комерційні, у тому числі клірингові, роздрібні банки (retail banks и high street banks), облікові будинки, торгові, консорціальні банки, будівельні товариства, страхові компанії, ощадні інститути, інвестиційні та довірчі компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства та ін. Банківська система США охоплює систему федеральних резервних банків, комерційних, інвестиційних, ощадних установ тощо – усього біля 7,5 тис. MFI – банків та інших фінансових установ. Зауважимо, що серед комерційних банків – членів федерального фонду страхування депозитів (FDIC – Federal Deposit Insurance Corporation) досить багато установ з обсягами залучених депозитів до 50 млн. дол. США. Це пов’язано з особливостями федерального устрою країни та активною протидією місцевої влади появі на своїй території банків з інших штатів

Таким чином, у більшості країн фінансовий сектор представлений широким спектром фінансових установ як за типом MFI, так і за їх розміром. У Польщі, наприклад, окрім 57 універсальних, діє біля 600 невеликих кооперативних банків, причому їх чисельність жорстко не регулюється у нормативному порядку. У Німеччині у 2006 р. діяло 2547 кредитних інститутів, 1271 фінансова компанія и 635 страхових компаній.
В середньому в країнах єврозони, а також у США одна депозитно-кредитна установа (MFI) припадає на 30-40 тис. жителів, а власне банків, – одна установа на 175-180 тис. жителів. У Російській Федерації один комерційний банк припадає на 114 тис. жителів, в Україні – приблизно на 270 тис. жителів

Інституційна структура фінансового сектору визначається дією різних факторів, серед яких виділяють наступні:

1) рівень соціально-економічного та правового розвитку країни;

2) обрана модель розвитку фінансової системи, орієнтована на розвиток банківського сектору чи фінансових ринків;

3) площа країни та чисельність населення;

4) структура власності та присутність іноземного капіталу у фінансовому секторі;

5) діяльність мегарегуляторів та особливості пруденційного нагляду;

6) рівень розвитку фінансової культури.

Проведені російськими вченими дослідження свідчать про переважну залежність кількості фінансових установ від розміру території, чисельності населення та рівня соціально-економічного розвитку країни. Так, розмір території, чисельність населення та розмір ВВП на душу населення обумовлюють 70% варіації кількості банків за країнами На думку окремих зарубіжних науковців, до збільшення кількість фінансових установ призводить посилення контролю з боку мегарегуляторів, що пояснюється спробою фінансових установ подолати встановлені бар’єри та обмеження

Крім того, якісні зміни у розвитку фінансової системи безпосередньо впливають на інституційні перетворення у фінансовому секторі. Зміни в структурі фінансового сектору відбуваються в умовах трансформації фінансових ринків, фінансових інститутів та систем забезпечення. Зокрема, спостерігається посилення концентрації фінансово-промислового капіталу, інтернаціоналізації фінансових ринків, глобалізації фінансових потоків. Відбувається стрімке зростання розмірів фінансових ринків. Так, сукупний обсяг світових фінансових активів вже перевищує 120 трлн. дол. США, і, за прогнозами, у 2010 р. їх обсяг збільшиться до 200 трлн. дол. США. Для порівняння слід зазначити, що у 1980 р. даний показник складав лише 12 трлн. дол. США, а у 1993 р. – 53 трлн. дол. США. Зауважимо, що біля 80% світового обсягу капіталу припадає на США, країни єврозони та Велику Британію, а також Японію. Зокрема, частка фінансового ринку США, що оцінюється у 46 трлн. дол., складає близько 38% світового фінансового ринку

Найбільш динамічного розвитку в сучасних умовах набуває ринок похідних фінансових інструментів. Це, насамперед, обумовлено стрімким зростанням загального обсягу операцій з фінансовими деривативами та використанням значного переліку нових фінансових інструментів, що знаходяться в обігу. У даному зв’язку слід зазначити, що ємність ринку похідних фінансових інструментів за період 1986 – 2004 рр. зросла майже у 76 разів – з 614 млрд. дол. США до 46,62 трлн. дол. США. Найбільш стрімко відбувалося зростання номінальної вартості похідних фінансових інструментів, що перебували в обігу, за такими видами, як процентні опціони (у 184 рази – зі 144 млрд. дол. США до 24,6 трлн. дол. США) та опціони на фондові індекси (у 80 разів – з 37,8 млрд. дол. США до 3,02 трлн.дол. США). Близько 60% обсягу ринку похідних фінансових інструментів припадає на країни Північної Америки.

Дата добавления: 2015-05-26