Розвиток економіки

Вплив функціональної структури фінансового сектору на

Головне завдання фінансового сектору за спрямованістю виконуваних функцій полягає у забезпеченні руху фінансових ресурсів від кредиторів до позичальників та їх трансформації в часі із одних видів в інші з метою ефективного перерозподілу та спрямування на приріст інвестицій і економічне зростання, поглинання надлишкової грошової маси, перерозподілу ризиків, підвищення рівня ліквідності, досягнення фінансової та економічної стабільності.

Таким чином, функціональна структура фінансового сектору повинна забезпечити:

1) акумуляцію фінансових ресурсів суб’єктів господарювання та їх концентрацію шляхом створення і продажу певних фінансових продуктів та інструментів на визначені терміни за економічно обґрунтованими цінами;

2) перерозподіл фінансових ресурсів між окремими сферами, галузями та суб’єктами економічної діяльності на основі попиту та пропозиції на них, виходячи із економічно обґрунтованих показників дохідності та строків окупності, а також напрямів використання (інвестиції, приріст обігових коштів, споживче кредитування тощо);

3) надійне страхування та перестрахування фінансових активів, створення резервних фондів, запобігання та уникнення фінансових ризиків, дефолтів і системних криз;

4) оцінку активів за достовірною та справедливою вартістю, а також фінансову стабільність у цілому;

5) формування та використання широкого спектру фінансових інструментів і фінансових послуг, а також рівний доступ до них різних суб’єктів господарювання з тим, щоб кожен суб’єкт міг обрати для себе найбільш зручний і вигідний інструмент, або скористатися послугою певного фінансового інституту;

6) дієву систему державного регулювання і нагляду, корпоративного управління і контролю за інвесторами та позичальниками, а також громадського контролю, зважаючи на винятково важливе економічне і соціальне значення стабільного функціонування фінансового сектору.

Як свідчить практика, головним завданням є акумуляція та перерозподіл ресурсів. На нашу думку, ефективний перерозподіл фінансових ресурсів від кредиторів до позичальників є найбільш важливим з огляду на можливий вплив фінансового сектору на економічний розвиток та обов’язково повинен включати три головні складові: ефективну акумуляцію коштів; забезпечення необхідного рівня ліквідності фінансових установ, активів та інструментів; оцінку та управління ризиками.

У науковій літературі фахівці розглядають “два канали, через які фінансова система впливає на економічне зростання: нагромадження капіталу та інновацій у галузі технологій. У першому класі моделей фінансова система впливає на темпи нагромадження капіталу за рахунок зміни норми заощаджень або за рахунок перерозподілу заощаджень між різними капіталоутворюючими технологіями. Відповідно до моделей другого класу, реалізація функцій фінансової системи сприяє економічному зростанню за рахунок зміни швидкості технологічних інновацій”

Позитивною стороною такого підходу, на наш погляд, є констатація необхідності підвищення норми накопичення, визнання важливості співвідношення накопичень і заощаджень, а також орієнтація економічного розвитку на технологічні інновації і, відповідно, необхідність їх фінансування. Однак зазначені напрями впливу на економічне зростання не повною мірою віддзеркалюють роль і значення фінансового сектору в економічному зростанні. Додатково до них можна віднести також наступні:

· забезпечення оптимального для конкретного періоду співвідношення між інвестиціями та заощадженнями на основі збалансування попиту та пропозиції на фінансові ресурси;

· концентрацію фінансових ресурсів, збільшення обсягів і вдосконалення структури кредитів та інвестицій;

· абсорбцію наслідків інфляційних шоків, поглинання та капіталізацію надлишкових доходів з метою уповільнення темпів інфляції;

· підвищення ефективності використання та віддачі інвестицій, фінансових активів, а також зростання продуктивності суспільної праці;

· розвиток самого фінансового сектору, вдосконалення його інституційної структури, створення додаткових робочих місць і збільшення частки фінансового сектору в структурі валового внутрішнього продукту. Це пов’язано з тим, що, як зазначає Г.В. Задорожний: “у процесі своєї діяльності фінансові посередники створюють нові вимоги та зобов’язання, які стають товаром на грошовому ринку ”

За визнанням багатьох науковців, вперше проблему взаємозв’язку між економічним зростанням і розвитком фінансового сектору, досліджував

Р. Гольдсміт. За показник рівня розвитку фінансового сектору він обрав відношення вартості активів фінансових посередників до валового внутрішнього продукту, припускаючи, що розмір фінансового сектору тісно корелює з обсягом і якістю наданих фінансових послуг. В результаті досліджень було виявлено пряму залежність економічного і фінансового розвитку, а також встановлено, що в окремі періоди темпи зростання фінансового сектору можуть значно перевищувати темпи зростання реального сектору. Це і є так звана теорія “випереджаючого росту”.

Таку тезу підтримують науковці Інституту економіки перехідного періоду, на думку яких, “для країн, що розвиваються, а тим більше для перехідних економік, взаємозв’язки між глибиною фінансового сектору та економічним зростанням уявляються менш очевидними, ніж для розвинених країн”, а також ціла низка зарубіжних вчених.

У зв’язку з цим вважаємо за доцільне розглянути вплив рівня розвитку фінансового сектору та його функціональної структури на показники економічного зростання і ефективності виробництва більш детально, оскільки, як зазначають автори Огляду світової економіки та фінансів за 2007 р., ”в більш розвинених фінансових системах значна глибина фінансових ринків у країнах з розвиненою економікою дозволяє більш ефективно досягати позитивних економічних результатів”

У зв’язку з тим, що значну роль у розвитку фінансового сектору відіграють монетарні складові, на особливе дослідження заслуговує проблема взаємозв’язку його розвитку з інфляційними процесами. Наукові джерела трактують цю проблему по-різному: починаючи від того, що розвиток фінансового сектору практично повністю обумовлений інфляційними процесами і закінчуючи запереченням зв'язку між ними. Окрема група науковців стверджує про наявність певного порогового значення інфляції в розмірі від 3 до 6 % чи в розмірі 9-10,5 % в межах якого інфляція стимулює розвиток фінансового сектору, а в разі перевищення цього показника фінансовий сектор або припиняє свій розвиток або згортається. При цьому автори пропонують встановлювати таке порогове значення інфляції як орієнтир для грошово-кредитної політики центрального банку

Так, наприклад, у дослідженні Хана М., Сенхаджі А. та Сміта Б. на прикладі 168 країн протягом 1969 – 1990 рр. визначено, що порогове значення інфляції коливається в межах від 3 до 6 % на рік. Це, на думку авторів, означає, що при підвищенні темпів інфляції до рівня, який перевищує порогове значення, показники глибини фінансового сектора, зокрема, відношення кредитів до ВВП і рівень капіталізації фондового ринку зменшуються і, навпаки, в межах порогового значення вони зростають. Відповідно до аналогічних емпіричних досліджень Кулика А. для 16 країн з перехідною економікою протягом 1994 – 2000 рр. порогове значення інфляції визначено в межах 9-10,5 % на рік.

Аналізуючи зазначені підходи, можна зробити висновок, що така жорстка детермінація взаємозв’язку досліджуваних показників не є теоретично обгрунтованою і практично не може бути екстрапольована на інші часові періоди чи групи країн, а тому має досить обмежене поле для практичного використання.

Сучасна економічна теорія і практика визнають інфляцію чинником, який впливає на економічне зростання, а практика управління інфляційними процесами переходить у площину розробки адекватних ситуації та визначення національних особливостей механізмів таргетування інфляції на основі процесів координації грошово-кредитної та бюджетної політики. Ці механізми повинні забезпечувати дотримання помірних темпів інфляції, а також дозволяти чітко визначати тривалість лагів між шоками грошової пропозиції та прискореним зростанням індексу споживчих цін.

На нашу думку, зв’язок між рівнем розвитку фінансового сектору та рівнем інфляції досить суттєвий, особливо для країн з перехідною економікою та країн з ринками, що розвиваються, а суперечливість підходів окремих авторів пов’язана зі складністю та внутрішньою суперечливістю самих явищ і процесів сучасного економічного життя і, зокрема, управління інфляційними процесами. Наприклад, основна точка зору полягає в тому, що висока та мінлива інфляція нівелює значущість зміни цін як ринкових сигналів, створює невизначеність у відношенні прибутку на інвестований капітал і послаблює попит на фінансові активи.

Дата добавления: 2015-05-26